Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
04 грудня 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі суддів: Бондаренко Н.В., Малько О.С., Шимківа С.С.,
секретар судового засідання: Пиляй І.С.
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 29 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ТзОВ "Волинь-Сервіс", ОСОБА_3, третя особа інспекція у справах захисту прав споживачів у Рівненській області про захист прав споживача та стягнення грошових коштів,
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, колегія суддів, -
в с т а н о в и л а :
Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 29 вересня 2014 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ТзОВ "Волинь-Сервіс", ОСОБА_3, третя особа інспекція у справах захисту прав споживачів у Рівненській області про захист прав споживача та стягнення грошових коштів, моральної шкоди.
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду в частині відмови їй у позові до ТзОВ "Волинь-Сервіс" ухвалене з неповним з'ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.
Зазначає, що 25.02.2014 року вона передала директору ТзОВ "Волинь-Сервіс" ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 4480 грн. в якості передплати за послуги з виготовлення воєвудського запрошення, що підтверджується наявною в справі розпискою від 25.02.2014 року власноручно ним написаною, за його підписом і печаткою ТзОВ "Волинь - Сервіс".
Вважає, що після укладення вищевказаного усного договору, вона є споживачем, а відповідач ТзОВ "Волинь-Сервіс" є виконавцем у розумінні Закону України "Про захист прав споживачів".
Однак, ТзОВ "Волинь-Сервіс" взяті на себе 25.02.2014 р. зобов'язання не виконано, грошові кошти їй не повернуто, що підтверджується поясненнями представника відповідача та наявними в справі письмовими доказами, а саме: клопотанням про виготовлення їй візи від 8.04.2014 року, яке було видане директором ТзОВ "Волинь- Сервіс" ОСОБА_3 та анкетою для отримання Шенгенської візи від 8.04.2014 року.
Просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким її позовні вимоги задовольнити.
Апеляційна скарга в частині стягнення з ТзОВ "Волинь-сервіс" отриманих від ОСОБА_1 коштів підлягає задоволенню, а рішення суду в цій частині - скасуванню, виходячи з наступних підстав.
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано доказів про те, що угоду про виготовлення воєвудської візи було укладено з відповідачем ТзОВ "Волинь-сервіс", до якого заявлені позовні вимоги.
Між тим, такий висновок суду суперечить нормам матеріального права та не відповідає матеріалам справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу , сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ч. 1 ст.901 ЦК України).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 ЦК Ураїни).
Судом встановлено що, між ОСОБА_1 та ТзОВ "Волинь-сервіс" укладено договір на надання послуг з виготовлення воєвудського запрошення, про що свідчить видана в особі її директора ОСОБА_3 25 лютого 2014року розписка про отримання від ОСОБА_1 коштів в сумі 4480 грн.
Із оглянутого в судовому засіданні апеляційного суду Рівненської області оригіналу розписки, що надана представником позивачки вбачається, що вона містить відбиток печатки ТзОВ "Волинь-Сервіс", підписана ОСОБА_3
ОСОБА_1 кошти сплачувала по місцю знаходження офісу ТзОВ "Волинь-Сервіс", як передоплату.
Наявність відбитку печатки товариства на розписці не заперечив представник товариства і пояснив, що її ОСОБА_3 поставив помилково.
8.04.2014р. ТзОВ "Волинь-сервіс" направило клопотання генеральному консульству з проханням сприяти ОСОБА_1 у відкритті візи.(а.с.3зв.)
Відповідно до положень ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.
Порядок та умови здійснення готівково-касових операцій юридичними особами визначаються Інструкцією про касові операції в банках України (надалі по тексту Інструкція), затвердженою Постановою Національного банку України N 174 від 1 червня 20011 року, та Положенням про ведення касових операцій у національній валюті в Україні (надалі по тексту Положення), затвердженого постановою Правління Національного Банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (із змінами та доповненнями).
Відповідно до п. 3.1. Положення (в редакції, що діяла на момент здійснення платежу) касові операції оформляються касовими ордерами, видатковими відомостями, розрахунковими документами, документами за операціями із застосуванням електронних платіжних засобів, іншими касовими документами, які згідно із законодавством України підтверджували б факт продажу (повернення) товарів, надання послуг, отримання (повернення) готівкових коштів.
За наведеного, розписка за виготовлення воєвудського запрошення, яка видана директором ОСОБА_3 є документом, що підтверджує отримання підприємством готівки від позивачки, а не дотримання керівником ТзОВ "Волинь-сервіс" форми оформлення платіжної операції свідчить лише про факт порушення порядку ведення касових операцій службовою особою товариства, а не про фактичне не внесення грошових коштів.
Докази про те, що товариство виконало взяті на себе зобов'язання та понесло при його виконанні витрати відсутні. Враховуючи те, що договір, укладений між позивачкою та ТзОВ "Волинь-сервіс" передбачав плату за надані послуги, яка отримана останнім у розмірі 4480грн. і боржник свої зобов'язання за ним не виконав, кошти підлягають поверненню ОСОБА_1 на підставі ст.ст.611,903 ЦК України.
Висновки суду щодо відмови у стягненні моральної шкоди є правильними, оскільки укладений між сторонами договір не передбачає відшкодування такої шкоди особою, яка порушила зобов'язання. Підстави для скасування рішення суду в цій частині відсутні.
Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319, 323-325 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст.509,610,611,901-903 ЦК України, колегія суддів, -
В И Р І Ш И Л А :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 29 вересня 2014 року в частині відмови у стягненні з ТзОВ "Волинь-Сервіс" на користь ОСОБА_1 коштів у розмірі 4480грн. скасувати.
Стягнути з ТзОВ "Волинь-Сервіс" на користь ОСОБА_1 сплачені нею кошти в сумі 4480(чотири тисячі чотириста вісімдесят)грн. за виготовлення воєвудського запрошення.
Стягнути з ТзОВ "Волинь-Сервіс" судовий збір в розмірі 365(триста шістдесят п'ять)грн.40коп.
В решті рішення суду залишити без змін.
Рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Судді: Бондаренко Н.В.
Малько О.С.
Шимків С.С.