Справа № 2-75/2009

№ 2-225/2008

№ 2-1219/2007

№ 2-13069/2006

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 лютого 2009 р.                                             м. Харків

      Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого - судді Яремчука В.І., при секретарі - Новаковій Т.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6 і ОСОБА_7, про зобов'язання виселитися із квартири,

та за зустрічним позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, третя особа - управління комунального майна і приватизації, про визнання права користування житловим приміщенням, про визнання приватизації житлового приміщення частково недійсною, про визнання права власності на квартиру, суд, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2006 року позивач ОСОБА_1, 1927 р.н.,  звернувся із позовом до дочки - ОСОБА_2, 1962 р.н. та членів її сім'ї - чоловіка ОСОБА_3., сина ОСОБА_4 і дочки ОСОБА_5 про виселення із ізольованої приватизованої трикімнатної квартири АДРЕСА_1.

Позивач свої вимоги у позові мотивував тим, що він і його дочка ОСОБА_6, 1961р.н., та син ОСОБА_10 - ОСОБА_7 (його онук), 1984 р.н., являються власниками спірної квартири на підставі свідоцтва про право власності на житло від 02.08.2002 року за реєстраційним номером № 5-02-226744. Після смерті його дочки ОСОБА_9., яка проживала у спірній квартирі до її приватизації, відповідачі без його відома самовільно вселились у квартиру. На вимоги про виселення відповідають образами та погрозами про фізичну розправу, а 01.04.2004 року ОСОБА_3 вдарив його у обличчя, і коли він пішов у міліцію за захистом, то ОСОБА_3 побив його нині покійну дружину - ОСОБА_10, завдавши їй струс головного мозку, через що вона стала інвалідом. Він вимушений був із ОСОБА_10 проживати у власному будинку у с. Рубіжне, Вовчанського р-ну, Харківської обл. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 померла. Вважає що його права як власника квартири порушені і просить виселити дочку і членів її сім'ї із квартири.

У суді позивач, діючи у своїх інтересах, та інтересах дочки ОСОБА_6 і онука ОСОБА_7 по довіреностях (а.с.8,168), підтримав свої вимоги і пояснив, що не може проживати у спірній квартирі із відповідачкою - дочкою та членами її сім'ї, він зійшовся із жінкою, яка молодша за віком від нього і хоче жити з нею, а за її адресою проживає численна родина і там нема належного місця для їх проживання. А тому просить виселити відповідачів, з якими не може проживати у одній квартирі, так як із їх сторони може бути насильство що до нього, після смерті дружини він лише дві ночі ночував у спірній квартирі, а решту прожив у с. Рубіжне, де немає належних комунальних послуг. За весь час тільки він оплачує комунальні послуги. Раніше у спірній квартирі проживала його дочка ОСОБА_9., яка померла у 1998 році. Відповідачам він давав ключі від квартири, коли вони туди поселились він не знає, так як проживав із дружиною ОСОБА_10 у с. Рубіжне. Дізнавшись, що вони поселись у спірній квартирі він про їх виселення заяв не подавав, має ключі від спірної квартири, але нею не користується, так як боїться конфлікту із відповідачами. Зустрічний позов не визнає.

Представник позивача ОСОБА_12, діючи сумісно із позивачем, первісний позов підтримав, зустрічний позов не визнав, та пояснив, що через неприязні стосунки позивача із дочкою відповідачкою та членами її сім'ї сумісне проживання у одній квартирі сторін по справі неможливе, позивач є власником квартири і тому відповідачів належить виселити, у їх зустрічному позову про визнання приватизації частково недійсною відмовити. Він зазначив, що позивач успадкував після смерті своєї дружини частину спірної квартири разом із дочкою ОСОБА_6, яка проживає у Росії, та після приватизації спірної квартири стала громадянкою Росії, а частина квартири не успадкована через те, що відповідачка ОСОБА_2 не змогла успадкувати частку спадщини, що припадає на її долю, через забезпечення позову по цій справі. Позивач оплачує усі комунальні послуги з урахуванням пільг у розмірі 75 відсотків, відповідачі у платі комунальних послуг участі не приймають, інколи оплачують за телефон. Квартира була приватизована на тих осіб, які були на час приватизації у ній зареєстровані. 

