АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ТЕРНОПІЛЬСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 601/1740/14-ц Головуючий у 1-й інстанції Білосевич Г.С.

Провадження № 22-ц/789/1331/14 Доповідач - Демкович Ю.Й.

Категорія - 44

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 грудня 2014 р.

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Тернопільської області в складі:

головуючого - Демковича Ю.Й.

суддів - Хома М. В.,

при секретарі - Танцюра О.В.

з участю апелянта, третіх осіб ОСОБА_1, ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тернополя

апеляційну скаргу ОСОБА_3

на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2014 року

по справі за позовом ОСОБА_3

до ОСОБА_4, яка діє в інтересах та як законний представник неповнолітніх дітей: ОСОБА_5, ОСОБА_6,

треті особи - Кременецька районна державна адміністрація в особі служби у справах дітей, ОСОБА_1, ОСОБА_2

про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом,

ВСТАНОВИЛА:

26.08.14 апелянт звернувся зі скаргою на рішення суду першої інстанції від 20.10.14, вважаючи, що воно постановлене з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Порушення вбачає в тому, що відмовляючи в позові, суд першої інстанції не в повному обсязі дослідив обставини справи та дав невірну оцінку доказам, а саме: суд виходив із того, що ОСОБА_4 разом із дітьми начебто не з власної волі залишила належне позивачу житлове приміщення, оскільки останній та члени його сім'ї створили відповідачам нестерпні умови проживання.

Зазначає, що судом не взято до уваги того факту, що його колишня невістка без його згоди змінила замок на вхідних дверях квартири, чим унеможливила йому, як власнику, доступ до квартири, тим самим допустила утворення заборгованості за комунальні послуги, не здійснювала поточного ремонту у квартирі, внаслідок чого квартира доведена до аварійного стану.

Судом, на думку апелянта, не враховано, що ОСОБА_4 вийшла заміж та разом із дітьми добровільно переїхала на постійне проживання до свого чоловіка, ОСОБА_7 у квартиру АДРЕСА_1, й те, що відповідачі понад 1 рік не проживають за місцем реєстрації та не надали жодного доказу суду поважності причин, за якої вони не проживали у його квартирі у вказаний строк.

Рішенням Кременецького районного суду від 20.10.14 відмовлено у задоволенні згаданого позову ОСОБА_3 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом.

У суді апелянт підтримав вимоги скарги, пославшись на мотиви, зазначені в ній.

Треті особи скаргу визнали та просили рішення суду скасувати й ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.

Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та їх повноту, колегія суддів вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.

Так, у відповідності до ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак вказаним вимогам процесуального закону рішення не відповідає з огляду на наступне.

Встановлено, що ОСОБА_3 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_2.

Згідно будинкової книги за вищевказаною адресою зареєстровані ОСОБА_3, ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_6, ОСОБА_5.

У судовому засіданні встановлено, що 15.10.14 у квартирі зареєстрований ОСОБА_2 (третя особа) - батько ОСОБА_6 та ОСОБА_5.

Вказаний факт підтверджується показами ОСОБА_2, які він дав у судовому засіданні, та копією паспорта останнього.

Згідно із свідоцтвом про народження відповідач ОСОБА_4 та третя особа ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5., ІНФОРМАЦІЯ_2.

Шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 розірвано 25.02.11.

Із повідомлення відділу ДРАЦС Кременецького районного управління юстиції у Тернопільській області від 09.02.13 вбачається, що відповідачка ОСОБА_4 09.02.13 уклала шлюб із ОСОБА_7, актовий запис про шлюб №18.

Згідно із актом від 25.07.14, складеним депутатом Кременецької міської ради Шевчук Г.О., відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5. та ОСОБА_6 не проживають у вищевказаній квартирі з березня 2013 року.

Факт виселення відповідачів із квартири підтверджується й комісійним актом обстеження від 07.10.14.

У судовому засіданні встановлено, що після реєстрації шлюбу із ОСОБА_7 відповідач ОСОБА_4 разом із дітьми у березні 2013 року виїхала із спірної квартири.

Як вбачається із витягу з Реєстру прав власності на нерухоме майно та відповіді відділу Кременецького районного комунального БТІ, ОСОБА_7 на праві власності належить квартира АДРЕСА_1. Власність набута внаслідок спадкування. Реєстрація проведена 15.12.08. Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 та її діти не з власної волі залишили житлове приміщення по АДРЕСА_2, оскільки у неї склались неприязні відносини із її колишнім чоловіком ОСОБА_2 та його батьками, які створили їй нестерпні умови проживання за вищевказаною адресою, про що свідчать її неодноразові звернення у правоохоронні органи та до комісії з питань захисту прав дитини Кременецької РДА. Також суд виходив із того, що позивачем не представлено доказів того, що відповідач та її діти переїхали на інше постійне місце проживання.

