Справа № 2-37/11

Провадження № 2/540/6989/11

Р І Ш Е Н Н Я

І м е н е м У к р а ї н и

м. Донецьк

17 жовтня 2011 р.

Петровський районний суд м. Донецька в складі: головуючий –суддя Іванов В.М., при секретарі Абрамчук А.В., за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовною заявою

ОСОБА_1 до Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу школи мистецтв № 2 м. Донецька про визнання наказу про звільнення незаконним, зобов’язання вчинити певні дії, визнання незаконним та недійсним п. 2 наказу № 125 ЗД от 23 листопада 2009 року, стягнення недоплаченої в листопаді| 2009 року заробітної плати в розмірі 653 грн. 95 коп., компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток з 01 грудня 2009 року по день винесення рішення, компенсації нарахованої на суму 742 грн. 91 коп. за весь час затримки виплати заробітної плати з 01 січня 2010 року по день винесення судового рішення, допомогу в розмірі 3х місячного середнього заробітку в сумі 2 319 грн. 84 коп, стягнені моральної шкоди в сумі 1 000 грн., поновленні строку звернення,-

В с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу школи мистецтв № 2 м. Донецька про визнання наказу №10 ОС от 26 лютого 2010р про звільнення незаконним, зобов’язання вчинити певні дії, визнання незаконним та недійсним п. 2 наказу № 125 ЗД от 23 листопада 2009 року, стягнення недоплаченої в листопаді|2009 року заробітної плати в розмірі 653 грн. 95 коп., компенсації за невикористану відпустку, середній заробіток з 01 грудня 2009 року по день винесення рішення, компенсації нарахованої на суму 742 грн. 91 коп. за весь час затримки виплати заробітної плати з 01 січня 2010 року по день винесення судового рішення, допомогу в розмірі 3х місячного середнього заробітку в сумі 2 319 грн. 84 коп, стягнені моральної шкоди в сумі 1 000 грн., поновленні строку звернення до суду.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач був прийнятий на роботу в Школу мистецтв № 2 м. Донецька, по сумісництву викладачем|, заробітна плата в місяць складала 644 грн. 40 коп. З 02 листопада по 21 листопада 2009 року в Школі був об’явлений карантин, однак викладачі продовжували щоденно являтися до школи, про що робились відмітки в спеціальних листах час прибуття та вибуття, потім переносились до табелю обліку робочого часу за листопад 2009 року. 23 листопада 2009 року карантин скінчився, та розпочались заняття, в свою чергу адміністрацією відповідача був виданий наказ № 125 ЗД от 23 листопада 2009 року, в п. 2, якого вказано, «Забезпечити викладачам виконання учбових планів та програм 2009-2010 учбового року, шляхом відробітки за додатковим розкладом та шляхом інтенсифікації учбового процесу», виконати цей пункт позивач вважає неможливим. В кінці листопада 2009 року позивачу стало відомо, що йому за дні карантину виходи не проставлялися, та відсутні будь які відмітки про це. Також він дізнався, що з 23 листопада 2009 року без його відому та згоди, його перевели на погодинну оплату праці, з чим він не згоден. Внаслідок незаконних дій відповідача позивачу за листопад 2009 року не в повному обсязі сплатили заробітну плату. Дізнавшись про порушення своїх прав позивач 30 листопада 2009 року подав заяву про звільнення з 30 листопада 2009 року, по п. 3 ст. 38 КЗоТ. Вважаючи себе звільненим, з 01 грудня 2009 року, позивач перестав з’являтися на роботу. Директор Школи в свою чергу не прийняв ніяких засобів к оформленню його звільнення, не виплатив йому ніяких грошей, які повинні сплачуватися при звільненні, замість цього звернувся з клопотанням в профспілковий комітет про звільнення позивача за прогули.

