ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

__________________________________________________________________________________________________________________________________________

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"12" січня 2009 р.

Справа  № 5/123-08-4514

Господарський суд Одеської області у складі:

судді                                                             Могил С. К.

при секретарі судового засідання             Вдовіченко В.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Максименко Ю.Ф., на підставі довіреності;

від відповідача: не з’явився.

Розглянув у відкритому судовому засіданні справу за позовом малого приватного підприємства „Фірма „Альфа –М” (м. Київ) до відповідача –військової частини А 1357 (Одеська область, м. Роздільна) про стягнення з відповідача 79 700, 77 грн. основного боргу за надані послуги з урахуванням індексу інфляції, 4 072, 03 грн. трьох відсотків річних та 5 141, 73 грн. пені за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, а також витрат пов’язаних із забезпеченням явки представника позивача до суду  -

ВСТАНОВИВ:

За твердженням позивача, між ним та відповідачем було укладено договір від 21.05.2004 року № 212 на виконання технічного обслуговування системи зв’язку в/ч А1357 Південного ОК ЗС України. На виконання своїх зобов’язань за договором, позивачем відповідачу протягом 2004 –2006 років були надані відповідні послуги, проте, відповідач свої зобов’язання за договором в частині здійснення оплати виконав частково, в зв’язку з чим у відповідача перед позивачем виник борг у сумі 53 225, 43 грн. Вказані обставини позивач обґрунтував наданими до суду договором від 21.05.2004 року №212, додатковими угодами до договору, укладеними між сторонами за правочином, кошторисами, копіями рахунків та підписаними і узгодженими між сторонами по справі актами виконаних робіт. В зв’язку з несвоєчасним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором, позивач просив суд стягнути з відповідача 79 700, 77 грн. основного боргу за надані послуги з урахуванням індексу інфляції, 4 072, 03 грн. трьох відсотків річних та 5 141, 73 грн. пені, а також судові витрати понесені позивачем при зверненні з позовом до суду, а саме –894, 12 грн. державного мита, 118 грн. витрат на ІТЗ судового процесу, а також 2 656, 82 грн. витрат пов’язаних із прибуттям представника позивача до суду.

Відповідач відзив на позов не надав, представник відповідача на виклик в судові засідання не з’явився. Розглянув матеріали справи, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.  

Дослідивши матеріали та приймаючи до уваги доводи позивача викладені у ході судового розгляду справи суд вважає, що остаточні позовні вимоги підлягають частковому задоволенню виходячи з наступного.

Як встановлено судом, між сторонами по справі був укладений договір на виконання технічного обслуговування систем зв’язку № 212 від 21.05.2004 року, за яким позивачем було надано відповідачу послуги з технічного обслуговування систем зв’язку на вузлах зв’язку військової частини А 1357. Проте, як вбачається з матеріалів справи, а також пояснень представника позивача, відповідач оплату за отримані послуги здійснив не в повному обсязі, із порушенням умов укладеного договору, а саме п. 3.2. договору, в зв’язку з чим у відповідача перед позивачем виникла заборгованість у сумі 53 225, 43 грн.

Розглядаючи по суті спір, суд вважає за необхідне звернути увагу відповідача на те, що у відповідності зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, а ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь –які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна  довести  ті  обставини,  на  які  вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

В процесі розгляду справи відповідачем до суду не було надано жодного документального доказу який би спростував позовні вимоги позивача в цій частині, або доказів, на підтвердження своєчасної оплати наданих за договором послуг.

Таким чином, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сума основного боргу у розмірі 53 225, 43 грн.   

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Разом з тим, суд вважає за необхідне звернути увагу на те, що ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, фактично встановлює наслідки прострочення боржником виконання грошового зобов'язання. Складовими частинами є, по-перше –стягнення індексу інфляції, яке здійснюється відповідно до Закону України „Про індексацію грошових доходів населення”, індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. По-друге, три відсотки річних не слід ототожнювати з поняттям неустойки, оскільки зазначені проценти є не мірою відповідальності, а є платою за користування чужими грошовими коштами, а відтак, стягуються незалежно від вини боржника. Слід зазначити, що дійсно крім наслідків за прострочення виконання грошового зобов’язання у вигляді стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції, договором або законом за прострочення грошового зобов'язання може бути встановлена неустойка (штраф, пеня), умови про стягнення яких повинні бути зазначені у договорі. Проте, умови про стягнення трьох відсотків річних та індексу інфляції на відміну від умов щодо стягнення неустойки, не потребують вчинення у письмової формі, а підлягають сплаті та стягненню за вимогою кредитора.

Таким чином, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог позивача про стягнення з відповідача нарахованих трьох відсотків річних та індексу інфляції, в зв’язку з чим з відповідача та користь позивача підлягає стягненню 3 625, 04 грн. трьох відсотків річних та 23 711, 34 грн. індексу інфляції.

Щодо стягнення пені, то ст. 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Підстави для виникнення права на неустойку встановлені ст. 550 Цивільного кодексу України. Натомість, згідно ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” із змінами, внесеними згідно із Законом №2921-III від 10.01.2002 року платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Але, згідно ст. 3 названого Закону розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

У відповідності з ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Відповідно до умов договору, а саме п. 4.4. у випадку прострочення оплати виконаного технічного обслуговування нараховується пеня у розмірі ставки НБУ за кожен день прострочення з дня отримання бюджетних коштів.

В матеріалах справи наявний лист військової частини А 1357 від 13.11.2007 року № 1150, у якому відповідач по справі повідомляє позивача, що погашення заборгованості є неможливим в зв’язку із відсутністю коштів за відповідним кошторисним призначенням. Слід зазначити, що в процесі розгляду справи з боку позивача не було надано жодного документального доказу про те, що у відповідача були наявні грошові кошти на погашення боргів перед позивачем проте, які були затримані відповідачем.

Таким чином, можна зробити висновок про те, що стягнення пені фактично передбачено сторонами за договором, проте з урахуванням документальних доказів наявних у матеріалах справи, умов п. 4.4. договору укладеного між сторонами по справі, на думку суду у задоволенні вимоги позивача про стягнення 5 141, 73 грн. пені слід відмовити у повному обсязі.

Що ж до стягнення витрат пов’язаних із забезпеченням явки представника позивача до суду, слід зазначити наступне.

У відповідності до ст. 44 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

З урахуванням викладеного, Інформаційного листа Вищого господарського суду України Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році, фактичних обставин справи, на думку суду витрати позивача по справі, які позивач зазнав у зв'язку з відрядженням представника для участі в судових засіданнях не може бути віднесено до судових витрат. На думку суду, у даному випадку, обов’язок по відшкодуванню понесених витрат лежить на підприємстві позивача, в зв’язку з чим, у вимогах про стягнення витрат пов’язаних із забезпеченням явки представника позивача до суду слід відмовити.

За таких обставин, приймаючи до уваги вищевикладене, оцінюючи надані документальні докази в їх сукупності суд вважає, що остаточні позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з віднесенням судових витрат на рахунок позивача та відповідача, у відповідності зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 32 - 34, 44, 49, 69, 75, 82 –85 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Військової частини А 1357 код 08456231 (Одеська область, м. Роздільна) р/р № 35217017000719 в ГУДКУ у Одеській області, МФО 828011 на користь малого приватного підприємства „Фірма „Альфа- М”, код 30726900, (04053, м. Київ, вул. Артема, буд. 59-А, кв. 37) п/р 260003011329 у філії  Оболонське відділення № 8442 Ощадбанку України м. Києва, МФО 329229:

?          53 225 (п’ятдесят три тисячі двісті двадцять п’ять) грн. 43 коп. основного боргу;

?          23 711 (двадцять три тисячі сімсот одинадцять) грн. 34 коп. індексу інфляції;

?          3 625 (три тисячі шістсот двадцять п’ять) грн. 04 коп. трьох відсотків річних;

?          805 (вісімсот п’ять) грн. 62 коп. держмита;

?          106 (сто шість) грн. 92 коп. витрат на ІТЗ судового процесу.

3. В решті позову відмовити.  

Наказ видати згідно ст. 116 ГПК України.

Рішення підписано 16.01.2009 року.

Рішення суду набирає чинності в порядку ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, після закінчення десятиденного строку з дня його підписання.

Суддя                                                                                       Могил С.К.