Із даним висновком колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 зазначав, що йому на праві приватної власності належить спірна квартира й оскільки з березня 2013 року і по день звернення із позовом відповідач із дітьми за вищевказаною адресою не проживають, тому втратили право користування житлом у зв'язку із переїздом на інше постійне місце проживання. Як на підтвердження цього він послався на те, що остання вдруге вийшла заміж та переїхала проживати до свого чоловіка у квартиру АДРЕСА_1.

Суду першої інстанції необхідно було з'ясувати предмет та підстави заявленого позову, встановити характер спірних правовідносин та правову норму, що підлягає застосуванню до них, однак цього не зроблено, й невірно застосовано до даного спору положення ч 2 ст. 107 ЖК України, так як вказана стаття регулює правовідносини щодо користування жилими приміщеннями у будинках державного або громадського житлового фонду.

У порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України суд першої інстанції на вищезазначені положення закону уваги не звернув; доводів та заперечень сторін належним чином не перевірив; не встановив що позивачу дана квартира належить на праві приватної власності, що призвело до невірного застосування норм матеріального права.

Окрім цього, поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що ОСОБА_4 вдруге вийшла заміж та переїхала із дітьми для проживання у квартиру АДРЕСА_1, що свідчить про факт добровільного залишення спірного житла.

На порушення вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК України суд не сприяв повному й всебічному з'ясуванню обставин справи, що призвело до невірного вирішення спору.

У силу ст. 405 ЦК України члени сім'ї власника житла, які проживають разом з ним, мають право на користування цим житлом відповідно до закону. Житлове приміщення, яке вони мають право займати, визначається його власником. Член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Як встановлено у судовому засіданні, після реєстрації шлюбу із ОСОБА_7 відповідач у березні 2013 року покинула спірну квартиру разом із дітьми ОСОБА_5. та ОСОБА_6

Із вимогами про визнання осіб такими, що втратили право на проживання позивач звернувся 14.05.14, понад рік після виселення відповідачів.

Проаналізувавши усі обставини справи в сукупності, судова колегія приходить до висновку, що рішення суду постановлене із порушенням норм процесуального закону та невірним застосуванням матеріального права, висновки суду не відповідають фактичним даним, що у силу положень ст. 309 ЦПК України дає підстави для скасування рішення в цілому й постановлення нового.

Із огляду на встановлені правовідносини та докази, позовні вимоги слід задовольнити частково, а саме: щодо визнання ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування згаданим житловим приміщенням - задовольнити.

При цьому апеляційна інстанція виходила з того, що остання після повторного одруження добровільно залишила квартиру АДРЕСА_2 й понад один рік не проживає у ній.

У даному випадку підлягає до застосування ч. 2 ст. 405 ЦК України.

Щодо вимог про визнання дітей ОСОБА_5. та ОСОБА_6 такими, що втратили право на користування житлом, то у задоволені цих вимог слід відмовити з огляду на наступне.

Як встановлено у судовому засіданні, у квартирі по АДРЕСА_2 зареєстрований батько дітей -ОСОБА_2

Реєстрація проведена до постановлення оспорюваного рішення судом першої інстанції.

У відповідності до ч.ч. 1-4 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна.

У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.

Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

Встановлено, що ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_1, а ОСОБА_5. ІНФОРМАЦІЯ_2.

У суді першої інстанції представник служби у справах дітей Кременецької РДА заперечила проти позову в частині визнання дітей такими, що втратили право на проживання, зазначивши, що згоди на їх виселення служба не давала.

Тому, враховуючи те, що діти є членами сім'ї власника квартири, у спірній квартирі зареєстрований їх батько ОСОБА_2, тобто, це є його постійним місцем проживання, й вимоги ст. 29 ЦК України, судова колегія приходить до висновку, що останні не втратили права користуватися нею.

Тому, позовні вимоги у цій частині є безпідставними й до задоволення не підлягають.

Враховуючи вищенаведене та керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 309, 316 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 20 жовтня 2014 року скасувати.

Постановити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 до ОСОБА_4, яка діє в інтересах та як законний представник неповнолітніх дітей ОСОБА_5, ОСОБА_6, треті особи - Кременецька районна державна адміністрація в особі служби у справах дітей, ОСОБА_1, ОСОБА_2 про визнання осіб такими, що втратили право користування житлом задовольнити частково.

Визнати ОСОБА_4 такою, що втратила право на користування житловим приміщенням, квартирою АДРЕСА_2.

У задоволені решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, може бути оскаржене безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у касаційному порядку протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скаргу.

Головуючий - підпис

Судді - два підписи

З оригіналом згідно:

Суддя апеляційного суду Тернопільської області Ю.Й. Демкович