Справа № 1-820/11 Провадження №11/0390/185/2012 Головуючий у 1 інстанції:Квятковський О.М.

Категорія:ч.1 ст. 115 КК України Доповідач: Пазюк О. С.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 березня 2012 року місто Луцьк

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Пазюка О. С.

суддів - Філюка П.Т., Бешти Г.Б.,

за участю прокурора -Артиш Н.В.,

засудженого ОСОБА_1

потерпілої ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Луцьку кримінальну справу за апеляціями старшого помічника прокурора м.Луцька, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, засудженого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_3 на вирок Луцького міськрайонного суду Волинської області від 04 січня 2012 року , яким

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, українець, громадянин України, уродженець м. Заліщики Тернопільської області, з середньою освітою, розлучений, непрацюючий, інвалід 2 групи загального захворювання, житель АДРЕСА_3, відповідно до ст. 89 КК України не судимий,

засуджений за ч.1 ст.115 КК України на 7 (сім) років позбавлення волі.

Запобіжний захід засудженому ОСОБА_1 до вступу вироку в закону силу змінено з підписки про невиїзд на утримання під вартою та взято його під варту із залу суду негайно.

Строк відбуття покарання ОСОБА_1 постановлено рахувати з моменту взяття його під варту, зарахувавши у строк відбуття покарання строк перебування його під вартою з 19 квітня 2011 року по 22 квітня 2011 року.

Стягнуто з засудженого ОСОБА_1 у дохід держави судові витрати по справі в сумі 1060 (одну тисячу шістдесят) гривень 44 копійки.

Вироком вирішено долю речових доказів та знято арешт, накладений на квартиру АДРЕСА_1.

Розглядаючи справу в апеляційному порядку, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області,

В С Т А Н О В И Л А :

Згідно з вироком суду ОСОБА_1 визнаний винним та засуджений за те, що 18 квітня 2011 року близько 20 години, знаходячись у квартирі АДРЕСА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, усвідомлюючи значення і суспільно-небезпечний характер власних дій, керуючись метою умисного вбивства, умисно наніс один удар ножем в область нижньої бокової поверхні тулуба потерпілої ОСОБА_4, яка лежала на підлозі квартири, чим спричинив їй тілесні ушкодження у вигляді проникаючого колото-різаного поранення бокової поверхні живота, що продовжується в раневий канал з ушкодженням нирки, що супроводжувалось внутрішньою крововтратою та згідно висновку судово-медичної експертизи № 151 від 13.05.2011 року спричинили смерть потерпілої.

В апеляції прокурор, не оспорюючи фактичні обставини справи та правильність кваліфікації дій засудженого, просить вирок суду скасувати у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого, і постановити новий вирок, яким ОСОБА_1 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.115 КК України та призначити останньому покарання у виді 9 років позбавлення волі. Вважає, що судом при призначенні засудженому мінімального покарання, передбаченого санкцією ч.1 ст.115 КК України, порушено вимоги ст.65 КК України та не враховано, що ОСОБА_1 вчинив особливо тяжкий злочин у стані алкогольного сп'яніння, засуджений не розкаявся у вчиненому, переконував про наявність у його діях іншого складу злочину та намагався уникнути відповідальності.

Засуджений в апеляції просить вирок скасувати та постановити новий вирок, яким перекваліфікувати його дії на ч.1 ст.119 КК України і призначити покарання в межах санкції цієї статті, та, застосувавши ст.75 КК України, обрати остаточне покарання не пов'язане з позбавленням волі. Зазначає, що удар своїй дружині ОСОБА_4, з якою перебував у фактичних шлюбних відносинах, наніс ножем один раз і не мав наміру її вбивати. При призначенні покарання просить врахувати пом'якшуючу обставину, а саме те, що він добровільно відшкодував потерпілій ОСОБА_2 частину матеріальних збитків в сумі 1000 гривень, а також і те, що він є інвалідом 2 групи загального захворювання, тяжко хворіє і потребує 3 рази на рік лікування в умовах стаціонару.

У поданій в інтересах ОСОБА_1 апеляції захисник просить вирок суду змінити та перекваліфікувати дії останнього з ч.1 ст. 115 КК України на ч.1 ст. 119 КК України, посилаючись на відсутність у засудженого умислу на вбивство потерпілої. У разі залишення попередньої кваліфікації дій засудженого захисник просить застосувати при призначенні покарання ст.ст.69, 75 КК України, врахувати при цьому, що ОСОБА_1 позитивно характеризується за місцем проживання, згідно ст. 89 КК України вважається не судимим, є інвалідом, має на утриманні батьків пенсіонерів та пом'якшуючі обставини, а саме те, що засуджений вину у вчиненому злочині визнав, щиро розкаявся та сприяв слідству у розкритті злочину, частково відшкодував потерпілим шкоду.

Заслухавши доповідача, який доповів суть вироку і доводи апеляцій, прокурора, який свою апеляцію підтримав, апеляції засудженого та його захисника заперечив, пояснення засудженого, який свою та захисника апеляції підтримав, заперечивши проти задоволення апеляції прокурора, потерпілу, яка заперечила проти апеляції прокурора та підтримала апеляції засудженого та його захисника, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляції до задоволення не підлягають з таких підстав.

Винуватість ОСОБА_1 у вчиненні злочину, за який його засуджено, підтверджено сукупністю зібраних у справі доказів, які належно досліджені, правильно оцінені судом і обґрунтовано покладені в основу вироку.

Посилання засудженого та його захисника на ті обставини, що ОСОБА_1 не мав на меті заподіяти смерть ОСОБА_4, а вбивство останньої вчинив з необережності і тому дії підсудного необхідно кваліфікувати за ст. 119 КК України, є необґрунтованими.

Згідно з п. 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 року № 2 « Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи» питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, тощо.

Як на досудовому слідстві, так і в судовому засіданні підсудний не заперечував, що удар ножем ОСОБА_4 наніс саме він. Окрім того, ОСОБА_1 пояснював, що зробив він це з метою припинити хропіння ОСОБА_4 під час сну, оскільки остання заважала йому дивитися телевізор. Дані обставини ОСОБА_1 добровільно підтвердив і при проведенні відтворення обстановки та обставин події, показавши як завдав удар потерпілий ножем (а.с. 44-51).

Обставини вчинення ОСОБА_1 злочину підтвердила і свідок ОСОБА_5, з показань якої вбачається, 18 квітня 2011 року, тобто у день вбивства її матері ОСОБА_4, вона разом з останньою та ОСОБА_1 знаходилася у квартирі АДРЕСА_2. Після вживання спиртних напоїв пішла спати, а згодом її розбудив ОСОБА_1 та повідомив, що її матір ОСОБА_4 мертва від спричиненого їй ножового поранення. Крім неї, її матері та підсудного у квартирі нікого іншого не було. Крім того, свідок ствердила, що під час сварок з ОСОБА_4 ОСОБА_1 неодноразово наносив її матері тілесні ушкодження.

Зазначені показання підтверджуються протоколом огляду місця події від 18.04.2011р. (а.с.4-13), з якого вбачається, що у квартирі АДРЕСА_1 було виявлено та оглянуто труп ОСОБА_4 із тілесними ушкодженнями, вилучено ніж та предмети одягу із слідами крові, які були пізніше оглянуті як речові докази.

Про те, що ОСОБА_1, знаходячись у стані алкогольного сп'яніння, часто наносив тілесні ушкодження ОСОБА_4, з якою він перебував у фактичних шлюбних відносинах, ствердила і потерпіла ОСОБА_2

Згідно з висновком судово-медичної експертизи № 151 від 15.05.2011 року причиною смерті ОСОБА_4 є проникаюче колото-різане поранення з пошкодженням нирки, яке супроводжувалось внутрішньою кровотечею, і смерть потерпілої настала через 30-40 хвилин після отримання нею тілесних ушкоджень.

Даний висновок в судовому засіданні підтвердив експерт ОСОБА_6

Згідно висновку судово-психіатричної експертизи № 308 від 18 липня 2011 року встановлено, що ОСОБА_1 визнаний осудним, а отже усвідомлював значення вчинюваних ним дій.

Враховуючи вищенаведене та всі обставини скоєння злочину в їх сукупності, характер дій засудженого, знаряддя злочину - ніж, локалізацію заподіяних тілесних ушкоджень потерпілій - у місці, де знаходяться життєво важливі органи, його поведінку після нанесення потерпілій удару ножем, суд першої інстанції обґрунтовано прийшов до висновку про те, що ОСОБА_1 вчинив умисне вбивство ОСОБА_4 та правильно кваліфікував його дії за ч.1 ст.115 КК України.

З матеріалів справи вбачається, що судом повно та об'єктивно досліджені всі обставини вчинення вбивства ОСОБА_1 і підстав для перекваліфікації дій засудженого на ч.1 ст.119 КК України, про що вказують у своїх апеляція засуджений та його захисник, колегія суддів не вбачає.

При призначенні ОСОБА_1 покарання суд врахував суспільну небезпечність і ступінь тяжкості вчиненого злочину, який є особливо тяжким злочином, та обтяжуючу покарання обставину - вчинення злочину у стані алкогольного сп'яніння.

Також судом враховано особу винного, який характеризується позитивно, є інвалідом 2 групи і тяжко хворіє, його вік, пом'якшуючу покарання обставину з'явлення із зізнанням, а тому й обрано мінімальне покарання згідно санкції ч.1 ст.115 КК України, яке не можна вважати надто м'яким.

Згідно з роз'ясненням п.3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 р. №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», суди, визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, повинні виходити з кваліфікації злочинів, а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення.

Зважаючи на викладене, колегія суддів вважає, що дане рішення постановлене з дотриманням зазначених вимог, покарання засудженому призначено відповідно до ст.65 КК України і воно є необхідним та достатнім для його виправлення та попередження вчинення ним нових злочинів.

Порушення норм матеріального чи кримінально-процесуального законодавства, які були б підставою для скасування, зміни чи перекваліфікації дій ОСОБА_1 на ст.119 КК України не встановлено.

Не вбачає колегія суддів і підстав для застосування ст.69 чи ст.75 КК України.

Отже, законних підстав для задоволення апеляцій прокурора, засудженого та його захисника, немає.

На підставі наведеного і керуючись ст.ст. 365, 366 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду Волинської області, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляції помічника прокурора м.Луцька, який приймав участь у розгляді справи судом першої інстанції, та засудженого ОСОБА_1 і його захисника ОСОБА_3 залишити без задоволення, а вирок Луцького міськрайонного суду від 04 січня 2012 року щодо ОСОБА_1 - без зміни.

Головуючий

Судді