22-ц/775/1747/2014(м)

264/4332/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Харитонова Г.Л.

Категорія 53 Доповідач Осипчук О.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

11 грудня 2014 року м. Маріуполь

Апеляційний суд Донецької області у складі :

головуючого - судді Осипчук О.В.,

суддів : Мироненко І.П., Супрун М.Ю.

при секретарі: Одінцові Е.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі справу за позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2014 року

в с т а н о в и в :

Рішенням Іллічівського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2014 року вищезазначений позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з публічного акціонерного товариства «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 3000 грн., з утриманням з цієї суми передбачених законом податків та обов'язкових платежів при її виплаті. В решті позовних вимог відмовлено. Стягнуто з ПАТ «Маріупольський металургійний комбінат імені Ілліча» на користь держави судовий збір в сумі 243,60 грн.

В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким його позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач послався на те, що суд першої інстанції правильно визначив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку у сумі 172468,80 грн., проте необґрунтовано зменшив суму середнього заробітку за час затримки розрахунку, оскільки умови для застосування принципів розумності, справедливості та співмірності в контексті п. 20 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» від 24.12.1999 року № 13 відсутні. Крім того, встановлення судом в рішенні розміру заборгованості суми індексації заробітної плати є порушенням принципу диспозитивності та розглядом судом справи поза межами позовних вимог.

Позивач до апеляційного суду не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином шляхом направлення судової повістки та відправлення телефонограми, яку отримав особисто, про що свідчить факт фіксації телефонограми в журналі за номером 788 (а.с. 42). Крім того, в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просив розглянути справу у його відсутність.

Представник відповідача Новгородська В.В., що діє на підставі довіреності, в судовому засіданні апеляційного суду заперечувала проти задоволення скарги, просила її відхилити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

У відповідності зі ст.303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст.308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач з 16 жовтня 2001 року по 27 березня 2008 року перебував у трудових відносинах з ПАТ " ММК ім. Ілліча".

10 січня 2014 року ОСОБА_1 звернувся з письмовою заявою до ПАТ «ММК ім. Ілліча» про видачу довідки про розмір його заробітної плати за період з 16 жовтня 2001 року по 27 березня 2008 року та якщо індексація заробітної плати не проводилась просив сплатити на його користь суму індексації заробітної плати з компенсацією.

28 березня 2014 року відповідач частково за період з березня 2003 року по липень 2006 року сплатив заборгованість по заробітній платі, а саме суму індексації заробітної плати у розмірі 527,04 грн. та суму компенсації у розмірі 543,56 грн., а всього: 1070 грн. 60 коп. Після удержання обов'язкових платежів сума до виплати у розмірі 893,89 грн. перерахована на особистий картковий рахунок (а.с.27-29).

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач допустив порушення трудових прав позивача, а саме не виплатив належні йому при звільненні суми у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а тому дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку.

При цьому розмір зазначеного середнього заробітку суд визначив з урахуванням спірної суми, на яку позивач мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших обставин справи і виходив з того, що між сторонами мав місце спір щодо періоду нарахування суми індексації заробітної плати з компенсацією та розміру цієї суми, цей спір вирішено на користь позивача частково.

Такі висновки суду першої інстанції є правильними та відповідають обставинам справи.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року N 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. У разі непроведення розрахунку у зв'язку із виникненням спору про розмір належних до виплати сум вимоги про відповідальність за затримку розрахунку підлягають задоволенню у повному обсязі, якщо спір вирішено на користь позивача або такого висновку дійде суд, що розглядає справу. При частковому задоволенні позову працівника суд визначає розмір відшкодування за час затримки розрахунку з урахуванням спірної суми, на яку той мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших конкретних обставин справи. Не можна вважати спором про розмір сум, належних до виплати при звільненні, спір про відрахування із заробітної плати (на відшкодування матеріальної шкоди, на повернення авансу тощо), оскільки він вирішується в іншому встановленому для нього порядку.

Відповідно до вимог розділу 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100, середній заробіток визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарних місяці роботи, що передували події, з якою пов'язана відповідна виплата. Середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі дні на число відпрацьованих робочих днів.

Враховуючи, що позивач був звільнений в березні 2008 року суд вірно взяв до уваги його заробітну плату за січень та лютий 2008 року ( а.с.16).

Встановивши, що ОСОБА_1 не були виплачені усі належні йому при звільненні суми, а саме суми індексації та компенсації, суд дійшов обґрунтованого висновку, що позивач має право на отримання середнього заробітку за період затримки розрахунку при звільненні.

Врахувавши викладене, суд першої інстанції правильно обчисливши розмір середнього заробітку у відповідності до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 та дійшовши обґрунтованого висновку про наявність спору між сторонами про розмір сум, належних до виплати при звільненні, стягнув на користь позивача середній заробіток з урахуванням спірної суми, на яку ОСОБА_1 мав право, частки, яку вона становила у заявлених вимогах, істотності цієї частки порівняно із середнім заробітком та інших обставин справи, що відповідає вищезазначеним роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України.

Довід скарги, що судом безпідставно застосовано принципи розумності та справедливості до уваги не приймається, оскільки суд в своєму рішенні посилався лише на співмірність та істотність частки спірної суми, на яку мав право позивач.

Також є безпідставним довід апеляційної скарги про порушення судом ст. 11 ЦПК України і порушення принципу диспозитивності, оскільки предметом судового розгляду були лише вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку.

В рішенні суду першої інстанції повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги позивача не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Таким чином, колегія суддів, переглядаючи справу в межах апеляційного оскарження та заявлених позовних вимог, підстав для скасування рішення суду першої інстанції не вбачає, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Керуючись ст. ст. 307,308,313-315 ЦПК України, апеляційний суд -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 29 жовтня 2014 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: