ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"08" грудня 2014 р.Справа № 916/4116/14

Господарський суд Одеської області у складі:

судді Брагіної Я.В.

секретаря судового засідання: Галюк Т.В.

за участю представників:

від позивача: Зубачова Ю.В. згідно довіреності від 18.12.2013р. за №01/11-725;

від відповідача: не з'явився.

розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Комунального підприємства "Теплопостачання міста Одеси" (м. Одеса);

до відповідача: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Одеса);

про стягнення 19295,91 грн.

09.10.2014р. Комунальне підприємство "Теплопостачання міста Одеси" звернулось до господарського суду Одеської області з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якій просило суд стягнути з відповідача 19295,91 грн.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 10.10.2014р. за зазначеним позовом порушено провадження у справі № 916/4116/14.

Представник позивача у судовому засіданні 24.11.2014р. надав заяву про зменшення позовних вимог, згідно якої просив стягнути борг в сумі 8303,44грн., пеню в розмірі 1233,62грн., 3%річних в сумі 213,10грн., інфляційні в сумі 1545,75грн. та судовий збір, яку було прийнято судом до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача надав заяву про припинення провадження в справі у частині стягнення основного боргу в сумі 8303,44грн. у зв'язку з повною сплатою відповідачем основного боргу, що підтверджується випискою з банку від 24.11.2014р.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, хоча про розгляд справи був повідомлений вчасно і належним чином.

Отже, відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, оскільки до повноважень господарських судів не віднесено встановлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Така правова позиція Вищого господарського суду України, викладена у п. 32 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-08/530 від 10.12.09.

Таким чином, справа розглядається за наявними в ній матеріалами на підставі ст.75 ГПК України.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ:

01 листопада 2006 року між Комунальним підприємством "Теплопостачання міста Одеси" (надалі - теплопостачальна організація, позивач) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (надалі - споживач, відповідач) укладено договір на постачання теплової енергії №1281, згідно умов якого теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію, а споживач зобов'язується оплачувати фактично одержану теплову енергію за встановленими тарифами в терміни, передбаченими цим договором.

За умовами п.2.1 договору, теплова енергія постачається споживачу на опалювання об'єктів по вул. Паустовського, 31а, СТО. Обсяги постачання теплової енергії визначені в додатку 1 до цього договору.

Пунктами 3.2.1, 3.2.2. договору встановлено обов'язок споживача: додержуватись кількості споживання теплової енергії за кожним параметром в обсягах, що визначені в додатку 1, не допускаючи їх перевищення; виконувати умови та порядок оплати спожитої теплової енергії в обсягах і в терміни, що передбачені цим договором.

Розрахунки за теплову енергію проводяться в грошовій формі на розрахунковий рахунок теплопостачальної організації по тарифу 179,12грн. за 1 Гкал (п.6.1 договору).

Розрахунковим періодом є календарний місяць (п.6.2 договору).

Умовами п.6.3 договору встановлено, що споживач за три дні до початку розрахункового періоду сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої та зазначеної в договорі кількості теплової енергії.

Відповідно до п.6.4 договору, кінцевим терміном розрахунку за спожиту теплову енергію є 20 число місяця наступного за розрахунковим.

Згідно умов п.10.1 зазначеного вище договору, цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2007р.

Умовами п.10.4 договору передбачено, що договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Оскільки, як вбачається з наявних матеріалів справи, жодною стороною не було заявлено про припинення дії вказаного договору або його перегляд, то договір є діючим.

Згідно наданого позивачем розрахунку за відпущену теплову енергію на об'єкт відповідача, в порушення вимог зазначеного договору, останній вартість спожитої теплової енергії не сплатив у повному обсязі, в зв'язку з чим станом на час звернення з позовом до господарського суду, у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за спожиту теплову енергію протягом періоду з 01.11.2013 року по 01.05.2014 року у розмірі 16303,44грн.

Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Згідно п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України, однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договір, а в силу вимог ч.1 ст.629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

У відповідності до ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст.714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.

До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.

Вищевказане цілком кореспондується з положеннями ст. 275 Господарського кодексу України, згідно якої за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. При цьому ч.2 ст.275 цього кодексу встановлено, що відпуск енергії без оформлення договору енергопостачання не допускається.

Згідно з ч.6 ст.276 Господарського кодексу України, розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону.

У відповідності до ч.1 ст.277 абоненти користуються енергією з додержанням правил користування енергією відповідного виду, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Згідно до п.40 „Правил користування тепловою енергією" затверджених Постановою Кабінету міністрів України №1198 від 03.10.2007р., споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.

Законом України "Про теплопостачання" визначено, що тариф (ціна) на теплову енергію - грошовий вираз витрат на виробництво, транспортування, постачання одиниці теплової енергії (1 Гкал) з урахуванням рентабельності виробництва, інвестиційної та інших складових.

Таким чином, тариф на теплову енергію, який встановлюється Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України, є сумою трьох тарифів, а саме тарифу на виробництво, транспортування та постачання теплової енергії. При цьому, тариф на послугу для кінцевого споживача Комісією не встановлюється.

Відповідно до положень Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" до власних (самоврядних) повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, тарифів на побутові, комунальні (крім тарифів на теплову енергію, централізоване водопостачання та водовідведення, які встановлюються Національною комісією регулювання ринку комунальних послуг України), транспортні та інші послуги.

Отже, регулювання тарифів саме на комунальні послуги для кінцевих споживачів, згідно діючого законодавства, відноситься до компетенції органів місцевого самоврядування.

Матеріали справи свідчать що, заборгованість відповідача за надані послуги теплопостачання за період з 01.11.2013 року по 01.05.2014 року, визначена на підставі тарифів, встановлених Постановою Національної комісії регулювання електроенергетики України від 14.12.2010 року № 1776 „Про затвердження тарифів на теплову енергію КП "Теплопостачання міста Одеси", згідно спожитого відповідачем обсягу теплової енергії, визначеного розрахунковим способом у відповідності до умов укладеного між сторонами договору.

Отже, позивач виконав свої зобов'язання за договором у повному обсязі, а відповідач порушив виконання своїх зобов'язань за договором на постачання теплової енергії №1281 від 01.11.2006р., а саме: не розрахувався за фактично спожиту теплову енергію в повному обсязі.

Згідно ч.1 ст.526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. В силу вимог ч.1 ст.525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічні вимоги щодо виконання зобов'язань містяться і у ч.ч.1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

У відповідності до ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.

Враховуючи, що позивач надав докази повної сплати суми основного боргу та просив припинити провадження в частині стягнення основного боргу, суд приходить до висновку про задоволення заяви про припинення провадження по справі.

Відповідно до п.1-1. ст.80 ГПК України, суд припиняє провадження у справі за відсутністю предмету спору, в частині стягнення основного боргу в сумі 8303,44грн. (з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог).

Таким чином, суд припиняє провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 8303,44грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору на підставі п.1-1 ст.80 ГПК України.

Згідно ч.2 ст.193 ГК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Пунктом 7.2.3 договору передбачено, що за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію, сплачується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, належної до сплати за кожен день прострочення.

Позивач просить стягнути із відповідача пеню, згідно заяви про зменшення позовних вимог, в сумі 1233,62грн.

За приписами ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасного виконання грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, суд задовольняє позов в частині стягнення пені в сумі 1233,62грн.

Також позивач просить стягнути з відповідача, згідно заяви про зменшення позовних вимог 3% річних в сумі 213,10грн. та інфляційні втрати в сумі 1545,75грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок позивача щодо нарахування 3% річних та інфляційних втрат, суд приходить до висновку, що розрахунок відповідає вимогам чинного законодавства, тому задовольняє позов і в частині стягнення 3% річних в сумі 213,10грн. та інфляційних втрат в сумі 1545,75грн.

Відповідно до ст.33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідач позов щодо підстав та предмету не спростував. Доказів, які б підтверджували повну сплату заборгованості вчасно не надав, основний борг сплатив під час розгляду справи в суді, чим позов визнав.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі ст.ст. 44, 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 22, 33, 34, 43, 44, 49, 75, п.1-1 ст. 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Припинити провадження у справі в частині стягнення 8303,44грн. основного боргу за відсутності предмету спору.

3. Стягнути із фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, 65000, ідентифікаційний № НОМЕР_1) на користь Комунального підприємства „Теплопостачання міста Одеси" (65110, м. Одеса, вул. Балківська, 1-Б та 65101, м. Одеса, вул. Варненська, 27, код ЄДРПОУ 34674102):

- 1233,62грн. - пені,

- 1545,75грн. - інфляційних втрат,

- 213,10грн. - 3% річних,

- 1827,00грн. - витрат, пов'язаних із сплатою судового збору.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення підписано 10.12.2014р.

Суддя Я.В. Брагіна