Справа №488/5005/13-ц 08.12.2014 08.12.2014 08.12.2014

Провадження №22ц/784/2550/14 Головуючий у суді 1 інстанції - Безпрозваний В.В.

Категорія 27 Доповідач в апеляційній інстанції - Лисенко П.П.

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08 грудня 2014 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області у складі:

головуючого - Лисенка П.П.,

суддів - Серебрякової Т.В. та Самчишиної Н.В.,

із секретарем судового засідання - Орельською Н.М.,

з участю:

відповідача ОСОБА_3,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_3 рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2014 року ухваленого у цивільній справі за позовом Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором кредиту, -

в с т а н о в и л а :

07 жовтня 2013 року Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі ПАТ КБ «ПриватБанк») пред'явило до ОСОБА_3 зазначений позов, який обґрунтовувало наступним.

15 вересня 2007 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», в простій письмовій формі на умовах зворотності, строковості, платності, забезпеченості, цивільно-правової відповідальності уклав з ОСОБА_3 кредитний договір за № NKXRRX10490305 на виконання умов якого в той же день передало позичальнику грошові кошти на суму 8 640 гривень, отримавши, натомість, обов'язок позичальника повернути таку ж суму кредиту частинами згідно графіку погашення не пізніше 15 вересня 2008 року, зі сплатою 12,0 % річних за користування ним та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 21 гривня 60 копійок на місяць і 1 440 гривень єдиноразово.

Порушуючи норми Цивільного кодексу України та умови договору ОСОБА_3 взятого на себе обов'язку за кредитним зобов'язанням належним чином не виконав, у зв'язку із чим станом на 22 липня 2013 рік утворилася заборгованість перед Банком у сумі 46 744 гривні 85 копійки.

Посилаючись на виписані обставини та відмову позичальника сплатити заборгованість добровільно, ПАТ КБ «ПриватБанк» просило стягнути її з ОСОБА_3 за судовим рішенням.

В подальшому представник ПАТ КБ «ПриватБанк» зменшило позовні вимоги і остаточно просило стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним зобов'язанням у сумі 37 713 гривень 70 копійок, з яких:

· 759 гривень 80 копійок становить заборгованість зі сплати тіла кредиту;

· 16 390 гривень 35 копійок - заборгованість зі сплати нарахованих відсотків за користування позиченими грошима;

· 21 гривня 60 копійок заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом;

· 18 507 гривні 96 копійок пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором;

· 250 гривень фіксована частина штрафу;

· 1 783 гривні 99 копійок процентна складова штрафу.

У судовому засіданні представник позивача позов підтримав у повному обсязі і просив задовольнити.

Відповідач просив у позові відмовити, застосувавши позовну давність й відмовити у його задоволенні.

Рішенням Корабельного районного суду Миколаївської області від 03 липня 2014 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

З відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто 19 205 гривень 74 копійки, з яких:

· 759 гривень 80 копійок становить заборгованість зі сплати тіла кредиту;

· 16 390 гривень 35 копійок - заборгованість зі сплати нарахованих відсотків за користування позиченими грошима;

· 21 гривня 60 копійок заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом;

· 250 гривень фіксована частина штрафу;

· 1 783 гривні 99 копійок процентна складова штрафу.

Крім того, на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» стягнуто 243 гривні 60 копійок на відшкодування судових витрат.

ОСОБА_3 подав на це рішення апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати і ухвалити нове рішення, яким в задоволені позову відмовити за спливом позовної давності про застосування якої він наполягав, подавши у суді 1 інстанції відповідну заяву.

В обґрунтування скарги посилався на невідповідність рішення дійсним обставинам справи та вимогам чинного цивільного законодавства.

Апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду І інстанції змінити, зменшивши розмір належних з відповідача на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом, процентної складової штрафу та загального розміру боргу, оскільки в названій частині районний суд ухвалив його без точного дотримання положень чинних цивільного та цивільно-процесуального законодавств.

Задовольняючи позов ПАТ КБ «ПриватБанк» частково, суд 1 інстанції виходив з того, що сторони перебувають у правовідносинах, підставою виникнення яких є дійсний договір кредиту. Відповідач отримав за ним грошові кошти, які зобов'язався повернути не пізніше 15 вересня 2008 року, зі сплатою 12,0 % річних за користування ним та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 21 гривня 60 копійок на місяць та 1 440 гривень єдиноразово, проте свого слова не дотримав, у зв'язку з чим, в межах позовної давності утворилася заборгованість в розмірі 19 205 гривень 74 копійки, яку він відмовляється сплати добровільно. За такого, як на думку суду, заборгована грошова сума підлягає стягненню за судовим рішенням, на підставі норм, що регулюють зобов'язальні правовідносини.