02.10.2007 р. відповідачі за первісним позовом - дочка позивача ОСОБА_2 та члени її сім'ї - чоловік ОСОБА_3, син ОСОБА_4 і дочка ОСОБА_5, пред'явили зустрічний позов до ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 про визнання права користування житловим приміщенням, про визнання приватизації житлового приміщення частково недійсною, про визнання права власності на спірну квартиру (а.с.115). Свої вимоги вони мотивували тим, що спірна квартира була надана у 1970 році позивачу на сім'ю, у тому числі і на ОСОБА_2 У 1983 році ОСОБА_2 зареєструвала шлюб і її чоловік ОСОБА_3 поселився і був 22.02.1984 року зареєстрований у спірній квартирі. Від цього шлюбу народились двоє дітей - син ОСОБА_4,1987 р.н. і дочка ОСОБА_5, 1984 р.н., які з народження проживали та були прописані у спірній квартирі. У 1988 році відповідач ОСОБА_3 отримав службове житло, у якому члени його родини вимушені були  зареєструватися, але сім'я як і раніше продовжила проживати у спірній квартирі, у службове приміщенні не вселилась, та через деякий час була визнана такою, що втратила право користування службовим житлом у судовому порядку. Поновити реєстрацію у спірній квартирі вони не могли через відсутність на це згоди ОСОБА_6, яка у 1983 році зареєструвала шлюб і виїхала на проживання у Росію, та з того часу постійно проживає у Росії. У 1984 році ОСОБА_6 народила сина - ОСОБА_7 якого прописала у 1984 році у спірну квартиру, у якій той ніколи не проживав. У 2002 році спірна квартира була приватизована на ім'я батьків і сестри з сином відповідачки ОСОБА_2, про що вона дізналась тільки під час розгляду цивільної справи із поданого батьком у кінці 2006 року позову. Вказуючи на те, що вони постійно проживають у спірній квартирі та не мають іншого житла, а відповідачі за зустрічним позовом у спірній квартирі не проживають, просили суд визнати частково недійсною приватизацію спірною квартири в частини приватизації на ім'я ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_1 та визнати за позивачами за зустрічним позовом право користування спірною квартирою (а.с.115).

При судовому розгляді справи позивачі за зустрічним позовом змінили свої позовні вимоги та просять суд визнати за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 право користування  спірною квартирою, визнати приватизацію цієї квартири частково недійсною в частині приватизації на ім'я ОСОБА_6 і ОСОБА_7, визнати за ними право власності на спірну квартиру, та зобов'язати управління комунального майна і приватизації анулювати свідоцтво про право власності від 02.08.2002 року за р.н. № 5-02-226744 та видати нове свідоцтво про право власності на житло (а.с.136).

Відповідачка ОСОБА_2 у суді пояснила, що у спірній квартирі проживає із часу заселення у 1970 році. Її чоловік там живе із 1984 року, а їх діти, відповідачі по справі, із дня народження. З батьками бували конфлікти і для їх улагодження сім'я місяць-два знімала житло і проживала окремо, а потім поверталась у спірну квартиру на прохання батьків. У 1988 році чоловіку надали службове житло, у якому не було а ні опалення, а ні ванни, у це житло вони не поселились і були звідти виписані через не проживання. У спірній квартирі постійно перебували речі, що належать її сім'ї, тимчасово вона із сім'єю проживала окремо від батьків, але через деякий час знову поверталась до спірної квартири, у них завжди були ключі від цієї квартири. У спірній квартирі постійно проживала нині покійна її сестра ОСОБА_9. у якої було невлаштоване особисте життя, сестра була одинокою та страждала тяжкою формою сахарного діабету, надлишком ваги та гангреною. У квітні 1998 року сестра ОСОБА_9. померла. Вона зі своєю сім'єю знову вселилась у спірну квартиру і з того часу з неї не виселялась навіть на короткий строк, а батьки з весни і до осені проживали у с. Рубіжне. З відома батьків вона із членами своєї сім'ї після смерті сестри вселилась до спірної квартири у 1998 році остаточно, перешкод їм у цьому не було. До смерті матері вона оплачувала за телефон і електроенергію, мати багато часу витрачала на дзвінки до дочки у Росію. Доводилось платити комунальні послуги за сестру ОСОБА_7 і її сина, які у квартирі не проживали, через це у сім'ї були сварки. Вона із членами своєї сім'ї вимушена була прописатись у с. Рубіжне у будинку батьків, так як сестра ОСОБА_6 не давала згоди на їх прописку у спірній квартирі. Із сестрою відносини погані, не спілкуються. Батько має свою кімнату у квартирі, яку закриває на замок, перешкод для проживання у квартирі він не має. Останній раз батько ночував у спірній квартирі років два назад.

