Справа № 2-1384/11

Провадженя№ 2/541/169/12

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.03.2012                                                                        м. Маріуполь                               

Приморський районний суд у складі:

головуючого: судді Лузана В.В.,

при секретарі: Бєлякіні О.М.,

за участю позивачки ОСОБА_1,

представника позивачки - адвоката ОСОБА_2,

відповідачки № 1 ОСОБА_3,

представника відповідачки - адвоката ОСОБА_4,

представника відповідача № 3 ОСОБА_5 –ОСОБА_3,

позивачки за зустрічним позовом ОСОБА_3,

представника позивачки –адвоката ОСОБА_4,

відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_1,

представника відповідачки –адвоката ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Маріуполі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_6, ОСОБА_5 та ЖКП № 4 Приморського району м. Маріуполя про вселення, треті особи ОСОБА_7, Приморська районна адміністрація Маріупольської міської ради, ОСОБА_8; та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання втратившею право користування житловим приміщенням, треті особи ОСОБА_9, ОСОБА_5, ОСОБА_7, ЖКП № 4 Приморського району м. Маріуполя, Приморська районна адміністрація Маріупольської міської ради, ОСОБА_8, -

ВСТАНОВИВ:

У липні 2011р. ОСОБА_8 в своїх інтересах та в інтересах своїх неповнолітніх дітей звернулась до суду з даним позовом, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що вона є дочкою відповідачки ОСОБА_3 та третьої особи ОСОБА_7, а також сестрою ОСОБА_9 та ОСОБА_5 Усім їм, а також її сину ОСОБА_1 (який на момент пред*явлення позову був неповнолітнім) належала на праві власності приватизована квартира АДРЕСА_1 (надалі –кв. № 40). У листопаді 1996р. її матері на родину з восьми осіб на підставі ордеру була надана державна квартира АДРЕСА_2, яка складається з 3-х ізольованих кімнат (надалі –кв. № 33). Через деякий час, після надання цієї квартири, батьки, брат та сестра переїхали мешкати до неї, а вона з родиною, яка складалась з чоловіка та сина ОСОБА_10, вселились до кв. № 40, де мешкають до теперішнього часу. У 2001р., 2004р., 2009р. у неї народились троє дітей, які були зареєстровані в кв. № 33, тобто за місцем реєстрації матері без згоди інших наймачів. На час пред*явлення позову мешкати в кв. № 33 вона з дітьми можливості не має, т.я. відповідачі перешкоджають цьому. Планування квартири № 33 та її площа дозволяють виділити для її родини з 4-х осіб без урахування чоловіка та старшого сина ізольовану житлову кімнату літ. 7 площею 16,2 м.кв., а інші приміщення залишити в спільному користуванні. Просила вселити її з трьома дітьми до зазначеної кімнати; змінити умови договору найму житлового приміщення шляхом виділення їй в користування кімнати літ. 7, а відповідачам –двох інших кімнат, залишивши в спільному користуванні кухню, вбиральню, туалет, коридор та зобов*язати ЖКП № 4 укласти з нею, ОСОБА_1, самостійний договір найму.

У судовому засіданні підтвердила заявлені вимоги в повному обсязі, просила їх задовольнити та пояснила, що до отримання кв. № 33 була зареєстрована разом з батьками, братом та сестрою, а також сином ОСОБА_10 в кв. № 40, однак не мешкала в ній, т.я. мала іншу родину. Після переїзду родини батьків з дітьми у 1997р. до кв. № 33, вона стала мешкати з своєю родиною в кв. № 40 та мешкає в ній до теперішнього часу, сплачує витрати по її утриманню. Крім неї в квартирі зареєстрований батько ОСОБА_7, але не мешкає з моменту переїзду до другої квартири, а також мешкають чоловік та четверо дітей. Діти зареєстровані в кв. № 33. У середині 2011р. у неї виник намір переселитись з трьома дітьми до кв. № 33, в якій є ізольована кімната літ. 7 площею 16,2 кв.м., яка, хоча є меншою за розміром, аніж частка, яка приходиться на її родину, але не порушує нічиї житлові права. Однак відповідачі заперечують проти її вселення, що надає їй право вимагати вселитись з трьома дітьми, які зареєстровані відповідно після їх народження в цій квартирі, а також змінити договір найму житлового приміщення шляхом виділення кімнати літ. 7 в користування її та трьох дітей та зобов*язати укласти ЖКП № 4 з нею, ОСОБА_1, окремий договір найму на цю кімнату, а з ОСОБА_3 –договір на дві інші кімнати. При цьому, повнолітній син ОСОБА_10 залишається мешкати в кв. № 40, а місце мешкання її чоловіка ОСОБА_1 не обговорюється. Її батько ОСОБА_7 вправі з кімнати літ. 7 переселитись до кв. № 40, звільнивши цим житлову площу, яку він займає. Від стягнення понесених судових витрат, які були заявлені при зверненні до суду, відмовилась.

