Апеляційний суд Рівненської області

___________________________________________________________

В И Р О К

Іменем України

03 грудня 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі:

Головуючого: Квятковського А.С.

Суддів: Матюхи Ю.В., Іващука В.Я.

Секретаря судового засідання: Міщук Л.А.

розглянула у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду в м. Рівне кримінальне провадження №12014180010000811 по обвинуваченню ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1, проживаючого в АДРЕСА_1, раніше не судимого, за ч.1 ст.121 КК України,

З участю прокурора: Бернадської-Ісаєвої С.П.

Потерпілого: ОСОБА_2

Захисника-адвоката: ОСОБА_3

Обвинуваченого: ОСОБА_1

ВСТАНОВИЛА:

14 лютого 2014 року біля 14 год. ОСОБА_1 перебуваючи поблизу училища №11, що в м.Рівне по вул..Млинівській, під час конфлікту з ОСОБА_2, маючи на меті умисне заподіяння тілесних ушкоджень, умисно завдав потерпілому один удар ножем в область грудної клітки, чим заподіяв ОСОБА_2 проникаюче ножове поранення грудної клітки справа на ліво з пошкодженням по ходу діафрагмальної поверхні печінки, правого куполу діафрагми, жирової підвіски перикарда. Вказане тілесне ушкодження відносяться до категорії тяжкого, як небезпечного для життя на момент заподіяння.

В суді обвинувачений ОСОБА_1 свою вину у вчиненні злочину за ч.1 ст.121 КК України визнав в повному обсязі, погодився із усіма обставинами та кваліфікацією вчинених ним діянь, щиро розкаюється і просить вирок суду першої інстанції залишити без зміни.

Потерпілий в ході апеляційного розгляду підтвердив факт нанесення йому ОСОБА_1 тяжких тілесних ушкоджень та отримання від обвинуваченого грошової компенсації за лікування у сумі 5000 грн. Просить вирок скасувати.

Винність ОСОБА_1 у нанесенні тяжких тілесних ушкоджень, яке є небезпечним для життя в момент вчинення відповідають фактичним обставинам справи, та не заперечується учасниками судового провадження, оскільки докази не досліджувались і обставини не оспорювалися відповідно до вимог ст.349 КПК України

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про доведеність винності обвинуваченого у вчиненні інкримінованого злочину і вважає правильною кваліфікацією дій ОСОБА_1 ч.1 ст.121 КК України

За вироком Рівненського міського суду від 17 вересня 2014 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні злочину за ч.1 ст.121 КК України та призначено покарання у виді 5 років позбавлення волі.

На підставі ст.75 КК України звільнено від відбування покарання з випробуванням із встановленням іспитового строку 1 рік та 8 місяців та відповідно до ст..76 КК України покладено обов'язки не виїжджати за межі України на постійне місце проживання без дозволу КВІ, повідомляти органи КВІ про зміну місця проживання, роботи або навчання, періодично з'являтись для реєстрації в органи КВІ.

Судом вирішено питання стосовно речових доказів.

В апеляційній скарзі потерпілий ОСОБА_2 не оспорюючи вирок в частині доведеності вини обвинуваченого та кваліфікації дій, вважає вирок незаконним, необґрунтованим та не справедливим, таким, що ухвалений з порушенням норм КПК України в частині звільнення від відбування покарання. В обґрунтування зазначає, що при призначенні покарання судом не враховано вимоги ст..50, 65 КК України та постанову Пленуму ВСУ від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінальних покарання». При цьому судом не враховано, що даний злочин є тяжким та жодним чином не вмотивував своє рішенні про звільнення від відбування покарання, а лише послався на пом'якшуючі обставини. Зазначає, що будучи на лікуванні обвинувачений не підтримував його матеріально та ухилявся від слідства та суду. Крім того зазначає, що застосовуючи ч.1 ст.75 КК України, суд залишив без уваги вимоги вказаної норми щодо обов'язкового врахування тяжкості вчиненого злочину, як умови звільнення від відбування покарання з випробуванням, оскільки даний злочин є тяжким. Зазначає, що вартість лікування обвинувачений відшкодував лише частково в сумі 5000 грн., не дивлячись на те, що у кримінальному провадженні цивільний позов взагалі не заявлявся. Вважає, що посилання суду на позитивну характеристику та те, що особа не перебуває на обліку у лікаря психіатра та нарколога не є підставою для застосування ст.75 КК України. Зазначає, що наведені обставини вказують на безпідставність висновку про можливість виправлення обвинуваченого без реального відбування покарання, а також про недотримання судом вимог КК України щодо звільнення від відбування покарання.

Просить вирок скасувати та ухвалити новий вирок, яким призначити ОСОБА_1 покарання за ч.1 ст.121 КК України у виді 5 років позбавлення волі без застосування ст.75 КК України.

В апеляційній скарзі захисник-адвокат ОСОБА_3 вважає вирок надто суворим, враховуючи обставини провадження та невиконання судом норм матеріального права, що стало наслідками винесення незаконного вироку. В обґрунтування зазначає, що судом встановлено достатньо пом'якшуючих обставин для застосування ст.69 КК України, а отже є підстави для призначення менш суворого покарання.

Просить вирок суду змінити та пом'якшити призначене судом покарання.

В запереченні на апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2, захисник-адвокат ОСОБА_3 не погоджується з викладеними у апеляційній скарзі потерпілого доводами. Зазначає, що при винесенні вироку, судом було дотримано вимоги КПК України, тяжкість злочину та особу винного та достатню кількість пом'якшуючих обставин для застосування ст.75 КК України. Вказує, що щире каяття та відсутність тяжких наслідків вчиненого злочину у потерпілого, судом враховані як такі, які істотно знижують ступінь суспільної небезпеки для суспільства, а тому дали підстави для застосування ст..75 КК України із покладенням обов'язків. Зазначає, що у разі призначення реального відбування покарання подальше відшкодування шкоди буде неможливим, а тому вважає вирок законним та обґрунтованим.

Просить вирок залишити без зміни, а апеляційну скаргу потерпілого без задоволення.

Ухвалений вирок Рівненським міським судом від 17 вересня 2014 року відносно ОСОБА_1 підлягає скасуванню через невідповідність призначеного йому покарання ступеню тяжкості злочину і необхідності застосування більш суворого покарання, не застосування судом закону, який підлягав застосуванню на підставі ст.409, 414, 420 КПК України.

Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненому кримінальному правопорушенні відповідає фактичним обставинам справи, а кваліфікація дій є правильною, і в апеляційних скарга не оспорюється, оскільки вирок ухвалений на підставі ст.349 КПК України, тобто фактичні обставини справи не досліджувалися за згодою учасників судового провадження, а докази ніким не оспорювалися.

Поряд з цим, при призначенні покарання судом першої інстанції не дотримано вимог ст.65 КК України. За змістом вказаної статті закону при призначенні покарання суд повинен урахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.

Згідно ст.50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.

Тобто, особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне і достатнє для її виправлення та яке б запобігало вчиненню нею інших злочинів. У цій справі, як видно з вироку цих вимог закону не дотримано, на що обґрунтовано посилається в апеляційній скарзі потерпілий.

Відповідно до роз'яснень, які містяться в п.2 Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання» відповідно до п.1 ч.1 ст.65 КК України суди повинні призначати покарання в межах установлених санкцією статті Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватись вимог кримінального закону зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.

Із матеріалів кримінального провадження вбачається, що призначаючи ОСОБА_1 покарання із застосуванням ст.75 КК України, суд врахував щире каяття обвинуваченого, активне сприяння розкриття злочину, часткове відшкодування завданих збитків та відсутність обтяжуючих обставин. Проте, відповідно ст.75 КК України звільнення від відбування покарання можливе лише тоді, коли суд дійде висновку, що виправлення засудженого можливе без ізоляції відбування покарання за наявності цілого комплексу обставин, що пом'якшують покарання. Як убачається зі справи, судом не враховано, що ОСОБА_1 умисно заподіяв тяжкі тілесні ушкодження, яке є небезпечним для життя в момент заподіяння та часткове відшкодування допомоги з його сторони потерпілому.

Тому, рішення суду про застосування до ОСОБА_1 ст.75 КК України не можна визнати обґрунтованим, оскільки, приймаючи його, суд не навів у вироку переконливих доводів про доцільність звільнення від покарання, а лише послався на обставини, які на думку суду пом'якшують покарання.

Обираючи покарання ОСОБА_1, колегія суддів на підставі ст.50, 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого злочину, який за ст..12 КК України відноситься до категорії тяжких, та обставин встановлених судом першої інстанції та перевірених при апеляційному розгляді справи, тобто умисне вчинення обвинуваченим злочину, сукупність обставини, що пом'якшують покарання, у тому числі наявність на утриманні двох неповнолітніх дітей, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину, відсутність обтяжуючих обставин, особу винного та його позитивну характеристику та вважає за необхідне обрати покарання у вигляді позбавлення волі, оскільки інші, більш м'які покарання не забезпечать виправлення й перевиховання обвинуваченого. Таке покарання є необхідним і достатнім для його виправлення та попередження нових злочинів.

Відповідно до ст. 420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі неправильного звільнення обвинуваченого від відбування покарання.

На підставі наведеного і керуючись п.3 ч.1 ст.407, п.1 ст.413, ст.418, п.2 ст.420 КПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу потерпілого ОСОБА_2 задовольнити.

Апеляційну скаргу захисника-адвоката ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Вирок Рівненського міського суду від 17 вересня 2014 року відносно ОСОБА_1 в частині призначення покарання - скасувати.

Вважати ОСОБА_1 засудженим за ч.1 ст.121 КК України - на 5 років позбавлення волі.

В решті вирок суду залишити без зміни.

Запобіжний захід ОСОБА_1 змінити - на взяття під варту в залі суду.

Вирок набирає законної сили з моменту його проголошення.

Вирок може бути оскаржений в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ шляхом подання касаційної скарги протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з моменту вручення йому судового рішення.

Головуючий: А.С. Квятковський

Судді: Ю.В. Матюха

В.Я. Іващук