Відповідач ОСОБА_3 у суді пояснив, що він проживає у спірній квартирі. Замінив у квартирі на кухні та у кімнаті вікна на пластикові, відремонтував каналізацію. Перешкод позивачу у проживанні у спірній квартирі ніхто не чинить, але позивачу забороняє проживати там його дочка ОСОБА_6 У спірній квартирі був прописаний з 1984 по 1988 рік. Потім зареєструвався у службовій квартирі, із якої його виписали у наступному році через непроживання, після чого до 2000 року зберігав у паспорті прописку у службовій квартирі, так як не мав іншої. У 2000 році його сім'я прописалась у с. Рубіжне, Вовчанського р-ну, Харківської області у будинку, що належав покійній тещі, з її згоди. Прописались там через те, що дочці потрібно було десь отримувати паспорт. А фактично з 1984 року проживав у спірній квартирі з деякими переривами. Остаточно вселились у 1998 році після смерті сестри дружини, ключі від спірної квартири мали завжди. Зареєструватись у спірній квартирі не можуть через незгоду ОСОБА_6

Відповідач ОСОБА_4 підтримав пояснення своїх батьків.

Відповідач ОСОБА_5 у суді пояснила, що проживає у спірній квартирі з народження.

Представник відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - ОСОБА_13, діючи по довіреності (а.с.110-111), первісний позов не визнав, підтримав зустрічний позов.

Третя особа - управління комунального майна і приватизації, повідомлялось судом належним чином про день, час і місце розгляду справи, але не виявило бажання приймати участі у розгляді справи, свого представника до суду не направило та не повідомило суд про причини неявки.

Допитані у суді за клопотанням відповідачів свідки показали наступне:

- свідок ОСОБА_14 у суді показала, що доглядала за дружиною позивача за час її хвороби до її смерті, конфліктів у сім'ї не було. ОСОБА_6 зареєструвала шлюб і більше у спірній квартирі не проживає.

- свідок ОСОБА_15 у суді показала, що з 1970 року проживає у сусідній з позивачем квартирі. Сварок ніколи у сім'ї позивача не чула. На короткий термін, близько півроку сім'я відповідачки у спірній квартирі не проживала, а після смерті дочки позивача ОСОБА_9., знову вселилась у квартиру. Відносини у сім'ї нормальні, сварок нема, ОСОБА_6 не проживає у квартирі більше 20 років, а син ОСОБА_6 у спірній квартирі не жив ніколи.

Суд, заслухавши пояснення сторін, показання свідків, дослідивши письмові докази у справі, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановив наступні обставини та правовідносини сторін.

У 2002 році подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_10 з дочкою ОСОБА_6та сином ОСОБА_6 - ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2 приватизували на підставі Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” трикімнатну ізольовану квартиру АДРЕСА_1, на праві спільної часткової власності по 1/4 частині за кожним. Загальна площа квартири становить 61,7 кв.м. 02 серпня 2002 року відділом приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради, на підставі розпорядження від 02.08.2002 року за № 4423, вказаним власникам було видане свідоцтво про право власності на житло за реєстраційним номером № 5-02-226744 (а.с.22).

Квартиру приватизували особи які були у ній зареєстровані на час приватизації. При цьому, позивач не заперечував проти того, що ОСОБА_6 у 1983 році вступила у зареєстрований шлюб і добровільно покинула цю квартиру і більше у ній не проживала. Її син - ОСОБА_7 у цій квартирі ніколи не проживав. Не заперечував проти того, що не поставив до відома сім'ю ОСОБА_1, яка фактично проживала у приватизований квартирі, про приватизацію квартири.

Правові  основи  приватизації  житла,  що знаходиться в державній власності, його подальшого використання  і утримання визначає Закон України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 року № 2482-XII (з наступними змінами). Згідно преамбули до цього Закону метою приватизації державного  житлового  фонду  є  створення умов для  здійснення  права  громадян  на  вільний  вибір  способу задоволення  потреб  у  житлі,  залучення  громадян  до  участі  в утриманні і збереженні  існуючого  житла  та  формування  ринкових відносин.

Згідно із ч.4 ст.5 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду з використанням житлових чеків одержують громадяни України, які постійно проживають у цих квартирах (будинках) або перебували на обліку потребуючих поліпшення житлових умов до введення в дію цього Закону.