Наказом від 26 лютого 2010 року позивач був звільнений по п. 4 ст. 40 КЗпП, а саме в зв’язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин. З цим наказом позивач також не згоден, а тому змушений звернутися до суду з позовом про визнання наказу про звільнення від 26 лютого 2010 року незаконним, просить суд зобов’язати відповідача після вступу рішення суду по даному питанню видати наказ про звільнення відповідача з 30 листопада 2009 року за ст.. 38 п. 3 КЗпП України, де вказати «звільнити за власним бажанням, в зв’язку з порушенням адміністрацією Школи мистецтв законодавства про працю», визнати незаконним та недійсним в п. 2 наказу № 125 ЗД от 23 листопада 2009 року слова «шляхом відробітки за додатковим розкладом та шляхом інтенсифікації учбового процесу», стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену в листопаді| 2009 року заробітну плату у розмірі 653 грн. 95 коп., компенсації за невикористану відпустку у розмірі 88 грн. 96 коп., середній заробіток з 01 грудня 2009 року по день винесення рішення, компенсації нарахованої на суму 742 грн. 91 коп. за весь час затримки виплати заробітної плати з 01 січня 2010 року по день винесення судового рішення, допомогу в розмірі 3х місячного середнього заробітку в сумі 2 319 грн. 84 коп.

Крім цього позивач наполягає на стягнені моральної шкоди, оскільки після порушення своїх прав він переніс нервовий стрес, приниження, позбувся улюбленої роботи, що спричиняє йому моральні страждання, які він оцінює в 1 000 грн., та просить цю суму стягнути з відповідача.

Також позивач просить суд поновити йому строк для звернення до суду оскільки він пропустив його з поважної причини, оскільки весь цей час, він неодноразово звертався до прокуратури, народного депутата, Донецьку міську раду, Донецький облсовпроф зі скаргами на дії директора Школи мистецтв.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2 уточнив позовні вимоги, а саме наполягав на вимогах про визнання наказу про звільнення від 26 лютого 2010 року незаконним, зобов’язати відповідача після вступу рішення суду по даному питанню видати наказ про звільнення відповідача з 30 листопада 2009 року за ст.. 38 п. 3 КЗпП України, де вказати «звільнити за власним бажанням, в зв’язку з порушенням адміністрацією Школи мистецтв законодавства про працю», визнати незаконним та недійсним в п. 2 наказу № 125 ЗД от 23 листопада 2009 року слова «шляхом відробітки за додатковим розкладом та шляхом інтенсифікації учбового процесу», стягнути з відповідача на користь позивача недоплачену в листопаді| 2009 року заробітну плату у розмірі 525 грн. 07 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 27 грн. 94 коп., середній заробіток із розрахунку 32 грн. 41 коп., за кожен день з 01 грудня 2009 року по день винесення рішення, компенсацію нараховану на суму 553 грн. 01 коп. за весь час затримки виплати заробітної плати з 01 січня 2010 року по день винесення судового рішення, допомогу в розмірі 3х місячного середнього заробітку у розмірі 1 993 грн. 20 коп. Наполягав на стягненні 1 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, та поновленні строку звернення до суду, о кільки вважає його пропущеним з поважних причин. Підтвердив свої доводи та їх обґрунтування, наполягаючи на задоволенні позову.

Представник відповідача ОСОБА_3. –директор Школи мистецтв № 2 м. Донецька, в судовому засіданні з позовом не погодився, суду пояснив, що позивач дійсно працював з в Школі мистецтв № 2 м. Донецька, по сумісництву викладачем. З 02 листопада по 21 листопада 2009 року в Школі був об’явлений карантин, в цей період під час канікул, викладачі сумісники не проводять педагогічний процес та їх робота не може бути відображена в первинних бухгалтерських документах тому не вноситься у табель для нарахування заробітної плати педагогічним працівникам, а тому ОСОБА_2 в листопаді 2009 року отримав заробітну плату за фактично відпрацьований час згідно ст. 102-1 КЗпП, Постанови Кабінету Міністрів України № 245 від 03 квітня 1993 року, Постанови Кабінету Міністрів України № 43, від 28.06.1993 року, що також підтверджено ОСОБА_4 начальника управління Донецької обласної державної адміністрації управління культури та туризму ОСОБА_5 від 18.11.2009 р., а також методичними рекомендаціями, які випущенні Петровським РУЮ та затвердженими першим заступником начальника Головного управління юстиції в Донецькій області ОСОБА_6.

Позивач в свою чергу вирішив, що він порушує його права, без пояснень подав 30 листопада 2009 року заяву про звільнення за ст.. 38 п. 3 КЗпП. Оскільки позивач користувався повагою, а також дослідженим викладачем, він намагався повернути позивача до роботи, а тому, як усно так і письмово неодноразово звертався до позивача з просьбою повернутися та з’ясувати питання які виникли з його боку, пояснити причини звільнення. Однак позивач не реагував на його прохання, в зв’язку з чим, представник відповідача був змушений звернутися до профспілковий комітет з поданням про звільнення позивача з посади, на підставі ст.. 40 п. 4 КЗпП, в свою чергу профспілковий комітет не дав згоди на звільнення позивача.

Оскільки згідно ст.. 39 Закону України «Про професіональних спілках, їх правах та гарантіях діяльності»в разі необґрунтованої відмови в наданні згоди на звільнення, представник відповідача має право звільнити працівника без згоди профспілки, а тому 26 лютого 2010 року він був змушений звільнити позивача за ст.. 40 п. 4 КЗпП в зв’язку з допущенними їм прогулами без поважних причин. В зв’язку з цим, відповідач вважає, що вимоги позивача необґрунтовані, та такі, що не підлягають задоволенню.

Крім цього відповідач вважає, що позивач пропустив строк позовної давності, не з поважної причини, оскільки про те, що протягом місяця після того, як позивач дізнався про порушення своїх прав, він мав право звернутися до суду, він знав, це зробити йому було рекомендовано, й ще в грудні 2009 року, листом начальника інспекції праці, а також неодноразово в листах з інших інстанцій. Просить суд відмовити в позові у зв’язку з пропуском звернення до суду без поважних причин.

Представник відповідача ОСОБА_7, в судовому засіданні з позовними вимогами ОСОБА_1 не погодився, наполягав на тому, що вони необґрунтовані, та окрім цього вважає, що строк позовної давності позивач пропустив не з поважної причини, а тому в позові необхідно відмовити.

Заслухавши пояснення сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

В судовому засіданні встановлено, що згідно наказу від 01 жовтня 2008 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу до школи по сумісництву, викладачем по класу ударних інструментів з окладом 1 074 грн. по 11 тарифному розряду ( наказ № 74-ос від 01.10.2008 року).

Заробітна плата позивачу нараховувалася по тарифікації, з розрахунку при 9ти годинному навантаженні –537 грн.

Згідно наказу від 02.11.2009 року № 118-ЗД з метою недопущення епідемії грипу в школі, наряду з іншими учбовими закладами міста на період карантину навчальний процес припинений строком на 3 тижні, при цьому в наказі відсутні будь які положення, що стосуються порядку компенсації по платі праці працівникам школи в цей період. 23 листопада 2009 року навчальний процес був відновлений, викладачі повинні забезпечити виконання учбових планів та програм 2009-2010 учбового року, шляхом відробітки за додатковим розкладом та шляхом інтенсифікації учбового процесу. (а.с. 10)

При отриманні заробітної плати за листопад 2009 року, ОСОБА_1 дізнався про те, що заробітна плата нарахована йому погодинно, без повідомлення працівника, чим порушені п. 6.1.13 колективного договору, згідно якого, адміністрація не приймає рішення за питаннями оплати праці, які погіршують умови праці працівників, встановлені законодавством, угодами, колективними договорами. Згідно п. 8.3.4. розділу 3 Галузевої угоди між Міністерством освіти та науки України та ЦК профспілок працівників освіти та науки України на 2007-2009 р. забезпечити оплату праці вчителів, вихователів груп продовженого дня, вихователів дошкільних| учбових закладів та викладачів в разі, коли в окремі дні (місяці) заняття не проводилися по непередбаченим причинам з розрахунку заробітної плати, встановленої при тарифікації з дотриманням умов діючого законодавства; п. 6.1.14 колективного договору, згідно якому адміністрація повинна повідомити працівника про проведення нових або зміни існуючих умов оплати праці за два місяця. Також при цьому були порушені вимоги діючого законодавства про працю, ст.. 21 та 22 Закону України «Про оплату праці». Не виконані вимоги ст.. 32, 103 КЗпП України про попередження працівників про проведення нових умов оплати праці не пізніше ніж за 2 місяця до прийняття рішення.

В той час, як передбачено пунктом 77 Інструкції, що в разі коли в окремі дні( місяці) заняття не проводились по причинам незалежним від вчителя (викладача), оплата його праці повинна проводитися з розрахунку заробітної плати, встановленої при тарифікації, за умовами, по яким вчитель виконує іншу організаційно - педагогічну роботу.

Дізнавшись про порушення своїх прав позивач, ОСОБА_1, 30 листопада 2009 року звернувся з заявою до директора школи мистецтв ОСОБА_3, про звільнення за п. 3 ст. 38 КЗпП України, в зв’язку з порушенням його прав по оплаті праці та режиму праці.

Згідно зі ст. 38 п. 3 КЗпП України працівник має право у визначений ним строк розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору.

В звільнені за п. 3 ст. 38 КЗпП України позивачу було відмовлено, оскільки в заяві про звільнення, позивачем не були вказані достовірні факти, документально підтверджені, порушення його прав. З боку відповідача приймалися усі заходи, щодо вирішення спірних питань між сторонами, а саме, як вбачається з листів від 03 грудня 2009 року, 10 грудня 2009 року, 25 січня 2010 року, направлених з повідомленням на адресу позивача та отриманих ним, позивачу було запропоновано з’явитися до директора школи мистецтв №2 для урегулювання ситуації, що виникла між ними. Однак позивач на прохання прибути та вирішити конфлікт не реагував і не з’являвся. (а.с. 40, 41, 42)

Оскільки ОСОБА_1 з моменту написання заяви, тобто з 30 листопада 2009 року на роботу не виходив, вважаючи себе звільненим, відповідач звернувся в лютому 2010 року до первинної профспілкової організації школи мистецтв № 2 м. Донецька, з поданням про звільнення ОСОБА_1 за п. 4 ст. 40 КЗпП. Згідно постанови від 22 лютого 2010 року первинної профспілкової організації школи мистецтв № 2 м. Донецька директору КПСМНЗ № 2 у наданні згоди на розірвання трудового договору з ОСОБА_1 по ініціативі директора за п. 4 ст. 40 КЗпП(за прогули) відмовлено, з тих підстав, що оскільки згідно висновку Територіальної Державної інспекції праці у Донецької області, вбачається, що позивач дійсно мав підстави на звільнення за п. 3 ст. 38 КЗпП України тобто з дати вказаної у заяві.(а.с. 18-19)

Згідно наказу від 26 лютого 2010 року № 10ОС у зв’язку з відсутністю на робочому місці без поважних причин ОСОБА_1 викладача-сумісника, класу ударних інструментів звільнено за п. 4 ст. 40 КЗпП України.(а.с. 21).

Згідно довідки про результати комплексної перевірки від 07.06.2010 року, проведеної 28 травня 2010 року головним правовим інспектором праці відділу правової роботи Донецького облсовпрофа ОСОБА_4, головним спеціалістом Донецького облсовпрофа ОСОБА_8 в присутності представників Донецького міськвиконкому, а саме начальника відділу праці та зайнятості ОСОБА_9, головного спеціалісту юридичного управління культури ОСОБА_10, на дотримання норм трудового законодавства України в Комунальному навчальному спеціалізованому мистецькому учбовому закладі –школі мистецтв № 2 м. Донецька виявлені порушення вимог чинного трудового законодавства а саме: в табелі для нарахування заробітної плати за листопад 2009 року та розрахунково-платіжної відомості за листопад 2009 року встановлено, що період карантину викладачам сумісникам не зарахований в робочий час і заробітна плата за листопад нарахована за фактично відпрацьований час після закінчення карантину, не проведено оплату за час карантину; при порівнянні табелів обліку робочого асу та розрахунково-платіжної відомості за 2 місяці (жовтень та листопад 2009) встановлено, що за однаковими обставинами (відсутність занять у школі) облік робочого часу та нарахування заробітної плати проводилось по різному, що суперечить вимогам ч. 2 ст. 30 Закону України «Про оплату праці».(а.с. 40-56).

31 травня 2010 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогою про визнання наказу про звільнення від 26 лютого 2010 року незаконним, просить суд зобов’язати відповідача після вступу рішення суду по даному питанню видати наказ про звільнення відповідача з 30 листопада 2009 року за ст. 38 КЗпП України, де вказати «звільнити за власним бажанням, в зв’язку з порушенням адміністрацією Школи мистецтв законодавства про працю», визнати незаконним та недійсним в п. 2 наказу № 125 ЗД от 23 листопада 2009 року слова «шляхом відробітки за додатковим розкладом та шляхом інтенсифікації учбового процесу».

Згідно ст.. 233 ч. 1 КЗпП працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_1 про те, що в звільненні за його заявою йому було відмовлено дізнався 01 грудня 2009 року, про що свідчить заява позивача від 01 грудня 2009 року на ім’я територіальної державної інспекції праці Донецької області. Про звільнення за ст.. 40 п. 4 КЗпП позивач дізнався 02 березня 2010 року, як вбачається з повідомлення (а.с. 46 обор.) ОСОБА_1. копію наказу отримав 02 березня 2010 року, особисто..

Згідно відповіді територіальної державної інспекції праці Донецької області від 30 грудня 2009 року позивачу було роз’яснено, що в діях відповідача дійсно є порушення законодавства про працю, та рекомендовано звернутися до суду за захистом своїх прав (а.с. 13-14). Згідно листа Заступника прокурора області-прокурора міста Донецька –ОСОБА_11, від 04. 03. 2010р позивачу роз’яснено, що в разі незгоди з наказом про звільнення за ст.. 40 п. 4 КЗпП, згідно ст.. 233 КЗпП позивач має право звернутися до суду з заявою про вирішення цього трудового спору у місячний строк, з дня вручення йому копії наказу про звільнення. (а.с. 23)

Звернутися до суду позивачу також неодноразово рекомендовано прокуратурою м. Донецька листом відповіддю від 26 березня 2010 року, прокуратурою Донецької області від 12 квітня 2010 року, та 17 травня 2010 року. (а.с. 24, 27, 30, 33-34)

Однак він звернувся до суду лише 31 травня 2010 року, тобто після того як скінчився строк, згідно якого він мав право звернутися до суду. В позові просить суд поновити йому строк звернення до суду, однак доказів, які б підтверджували поважність причин пропуску строку встановленого законом суду не надав, а тому у суду не має підстав для поновлення строку.

З наведених підстав суд вважає, що оскільки позивач пропустив місячний строк, передбачений для звернення до суду з вимогами про вирішення трудового спору про звільнення, без поважних причин, в позові в цій частині необхідно відмовити.

Що стосується вимов в частині стягнення з відповідача на користь позивача недоплаченої в листопаді 2009 року заробітної плати у розмірі 525 грн. 07 коп., компенсації за невикористану відпустку в розмірі 27 грн. 94 коп., середній заробіток із розрахунку 32 грн. 41 коп., за кожен день з 01 грудня 2009 року по день винесення рішення, компенсації нарахованої на суму 553 грн. 01 коп. за весь час затримки виплати заробітної плати з 01 січня 2010 року по день винесення судового рішення, допомоги в розмірі 3х місячного середнього заробітку у розмірі 1 993 грн. 20 коп., та стягненні 1 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, враховуючи те, що згідно ст.. 233 КЗпП України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком, суд виходить з наступного.

У відповідності зі ст. 115, 116 КЗпП заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором, але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Як встановлено в судовому засіданні на підставі наданих та досліджених в судовому засіданні письмових доказів, зокрема табелів для нарахування заробітної плати працівникам Школи мистецтв за вересень, жовтень, листопад 2009 року (а.с. 129-132), наказу № 79 ЗД від 1.09.2009/2010 навчального року (а.с. 126-128), доповідної записки, вбачається, що нарахована заробітна плата позивача вересень-жовтень 2009 року складає 644 грн. 40 коп., в листопаді в зв’язку з том, що була проведена тарифікація заробітна плата повинна складати 604 грн. 31 коп., та відповідно до цього, позивачу не виплачена заробітна плата за листопад 2009 року в розмірі 484 грн. 98 коп. (604,31 грн. –119,33 грн.), крім цього позивачу не в повному розмірі сплачена компенсація за невикористану відпустку у розмірі 23 грн. 12 копіз разрахунку ( 7 675,57грн.-фактично отриманий дохід за останні 12 міс. : 355днів Х 17 днів не використаної відпустки), а всього 508 грн. 10 коп., при цьому компенсація втрати частини заробітної плати у зв’язку з порушенням строків її виплати складає 82 грн. 82 коп. (508,10 грн. Х 0,1630), ці суми підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Розрахунок середнього заробітку провадиться відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р. з відповідними змінами та доповненнями.

Згідно п. 2 зазначеного Порядку обчислення середньої заробітної плати провадиться виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Середньоденна заробітна плата позивача складає 24 грн. 79 коп. (644,40 грн. -заробітна плата за вересень + 644,40 (заробітна плата за жовтень) : 52дні (робочі дні вереснь-жовтень). Весь час затримки розрахунку за період з 1 грудня 2009 р. по 17 жовтня 2011 р. середній заробіток за час затримки розрахунку становить (685 дні х 24,79) 16 981 грн. 15 коп., яка підлягає стягненню з відповідача, однак суд враховуючи розмір спірної суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, вини роботодавця у порушенні строків її виплати та інших обставин, керуючись п. 20 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці»вважає за необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримання розрахунку при звільненні, та стягнути з відповідача 3 396 грн. 20 коп.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд виходить з наступного.

У відповідності зі ст. 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральна шкода, заподіяна позивачу ОСОБА_1, полягає в тому, що порушення відповідачем його трудових прав, спричинило йому глибокі моральні страждання, він був вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого нормального життя, терпіти інші незручності, які зв’язані з порушенням його прав.

Визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суд приймає до уваги глибину моральних та фізичних страждань ОСОБА_1, наслідки порушення його звичайного укладу життя, характер діяння винної особи, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково, та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 100 грн.

Задовольнити вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 000 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди суд не находить можливим, оскільки така сума не відповідає глибині моральних та фізичних страждань позивача.

Що стосується вимог позивача про стягнення з відповідача допомоги у розмірі 3х місячного середнього заробітку у сумі 1 993 грн. 20 коп., то суд вважає що ці вимоги не підлягають задоволенню, оскільки як передбачено ст.. 44 КЗпП України вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку внаслідок порушення власником або уповноваженим ним органом законодавства про працю, колективного чи трудового договору (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку виплачується в разі припинення трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, а позивачу в його вимогах про визнання наказу про звільнення від 26 лютого 2010 року за п. 4 ст. 40 КЗпП(за прогули) незаконним, та видачу наказу про звільнення позивача з 30 листопада 2009 року за ст.. 38 п. 3 КЗпП України, за власним бажанням, в зв’язку з порушенням адміністрацією Школи мистецтв законодавства про працю відмовлено.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 38, 116-117, 231, 232, 233, 237-1 КЗпП України, Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 року № 13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995р. з відповідними змінами та доповненнями, керуючись ст.ст.10, 11, 60, 209, 212-215, 218 ЦПК України, суд, -

В и р і ш и в :

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу школи мистецтв № 2 м. Донецька на користь ОСОБА_1 недоплаченої в листопаді|2009 року заробітної плати в розмірі 484 грн. 98 коп., компенсацію за невикористану відпустку у розмірі 23 грн. 12 коп., компенсацію втрати частини заробітної плати у зв’язку з пропущенням строків її виплати у сумі 82 грн. 82 коп., середній заробіток у сумі 3 396 грн. 20 коп., та 100 грн. в порядку відшкодування моральної шкоди, а всього 4 087 грн. 12 коп..

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу школи мистецтв № 2 м. Донецька про звільнення незаконним, зобов’язання вчинити певні дії, визнання незаконним та недійсним п. 2 наказу № 125 ЗД от 23 листопада 2009 року, стягненні допомоги у розмірі 3х місячного середнього заробітку у сумі 1 993 грн. 20 коп, поновленні строку звернення до суду –відмовити.

Стягнути з комунального початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу Школа Мистецтв № 2 м. Донецька на користь держави судовий збір 51 грн., та витрати на інформаційне технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

Рішення може бути оскаржене до Апеляційного суду Донецької області протягом 10 днів з дня отримання копії рішення.

Суддя: В.М. Іванов