ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД  міста КИЄВА

01025,  м. Київ,  вул. Десятинна,  4/6

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

м. Київ

07.08.2008 р.                                                                                                     № 13/127

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Степанюка А.Г., розглянувши справу

за адміністративним позовом     Державної податкової інспекції у Голосіївському районі м.Києва

до                      Товариства з обмеженою відповідальністю СТЦ «Охоронні системи»

Товариства з обмеженою відповідальнісю «Торис-7»

про                встановлення факту нікчемності правочину, укладеного на загальну суму 53833,62 грн. та застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК України,

Суддя Степанюк А.Г.

Секретар судового засідання Федорова О.В.

На підставі ч. 3 ст. 160 КАС України в судовому засіданні 07.08.2008 року о 12 год. 31 хв. проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ВСТАНОВИВ:

Державна податкова інспекція у Голосіївському районі м.Києва звернулася до суду з позовом до ТОВ СТЦ «Охоронні системи»(відповідач 1) та ТОВ «Торис-7»(відповідач 2) про встановлення факту нікчемності правочину, укладеного 15.09.2004 року на загальну суму 53833,62 грн. та застосування наслідків, передбачених ст. 208 ГК України.

Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що 15.09.2004 року між відповідачами укладено договір №19/09-2004 від 15.09.2004 року, за яким ТОВ «Торис-7»зобов’язувався поставити і передати у власність ТОВ СТЦ «Охоронні системи»обладнання охоронного відео спостереження, охоронної сигналізації, пожежної сигналізації, санкціонованого доступу, автосигналізації, а покупець прийняти та своєчасно здійснити оплату за поставлений товар, про виконання зобов’язань якого свідчать накладні №00823 від 01.07.2005 року, №0122 від 02.03.2005 року, №00825 від 06.07.2005 року, видані Постачальником та податкові накладні №153000 від 31.12.2004 року, №00100 від 28.02.2005 року, №00102 від 28.02.2005 року. Однак даний правочин укладений з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства при наявності умислу у ТОВ «Торис-7», оскільки рішенням Голосіївського районного суду м.Києва визнано недійсними установчі документи ТОВ «Торис-7»з часу реєстрації –10.12.2004 року та визнано недійсною реєстрацію даного підприємства в якості платника податку на додану вартість з моменту видачі свідоцтва –26.08.2004 року. Засновник ТОВ «Торис-7»- ОСОБА_1 не мала наміру створювати підприємство та здійснювати його фінансово-господарську діяльність. Позивач звертає увагу суду на припис ст. 207 ГК України, яким встановлено, що господарське зобов’язання, яке вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, може бути визнано на вимогу державного органу недійсним повністю або в частині. Крім того, оспорювана угода повинна бути визнана судом недійсною в силу ст. 49 ЦК України редакції 1963 року, оскільки така була укладена з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільсва та за наявності умислу хоча б однієї сторони (ТОВ «Торис-7») щодо настання відповідних наслідків щодо приховування доходів від оподаткування. А тому просить встановити факт нікчемності правочину, укладеного між відповідачами на загальну суму 53833,62 грн. та застосувати наслідки, передбачені ст. 208 ГК України.

У письмовому запереченні проти позову, а також повноважний представник відповідача ТОВ СТЦ «Охоронні системи»у судовому засіданні повідомила, що проти позову заперечує. В обгрунтування свого заперечення вказує, що оспорюваний договір було укладено 15.09.2004 року. Умислу на укладення правочину з метою завідомо суперечною інтересам держави та суспільства у сторін договору не було. Відповідно до умов договору товариство здійснило оплату постачальнику –ТОВ «Торис-7»за отриманий товар на загальну суму 53833,62 грн., податкові зобов’язання, які виникли у ТОВ «СТЦ «Охоронні системи»- виконано. Крім того зазначає, що позивачем пропущено встановлений законом строк на звернення до адміністративного суду та строк можливого застосування судом адміністративно-господрських санкцій. А тому в задоволенні позову просила відмовити.

Відповідач 2 ТОВ «Торис-7»своїми процесуальними правами не скористався –відзиву на позовну заяву не надав, явку своїх представників у судове засідання не забезпечив.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне.

Між відповідачами було укладено договір №15/09-2004 від 15.09.2004 року про поставку товарів.