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області не у повній мірі погоджується з обставинами та правовідносинами, встановленими судом 1 інстанції, а його висновки щодо розміру належних до стягнення процентів за користування кредитом, процентної складової штрафу та загального розміру боргу, вважає помилковими, необґрунтованими й не законними.

Так, з матеріалів справи вбачається наступне.

15 вересня 2007 року Закрите акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», в простій письмовій формі на умовах зворотності, строковості, платності, забезпеченості та цивільно-правової відповідальності уклав з ОСОБА_3 кредитний договір за № NKXRRX10490305.

Відповідно до його умов, ПАТ КБ «ПриватБанк», який виступив кредитодавцем, зобов'язувався надати відповідачеві готівкою кредит у національній валюті на суму 8 640 гривень

У свою чергу, позичальник, яким є ОСОБА_3, взяв на себе зворотне зобов'язання - повернути ПАТ КБ «ПриватБанк» таку ж суму кредиту частинами згідно графіку погашення не пізніше 15 вересня 2008 року, зі сплатою 12,0 % річних за користування ним та щомісячної винагороди за надання фінансового інструменту у розмірі 21 гривня 60 копійок на місяць і 1 440 гривень єдиноразово.

Порушення умов договору давало право постраждалій стороні на застосування передбачених сторонами видів забезпечення виконання кредитного зобов'язання та приведення в дію механізму цивільно-правової відповідальності.

Зокрема, відповідно до п. 4.1. та п. 5.3. договору у разі порушення позичальником строків сплати процентів Банк мав право нараховувати пеню у розмірі 0,15 % від суми простроченого платежу, але не менше однієї гривні за кожен день прострочки, а у разі порушення будь-якого з грошових зобов'язань ще й штраф у розмірі 250 гривень + 5% від суми позову.

Вже у день укладення договору ПАТ КБ «ПриватБанк» взятий на себе обов'язок виконав у повному обсязі (а.с. - 3), в той час, як ОСОБА_3 свого слова у повній мірі не дотримався. Отримавши від Банку грошові кошти, він використав їх на свій розсуд, попервах виконуючи і обов'язок з повернення кредиту, сплаті процентів за користування ним та комісії(плату) за надання фінансового інструменту та консультативних послуг. Проте у подальшому, його поведінка змінилася, він став виплачувати кредит невчасно та не у повному обсязі внаслідок чого, станом на 29 серпня 2013 року в нього утворилася заборгованість перед ПАТ КБ «ПриватБанк» у сумі 4 656 гривень 20 копіойк, з яких:

· 759 гривень 80 копійок становить заборгованість зі сплати тіла кредиту за останній місяць, за яким позовна давність не спливла;;

· 3 874 гривні 80 копійок - заборгованість зі сплати нарахованих відсотків за користування позиченими грошима в межах позовної давності на суму місячної заборгованості за тілом кредиту;

· 21 гривня 60 копійок заборгованість за останній місяць зі сплати комісії за користування кредитом.

Застосовані ПАТ КБ «ПриватБанк» заходи для зміни такої поведінки відповідача і повернення фактичних стосунків сторін в русло графіку погашення кредиту та сплати належних за договором грошових сум, позитивного результату не дали.

Не виправило ситуації і нарахування ПАТ КБ «ПриватБанк» пені та штрафу, які за законом та договором належали з відповідача на користь названої фінансової установи, за прострочку виконання кредитного зобов'язання.

Фактична ситуація у стосунках сторін втратила керованість і потребувала від постраждалої сторони активних дій, спрямованих на захист своїх інтересів і пов'язаних з правовим втручанням у спір держави.

За Конституцією України, ст. 27 ЦПК України та ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка є частиною національного законодавства, кожній особі, як фізичній так і юридичній, а також державі гарантовано судовий захист їх інтересів.

Відповідно до статей 1,3-4,10-11, ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення, в порядку позовного, наказного та окремого провадження, цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

Кожна особа, а у встановлених законом випадках, органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною.

ПАТ КБ «ПриватБанк» використало таке своє право і пред'явило зазначений позов, надавши належні та допустимі докази невиконання відповідачем взятих на себе за договором обов'язків.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

При цьому, суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав.

Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

При цьому слід мати на увазі, що справа, яка вирішується по суті, закінчується ухваленням рішення суду.