 ОСОБА_6 і ОСОБА_7 при приватизації спірної квартири у ній постійно не проживали, їх постійним місцем проживання є м. Гатчина, Ленінградської області, Росія, і не мали права на участь у приватизації.

На час приватизації спірної квартири діяв ЦК УРСР.

Згідно ст.71 ЦК УРСР загальний строк для захисту права за  позовом  особи,  право якої порушено (позовна давність), встановлювався в три роки.

Згідно ст.76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починався з дня виникнення права на позов. Право на позов виникало з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права. 

Суд встановив, що позивачі за зустрічним позовом дізналися про приватизацію спірної квартири із цивільного позову, поданого до суду ОСОБА_1 21.Х1.2006р. і тому на 02.Х.2007 року, тобто на час подачі ними зустрічного позову, строк позовної давності не сплинув.

Цивільний Кодекс України в редакції 2003 року у статтях 257 і 261 містить аналогічні норми щодо тривалості позовної давності та початку її перебігу.

Суд вважає, що вимога позивачів за зустрічним позовом про визнання приватизації квартири, в частині приватизації на ім'я ОСОБА_6 і ОСОБА_7, недійсною, підлягає задоволенню. Належить визнати недійсним розпорядження відділу приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 02.08.2002 року за № 4423, та видане на його підставі свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 в частині визнання за ОСОБА_6і ОСОБА_7 права власності за кожним на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1.

Згідно довідки з місця проживання про склад сім'ї та реєстрацію від 08.09.2006 р., виданою адміністрацією КЖЕК-113 м. Харкова ОСОБА_1, позивач зареєстрований у спірній квартирі з 02.02.1091 року, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 зареєстровані з 01.08.1990р. (а.с.11).

Згідно довідки виданої адміністрацією КЖЕК-113 м. Харкова ОСОБА_1 30.05.2006 р. за № 987 у спірній квартирі були зареєстровані дочка позивача - ОСОБА_4, 1962 р.н., з досягненням 16-річного віку і отриманням паспорта з 22.Х1.1978 року, та її діти, онуки позивача - ОСОБА_4, 1987 р.н., і ОСОБА_5, 1984 р.н., з дня народження, її чоловік ОСОБА_3 був зареєстрований з 22.02.1984 року. Уся сім'я ОСОБА_1 виписалась з квартири 23.Х1.1988 року (а.с.104).

Згідно Актів, складених працівниками КЖЕК-113 м. Харкова 26.05.2006р., 07.09.2006р., 16.02.2007р., у спірній квартирі  ОСОБА_6 прописана, але з 1983 року не проживає, ОСОБА_7 прописаний, але ніколи не проживав, ОСОБА_2 проживає з 1970 року, ОСОБА_3 проживає з 1984 року, і діти останніх проживають від дня народження (а.с.6,105,106).

Наведене свідчить, що ОСОБА_2 поселилась до спірної квартири разом зі своїми батьками та сестрами як член сім'ї. Її діти були прописані до спірної квартири із дня народження за місцем проживання матері у відповідності із вимогами ЖК України, тобто на законних підставах. Чоловік ОСОБА_2 - ОСОБА_3 прописався у спірній квартирі зі згоди осіб, що там проживали, у тому числі і позивача ОСОБА_1 У 1988 році сім'я ОСОБА_3. за сімейними обставинами була вимушена виписатись із спірної квартири з метою отримання ізольованого житла, проте продовжувала користуватися квартирою разом з іншими наймачами й фактично була наймачем спірної квартири.

Згідно положень ст.9 ЖК України ніхто не може бути виселений із займаного жилого приміщення або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Згідно ст.64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство. Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Згідно ст.65 ЖК України наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

      У пункті № 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли  в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12.04.1985 року (з наступними змінами) міститься роз'яснення про те, що вирішуючи спори про право користування жилим приміщенням осіб,  які вселилися до наймача, суд повинен з'ясувати, чи дотриманий встановлений порядок при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім'ї наймача, чи приписані вони в даному жилому приміщенні, чи було це  приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість часу їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім'ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. При цьому, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в п.15 постанови від 1 листопада 1996 р. N 9 "Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя", наявність чи відсутність прописки сама по собі не може бути підставою для визнання права користування  жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член  сім'ї наймача (власника) приміщення, або ж для відмови їй у цьому. Однак відсутність письмової згоди членів сім'ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування   жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Згідно довідок, виданих адміністрацією гімназії № 144 м. Харкова, відповідачі ОСОБА_4 з 1994 року і по 2004 рік і ОСОБА_5 з 1991 року по 2000 рік навчалися у цій гімназії і отримали у ній середню освіту, при цьому вони були у гімназії зареєстровані за адресою спірної квартири на протязі усього навчання, що підтверджує їх постійне проживання у спірній квартирі. Відповідачка ОСОБА_2 з 1985 року працює у гімназії № 144 та у всі роки значиться за адресою спірної квартири (а.с.107,108,109).