Представник позивачки –адвокат ОСОБА_2 позов підтримав, просив задовольнити та пояснив, що ОСОБА_1 набула право на житло в кв. № 33 в момент надання у 1996р. цієї квартири родині ОСОБА_7, у склад якої входила позивачка з сином ОСОБА_10 та вони були включені до ордеру про надання житла. Таке ж право набули троє новонароджених дітей позивачки після того, як були зареєстровані в кв. № 33. Однак відповідачі перешкоджають вселенню та проживанню позивачки в кв. № 33, що надає їй підстави вселитись у судовому порядку та змінити умови договору найму житлового приміщення шляхом виділення одної ізольованої житлової кімнати літ. 7 та залишення інших приміщень в спільному користуванні з подальшим накладанням зобов*язань на ЖКП № 4 укласти окремий договір найму.

Відповідачка № 1 ОСОБА_3 позов не визнала та пояснила, що позивачка з сином ОСОБА_10 була прописана в кв. № 40, однак на момент отримання за ордером кв. № 33 мала свою родину та мешкала окремо за іншою адресою. після закінчення ремонту в кв. № 33 у 1997р. по спільній домовленості вона з чоловіком, сином та дочкою переїхали до кв. № 33, а позивачка з родиною зайняла кв. № 40, яка на той час була приватизована на шість власників в рівних частках. За вимогою житлового органу всі особи зазначені в ордері були зареєстровані в кв. № 33, з якої в подальшому ОСОБА_7 виписався та знов зареєструвався в кв. № 40, однак залишився мешкати в кв. № 33. ОСОБА_1, її син до кв. № 33 до квартири не вселялись та ніколи в ній не мешкали, також як і троє дітей позивачки, які народились відповідно у 2001, 2004, 2009р.р. та за ініціативою позивачки були зареєстровані в кв. № 33 без її, ОСОБА_3, а також інших відповідачів згоди. Протягом 15 років позивачка не заявляла вимог про вселення до кв. № 33, т.я. мешкала в кв. № 40, а її звернення до суду з позовом у 2011р. викликано тим, що вони, ОСОБА_3, не змогли домовитись з ОСОБА_1 відносно грошової компенсації за її частку в приватизованій квартирі та зняття з реєстрації в державній квартирі, у зв*язку з наміром виїхати на інше постійне місце мешкання за межі України. Просила відмовити в позові в повному обсязі.

Представник відповідачки –адвокат ОСОБА_4 також не визнала позов та стверджувала, що на момент надання родині ОСОБА_3 спірної кв. № 33, позивачка вже не мешкала однією родиною з батьками, братом та сестрою, т.я. мала власну родину та неповнолітню дитину. Однак вона та син ОСОБА_10 були включені в ордер та зареєстровані в цій квартирі. Після переїзду родини ОСОБА_3, у складі якої залишилось 4 особи, до трикімнатної квартири, позивачка вселилась з сином та чоловіком до кв. № 40, де мешкає до теперішнього часу, протягом якого її родина збільшилась у зв*язку з народженням ще трьох дітей, що також мешкають з батьками за цією адресою, однак зареєстрованих з ініціативи ОСОБА_1 в кв. № 33. Не будучи членом родини ОСОБА_3, на ім*я якої виданий ордер, не вселившись в спірну кв. № 33, не виконуючи ніяких майнових обов*язків, які випливають з договору найму, не мешкаючи в цій квартирі без поважних причин більше встановленого законом строку, ОСОБА_1, також як її неповнолітні діти, втратили право користування цим житловим приміщенням, а сам факт реєстрації її та неповнолітніх дітей не створює право користування цим житловим приміщенням. З урахуванням встановлених фактичних обставин справи, просила відмовити в задоволенні позову.

Відповідачка № 2 ОСОБА_9 позов не визнала та стверджувала, що її сестра після отримання три кімнатної квартири вселилась за взаємною домовленістю до однокімнатної приватизованої квартири, де мешкала протягом 15 років. Таким чином, право на житло в кв. № 33 не набула. Вселення позивачки з трьома дітьми до однієї з кімнат кв. № 33 неможливо через невідповідність технічним та санітарним нормам спірної квартири для такої кількості мешканців, оскільки на момент розгляду справи в суді в трьох ізольованих кімнатах спірної квартири фактично мешкають три самостійні родини, займаючи кожний по одній кімнаті. Крім того, право на житло має четверта особа –її брат ОСОБА_5, який зі своєю родиною мешкає за іншою адресою. просила відмовити в задоволенні позову.

Відповідач № 3 ОСОБА_5 позов не визнав, надав у суді пояснення, які погоджуються з позицією матері та сестри, стверджуючи при цьому, що підставою для звернення ОСОБА_1 з даним позовом є відсутність домовленості з іншими власниками кв. № 40 відносно належної їй грошової компенсації за частку в зазначеній квартирі. Просив відмовити в позові.

Представник відповідача № 4 - ЖКП № 4 Приморського району м. Маріуполя ОСОБА_11 позов в частині укладання з ОСОБА_1 самостійного договору найму на кімнату літ. 7 в кв. № 33 визнала та пояснила, що у тому випадку, якщо вимоги позивачки про вселення будуть задоволені, то можливо укласти відповідний договір найму з нею на частину цієї квартири.

Третя особа № 1 ОСОБА_7 позов не визнав та стверджував, що позивачка не набула права на житло в кв. № 33, оскільки не вселялась до неї та ніколи не мешкала, залишившись з родиною в кв. № 40, особистий рахунок на яку відкрито на нього, як на одного з співвласників, однак в ній він не мешкає з моменту переїзду та мешкати разом з іншими членами родини позивачки наміру не має. Кімнату літ. 7 в кв. № 33 займає він та звільняти її для родини ОСОБА_1 з трьома дітьми наміру не має. Просив відмовити в позові.

Представник третьої особи № 2 –Приморської райадміністрації Маріупольської міської ради ОСОБА_12 позов визнала. В останнє судове засідання не з*явилась, надавши заяву про розгляд справи без участі представника райадміністрації, як органу опіки, та при винесенні рішення врахувати норми законів, які захищають інтереси дітей.

Третя особа № 3 ОСОБА_1 (який на час розгляду справи досяг повноліття та був залучений до справи) позов визнав та пояснив, що за домовленістю з матір*ю залишається мешкати в кв. № 40, власником частки якої він є, а інші діти разом з матір*ю мають намір переїхати до кв. № 33. У тому випадку, якщо до кв. № 40 переселиться його дід ОСОБА_7, можливість для спільного мешкання є.

ОСОБА_3 у серпні 2011р. пред*явила зустрічний позов до ОСОБА_1 про визнання її з трьома малолітніми дітьми втратившими право користування житлом в кв. № 33.

У судовому засіданні свої вимоги підтвердила та пояснила, що їй за ордером у листопаді 1996р. була надана квартира на родину з 6-ти осіб в порядку поліпшення житлових умов, з урахуванням наявної житлової площі в приватизованій на родину кв. № 40. Відповідачка на той час не була членом її родини, т.я. мешкала окремою родиною з сином та чоловіком на квартирі, яку наймала, а після переїзду її, ОСОБА_3, родини, поселилась в кв. № 40 зі своєю родиною, про що була досягнута домовленість. Перешкод ОСОБА_1 для вселення в кв. № 33 не було, т.я. варіант розселення всіх влаштовував, при цьому, кожна родина користувалась своїм житлом та несла обов*язки по його утриманню. Така домовленість існувала протягом 15 років, за які відповідачка не заявляла вимог вселитись та користуватися кв. № 33, а народжених у 2001, 2004, 2009р.р. своїх дітей прописала самостійно без узгодження з нею. На теперішній час в квартирі зареєстровано вісім осіб, з яких фактично мешкають вона, її дочка ОСОБА_9 та колишній чоловік ОСОБА_7, який зареєстрований в кв. № 40. Її, ОСОБА_3, чотири онука в квартиру не вселялись та в ній не мешкали. Оскільки спору в частині права на житло ОСОБА_8 не існує, хоча він мешкає в іншій квартирі, а у відповідачки з трьома малолітніми дітьми такого права не має, просила визнати їх втративши ми право користування житловим приміщенням в кв. № 33.

Представник позивачки –адвокат ОСОБА_4 стверджувала, що без вселення в якості членів родини наймача відповідно до ст.. 65 ЖК України, право користування житловим приміщенням в державній квартирі не виникає, а право малолітніх дітей на користування житлом залежить від права батьків. Крім того, факт реєстрації дітей за місцем реєстрації матері не створює права для дітей на житло, якщо вони не вселились до квартири іншої особи, а не матері. Просила позов задовольнити в повному обсязі.

Третя особа з боку позивачки –її дочка ОСОБА_9 підтримала позов та стверджувала, що ніяких перешкод для мешкання відповідачки з моменту надання другої квартири не було; вона самостійно обрала місцем свого мешкання вільну кв. № 40, вселилась до неї з чоловіком та сином та протягом 15 років не заявляла вимог про своє право на житло в кв. № 33, тому позов просила задовольнити.

Треті особи з боку позивачки ОСОБА_5 та ОСОБА_7 також підтримали її вимоги.

Представник третьої особи –Приморської райадміністрації Маріупольської міської ради ОСОБА_12 зустрічний позов не визнала, оскільки остаточне рішення пов*язано з позовом ОСОБА_8. В останнє судове засідання не з*явилась, надавши заяву про розгляд справи без участі представника райадміністрації, як органу опіки, та при винесенні рішення врахувати норми законів, які захищають інтереси дітей.

Відповідачка зустрічний позов не визнала та пояснила, що була включена до ордеру на момент надання позивачці з родиною спірної кв. № 33, після чого зареєстрована в житловій організації в особистому рахунку та в паспорті. Однак в цю квартиру не вселялась, особистого майна туди не перевозила, а вселилась зі своєю родиною в кв. 40, як це було узгоджено з батьками. До серпня 2011р. вимог про вселення не пред*являла, а коли не було досягнуто домовленості по грошовій компенсації за її частку в двох квартирах, то заявила про намір вселитись з трьома дітьми в кв. № 33, в чому їй було відмовлено.

Представник відповідачки –адвокат ОСОБА_2 позов не визнав та пояснив, що ОСОБА_8 отримувала квартиру як член родини позивачки, але не вселилась до неї, т.я. їй перешкоджала мати; діти прописані відповідно до ст.. 65 ЖК України, однак без матері вселитись не могли, у зв*язку з неповнолітнім віком, тому просив відмовити в зустрічному позові.

Суд, вислухавши доводи сторін, допитавши свідків, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позов ОСОБА_8 є необґрунтованим та задоволенню не підлягає, а зустрічний позов слід задовольнити. Даний висновок робиться на підставі наступних правових норм та встановлених судом фактичних обставин справи.

На підставах ст.. 9 ЖК України громадяни мають право на отримання в безстрокове користування у встановленому порядку житлового приміщення. ніхто не може бути виселеним з нього або обмежений в праві користування інакше, як на підставах та в порядку, передбачених законом. Житлові права охороняються законом, за виключенням випадків, коли здійснюються всупереч з призначенням цих прав або з порушенням прав інших громадян.

Статтею 58 ЖК України встановлено, що єдиною підставою для вселення до наданого житлового приміщення є ордер, виданий на підставі компетентного органу.

Відповідно до положень ст.ст. 64, 65 ЖК України особи, що вселилися в житлове приміщення, як члени сім*ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім*ї права користування житловим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами не було іншої угоди про порядок користування житловим приміщенням. Члени сім*ї наймача, що проживають разом із ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов*язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. до членів сім*ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Якщо ці особи перестали бути членами сім*ї, але проживають в займаному приміщенні, вони мають такі самі права й обов*язки, як наймач і члени його сім*ї. Якщо особа не набула самостійного права на житло на підставах, передбачених законом (найом, оренда, вселення наймачем чи на підставі ордера, тощо), то ст.. 64 ЖК України, якою визначено права й обов*язки членів сім*ї наймача, не застосовується до спірних правовідносин.

Відповідно до ст.. 104 ЖК України член сім*ї наймача вправі вимагати, за згодою інших членів сім*ї, які проживають разом із ним, укладення з ним окремого договору найму, якщо житлову площу, що припадає на нього, може бути виділено у вигляді приміщення, яке відповідає вимогам ст.. 63 ЖК України, згідно з якою предметом договору найму житлового приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване житлове приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат. При цьому, права і обов*язкі усіх членів сім*ї наймача є рівними та при вирішенні питання про зміну договору найму житлового приміщення суду слід з*ясувати, чи можливо укласти два договори найму з дотриманням санітарних та технічних умов. Крім того, ч.2 ст. 63 ЖК передбачено, що не може бути самостійним предметом договору найму житлове приміщення, яке хоч і є ізольованим, проте за розміром менше від встановленого для надання одній особі (ч.1 ст. 48 ЖК).

Відповідно до ст.. 71 ЖК України за тимчасовою відсутністю в державному житловому приміщенні наймача або членів його родини за ними зберігається житлове приміщення протягом 6 місяців, а також в інших встановлених законом випадках на строк понад 6 місяців.

Статтею 72 ЖК України встановлений порядок визнання особи такою, втратила право користування житловим приміщенням, у тому числі на підставі відсутності в ньому в установлений законом строк.

Згідно до ч.1 ст. 29 ЦК України місцем мешкання фізичної особи є житлове приміщення, придатне для проживання, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово, тобто для того, щоб житлове приміщення вважалось місцем мешкання даної особи, ця особа повинна в ньому мешкати, а не тільки бути зареєстрованою. Відповідно до ч.ч. 3,4 ст. 29 ЦК України місцем мешкання неповнолітніх дітей є місце мешкання їх батьків або одного з батьків, з яким діти проживають.

Як роз*яснюється в п. 15 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 01.11.1996р. «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя»при розгляді спорів про право користування житловим приміщенням необхідно брати до уваги, що ст.. 33 Конституції України гарантує кожному, хто на законний підставах перебуває на території України, свободу пересування та вільний вибір місця проживання. Це означає, що наявність чи відсутність прописки само по собі не може бути підставою для визнання права користування житловим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім*ї наймача приміщення, або ж для відмови їй в цьому.

Як роз*яснив Пленум Верховного Суду України в п. 10 постанови № 2 від 12.04.1985р. «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами ЖК України»(з наступними змінами) у справах про визнання наймача або члена його сім*ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст.. 71 ЖК), необхідно з*ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності суд може подовжити пропущений строк. Наймачеві або членові його сім*ї, який був відсутнім понад встановлений законом строк без поважних причин, суд вправі з цих мотивів відмовити в позові про захист порушеного права (вселення, обмін, поділ жилого приміщення тощо).

Судом встановлений факт, який не заперечується сторонами, що їм усім на праві власності належить приватизована АДРЕСА_3. На підставі ордеру, який виданий ОСОБА_3 20.11.1996р. № 007652, сторонам надана квартира АДРЕСА_4. При розселенні у 1997р. між сторонами була укладена домовленість про те, що позивачка зі своєю родиною вселяється та залишається мешкати в кв. № 40, а відповідачка зі своєю родиною, яка на той час складалась з чоловіка та двох неповнолітніх дітей, вселяється та проживає в кв. № 33. Така домовленість була здійснена та діяла до моменту звернення ОСОБА_8 з позовом до суду. Протягом цього часу позивачка народила трьох дітей, які постійно мешкали разом з нею в кв. № 40, однак їх реєстрація була проведена в кв. № 33, тобто за місцем реєстрації матері. Позивачка не вселялась до кв. № 33, не мешкала в ній з моменту надання, не має в ній особистого майна, не брала участь у витратах по її утриманню та не заявляла вимог про порушення її прав на це житло до звернення до суду з даним позовом.

Цей факт, окрім сторін, також підтверджений допитаними судом свідками ОСОБА_13, ОСОБА_14

Доводи ОСОБА_8 в позовній заяві, а також в судовому засіданні, в той частині, що вона не може мешкати в спірній квартирі, т.я. відповідачі перешкоджають цьому, не підтверджені доказами.

Згідно технічної документації на кв. № 33 вона складається з трьох ізольованих кімнат, у тому числі кімнати літ. 7 площею 16,2 кв.м. та двох інших: літ. 2 площею 11,7 кв.м., літ. 3 площею 7,8 кв.м., а також кухні, коридору, вбиральні, туалету та лоджії з кімнати літ. 3. Загальна площа квартири складає 59,3 кв.м., житлова –35,7 кв.м. За особистим рахунком на цю квартиру, в ній зареєстровано вісім осіб, у тому числі четверо онуків наймача ОСОБА_3, троє з яких є неповнолітніми.

