ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" грудня 2014 р. Справа № 922/3493/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Горбачова Л.П., суддя Істоміна О.А. , суддя Тарасова І. В.,

при секретарі Полубояриній Н.В.,

за участю представників:

позивача - Данилевського О.М. (дов.№14-89 від 18.04.2014р.),

відповідача - Закаблукова А.С. (дов.№б/н від 30.09.2014р.),

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (вх.№3234Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2014 року по справі №922/3493/14

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ,

до Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт.Борова

про стягнення 147757,71 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

19 серпня 2014 року Публічне акціонерне товариство «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з Борівського комунального підприємства теплових мереж, смт. Борова, 85754,35 грн. пені, 35602,94 грн. інфляційних витрат, 26400,42 грн. 3% річних та судового збору, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач в порушення умов договору №132658-ТЕ-32 від 28.12.2012р. неналежним чином виконав свої зобов'язання щодо своєчасної оплати за природний газ.

Рішенням господарського суду Харківської області від 22.09.2014 року (суддя Смірнова О.В.) по справі №922/3493/14 позов задоволено частково. Стягнуто з Борівського комунального підприємства теплових мереж (63801, Харківська область, Борівський район, вул. Поштова, 3, р/р № 26038300135484 у Філії - Харківське обласне управління ПАТ "Ощадбанк", МФО 351823, код ЄДРПОУ 32468926) на користь Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, р/р № 26002301921 в АТ "Ощадбанк" м. Києва, МФО 300465, код ЄДРПОУ 20077720) 7390,62 грн. пені, 19003,37 грн. інфляційних витрат, 23412,52 грн. 3% річних та 2563,40 грн. судового збору. В стягненні 78363,73 грн. пені, 16599,57 грн. інфляційних витрат, 2987,90 грн. 3% річних в позові відмовлено. Відстрочено виконання рішення до 22 березня 2015 року.

ПАТ "НАК "Нафтогаз України" з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2014 у справі №922/3493/14 в частині відмови у стягненні 66515,62 грн. пені та відстрочення виконання рішення до 22.03.2015р. В оскарженій частині прийняти нове рішення, яким стягнути з Борівського комунального підприємства теплових мереж на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 66515,62 грн. пені, у стягненні якої було відмовлено. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2014р. у справі №922/3493/14 залишити без змін. Судові витрати покласти на відповідача.

У судовому засіданні 19.11.2014р. була оголошена перерва до 04.12.2014р. до 11:00 год.

Представник апелянта у судовому засіданні 04.12.2014р. вимоги апеляційної скарги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача проти задоволення апеляційної скарги заперечував з підстав, зазначених у відзиві (вх.№9611) на апеляційну скаргу. Просить суд відмовити позивачу у задоволенні апеляційної скарги та змінити рішення господарського суду Харківської області, стягнувши з Борівського комунального підприємства теплових мереж 3799,80 грн. пені, 11277,13 грн. 3% річних, 1442,28 грн. інфляційних витрат, 879,88 грн. судових витрат за розгляд справи та відмовити у стягненні пені у розмірі 81954,55 грн., 3% річних у розмірі 15123,29 грн., інфляційних втрат у розмірі 34160,66 грн., судових витрат у розмірі 1683,52 грн. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Дослідивши матеріали справи, а також викладені в апеляційній скарзі доводи апелянта, та доводи відповідача у відзиві на неї, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників позивача і відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права в межах вимог, передбачених ст.101 ГПК України, а також повноту встановлення обставин справи та відповідність їх наданим доказам, колегія суддів встановила наступне.

28 грудня 2012 року між Публічним акціонерним товариством «Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» та Борівського комунального підприємства теплових мереж був укладений договір № 13/2658-ТЕ-32.

Відповідно до п. 1.1 договору позивач зобов'язується передати у власність відповідачу у 2013 році природний газ, виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, релігійними організаціями та національними творчими спілками і їх регіональними осередками, а відповідач, в свою чергу, прийняти та оплатити цей природний газ за умовами цього договору.

Пунктом 1.2. договору передбачено, що позивач передає природний газ відповідачу з 01 січня 2013 року по 31 грудня 2013 року обсягом до 1457 тис. куб м.

Оплата за газ, відповідно до п. 6.1. договору здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

На виконання умов договору №13/2658-ТЕ-32 від 31.10.2013р. позивачем було поставлено відповідачу протягом січня - грудня 2013р. природний газ на загальну суму 1651647,48 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу від 31.03.2013р., від 31.03.2013р., від 31.03.2014р., від 30.04.2013р., від 31.10.2013 р., від 24.01.2014 р., від 24.01.2014 р., які підписані обома сторонами та скріплені печатками.

У вказаних актах зазначений саме договір №13/2658-ТЕ-32 від 31.10.2013р., що підтверджує факт поставки (отримання) природного газу саме на виконання цього договору.

