ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 грудня 2014 року Справа № 5011-50/9028-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого:Удовиченка О.С.,

суддів:Міщенка П.К.,

Поліщука В.Ю.

розглянувши касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Тор"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 07.10.2014

та на ухвалугосподарського суду міста Києва від 06.08.2014 року

у справі№ 5011-50/9028-2012 господарського суду міста Києва

за заявою доТовариства з обмеженою відповідальністю "Вомтех" Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Тор"

про визнання банкрутом

За участю представників: ПАТ "Дельта Банк" - Манчуленка Я.В.

ВСТАНОВИВ :

Постановою Вищого господарського суду України від 19.09.2013 року постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2013 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2013 року у справі №5011-50/9028-2012, в частині визнання Публічного акціонерного товариства "Сведбанк" з грошовими вимогами на суму 107 148 152,06грн., з яких 100 780 000,03 грн. - вимоги першої черги, 5 124596,99 грн. - вимоги четвертої черги, 1 243 555,04 грн. - вимоги шостої черги, скасовано. Справу №5011-50/9028-2012 передано на новий розгляд до господарського суду міста Києва, в частині розгляду кредиторських вимог ПАТ "Сведбанк".

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року у справі №5011-50/9028-2012 (Суддя - Баранов Д.О.) визнано Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (правонаступник ПАТ"Сведбанк") (Далі - ПАТ "Дельта Банк", Банк) конкурсним кредитором ТОВ "Науково-виробничий центр "ТОР" на суму 107 149 225,06 грн. (1 073,00 грн. - перша черга, 105 904 597,02грн. - четверта черга, 1 243 555,04грн. - шоста черга), зобов'язано розпорядника майна ТОВ "Науково-виробничий центр "ТОР" арбітражного керуючого Гороховського А.В. внести вимоги Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до реєстру вимог кредиторів у встановленій черговості.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року (Колегія суддів - Остапенко О.М., Копитова О.С., Пантелієнко В.О.) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "ТОР" залишено без задоволення, ухвалу господарського суду м. Києва від 06.08.2014 року у справі №5011-50/9028-2012 - без змін.

Не погодившись із процесуальними актами попередніх інстанцій, ТОВ "Науково-виробничий центр "Тор" звернулось до Вищого господарського суду України із касаційною скаргою, просило скасувати ухвалу господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм ст. 43, 33 ГПК України, ст. ст. 627, 1054, 1056-1 Цивільного кодексу України, ст. 1, ч. 6 ст. 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Переглянувши у касаційному порядку прийняті у даній справі судові акти, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування судами норм матеріального та процесуального права, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", колегія суддів Вищого господарського суду України дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 ГПК України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом, з врахуванням вимог Закону про банкрутство.

Відповідно до ч. 2 ст. 15 Закону про банкрутство у попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Виходячи зі змісту статті 14 Закону про банкрутство кредитор, звертаючись до господарського суду з відповідною заявою, самостійно визначає розмір таких вимог, підтверджує їх відповідними документами. До обов'язків суду при розгляді відповідних заяв входить саме перевірка їх обґрунтованості та наявності документів, що підтверджують відповідні вимоги.

Тому при розгляді кредиторських вимог суд може в залежності від наявності чи відсутності доказів, що підтверджують заборгованість божника, визнати або відхилити грошові вимоги.

Задовольняючи кредиторські вимоги ПАТ "Дельта Банк" суд першої інстанції у оскаржуваній ухвалі встановив доведеним належними та достатніми доказами, не спростованими боржником, факт прострочення грошових зобов'язань ТОВ "Науково-виробничий центр "ТОР" перед ПАТ "Дельта Банк" за кредитними договорами №5/71385-Л/2615 від 16.06.2007 року та № 8/71385-JI/2615 від 26.11.2007 року, заборгованість за якими становить в загальному розмірі 107 781 990,53 грн., та складається з такого: 1) за кредитними договором № 8/71385-JI/2615 від 26.11.2007 року: прострочена заборгованість по кредиту - 5 000 000,00 доларів США; прострочена заборгованість зі сплати процентів по кредиту - 1 741 125,07 доларів США; заборгованість зі плати пені за несвоєчасну кредиту - 618 444,44 грн.; заборгованість зі сплати пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 181 806,69 доларів США; 2) за кредитними договором № 5/71385-Л/2615 від 16.06.2007 року: прострочена заборгованість по кредиту - 5 000 000,00 доларів США; прострочена заборгованість зі сплати процентів по кредиту - 1 741 976,65 доларів США; заборгованість зі плати пені за несвоєчасну кредиту - 633 777,78 доларів США; заборгованість зі сплати пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 198 308,51 доларів США; прострочена заборгованість зі сплати комісії - 11 558,49 грн.; прострочена заборгованість зі сплати пені за несвоєчасну сплату комісії - 1 335,47 грн.

