АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОЛТАВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 10/1690/121/2012

Головуючий по 1-й інстанції Гафяк В.М.

Суддя-доповідач: Куліш В. М.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 березня 2012 року м.Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Полтавської області в складі:

Головуючого-судді Куліша В.М.

суддів: Ландаря О.В., Лісіченко Л.М.

з участю прокурора Хасаєва К.Н.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві матеріали за апеляцією прокурора міста Кременчука на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука від 5 березня 2012 року.

Цією постановою стосовно:

ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця м. Кременчука, зареєстрованого за адресою АДРЕСА_1, проживаючого за адресою АДРЕСА_2, з середньою освітою, учня 15 групи 1 курсу ПТУ № 26 м. Кременчука, раніше не судимого,

- відмовлено у задоволенні подання слідчого про обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту та обраний запобіжний захід у виді підписки про невиїзд з постійного місця проживання.

Як видно із матеріалів, поданих слідчим СВ Кременчуцького МУ УМВС України в Полтавській області, 01.03.2012 року він за згодою із прокурором м. Кременчука, звернувся до суду з поданням, у якому просив обрати стосовно ОСОБА_2 запобіжний захід у виді взяття під варту. Прийняття такого рішення слідчий мотивував тим, що ОСОБА_2 підозрюється у незаконному збуті 17.02.2012 року наркотичних засобів (канабісу) при проведенні у нього оперативної закупівлі гр-ну ОСОБА_3, тобто у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст. 307 КК України.

Підставами для обрання такого запобіжного заходу слідчий вважає те, що ОСОБА_2 підозрюється у скоєнні злочину, санкція якого передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк понад 6 років, може перешкоджати встановленню істини у кримінальній справі та виконанню процесуальних рішень, оскільки свідками по справі являються його знайомі. Окрім того, вважає, що ОСОБА_2 може ухилитися від досудового слідства, оскільки він зареєстрований і фактично проживає у різних місцях.

Розглянувши подання, районний суд відмовив у його задоволенні вказавши на те, що з врахуванням особи ОСОБА_2, який характеризується виключно позитивно, раніше не судимий, навчається, має постійне місце проживання і на час інкримінованого йому діяння був неповнолітнім, та за відсутності даних, які б вказували на його намір ухилятися від слідства і суду, продовжувати злочинну діяльність, перешкоджати встановленню істини по справі, визнав за можливе забезпечення належної поведінки ОСОБА_2 без взяття його під варту.

У поданій апеляції прокурор, який брав участь у розгляді подання, прохав скасувати постанову районного суду, направивши матеріали на новий розгляд з тих підстав, що на його думку, перебування ОСОБА_2 на волі може негативно вплинути на хід слідства, оскільки у справі є інші особи, спілкування підозрюваного з якими може призвести до втрати доказів.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення прокурора Хасаєва К.Н. на підтримання поданої апеляції, перевіривши матеріали справи і доводи апеляції, колегія суддів Апеляційного суду Полтавської області знаходить, що вона не підлягає задоволенню з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 148 КПК України запобіжні заходи застосовуються до підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого з метою запобігти спробам ухилитися від дізнання, слідства або суду, перешкодити встановленню істини у кримінальній справі або продовжити злочинну діяльність, а також для забезпечення виконання процесуальних рішень.

Запобіжні заходи застосовуються за наявності достатніх підстав вважати, що підозрюваний, обвинувачений, підсудний, засуджений буде намагатися ухилитися від слідства і суду або від виконання процесуальних рішень, перешкоджати встановленню істини у справі або продовжити злочинну діяльність.

Згідно з ст. 150 КПК України при вирішені питання про застосування запобіжного заходу, враховуються тяжкість вчиненого злочину, особа обвинуваченого, його вік, сімейний та матеріальний стан, вид діяльності, місце проживання та інші обставини, що його характеризують.

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25.04.03 р. «Про практику застосування судами запобіжного заходу у вигляді взяття під варту та продовження строків тримання під вартою на стадіях дізнання і досудового слідства», взяття під варту є найбільш суворим запобіжним заходом, у зв'язку з чим він обирається лише за наявності підстав вважати, що інші (менш суворі) запобіжні заходи, передбачені ст. 149 КПК України, можуть не забезпечити виконання підозрюваним, обвинуваченим процесуальних обов'язків, що випливають із ч.2 ст. 148 КПК України і його належної поведінки.

Вказані у поданні слідчого мотиви та підстави повинні поєднуватись також з вимогами Конвенції про захист прав людини і основних свобод, яка ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997 року і рішеннями Європейського Суду з прав людини. Тому суд першої інстанції правильно покликався на рішення Європейського суду з прав людини у справі «Харченко проти України» від 10 травня 2011 р. у якому визнано порушенням Конвенції з боку органів досудового слідства наведення у поданні про обрання запобіжного заходу у виді взяття під варту лише типового набору підстав для тримання особи під вартою, без приведення конкретних доказів щодо конкретної ситуації.

Саме таким чисто формальним набором підстав для обрання запобіжного заходу відзначається і подання стосовно ОСОБА_2.

Як видно з такими мотивами обрання запобіжного заходу суд першої інстанції не погодився та обґрунтовано вказав на відсутність у поданні об'єктивних даних про те, що обвинувачений за якихось певних умов чи в якійсь конкретній ситуації може порушити процесуальні обов'язки чи буде продовжувати злочинну діяльність, ухилятися від слідства та перешкоджати встановленню істини у справі.

У той же час суд у своїй постанові справедливо вказав, що підозрюваний на час вчинення інкримінованих йому дій був неповнолітнім, має постійне місце проживання, навчається у професійно-технічному училищі, освоюючи робітничу професію; у цьому навчальному закладі а також і у школі характеризується виключно позитивно, як добрий, щирий, тактовний, ввічливий по відношенню до товаришів та дорослих, раніше не притягувався до будь якої юридичної відповідальності.

Крім того за матеріалами справи наданими органами досудового слідства убачається, що дорослий чоловік, 30-літній ОСОБА_3, котрий по справі проходить, як залегендована особа запропонував неповнолітньому ОСОБА_2 збути йому особливо небезпечний наркотичний засіб, тобто вчинити злочин передбачений ч. 2 ст. 307 КК України. Слідством також не надано доказів того, що закупівля наркотичного засобу здійснювалася у передбаченому законом порядку - за відповідною постановою керівника оперативного підрозділу згідно з ст..5 Закону України «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів…» Поряд із тим у матеріалах справи відсутні переконливі дані, на користь того, що якби не втручання ОСОБА_3, підозрюваним все рівно був би вчинений такий злочин. Тобто на час прийняття за вказаним поданням рішення залишається відкритим питання про провокацію злочину з боку правоохоронних органів, що згідно з рішенням Європейського суду з прав людини «Тейксера де Кастро проти Португалії» (від 9 червня 1998р.) постановленому по аналогічній справі, може бути порушенням п.1 ст. 6 Європейської конвенції з прав людини.

Виходячи з наведеного, керуючись ст.ст. 365, 366,382 КПК України, колегія суддів Апеляційного суду Полтавської області, -

Ухвалила:

Апеляцію прокурора міста Кременчука залишити без задоволення, а постанову Автозаводського районного суду від 5 березня 2012 року стосовно ОСОБА_2 - без змін.

Головуючий: В. М. Куліш

Судді: