Справа № 22-80/08                                         Головуючий в суді 1 інст. Доля В.А.

Доповідач суддя Мельник Ю.М.

УХВАЛА

іменем   України

4 лютого 2008 року                                                                м. Рівне

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Рівненської області в складі

головуючого судді                   Собіна І.М.

суддів                                       Мельника Ю.М., Хилевича С.В.

при секретарі                           Томашевській І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Рівне апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського міського суду від 1 жовтня 2007 року та додаткове рішення від 22 листопада 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3про визнання правочину дійсним та про визнання недійсним договору довічного утримання,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2007 року ОСОБА_1звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2. про визнання договору довічного утримання дійсним. При цьому посилався на те, то у вересні 2004 року між сторонами була укладена усний договір довічного утримання , за яким ОСОБА_2 передав ОСОБА_1 у власність квартируАДРЕСА_1 , а ОСОБА_1зобов»язувався доглядати та утримувати ОСОБА_2. за життя останнього. Зважаючи на те, що ОСОБА_1частково виконав умови договору- утримував ОСОБА_2., а останній безпідставно ухилявся від нотаріального посвідчення договору довічного утримання , то позивач просив визнати такий договір дійсним.

У березні 2007 року ОСОБА_1збільшив позовні вимоги і просив також визнати недійсним договір довічного утримання від 18 січня 2007 року , що був укладений між ОСОБА_2. та ОСОБА_3., вказуючи при цьому на те, що вказані особи не могли укладати такий договір , оскільки вже існував аналогічний договір між ОСОБА_2. та ОСОБА_1

Рішенням Рівненського міського суду від 2 жовтня 2007 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2. та ОСОБА_3. про визнання недійсним договору довічного утримання , укладеного 18 січня 2007 року між ОСОБА_2. та ОСОБА_3.

Додатковим рішенням цього ж суду від 22 листопада 2007 року ОСОБА_1 було відмовлено у задоволенні позову до ОСОБА_2. та ОСОБА_3. про визнання дійсним договору довічного утримання , укладеного між ОСОБА_2. та ОСОБА_1

ОСОБА_1, не погодившись із рішенням суду та додатковим рішенням подав на них апеляційні скарги . в яких вказує, що суд 1 інстанції неповно з»ясував обставини справи , що мають значення для справи , а висновки суду не відповідають обставинам справи.

Зокрема вказує , що судом не було враховано , що ОСОБА_2 сам визнавав факт надання йому утримання на виконання договору довічного утримання та вчиняє дії , які направлені на відшкодування витрат , понесених позивачем на його утримання. Одночасно зазначає, що суд 1 інстанції безпідставно не дослідив матеріали цивільної справи № 2-8527/06 в яких містяться пояснення ОСОБА_2. про те, що ОСОБА_1здійснює догляд та утримання ОСОБА_2.

Із зазначених підстав просить рішення суду 1 інстанції скасувати та ухвалити нове рішення , яким   його позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

В судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1та його представник , давши пояснення в межах доводів апеляційної скарги , просять її задовольнити , а рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

ОСОБА_3. вважає доводи апеляційної скарги безпідставними , вказуючи на те, що договору довічного утримання ОСОБА_2 із ОСОБА_1 не укладав , а тому такий договір не може бути визнаний дійсним .Підстав для визнання недійсним договору довічного утримання між ОСОБА_2. та ОСОБА_3. не вбачає , оскільки вказаний договір було укладено відповідно до вимог законодавства. Просить апеляційну скаргу відхилити , а рішення суду залишити без зміни.

Колегія суддів прийшла до висновку , що апеляційна скарга задоволенню не підлягає із наступних міркувань.

Відмовляючи позивачеві у задоволенні позову про визнання договору довічного утримання дійсним , суд 1 інстанції вірно виходив із того, що під час укладення договору довічного утримання сторони в цьому договорі - ОСОБА_2 та ОСОБА_1не дотримались вимог ст. 744 та ст. 745 ЦК України, а тому такий договір не може бути визнаний дійсним.

Відповідно до ст. 744 ЦК України за договором довічного утримання, одна сторона (відчужував) передає другій стороні ( набувачеві) у власність квартиру , взамін чого набувач зобов»язується забезпечувати відчужувача утриманням або доглядом довічно.

Із зазначеного слідує, що істотними умовами договору довічного утримання є нерухоме або рухоме майно, яке належить відчужувачеві на праві приватної власності та вид і якість утримання або догляду , які буде надавати відчужувачу   набувач.

Судом встановлено , що письмовий договір довічного утримання між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 не укладався і нотаріально не посвідчувався , як того вимагає ст. 745 ЦК України.

Відповідно до ч.1 ст. 220 ЦПК України у разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Окрім того , ОСОБА_2 у вересні 2004 року не міг укладати договір довічного утримання , за яким передавав у власність ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, оскільки власником вказаної квартири він став  19 січня 2006 року . ( а.с. 11)

За таких обставин покликання позивача на ч. 2 ст. 218 та ч. 2 ст. 220 ЦК України як на підставу визнання дійсності договору довічного утримання є безпідставним , оскільки станом на вересень 2004 року сторони не могли домовитись щодо усіх істотних умов договору.

Колегія суддів також вважає вірним висновки суду 1 інстанції про безпідставність позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання недійсним договору довічного утримання від 18 січня 2007 року.

Суд вірно відхилив доводи ОСОБА_1. про те, що оспорюваний ним договір довічного утримання від 18 січня 2007 року порушує його конституційне право власності а тому порушує публічний порядок.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку визначеному ЦПК України , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів.

Оскільки договір довічного утримання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2. є нікчемним і не створює юридичних наслідків , то суд 1 інстанції прийшов до правильного висновку , що договір довічного утримання між ОСОБА_2. та ОСОБА_3. не порушує конституційних прав гр. ОСОБА_1. та не порушує публічний порядок.

З урахуванням зазначеного, колегія суддів прийшла до висновку , що судом першої інстанції при ухваленні рішення по даній справі не було допущено порушення норм матеріального та процесуального права, рішення ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин справи , на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами , які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає рішення суду 1 інстанції законним та обгрунтованим а підстав для задоволення апеляційної скарги не знаходить.

Керуючись п. 1 ч.1 ст. 307 ,   ч. 1 ст. 308, ст. 314, ст.. 316-3171 ЦІ К України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 2 жовтня 2007 року та додаткове рішення Рівненського міського суду від 22 листопада 2007 року залишити без зміни.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту її проголошення .

Ухвала суду апеляційної інстанції може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців із дня набрання нею законної сили.