Підтримуючи такі висновки, суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові, спростовуючи доводи боржника встановив, що зміну процентної ставки за користування кредитом узгоджено сторонами у кредитних договорах.

Заперечуючи проти рішень попередніх судових інстанцій, Боржник факт свого прострочення перед кредитором не спростовує, проте, заперечує проти розміру нарахованих процентів, які, за його твердженнями Банк, всупереч вимогам чинного законодавства, в односторонньому порядку збільшив за кредитним договором №5/71385-Л/2615 від 16.06.2007 року з 11,4% до 12,4% з 01.05.2010 року, а за кредитним договором №8/71385-JI/2615 від 26.11.2007 року з 01.04.2008 року по 29.07.2008 року - з 12,1% до 13,1%, а з 30.07.2008 року по 30.04.2009 року - до 14,1%.

Колегія суддів Вищого господарського суду України відхиляє такі заперечення, з огляду на таке.

Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Це стосується позивача, який повинен доказати факти, на підставі яких пред'явлено позов, а також відповідача, який має можливість доказувати факти, на підставі яких він будує заперечення проти позову.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, за умовами кредитного договору № 5/71385-Л/2615 від 16.06.2007 року з наступними додатковими угодами до нього ТОВ "Науково-виробничий центр "ТОР" є позичальником ПАТ "Дельта Банк" на підставі відкритої Банком кредитної лінії, що поновлюється, на строк з 16.06.2007 року по 16.06.2010 року, включно, у розмірі 5 000 000 доларів США та сплатою встановлених у договорі процентів за користування кредитною лінією та комісії за проведення розрахунків боржника та перевірку документів за кредитною операцією.

Встановлені у договорі зобов'язання з повернення одержаних коштів та сплати процентів за користування боржник не виконав, у зв'язку з чим за договором №5/71385-Л/2615 від 16.06.2007 року (згідно розрахунку від 21.02.2013 року) станом на 09.07.2012 року утворилась заборгованість, а саме: з повернення основної суми кредиту - 5 000 000 доларів США; зі сплати процентів за користування кредитом - 1 623 143,30 доларів США, зі плати пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 79 660,97 доларів США; зі сплати комісії - 10 855,11грн.; зі сплати пені за несвоєчасну сплату комісії - 531,64 грн.

Згідно з умовами кредитного договору № 8/71385-Л/2615 від 26.11.2007 року з наступними додатковими угодами до нього ТОВ "Науково-виробничий центр "ТОР" отримало від Банку у вигляді кредитної лінії, що поновлюється, на строк з 26.11.2007 року по 26.11.2010 року, включно, 5 000 000 доларів США зі сплатою встановлених у договорі процентів за користування кредитною лінією.

Встановлені у договорі зобов'язання з повернення одержаних коштів та сплати процентів за користування ними боржник не виконав, у зв'язку з чим у нього перед Банком за договором № 8/71385-Л/2615 від 26.11.2007 року (згідно розрахунку від 21.02.2013 року) станом на 09.07.2012 року утворилась заборгованість, а саме: з повернення основної суми кредиту - 5 000 000доларів США; зі сплати процентів за користування кредитом - 1 625 166,71 доларів США; зі плати пені за несвоєчасну сплату процентів за користування кредитом - 75 853,03 доларів США.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Посилаючись на неправомірні дії Банку щодо зміни процентної ставки за наведеними договорами, ТОВ "Науково-виробничий центр "ТОР" виходив з того, що кредитними договорами, укладеними між сторонами, не передбачено їх зміни в односторонньому порядку.

Проте, у п.1.4 кредитного договору сторони передбачили, що плата за користування кредитною лінією у вигляді процентів становить: 12,1% річних; процентна ставка збільшується на 1% починаючи з 01.01.2008 року за умови, якщо обсяг щомісячних грошових надходжень на рахунки позичальника, за попередній місяць становить менше ніж 90% від загального обсягу грошових надходжень; процентна ставка збільшується на 2% у разі невиконання умов п. 7.6 (передача правовстановлюючих документів на майно, що передано в іпотеку) договору.