Проте відповідач в порушення умов укладеного договору у встановлені строки свої зобов'язання по оплаті отриманого природного газу виконав несвоєчасно, внаслідок чого позивачем були нараховані 3% річних, інфляційні витрати та пеня.

За договором №110/30 про організацію взаєморозрахунків від 12.02.2014р., укладеного між Головним управлінням Державної казначейської служби України в Харківській області, Департаментом фінансів Харківської обласної державної адміністрації, Департаментом житлово - комунального господарства та розвитку інфраструктури Харківської обласної державної адміністрації, Борівським комунальним підприємством теплових мереж, смт. Борова та Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" м. Київ, відповідно до умов якого сторони погодили перелік підприємств, установ та організацій, що беруть участь у проведенні взаєморозрахунків, та послідовність виконання сторонами договору (а.с.93-а.с.95, том 1).

Відповідно до цього договору Казначейство перераховує кошти, які надійшли до спеціального фонду Державного бюджету України від продажу облігацій внутрішньої державної позики згідно з пунктом 2 статті 16 ЗУ "Про державний бюджет України на 2014 рік" Головному управлінню Державної казначейської служби України в Харківській області в сумі 1016450,03 грн. та в результаті відповідач перераховує позивачу кошти в сумі 1016450,03 грн., у тому числі, 3698689 грн. для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013рік за договором від 26.10.2012р. №14/6436/12, у тому числі податок на додану вартість 169408,34 грн.; для погашення заборгованості за спожитий природний газ за 2013р. згідно з договором від 28.12.2012р. №113/2658-ТЕ-32.

Пунктом 9 договору сторони погодили, що у графі платіжного доручення "призначення платежу" додатково зазначають пункт 24 ст. 14 та п. 2 ст. 16 ЗУ "Про державний бюджет України на 2014 рік, а також номер договору.

Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного кодексу України та ст. 174 Господарського кодексу України, якими передбачено, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору.

За приписами ст. 509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Названі норми передбачають, що господарські зобов'язання можуть виникати безпосередньо з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

За змістом ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Частиною 3 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

В розумінні ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно відлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення.

Суд першої інстанції, перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних витрат, вірно зазначив про наявність помилок у розрахунку.

Колегія суддів вважає, що господарський суд Харківської області законно та обґрунтовано задовольнив позовні вимоги позивача в частині стягнення 3% річних в сумі 23412,52 грн. та інфляційних витрат в сумі 19003,37 грн., оскільки підтверджуються матеріалами справи, а в стягненні 16599,57 грн. інфляційних витрат, 2987,90 грн. 3% річних відмовив.

Згідно зі ст.ст.193,198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

На підставі п.7.2 укладеного договору поставки природного газу, у разі невиконання покупцем умов п.6.1 цього договору щодо порядку проведення розрахунків, покупець зобов'язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 85754,35 грн. пені.

Відповідачем, в свою чергу, до суду першої інстанції заявлено клопотання про зменшення розміру пені на 90%.

Частина 233 Господарського кодексу України передбачає, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Вказана норма кореспондується з пунктом 3 частини першої статті 83 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

В пункті 2.4 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 29.04.94 р. № 02-5/293 "Про деякі питання практики застосування майнової відповідальності за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань" та пункті 3.9.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду від 18.09.1997р. № 02-5/289 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України" зазначено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (п. З ст. 83 ГПК України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони ( в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін та оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема із розміром збитку.

Крім того, як необхідність використання права на зменшення розміру штрафних санкцій так розмір, до якого вони підлягають зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

В обґрунтування заявленого клопотання про зменшення пені відповідач посилався на, що на момент розгляду справи в суді першої інстанції він повністю розрахувався з позивачем за поставлений газ.

Крім того, заявник посилався на причини неналежного виконання зобов'язання, невідповідність розміру пені та штрафу наслідкам порушення, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні, а також не лише майнові, але й інші інтереси, що заслуговують на увагу. Порушення зобов'язання відповідача не спричинило значних збитків для позивача, проте сплата штрафних санкцій в даному випадку зачіпає не лише майнові інтереси відповідача, а й інші інтереси, зокрема, можливість постачання теплової енергії населенню та організаціям.

В підтвердження тяжкого фінансового стану в матеріалах справи містяться звіти про фінансовий стан разом з балансами та іншими річними фінансовими формами за 2012 -2014 роки; звіти про витрати на виробництво та фінансові показники діяльності підприємств від надання послуг теплопостачання за січень - грудень 2013 року; звіти з праці по підприємству та його підрозділам за січень 2013 р. - червень 2014 р. (а.с.127-а.с.160, том 1).

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив клопотання відповідача про зменшення розміру пені та штрафу на 90% та стягнути з відповідача на користь позивача 7390,62 грн. пені, при цьому відмовивши в стягненні 78363,73 грн., оскільки: по-перше: зобов'язання не виконувались з об'єктивних причин, зокрема, у зв'язку з важким фінансовим становищем відповідача внаслідок невиконання бюджетними установами зобов'язань за надані послуги; по-друге: відповідачем у повному обсязі виконані зобов'язання по сплаті одержаного газу за договором № 132658-ТЕ-32 від 28.12.2012р., що підтверджується матеріалами справи та не оспорюється позивачем, тобто повністю усунено порушення шляхом повного погашення основної суми боргу.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 12.02.2013 р. по справі № 5023/1097/12.

Щодо часткового задоволення клопотання відповідача про відстрочку виконання рішення суду, то колегія суддів не погоджується з таким висновком господарського суду Харківської області, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 121 ГПК України передбачено, що при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора чи його заступника або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора чи його заступника і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Вказаною нормою визначено процесуальну можливість вирішення питань, пов'язаних із проблемами, що виникають під час виконання рішення господарського суду. У процесі виконання рішення ймовірне виникнення обставин, що ускладнюють його виконання або роблять його неможливим. Так, виконання рішення про стягнення коштів може бути неможливим через відсутність коштів на рахунках боржника.

Колегія суддів звертає увагу, що Господарським процесуальним кодексом України не визначено переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання, у зв'язку з чим суд оцінює докази за правилами статті 43 ГПК України, і за наявності обставин, які ускладнюють виконання рішення чи унеможливлюють його, господарський суд має право, зокрема, відстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Тобто відстрочка або розстрочка виконання рішення, ухвали, постанови, зміна способу та порядку їх виконання допускаються у виняткових випадках і залежно від обставин справи.

До заяви мають бути додані докази, які підтверджують обставини, викладені в заяві щодо неможливості чи утруднення виконання рішення суду.

Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.

Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення ібо роблять його неможливим у строк або встановленим господарським судом способом.

При цьому, згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 121 ГПК України, вказаною нормою не вимагається, і господарський суд законодавчо не обмежений будь-якими конкретними термінами відстрочки чи розстрочки виконання рішення.

Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору та інші обставини справи.

Крім того, пленум Верховного Суду України постановою "Про практику розгляду скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження" № 14 від 26.12.2003 року постановив наступне: "При вирішенні заяв державного виконавця чи сторони про відстрочку або розстрочку виконання рішення, встановлення або зміну способу й порядку його виконання суду потрібно мати на увазі, що відповідно до ст. 351 ЦПК і ст. 121 ГПК їх задоволення можливе лише у виняткових випадках, які суд визначає виходячи з особливого характеру обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення (хвороба боржника або членів його сім'ї, відсутність у нього майна, яке за рішенням суду має бути передане стягувачу, стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо)".

Щодо посилання відповідача на тяжкий економічний стан, то колегія суддів вважає, що це не є винятковою обставиною в розумінні вимог статті 121 Господарського процесуального кодексу України, за наявності якої можливе надання відстрочки виконання рішення. Крім того, важке фінансове становище утворилось внаслідок власної господарської діяльності відповідача, а не в силу якихось об'єктивних обставин, щоб унеможливило виконання договірних зобов'язань та рішень суду.

Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України, яка визначає як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому, здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Колегія суддів зазначає, що надання відстрочки на підставі тяжкого фінансового стану відповідача не може вважатися підставою для застосування положень статті 121 Господарського процесуального кодексу України, адже, враховуючи положення частини першої статті 625 Цивільного кодексу України, відповідач у випадку порушення грошового

Підставою для проведення розрахунків між сторонами за спожитий природний газ є договір та підписані акти приймання-передачі природного газу, а відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що такі обставини надання відстрочки виконання рішення суперечать положенням вищенаведеної статті 121 ГПК України, не є винятковими, і такими, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, а тому вважає правомірним відмовити у задоволенні заяви про відстрочку виконання рішення у справі №922/3493/14, як такої, що є необґрунтованою та суперечить діючому законодавству.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення господарського суду Харківської області 22.09.2014 року по справі №922/3493/14 прийнято при неповному з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а тому оскаржуваний судовий акт підлягає частковому скасуванню, а апеляційна скарга - частковому задоволенню.

Керуючись ст.ст.85, 99, 101, п.2 ст.103, п.1 ч.1 ст.104, ст.105 ГПК України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 22.09.2014 року по справі №922/3493/14 скасувати в частині надання відстрочки виконання рішення до 22 березня 2015 року.

В іншій частині рішення господарського суду Харківської області залишити без змін.

Доручити господарському суду Харківської області видати відповідний наказ.

Повний текст постанови складено 09.12.14 р.

Головуючий суддя Горбачова Л.П.

Суддя Істоміна О.А.

Суддя Тарасова І. В.