Як зазначили представник позивача та представник відповідача ТОВ «СТЦ «Охоронні системи», оспорюваний правочин його учасниками (Відповідачами) було виконано.

Органи державної податкової служби, відповідно до Закону «Про державну податкову службу в Україні»від 04.12.1990 року можуть звертатися до судів із позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; …)

Як вбачається, правочин було вчинено 15.09.2004 року.

У ЦК України, який набрав чинності з 1.01.2004 року, не передбачені такі публічно-правові санкції за укладення недійсної угоди, які були встановлені ст. 49 ЦК редакції 1963 року, а саме стягнення в доход держави одержаного однією чи обома сторонами за угодою, укладеною з метою, суперечною інтересам держави та суспільства.

Згідно зі ст. 228 ЦК наслідком укладення угоди, яка порушує публічний порядок, є двостороння реституція.

За змістом ч.2 ст.5 ЦК, цей кодекс має зворотню дію в часі у випадках, коли він пом’якшує або скасовує відповідальність особи.

Таким чином, посилання Позивача на необхідність застосування судом публічно-правових санкцій, згідно ст. 49 ЦК України редакції 1963 року, суперечить вимогам чинного законодавства.

Згідно з ч.1 ст. 207 ГК України, який набрав чинності 01.09.2004 року, господарське зобов’язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинене з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави або суспільства, або укладене учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним із них господарської компетенції (спеціальної правосуб’єктності), може бути на вимогу однієї зі сторін чи відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Положення ст. 207 та ст. 208 ГК застосовуються з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою, завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, порушує публічний порядок, а тому згідно з ч.1 ст. 203, ч.2 ст. 215, ч.2 ст.228 ЦК є нікчемним, і визнання такого правочину  недійсним судом не вимагається.

За змістом ч.1 ст. 208 ГК України застосування передбачених нею санкцій можливе лише в разі виконання правочину хоча б однією стороною. Ці санкції не можуть застосовуватися за сам факт несплати податків (зборів, інших обов’язкових платежів) однією зі сторін договору. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, а не вчинення правочину. Для застосування зазначених санкцій необхідна наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства.

Згідно ст. 250 ГК України адміністративно-господарські санкції можуть бути застосовані до суб’єкта господарювання протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але не пізніше як через один рік з дня порушення цим суб’єктом встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності.

Як вбачається з матеріалів справи, договір було укладено 15.09.2004 року, товар було поставлено у березні та липні 2005 року, кошти за такий внесено у грудні 2004 року, лютому 2005 року, а позов Позивач пред’явив 23.05.2008 року, отже пропустив строк можливого застосування судом адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до частин 1, 2 статті 99 Кодексу адміністративного судочинства адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється річний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що оспорюваний правочин укладений 15.09.2004 року, позивач дізнався про оспорюваний договір у 2004 році, однак звернувся до суду 23.05.2008 року.

Враховуючи вищенаведене, суд прийшов до висновку, що Позивачем пропущено річний строк звернення до адміністративного суду.

Відповідно до частин 1, 2 статті 100 Кодексу адміністративного судочинства пропущення строку звернення до адміністративного суду є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову за умови, якщо на цьому наполягає одна із сторін. Якщо суд визнає причину пропущення строку звернення до суду поважною, адміністративна справа розглядається і вирішується в порядку, встановленому цим Кодексом.

Судом не встановлено поважних причини пропуску Позивачем річного строку звернення до адміністративного суду.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 КАС України суд при вирішенні справи керується  принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 71, 86, 94, ст. 105, 158-163  КАС України, адміністративний суд,

ПОСТАНОВИВ:

в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Згідно ст.ст. 185-186 КАС України сторони та інші особи, які беруть участь у справі мають право оскаржити в апеляційному порядку Постанову повністю або частково. Заява про апеляційне оскарження подається протягом 10 днів з дня проголошення, апеляційна скарга подається протягом 20 днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Дані заяви подаються до апеляційного суду через суд першої інстанції.

Згідно ст. 254 КАС України Постанова, якщо інше не встановлено КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано. Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, постанова  суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Суддя                                                                                                     А. Степанюк  

Дата складення та підписання постанови в повному обсязі –08.08.2008 року.