Справа № 1-1058/11 Провадження №11/0390/141/2012 Головуючий у 1 інстанції:Ющук О.С.
Категорія:ч.2 ст.296, ч.1 ст.187 КК України Доповідач: Пазюк О. С.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
21 березня 2012 року місто Луцьк
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:
головуючого - судді Пазюка О. С.
суддів - Лозовського А.О., Опейди В.О.,
при секретарі - Уманській Л.С.,
за участю прокурора -Кухтей-Хілюк Л.В.,
засуджених - ОСОБА_2. ОСОБА_3,
захисників - ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду кримінальну справу за апеляцією засудженого ОСОБА_2 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 08 грудня 2011 року року , яким
ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженець та житель АДРЕСА_1, українець, громадянин України, з середньою освітою, неодружений, непрацюючий, згідно ст.89 КК України судимості не має,
засуджений за ч. 2 ст.296 КК України на 2 (два) роки 6 (шість) місяців обмеження волі, за ч. 1 ст. 187 КК України на 4 (чотири) роки позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно до відбуття ОСОБА_2 призначено 4 (чотири) роки позбавлення волі.
Запобіжний захід ОСОБА_2 залишено попередній - утримання під вартою.
Строк відбуття покарання ОСОБА_2 постановлено рахувати з 24 липня 2011 року.
ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженець та житель АДРЕСА_2, українець, громадянин України, з середньою освітою, одружений, має на утриманні малолітню дитину, працюючий укладальником-пакувальником на СП ТзОВ "Модерн-Експо", раніше судимий вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22.01.2010 року за ч. 1 ст. 286 КК України на 2 роки обмеження волі без позбавлення права керування транспортними засобами. На підставі ст. 75 КК України надано 2 роки іспитового строку,
засуджений за ч. 2 ст. 296 КК України на 2 (два) роки обмеження волі.
На підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків, шляхом приєднання до покарання, призначеного за даним вироком, частково невідбуту частину покарання за вироком Луцького міськрайонного суду від 22.01.2010 року - 2 місяці обмеження волі, остаточно призначено ОСОБА_3 покарання 2 (два) роки 2 (два) місяці обмеження волі.
Запобіжний захід засудженому ОСОБА_3 змінено з тримання під вартою на підписку про невиїзд та звільнено останнього з-під варти з залу суду.
Строк відбуття покарання ОСОБА_3 постановлено рахувати з моменту приведення вироку до виконання.
Постановлено зарахувати ОСОБА_3 в строк відбуття покарання перебування під вартою з 25 липня по 08 грудня 2011 року.
Стягнуто з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в користь Луцької міської ради 528 (п'ятсот двадцять вісім) грн. коштів витрачених на лікування потерпілого ОСОБА_6, а саме по 264 (двісті шістдесят чотири) грн. з кожного.
Вироком вирішено долю речових доказів.
В С Т А Н О В И Л А :
Даним вироком ОСОБА_2 та ОСОБА_3 визнані винними та засуджені за те, що 24 липня 2011 року, біля 14.30 год., біля будинку № 12 по вул. Захарова в м. Луцьку, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, виражаючи явну неповагу до суспільства, ігноруючи загальноприйняті правила поведінки і норми моралі, з особливою зухвалістю, грубо порушили громадський порядок - з хуліганських мотивів безпричинно нанесли удари ногами та руками ОСОБА_6 Зокрема, ОСОБА_2 наніс близько 6 ударів по різних частинах тіла, та один удар ногою в обличчя від якого потерпілий втратив свідомість, а ОСОБА_7 - два удари кулаком в область тулуба, завдавши ОСОБА_6 легкі тілесні ушкодження, що спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Після вчинення хуліганських дій, коли ОСОБА_6 втратив свідомість, ОСОБА_2 заволодів його мобільним телефоном марки "Нокіа 5130 с2", вартістю 900 грн., чим завдав йому матеріальну шкоду на вказану суму.
В апеляції засуджений ОСОБА_2 просить вирок суду скасувати із-за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, істотного порушення та неправильного застосування норм кримінального і кримінально-процесуального закону, однобічності та неповноти досудового і судового слідства, а також тяжкості призначеного йому покарання.
Апеляцію обґрунтовує тим, що судом неправильно кваліфіковані його дії за ч. 1 ст. 187 та ч. 2 ст. 296 КК України. Розбою він не вчиняв, умислу на заволодіння телефоном у нього не було, а тому за ч. 1 ст. 187 КК України його слід виправдати.
Неправильною також вважає і кваліфікацію його дій за ч. 2 ст. 296 КК України. Оскільки своєю поведінкою потерпілий сам спровокував його на фізичне насильство, у зв'язку з чим він наніс йому тілесні ушкодження, тому вважає, що його дії в цій частині слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 125 КК України.
