ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ
__________________________________________________________________________________________________________________________________________
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
РІШЕННЯ
"22" грудня 2008 р. | Справа № 5/124-08-4515 |
За позовом: Відкритого акціонерного товариства "ЕК Одесаобленерго", м. Одеса.
до відповідача: Комунального підприємства „Теплопостачання м. Одеси”, м. Одеса.
про стягнення 162 476, 88 грн.
Суддя Могил С. К.
Представники:
від позивача: Паскаль Т. В., на підставі довіреності.
від відповідача: Білоусов Л. В. на підставі довіреності.
У судовому засіданні 24.11.2008 року оголошувалась перерва до 08.12.2008 року у відповідності з ст. 77 Господарського процесуального кодексу України
Суть спору: Відкрите акціонерне товариство "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою про стягнення з Комунального підприємства „Теплопостачання м. Одеси” заборгованості за спожиту реактивну електроенергію у розмірі 104 704, 24 грн., пені у розмірі 25 641, 89 грн., індексу інфляції у розмірі 28 748, 40 грн. та трьох відсотків річних у розмірі 3 382, 35 грн.
Відповідачем до суду був поданий відзив на позов, відповідно до якого позовні вимоги позивача не визнав у повному обсязі та з підстав і доводів викладених у відзиві просив суд повернути позивачу позовну заяву без розгляду.
В процесі розгляду справи з боку позивача до суду були подані додаткові документи, які у судовому засіданні судом були розглянуті та залучені до матеріалів справи у якості документальних доказів.
Розглянув матеріали справи, вислухав представників сторін суд встановив:
Між Відкритим акціонерним товариством "Енергопостачальна компанія "Одесаобленерго" та Комунальним підприємством „Теплопостачання м. Одеси” 30.11.2006 року разом з додатками було укладено договір № 9/ТГО-57 про постачання електричної енергії. В наступному, між сторонами по справі, договір про постачання було переукладено та з 01.07.2008 року правовідносини між позивачем та відповідачем щодо постачання електроенергії почав регулювати договір №9/ТГО-597/08. Умовами укладеного договору, позивача було зобов’язано відпускати відповідачу електричну енергію у відповідності з встановленими даним договором умовами та величинами споживання електричної енергії, а відповідача сплачувати за фактично використану електричну енергію у строки які передбачено договором та виконувати інші зобов’язання передбачені договором.
У відповідності з пунктом 9.4 укладеного договору, договір набрав чинності з дня його підписання та вважається щорічно продовженим, якщо за місяць до закінчення строку не надійде заява від однієї із сторін про відмову від цього договору або його перегляд. У матеріалах справи відсутні будь які заяви або листи однієї з сторін по договору про відмову від договору або припинення його дії, таким чином станом на дату подання позову договір є дійсним і обов’язковим для виконання сторонами.
Відповідно до своїх остаточних вимог позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за спожиту реактивну електроенергію у розмірі 104 704, 24 грн., пеню у розмірі 25 641, 89 грн., індекс інфляції у розмірі 28 748, 40 грн. та три відсотки річних у розмірі 3 382, 35 грн.
В обґрунтування своїх вимог, позивачем до суду було подано договори про постачання електроенергії з додатками, відповідні рахунки за реактивну електроенергію, звіти відповідача про кількість спожитої активної та реактивної електроенергії, обґрунтовані розрахунки суми основного боргу, пені, індексу інфляції та трьох відсотків річних.
Ґрунтуючись на наданих документальних доказах та вимогах Закону України “Про електроенергетику” і Правил користування електроенергією, позивач просив суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за спожиту реактивну електроенергію у розмірі 104 704, 24 грн., пеню у сумі 25 641, 89 грн., індекс інфляції у сумі 28 748, 40 грн. та 3% у сумі 3 382, 35 грн.
Відповідач у своєму відзиві на позов позовні вимоги позивача не визнав у повному обсязі посилаючись на відсутність будь яких боргових зобов’язань перед позивачем, оскільки додатки №9 до договорів не були укладені, а тому у позивача відсутні обґрунтовані обставини для нарахування боргів за спожиту реактивну електроенергію. Також відповідач зазначив, що умовами укладеного договору не встановлено розміру та строків нарахування пені, а також не передбачено стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції.
Ґрунтуючись на доводах викладених у відзиві та наданих документальних доказах відповідач просив суд повернути позовну заяву без розгляду.
Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги ВАТ „ЕК Одесаобленерго” підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено судом, між сторонами по справі 30.11.2006 року разом з додатками було укладено договір № 9/ТГО-57 про постачання електричної енергії. В наступному, між сторонами по справі, договір про постачання було переукладено та з 01.07.2008 року правовідносини між позивачем та відповідачем щодо постачання електроенергії почав регулювати договір №9/ТГО-597/08, Предметом укладених договорів є умови та порядок постачання електроенергії позивачем та її оплата відповідачем.
У відповідності з п. 2.3.3 укладених договорів відповідача було зобов’язано оплачувати позивачу вартість електроенергії згідно з умовами додатків до договору „Порядок розрахунків” та „Графік зняття показів засобів обліку електричної енергії”. Пунктом 2.3.4 договорів відповідача також було зобов’язано здійснювати оплату за послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії між електромережею Постачальника електроенергії та електроустановками Споживача згідно з додатком „Порядок розрахунків за надання послуг з компенсації перетікання реактивної електроенергії”.
Пунктом 6.33 Правил користування електричною енергією встановлено, що величина плати за перетікання реактивної електроенергії на межі розділу електромереж визначається електропередавальною організацією відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 17 січня 2002 року №19, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 1 лютого 2002 року за №93/6381, та зазначається у відповідному договорі між електропередавальною організацією та споживачем, електроустановки якого приєднані до електричних мереж електропередавальної організації. Величина плати за перетікання реактивної електричної енергії між основним споживачем та його субспоживачами визначається основним споживачем відповідно до Методики обчислення плати за перетікання реактивної електричної енергії та зазначається у відповідному договорі, що укладається між ними.