Згідно технічної документації на кв. № 40, її загальна площа 31,4 кв.м., вона складається з однієї житлової кімнати площею 16,6 кв.м., кухні, коридору, туалету, вбиральні та балкону та в ній зареєстрована за особистим рахунком одна особа –ОСОБА_7, а право власності на неї на підставі свідоцтва від 03.03.1995р. належить 6 власникам, у тому числі ОСОБА_8 та її сину ОСОБА_10. Чоловік позивачки ОСОБА_15 відношення до спірних квартир не має, та до розгляду справи сторонами не залучений.

На момент розгляду справи шлюб між наймачем ОСОБА_3 та колишнім членом її родини –чоловіком ОСОБА_7 розірваний, що також не заперечується сторонами; в кв. № 33 фактично мешкає три особи, а ОСОБА_5 мешкає за іншою адресою та його право на житло в цій квартирі ніким не заперечується.

З цими встановленими судом фактами сторони також згодні.

З урахуванням діючих норм житлового законодавства та встановлених судом обставин справи, суд приходить до висновку про те, що оскільки у позивачки на момент звернення з позовом до суду було відсутнє право на житло в зазначеній квартирі на тій підставі, що вона не була на момент надання цієї квартири членом родити наймача та не вселилась до цієї квартири відповідно до виданого ордеру, а також не вселялась та не мешкала в ній протягом тривалого часу до звернення до суду, то таким чином вона втратила право користування нею та не може вимагати захисту відсутнього права. Це право пов*язано не з фактом реєстрації в житловому приміщенні, як її, так і її неповнолітніх дітей, а з фактом проживання в ньому, т.я. реєстрація є лише юридичною процедурою обліку фізичних осіб за обраним місцем мешкання. Крім того, кімната літ. 7, в яку вона просить вселити її з трьома неповнолітніми дітьми, не відповідає санітарним нормам –6 кв.м. на особу в даній місцевості, т.я. в розрахунку на одного мешканця на долю кожного буде приходитись біля 4 кв.м. Також в цій кімнаті мешкає інша особа –ОСОБА_7, право на житло якого ніким не заперечується та вимоги про його виселення не пред*явлено, а сам він не має наміру виселитись з цієї кімнати та переселитись до кв. № 40, в якій є частку, як співвласник.

При встановлених обставинах в задоволенні позову ОСОБА_15 як в частині вселення, так і в частині зміни договору найму житлового приміщення слід відмовити, а зустрічний позов ОСОБА_7 задовольнити. Оскільки позивачкою за зустрічним позовом не зазначено в пред*явлених вимогах строк, з якого відповідачку та її дітей слід визнати особами, що втратили право користування житлом, то суд цей строк не зазначає.

Оскільки сторони не пред*являють вимог про стягнення судових витрат кожний за своїм позовом, то ці вимоги судом не вирішуються.

Керуючись ст.ст. 15, 60, 196, 213, 214, 215 ЦПК України, ст.ст. 9, 63, 64, 65, 71, 104, 156 ЖК України, ст.ст. 29, 310 ЦК України, суд –

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову ОСОБА_1, яка діє також в інтересах малолітніх дітей ОСОБА_16, ОСОБА_16 Ломзери, ОСОБА_17, про вселення до квартири АДРЕСА_5 в Приморському районі м. Маріуполя разом з малолітніми дітьми, зміну умов договору найму житлового приміщення на зазначену квартиру та зобов*язання ЖКП № 4 Приморського району м. Маріуполя укласти самостійний договір найму на кімнату літ. 7 в цій квартирі –відмовити.

Позов ОСОБА_3 задовольнити, визнавши ОСОБА_18 з малолітніми дітьми ОСОБА_16, ОСОБА_16 Ломзерою, ОСОБА_17 такими, що втратили право користування квартирою № 33 в будинку № 7 по вул. Амурській в Приморському районі м. Маріуполя.

На рішення може бути подано апеляцію до апеляційного суду Донецької області в м. Маріуполі протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом 10 днів з дня отримання копії цього рішення.

Суддя:                                                                                          Лузан В. В.