Згідно змісту позовної заяви, поданої у серпні 2008 року ОСОБА_6 до Вовчанського районного суду Харківської області, про визнання відповідачів такими, що втратили право користування житловим будинком у селі Рубіжне, позивачка стверджує, що відповідачі лише формально були зареєстровані у с. Рубіжне, Вовчанського р-ну, Харківської обл. у 2000 році у будинку по АДРЕСА_2, з тієї причини, що їм ніде було зареєструватися, а фактично сім'я ОСОБА_1 проживає у м. Харкові у спірній квартирі, у с. Рубіжне відповідачі ніколи не проживали. Позивачка вказує, що  відповідачі постійно проживають у спірній квартирі (а.с.200-201).

ОСОБА_6 у заявах та документах по різному вказує своє призвіще, суд керується написанням її призвіща згідно його написанню у довіреності, засвідченій нотаріусом 20.08.2008р. при видачі довіреності, так як довіреність містить посилання на паспорт цієї особи (а.с.168).

Відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 вселились до спірної квартири як члени сім'ї наймача, набули рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, вони мали такі ж права і обов'язки, як наймач ОСОБА_1 на час приватизації спірної квартири, мають право користуватися спірною квартирою, це  приміщення є постійним місцем їх проживання, у цьому приміщенні вони проживають тривалий час, з незначними перервами, склався порядок користування спірною квартирою за яким позивач має ізольовану жилу кімнату яку закриває ключем, а відповідачі користуються двома іншими жилими кімнатами, їх вимога про визнання права користування жилим приміщенням підлягає задоволенню.

Вимога відповідачів ОСОБА_2, ОСОБА_3., ОСОБА_4 і ОСОБА_5 про визнання за ними права власності на спірну квартиру задоволенню не підлягає. Як слідує із довідки  № 204 від 21.01.2009 року, виданою завідуючою  одинадцятої Харківської державної нотаріальної контори, після ОСОБА_10, яка померла  ІНФОРМАЦІЯ_1, залишилось спадкове майно, у тому числі і 1/4 частка на спірну квартиру, заяву про прийняття якої подала ОСОБА_2, дочка покійної. Це право ОСОБА_2 зможе реалізувати після набрання рішення по цивільній справі законної сили та зняття арешту зі спірної квартири. Окрім того, особи, що проживають у спірній квартирі можуть, у відповідності до вимог ст.8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду”, звернутися до уповноважених  на  це  органів з питання приватизації спірної квартири. Отже, це питання вирішується в передбаченому порядку, а не судом.

Вимога позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, про зобов'язання виселитися із квартири АДРЕСА_1, задоволенню не підлягає. Цю вимогу позивач у позові обґрунтував тим, що він є власником спірної квартири і відповідачі порушують його право як власника користуватися спірною квартирою, спільно проживати з ними у одній квартирі неможливо.

Позивач вимагає виселити відповідачів посилаючись на те, що він є власником спірної квартири, а відповідачі права власності на квартиру не мають, не зареєстровані у спірній квартирі і сумісне проживання з ними не можливе. У той же час при судовому розгляді справи було встановлено, що позивач після смерті дружини, яка померла у 2006 році тільки дві ночі ночував у спірній квартирі і перешкод йому у цьому не чинилося, має там ізольовану кімнату, яку замикає на замок, причин, через які він там не може проживати із відповідачами не навів, а його бажання вселити у квартиру сторонню жінку і проживати там з нею удвох у трикімнатній квартирі, спрямоване на порушення прав відповідачів на користування спірною квартирою.

Згідно ст.109 ЖК України виселення із займаного жилого приміщення допускається з підстав, установлених законом.

Згідно ст.116 ЖК України якщо наймач, члени його сім'ї або інші особи, які проживають разом з ним, систематично руйнують чи псують жиле приміщення, або використовують його не за призначенням, або систематичним порушенням правил співжиття роблять неможливим для інших проживання з ними в одній квартирі чи в одному будинку, а заходи запобігання і громадського впливу виявились безрезультатними, виселення винних на вимогу наймодавця або інших заінтересованих осіб провадиться без надання іншого жилого приміщення.

