2-3339/11

РІШЕННЯ

Іменем України

13 лютого 2012 року Ворошиловський районний суд м. Донецька в складі:

головуючого –судді Цукурова В.П.,

при секретарі –Рябко Ю.В.,

за участю позивача ОСОБА_1, відповідачей ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Донецьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири від 25.12.2004 року, суд –

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування, посилаючись на наступні обставини.

25 грудня 2004 року між ним та його братом ОСОБА_4 було укладено договір згідно з умовами якого він передав брату в дар належну йому 1/3 частину квартири АДРЕСА_1.

Зазначає, що насправді у нього не було наміру дарувати свою частину квартири. Він уклав даний правочин з мето уникнення накладення арешту на неї, та сторони договору домовились, що обдаровуваний не буде реєструвати право власності на частину квартири позивача. Його права були порушені, коли ОСОБА_4 зареєстрував право власності на подаровану йому частину квартири.

Позивач просить суд визнати недійсним договір дарування 1/3 частини квартири АДРЕСА_1 від 25 грудня 2004 року.

В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним в позовній заяві. Просив позов задовольнити.

Відповідачі в судовому засіданні позовні вимоги не визнали, надали письмові заперечення та заяву про застосування строку позовної давності. Просили в задоволенні позову відмовити.

Суд, вислухавши пояснення сторін, дослідивши докази по справі в їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлені наступні обставини.

25 грудня 2004 року було укладено договір дарування, за яким ОСОБА_5 та позивач по справі ОСОБА_1 подарували ОСОБА_4 2/3 частини квартири АДРЕСА_1 (а.с.4).

23 лютого 2006 року за ОСОБА_4 було зареєстровано право власності на 2/3 частини квартири за даним договором дарування, що підтверджується Витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно №9919257 від 23.02.2006 року (а.с.6).

10 жовтня 2007 року помер обдарований за оспорюваним договором ОСОБА_4, про що в Книзі реєстрації смертей ОСОБА_6 РАЦС Київського РУЮ у м. Донецьку 12 жовтня 2007 року зроблено актовий запис №1347 (а.с.17).

Відповідно до Свідоцтв про право на спадщину за законом від 14 квітня 2008 року спадкоємцями померлого ОСОБА_4 є відповідачі по справі - його дочка ОСОБА_2 та дружина ОСОБА_3 (а.с.7,8).

Рішенням Ворошиловського районного суду м. Донецька від 24 лютого 2011 року встановлено порядок спільного користування квартирою №3 в будинку №1 по вул. Любавіна у м. Донецьку між її власниками: відповідачами по справі ОСОБА_2, ОСОБА_3 та сестрою позивача ОСОБА_5, якій належить 1/3 частина квартири (а.с.50-53).

У той же час, статтею 626 ЦК України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ч.1 ст.627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 ЦК України, цивільні обов’язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 ЦК України встановлені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1,4 ст.60 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Так, позивач не надав суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження недодержання сторонами договору вимог, передбаченими статтею 203 Цивільного кодексу України, та наявності обставин, які зумовлюють визнання правочину недійсним.

На підставі наведеного суд приходить до висновку про те, що позивач не довів належним чином ті обставини, на які він посилається як на підставу своїх вимог.

          Крім того, п.5 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України передбачено, що спеціальна позовна давність в один рік застосовується до вимог про розірвання договору дарування.

          Відповідно до ч.3,4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

          Відповідно до ч.5 ст.267 ЦК України, якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Однак, суд приходить до висновку про те, що причини пропуску позовної давності є неповажними та поновленню не підлягають.

          Виходячи з викладеного, суд вважає необхідним застосувати наслідки спливу позовної давності на підставі відповідного клопотання, заявленого відповідачами та відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири від 25.12.2004 року.

На підставі ст. ст. 14, 203, 207, 215, 626, 627 ЦК України та керуючись ст. ст. 5, 60, 88, 213, 214, 215 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про визнання недійсним договору дарування квартири від 25.12.2004 року –відмовити повністю.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано через Ворошиловський районний суд м. Донецька до апеляційного суду Донецької області протягом десяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Рішення надруковано у нарадчій кімнаті у одному примірнику.

Суддя Ворошиловського

районного суду м. Донецька В.П. Цукуров