Крім того, просить, врахувавши усі пом'якшуючі обставини, які залишилися поза увагою суду першої інстанції - з'явлення із зізнанням, активне сприяння розкриттю злочину, позитивні характеристики, відсутність претензій з боку потерпілого, часткове визнання вини та його молодий вік, призначити йому покарання із застосуванням ст.ст. 69, 75 КК України.
Від інших учасників процесу апеляцій не надходило.
Заслухавши доповідача, який виклав суть вироку та доводи апеляції, пояснення засудженого ОСОБА_2 та його захисників ОСОБА_5та ОСОБА_4, які підтримали свою апеляцію, засудженого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_1, які апеляцію в частині призначеного покарання підтримали, думку прокурора, який частково підтримав апеляцію засудженого, провівши часткове судове слідство, вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляція підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
Безпідставними є доводи засудженого в апеляції про відсутність в його діях складу хуліганства.
Висновок суду про вчинення ОСОБА_2 хуліганства при обставинах, викладених у вироку, ґрунтується на зібраних у справі та досліджених в судовому засіданні доказах.
У відповідності до диспозиції ст. 296 КК України відповідальність настає за грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю.
Як встановлено судом, ОСОБА_2 24 липня 2011 року, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, використовуючи малозначний привід - що ОСОБА_6 зустрічається з ОСОБА_8, знайомою його товариша, тобто з хуліганських спонукань наніс останньому біля будинку № 12 по вул. Захарова в м. Луцьку тілесні ушкодження.
Факт вчинення ОСОБА_2 таких дій при зазначених обставинах підтверджується показаннями самих засуджених, потерпілого, свідків та іншими матеріалами справи.
Так, у своїх частково визнавальних показаннях ОСОБА_2 визнав, що дійсно у зазначений у вироку час та день, у вказаному місці наніс ОСОБА_6 тілесні ушкодження, оскільки він залицявся до нареченої його друга.
Аналогічні показання під час досудового слідства дав і ОСОБА_3, а саме, що 24 липня 2011 року він зустрівся біля «Вопаку» з ОСОБА_2 ОСОБА_6 Прогулюючись біля будинку № 9 ОСОБА_2 почав чіплятися до ОСОБА_6 і безпричинно наносити йому удари. Ці показання ОСОБА_3 підтримав протягом досудового слідства під підтримав під час відтворення обстановки та обставин події, очної ставки. (а.с. 112-115)
Сам потерпілий показав, що 24 липня 2011 року за попередньою домовленістю зустрівся із ОСОБА_3 та ОСОБА_2 біля магазину "Вопак", що по проспекту Відродження в м. Луцьку. Ідучи по вул. Захарова під час розмови відчув, як хтось наніс йому удар ззаду, від якого він впав і його почали бити по різних частинах тіла. Від удару ОСОБА_2 ногою в обличчя він втратив свідомість.
Побиття засудженими потерпілого у громадському місці підтверджується і показаннями свідка ОСОБА_9, який в той час проходив по вул. Захарова і став випадковим очевидцем подій. У своїх показаннях останній зазначив, що спостерігав як біля гаражів двоє незнайомців наносили удари руками і ногами ще одному хлопцю, який лежав на землі, приговорюючи, що «він знає за що», у зв'язку з чим викликав міліцію.
По прибуттю працівників Луцького СВ УМВС України ОСОБА_10 та ОСОБА_11, згідно їх рапортів, хуліганські дії засуджених вже припинились. На місці події вони виявили потерпілого з явними ознаками побиття та ОСОБА_2, яких відвезли в опорний пункт міліції. В опорному пункті ОСОБА_6 заявив, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 його побили і забрали мобільний телефон, який і було вилучено при огляді у ОСОБА_2.
Згідно висновку судово-медичної експертизи №1240 від 12.08.2011 р., у ОСОБА_6 були виявлені тілесні ушкодження: закрита черепно-мозкова травма у вигляді струсу головного мозку, множинні синці та садна обличчя та шиї, Які відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я. (а.с.88-89).
Проаналізувавши наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що оскільки ОСОБА_2, знаходячись у громадському місці, ігноруючи загальноприйняті правила поведінки та зневажаючи громадський порядок здійснив фізичне насильство щодо ОСОБА_6, усвідомлюючи, що здійснює саме такі дії і бажав цього, у його діях наявний склад злочину, передбаченого ч. 2 ст. 296 КК України - хуліганство.
Разом з тим, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку, що при скоєнні хуліганства ОСОБА_2 вчинив ще й розбій - напад поєднаний із насильством, небезпечним для життя чи здоров'я особи з метою заволодіння чужим майном.
З суб'єктивної сторони даний злочин, згідно диспозиції ст. 187 КК України, характеризується прямим умислом, корисливим мотивом, обов'язковою ознакою якого також є мета - заволодіння чужим майном.
Таких кваліфікуючих ознак в діях ОСОБА_2 колегія суддів при аналізі доказів не знайшла.
Із встановлених судом обставин та згідно матеріалів справи випливає, що ОСОБА_2 першочергово домовився з ОСОБА_6 про зустріч біля «Вопаку» щоб розібратися, чому він залицяється до ОСОБА_8, а не з метою заволодіти будь-яким його майном.
Це випливає і з показань самого потерпілого, який підтвердив, що наносячи йому удари, засуджені не вимагали у нього будь-якого майна, грошей чи будь-яких цінностей і не намагались такими заволодіти, а били його, як він зрозумів та з'ясувалось в подальшому, саме з-за вказаної вище причини. Коли ж він приходив до свідомості після побиття, то відчув, як у нього хтось забирає телефон.
Сам ОСОБА_2 визнав, що саме він підняв телефон ОСОБА_6, оскільки той випав у нього з рук з наміром повернути в подальшому. Однак на вимогу потерпілого, коли той прийшов до свідомості - не повернув. Не видав він його у добровільному порядку і працівникам міліції.
Даний телефон у нього, згідно матеріалів справи та пояснень працівників Луцького СВ УМВС України та протоколу вилучення, було вилучено при затриманні.
Виходячи з наведеного розвитку подій, ОСОБА_2 помітивши на землі телефон, відкрито заволодів ним у присутності власника та іншої особи і умисел на це у нього виник спонтанно, коли телефон випав на землю з рук потерпілого. Усвідомлюючи, що присутні розуміють його дії, проігнорував це і довів розпочате до кінця.
Факт привласнення телефону та відсутність наміру повернути його власнику доводиться також поведінкою засудженого під час вилучення об'єкту злочину, де він заявив, що це його власний телефон, який подарувала дівчина. (а.с. 79-81)
Заперечення ОСОБА_2, що він не мав мети заволодіння чужим майном спростовуються наведеними вище доказами і розцінюється судом, як намагання засудженого уникнути відповідальності.
Проаналізувавши наведене, суд приходить до висновку, що дії ОСОБА_2 в частині заволодіння мобільним телефоном ОСОБА_6 слід кваліфікувати за ч. 1 ст. 186 КК України.
Крім того і суд 1 інстанції у своєму обвинуваченні фактично зазначив, що ОСОБА_2 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.186 КК України.
Обираючи покарання ОСОБА_2, судом, у відповідності до вимог ст.ст. 65, 66 КК України, враховується тяжкість вчинених ним злочинів, особу винного, всі обставини справи, в тому числі і ті, що наведені в апеляції.
Зокрема, що він раніше не судимий, вину визнав частково, злочини вчинив за обтяжуючої обставини - у стані алкогольного сп'яніння, однак позитивно характеризується (а.с.61), розкаюється у вчиненому та добровільно відшкодував завдані збитки, що потерпілий претензій матеріального чи морального характеру до нього не має, його молодий вік і просить суворо не карати.
На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що виправлення та перевиховання засудженого, а також запобігання вчиненню ним нових злочинів можливо шляхом призначення йому покарання ближче до мінімальної межі, передбаченої санкціями ч.2 ст.296, ч.1 ст.186 КК України.
Підстав для застосування до ОСОБА_2 ст.ст. 69, 75 КК України, як того просить в апеляції засуджений, колегія суддів не вбачає.
На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 365,366 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області, -
У Х В А Л И Л А :
Апеляцію засудженого ОСОБА_2 задовольнити частково.
Вирок Луцького міськрайонного суду від 08 грудня 2011 року в частині кваліфікації дій засудженого ОСОБА_2 за ч.1 ст.187 КК України та призначеного йому покарання за ч.2 ст.296 КК України змінити.
Визнати ОСОБА_2 винним у вчиненні злочинів, передбачених ч.2 ст.296 КК України та ч.1 ст.186 КК України та призначити йому покарання за:
- ч. 2 ст. 296 КК України 1 (один) рік 2 (два) місяці обмеження волі;
- за ч. 1 ст. 186 КК України 240 годин громадських робіт.
На підставі ч.1 ст. 70, ст.72 КК України за сукупністю злочинів, шляхом повного складання призначених покарань, з розрахунку 8 годин громадських робіт відповідає 1 (одному) дню обмеження волі, остаточно ОСОБА_2 призначити покарання у виді 1 (одного) року 3 (трьох) місяців обмеження волі.
Зарахувати у строк відбуття покарання засудженому ОСОБА_2 строк перебування його під вартою з 24 липня 2011 року по 21 березня 2012 року, виходячи з вимог ч.1 ст.72 КК України: одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі.
Запобіжний захід ОСОБА_2 скасувати, звільнивши його з-під варти із-зали суду негайно.
В решті вирок залишити без змін.
Головуючий
Судді