У пункті № 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникли  в практиці застосування судами Житлового кодексу України» № 2 від 12.04.1985 року міститься роз'яснення про те, що  при  вирішенні справ про виселення на підставі ст.116 ЖК осіб, які систематично  порушують правила співжиття і роблять неможливим для інших проживання з ними  в одній квартирі або будинку, слід виходити з того, що при триваючій  антигромадській поведінці виселення винного може статися і при повторному порушенні, якщо раніше вжиті заходи попередження або громадського впливу не дали позитивних результатів. Маються на увазі, зокрема, заходи попередження,  що застосовуються судами, прокурорами, органами внутрішніх справ, адміністративними комісіями виконкомів, а також заходи громадського впливу,  вжиті на зборах жильців будинку чи членів ЖБК, трудових колективів, товариськими судами й іншими громадськими організаціями за місцем роботи або  проживання відповідача (незалежно від прямих вказівок з приводу можливого виселення).

Суд встановив, що відповідачі використовують квартиру за призначенням, встановили в квартирі мелаталопластикові вікна, турбуються за квартиру, заходів громадського впливу до них не застосовувалось.

Надана до суду позивачем копія скарги приватного обвинувачення від імені покійної ОСОБА_10 та від імені ОСОБА_1 є недопустимим доказом, так як ця скарга не містить підписів заявників та не була подана до належного органу (а.с172).

Копія акту судово-медичного дослідження  від 01.04.2004 року ОСОБА_10, у якому вказано, що зі слів ОСОБА_10 вона була побита ОСОБА_3 28.03.2004 року, підтверджує факт конфлікту між сторонами, але перевірка достовірності відомостей, що містяться у Акті у встановленому порядку не проводилась (а.с.202).

Довідка № 67/37953 від 17.12.2008 р. видана керівником Московського РРВ ХМУ ГУ МВСУ в Харківській області про те, що ОСОБА_1 та його дружина неодноразово звертались до міліції з усними та письмовими заявами відносно зятя ОСОБА_3. у зв'язку з неправомірними діями з його боку, не містить відомостей про те, коли були звернення, яка перевірка проводилась, та які були отримані висновки за результатами перевірки, не містить відомостей про те, що ОСОБА_3 притягувався до відповідальності. Висновок довідки про неможливість спільного проживання необґрунтований (а.с.196).

Свідки ОСОБА_14 і ОСОБА_15, що проживають поряд із спірною квартирою, спростували у суді твердження позивача про постійні сварки та неможливість сумісного проживання із відповідачами. Вони підтвердили той факт, що ОСОБА_6 після реєстрації шлюбу виселилась із спірної квартири у 80-их роках, а її син у спірній квартирі ніколи не жив.

Згідно положень ст.386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

Позивач володіє 1/4 частиною спірної квартири і користується ізольованою кімнатою у трикімнатній спірній квартирі. Підстав для поновлення його порушеного права у суду немає, доказів про порушення свого права власності позивач суду не надав.

Керуючись ст.ст.5 і 8 Закону України “Про приватизацію державного житлового фонду” від 19 червня 1992 року № 2482-XII (з наступними змінами), ст.ст.9, 64, 65, 109, 116 ЖК України, ст.386 ЦК України, ст.ст.10, 11, 60, 209, 212, 214-215 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

У позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5, треті особи - ОСОБА_6 і ОСОБА_7, про виселитися із квартири АДРЕСА_1, відмовити.

Позов ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 до ОСОБА_1, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, третя особа - управління комунального майна і приватизації, про визнання права користування квартирою, про визнання приватизації квартири частково недійсною, про визнання права власності на квартиру, задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7 право користування квартирою АДРЕСА_1.

Визнати недійсним розпорядження відділу приватизації житлового фонду управління комунального майна та приватизації Головного управління економіки та комунального майна виконавчого комітету Харківської міської ради від 02.08.2002 року за № 4423, та видане на його підставі свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1 в частині визнання за ОСОБА_6і ОСОБА_7 права власності за кожним на 1/4 частку квартири АДРЕСА_1.

В решті вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_5 - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Харківської області через суд який постановив рішення шляхом подачі в 10-денний строк із дня виготовлення повного тексту рішення заяви  про апеляційне оскарження і подання після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або поданням апеляційної скарги протягом 10 днів в порядку ч.4 ст.295 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлений 11 лютого 2009 року.

Суддя                   (Яремчук В.І.)