В силу ст. ст. 10, 59, 60, 213 ЦПК України та постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року "Про судове рішення у цивільній справі" рішення суду у цивільні справі, як найважливіший акт правосуддя, покликаний забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини і наповнити реальністю принцип верховенства права, повинен ухвалюватися за неухильного додержання вимог чинного процесуального законодавства про його законність і обґрунтованість.

Рішення визнається законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільно-процесуального законодавства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При ухваленні рішення суд бере до уваги, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості.

Враховуючи принцип безпосередності судового розгляду цивільних справ (стаття 159 ЦПК), рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в тому судовому засіданні, в якому ухвалюється рішення.

Суд оцінює докази відповідно до вимог статей 58 - 59, ч.3 ст. 61, 212 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній справі, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили, або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов'язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

При цьому, згідно із статтею 60 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.

Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.

Проаналізувавши викладені обставини та правовідносини і, співставивши їх з нормами чинного цивільного законодавства, яким врегульовано кредитні відносини, колегія дійшла наступного.

В силу ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Зокрема, цивільні права та обов'язки виникають із договорів та інших правочинів, зміст яких, відповідно до статей 203-204, 215 ЦК України, не суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; вони вчинені у формі, встановленій законом, особами, які мають необхідний обсяг цивільної дієздатності, за їх вільного волевиявлення і відповідно до їх внутрішньої волі і спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними.

Недодержання виписаних вимог в прямо визначених законом випадках робить договір (правочин) нікчемним, а у разі відсутності такого зазначення - може тягнути його недійсність (у повному обсязі або окремої його частини) за судовим рішенням.

Якщо недійсність договору прямо не встановлена законом, або якщо він не визнаний судом недійсним - то він є правомірним і підлягає виконанню сторонами.

За ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами є ті умови, без погодження яких договір взагалі не вважається укладеним. Такі суттєві умови договору визначаються в законі, разом з тим ними можуть стати будь-які умови, на погодженні яких наполягає та чи інша сторона.

Істотні умови відображають природу договору, відсутність будь-якої з них не дає змоги сторонам виконати їх обов'язки, які покладаються на них за договором. Якщо сторони досягли згоди за всіма істотними умовами, які визнані такими законом або необхідні для даного виду, то договір вважається укладеним і набуває обов'язкової сили для сторін.

В силу ст.ст. 3, 627 ЦК України, договору притаманна така риса, як свобода договору. Поряд із справедливістю, добросовісністю і розумністю вона вважається вищою цінністю права, що забезпечує природне існування фізичної особи.

Свободу договору можна охарактеризувати як нормативно закріплену можливість особи здійснювати дії, вчинки на власний розсуд, не порушуючи при цьому свободу інших суб'єктів.

Зміст свободи договору в загальному розкривається у ст.627 ЦК України, яка з посиланням на ст.6 ЦК України встановлює співвідношення актів цивільного законодавства і договору. За ними, зміст названого принципу проявляється у свободі особи вільно вступати у договірні відносини; самостійно обирати контрагента та вид договору, який регулюватиме їх взаємні відносини; самостійно визначають умови (зміст) договору, структуру і вид договірного зв'язку.

Учасники договору можуть обрати договір, що передбачений законом (так звані поіменовані договори, які прямо передбачені в ЦК України або в іншому нормативному акті), так і договір, не передбачений у законодавстві (непойменовані), проте породжує права та обов'язки його учасників.

Одночасно слід зазначити, що договір є підставою виникнення договірного зобов'язання - під яким, відповідно до ст. 509 ЦК України, слід розуміти правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

В силу ст. 525-526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов зобов'язання і вимог закону, інших правових актів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичайно застосовуваними вимогами. Принцип належного виконання припускає, що зобов'язання має бути виконане належними суб'єктами, в належному місці, в належний час, належним предметом і належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Під порушенням зобов'язання слід розуміти такий протиправний вплив з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення чи взагалі ліквідації. Порушенням зобов'язання є його невиконання і неналежне виконання. Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, або не утримуються від певних дій, хоча за змістом зобов'язання могли утримуватися від їх вчинення.

За ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, чи розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків і моральної шкоди.

При цьому, відповідно до ст.ст. 622, 625 ЦК України боржник, не звільняється від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Виписане у повній мірі стосується і кредитних договорів.

За ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Під загрозою його нікчемності названий договір потребує письмової форми укладення (ст. 1055 ЦК України) і до нього застосовуються положення параграфа 1 ЦК України, що регулюють відносини з позики, якщо інше не встановлено нормами про кредит і не випливає із суті кредитного договору.

Його істотними умовами є предмет, сума кредиту, строк повернення, розмір відсотків та належна форма укладення.