Як видно з матеріалів справи між сторонами за правочином були укладені відповідні додатки до договорів, в яких були узгоджені умови щодо порядку розрахунків за перетікання реактивної електроенергії (додаток №9 до договору).
Відповідно до п. п. 4.1, 4.1.1 Методики обчислення плати за перетікання реактивної електроенергії між електропередавальною організацією та її споживачами при відсутності у споживача приладів обліку реактивних перетікань споживання реактивної електроенергії в точці, де відсутні прилади обліку, за розрахунковий період береться рівним споживанню активної електроенергії з урахуванням нормативного коефіцієнта потужності (tgф ), який дорівнює: н - для тягових підстанцій залізничного транспорту змінного струму - 1,0; для тягових підстанцій залізничного транспорту постійного струму, метрополітену і міського електротранспорту - 0,5; для інших споживачів - 0,8.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання своїх зобов’язань за договором позивачем відповідачу постачалась електроенергія. Вказані обставини підтверджуються наданими до суду звітами відповідача про кількість спожитої електроенергії та відповідними рахунками за реактивну електроенергію. В означений період позивачем відповідачу було виставлено рахунки на реактивну електроенергію. Проте оплата за послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії відповідачем була проведена неналежним чином, в зв’язку з чим у відповідача перед позивачем, станом на жовтень 2008 року залишилась несплаченою заборгованість за реактивну електроенергію у розмірі 104 704, 24 грн.
Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. В процесі розгляду справи відповідачем до суду не було доведено належним чином відсутності цієї заборгованості, або надано докази які би спростували позовні вимоги позивача в цій частині. Доводи відповідача викладені у відзиві на позов судом не приймаються до уваги та відхиляються, оскільки повністю спростовуються матеріалами справи.
Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню борг за послуги з компенсації перетікання реактивної електроенергії у розмірі 104 704, 24 грн.
У відповідності з ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Крім того, у відповідності з частинами 1, 3 ст. 179 Господарського кодексу майново –господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами –юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько –договірними зобов'язаннями. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування.
Також, позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь пеню у сумі 25 641, 89 грн., індекс інфляції у сумі 28 748, 40 грн. та 3% у сумі 3 382, 35 грн.
У відповідності з ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, фактично встановлює наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Складовими частинами є, по-перше –стягнення індексу інфляції, яке здійснюється відповідно до Закону України „Про індексацію грошових доходів населення”, індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. По-друге, три відсотки річних не слід ототожнювати з поняттям неустойки, оскільки зазначені проценти є не мірою відповідальності, а є платою за користування чужими грошовими коштами, а відтак, стягуються незалежно від вини боржника. Слід зазначити, що дійсно крім наслідків за прострочення виконання грошового зобов’язання у вигляді стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції, договором або законом за прострочення грошового зобов'язання може бути встановлена неустойка (штраф, пеня), умови про стягнення яких повинні бути зазначені у договорі. Проте, умови про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції на відміну від умов щодо стягнення неустойки, не потребують вчинення у письмової формі, а підлягають сплаті та стягненню за вимогою кредитора.
Таким чином вимоги позивача про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню, а саме: індекс інфляції –28 748, 40 грн. та 3% - 3 382, 35 грн.
Щодо стягнення пені, то ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Підстави для виникнення права на неустойку встановлені ст. 550 Цивільного кодексу України. Натомість, згідно ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” із змінами, внесеними згідно із Законом №2921-III від 10.01.2002 року платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Але, згідно ст. 3 названого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
У відповідності з ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Відповідно до пункту 4.2.1 договору, у разі несвоєчасної сплати за спожиту електроенергію споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,5 % але не більше подвійної облікової ставки НБУ яка діяла у відповідний період, за кожен день прострочення, враховуючи день фактичної оплати.
Відповідно до ст. 624 Цивільного кодексу України - якщо за порушення зобов'язання встановлено неустойку, то вона підлягає стягненню у повному розмірі, незалежно від відшкодування збитків.
Приймаючи до уваги, що між сторонами узгоджено питання щодо стягнення пені у разі несвоєчасного виконання грошових зобов’язань за договором та встановлено розмір пені що нараховується, суд вважає, що вимоги позивача в цій частині є також обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню у розмірі 25 641, 89 грн.
За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані документальні докази, та доводи сторін викладені у ході судового розгляду справи в їх сукупності суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню з віднесенням судових витрат на рахунок відповідача, у відповідності зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 32 – 34, 44, 49, 77, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Комунального підприємства „Теплопостачання м. Одеси”, (65110, м. Одеса, вул. Балківська, 1Б), код 34674102 на користь на користь Відкритого акціонерного товариства “ЕК Одесаобленерго”, код 00131713 (м. Одеса, вул. Садова, 3), а саме:
- 104 704 (сто чотири тисячі сімсот чотири) грн. 24 коп. за реактивну електроенергію;
- 25 641 (двадцять п’ять тисяч шістсот сорок одна) грн. 89 коп. пені;
- 28 748 (двадцять вісім тисяч сімсот сорок вісім) грн. 40 коп. індексу інфляції;
- 3 382 (три тисячі триста вісімдесят дві) грн. 35 коп. трьох відсотків річних;
- 1 624 (одна тисяча шістсот двадцять чотири) грн. 77 коп. державного мита;
- 118 (сто вісімнадцять) грн. витрат на ІТЗ судового процесу.
Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.
Рішення підписано 26.12.2008 року.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.
Суддя Могил С.К.