Також, пунктами 3.3-3.4 договору встановлено, що проценти за користування кредитною лінією сплачуються щомісячно до 10 числа; про зміну процентної ставки Банк повідомляє позичальника шляхом направлення листа з повідомленням про вручення за 10 календарних днів до вступу в дію зміненої процентної ставки. Зміни до договору набувають чинності, а нова процентна ставка починає діяти з 11-го дня після відправлення банком повідомлення. Сторони досягли згоди, що датою, з якої починається відлік зазначеного десятиденного строку, вважається дата, зазначена на квитанції, яка надається Банку відділенням зв'язку при відправленні листа. Позичальник має подати письмове заперечення щодо нового розміру процентної ставки.

Умови зміни процентної ставки за користування кредитними коштами знайшли відображення у додаткових угодах до кредитних договорів, зокрема у додатковій угоді № 1 до договору № 8/71385-Л/2615, де визначено, що процентна ставка збільшується на 1,0% річних у разі невиконання умов договору з 01.04.2008 року та на 2,0% з 30.07.2008 року.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Банк листами повідомляв позичальника про підвищення процентної ставки за невиконання умов кредитних договорів та додаткових угод, що є невід'ємними частинами договорів, але позичальником не надано жодного доказу стосовно надання Банку зауважень чи заперечень щодо зміни процентної ставки з 11,4 на 12,4%, яка нараховувалась Банком з 01.05.2010 року по 01.09.2012 року, що свідчить про погодження Боржником з цією пропозицією, оскільки почав сплачувати відсотки по кредиту за процентними ставками у новому розмірі, про що свідчать банківські виписки з рахунку.

09.01.2009 року набрав чинності Закон N 661-VI "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку", яким ЦК України доповнено ст. 1056-1, якою передбачено, що: фіксована процентна ставка є незмінною протягом усього строку кредитного договору, установлений договором розмір фіксованої процентної ставки не може бути збільшено банком в односторонньому порядку, умова договору щодо права банку змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною. Цей Закон не скасовує й не пом'якшує цивільної відповідальності особи, а отже, не має зворотної дії в часі.

Виходячи з аналізу ст. ст. 5, 627, 629, 653 ЦК України, ст. 181 ГК України слід відзначити, що якщо умовами кредитного договору, щодо яких сторони дійшли згоди під час його укладення, передбачено право банку в односторонньому порядку збільшувати розмір процентної ставки за користування кредитом у разі настання певних умов із додержанням установленої кредитним договором процедури повідомлення позичальника, то збільшення банком розміру процентної ставки за цим кредитним договором в односторонньому порядку є правомірним за умови, що рішення банку про таку зміну розміру процентної ставки було прийнято до набрання чинності Законом N 661-VI.

У даному випадку, рішення про збільшення процентної ставки за кредитом прийнято банком до набрання чинності Законом N 661-VI, позичальника було повідомлено про зміну умов договору у передбаченому кредитним договором порядку (шляхом відправлення на його адресу письмового повідомлення), а тому колегія суддів Вищого господарського суду України погоджується із висновком апеляційного господарського суду про те, що норми ст. 1056-1 ЦК України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки кредитні договори укладені сторонами у 2007 році, до набрання чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо заборони банкам змінювати умови договору банківського вкладу та кредитного договору в односторонньому порядку".

Крім того, як встановлено судом другої інстанції, доказів оскарження позичальником пунктів договорів щодо можливості збільшення процентної ставки, у судовому порядку не надано, отже Банк не змінював розмір процентної ставки в односторонньому порядку, а таке право узгоджено сторонами у кредитних договорах та додаткових угодах до них.

Поряд з цим, зважаючи на межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені ст. ст. 1115, 1117 ГПК України, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що ТОВ "Науково-виробничий центр "ТОР" у касаційній скарзі порушує питання, які стосуються оцінки доказів. Проте, оцінка доказів, на підставі яких судова інстанція дійшла до висновку про встановлення тих чи інших обставин справи, в силу приписів ст. 43 ГПК України, здійснюється за внутрішнім переконанням суду, і їх переоцінка не віднесена до компетенції касаційної інстанції.

З урахуванням встановлених ст. ст. 1115, 1117 ГПК України меж перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів касаційної інстанції вважає, що під час розгляду справи апеляційним та місцевим господарськими судами її фактичні обставини були встановлені на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів в їх сукупності, висновки господарських судів попередніх інстанцій відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка, доводи скаржника не спростовують обґрунтованості висновків господарських судів попередніх інстанцій, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування оскаржуваних судових рішень.

На підставі наведеного, керуючись ст. ст. 1115, 1117, 1119, 11111 ГПК України Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничий центр "Тор" залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 07.10.2014 року та ухвалу господарського суду міста Києва від 06.08.2014 року у справі №5011-50/9028-2012 залишити без змін.

Головуючий О.С. Удовиченко

Судді П.К. Міщенко

В.Ю. Поліщук