Колегія вважає, що укладений між сторонами договір є дійсним, оскільки протилежного відповідач не довів, хоча за ст. 60 ЦПК України, то є його обов'язком, а тому обов'язковим до виконання ними. Відповідач це правило проігнорував, фактично відмовившись від договору в односторонньому порядку, що є неприпустимим, а тому повинен нести негативні наслідки таких своїх неправомірних дій, а саме, сплатити ПАТ КБ «ПриватБанк» прострочену та неповернуту частини тіла кредиту, прострочені проценти, комісію та штраф.

Оскільки той цього не робить, то заборговані грошові кошти слід стягнути за судовим рішенням.

Таким чином з ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк», у межах позовної давності, а це останній платіж з неповернутого тіла кредиту та комісії, а також нараховані за п'ятирічний строк на залишок тіла кредиту проценти, слід стягнути 5 139 гривень 01 копійку заборгованості за кредитним зобов'язання , з яких:

· 759 гривень 80 копійок становить заборгованість зі сплати тіла кредиту;

· 3 874 гривні 80 копійок - заборгованість зі сплати нарахованих відсотків за користування позиченими грошима;

· 21 гривня 60 копійок заборгованість зі сплати комісії за користування кредитом.

· 250 гривень фіксована частина штрафу;

· 232 гривні 81 копійок процентна складова штрафу.

Районний суд стягнув заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом та процентну складову зі сплати штрафу у значно більшому розмірі.

Так, при вирішені названої вимоги районний суд не взяв до уваги, що за уточненою позовною Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» сума заборгованості з повернення тіла кредиту в межах позовної давності визначена у 759 гривень 80 копійок. З неї і слід було нараховувати заборгованість зі сплати відсотків за користування кредитом. Позивач же, а за ним і суд, стали нараховувати плату на всю суму неповернутого кредиту, включивши до неї і нараховані за межами позовної давності плати, що є помилковим. Позовна давність по місячним платежам нараховується від дня, коли плата повинна була бути нарахована, і по кожній платі окремо.

Стосовно процентної складової штрафу, то її слід нараховувати у розмірі 5% на заборговану суму, за виключенням неустойки і штрафу, і вона становитиме 232 гривні 81 копійку.

У зв'язку з цим, розмір належних до стягнення процентів та процентної складової штрафу слід привести у відповідність з виписаними рішенням суду апеляційної інстанції.

Відповідному корегуванню підлягає і загальний розмір стягнення.

Крім того, в порядку ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача слід стягнути 91 гривню 35 копійок на відшкодування судових витрат, понесених тим у суді апеляційної інстанції.

Правильність вирішення вимоги Банку про стягнення пені апеляційною інстанцією не перевірялося, оскільки знаходиться за межами доводів апеляційної скарги.

Що ж до вимоги особи, яка подала апеляційну скаргу, про необхідність відмови у позові за спливом позовної давності, заяву про застосування якої подав позивач, то вона не може бути задоволена, оскільки ґрунтується на помилковому усвідомленні названою особою моменту спливу позовної давності за даними правовідносинами.

Так, за п. 5.5. Умов надання споживчого кредиту фізичним особам сторони збільшили позовну давність до 5 років, чого не заперечує і відповідач (а.с. - 31), а відповідно, позовна давність за ним спливала 15 вересня 2013 ноку.

Позивач передав позовну зв'яжу за допопоною засобу зв'язку 29 серпня 2013 року, тобто, у світлі п. 6 ст. 70 ЦПК України, до спливу позовної давності по останньому платежу, а тому його сума, та виплати нараховані на нього підлягали стягненню.

Решта вимог знаходилася за її межами, а тому не могла бути задоволена.

Відповідач же, датою пред'явлення позову помилково вважав дату реєстрації судом позовної заяви, а це 07 жовтня 2013 року, у зв'язку з чим безпідставно вважав позовну давність такою, що спливла.

Керуючись ст.ст. 307-308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03 липня 2014 року змінити, зменшивши розмір належної з відповідача ОСОБА_3 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованості зі сплати процентів за користування кредитом з 16 390 гривень 35 копійок до 3 874 гривень 80 копійок, процентної складової штрафу з 1 783 гривень 99 копійок до 232 гривень 81 копійки та загальний розмір заборгованості з 19 205 гривень 74 копійок до 5 139 гривень 01 копійки.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» на користь ОСОБА_3 91 гривню 35 копійок на відшкодування судових витрат, понесених тим у суді апеляційної інстанції

В іншій оскарженій частині рішення залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту його проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді: