ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 грудня 2014 року Справа № 922/976/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

Заступника прокурора Харківської області

на постановувід 02.10.2014 р. Харківського апеляційного господарського суду

у справі№922/976/14 господарського суду Харківської області

за позовомХарківського міжрайонного прокурора з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері в інтересах держави в особі: - Вільшанської селищної ради; - Державної екологічної інспекції у Харківській області

доСільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Вільне"

простягнення 108 328,00 грн.

за участю представників:

позивача 1: не з'явився;

позивача 2: не з'явився;

відповідача: Нежута С.О., дов. від 23.06.2014;

Генеральної прокуратури України: прокурор відділу Гудименко Ю.В., посвідчення №014715, дійсне до 21.01.2018;

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Харківської області від 28.07.2014 (суддя С. Жельне), залишеним без змін постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 (судді Н. Пелипенко, В. Івакіна, П. Тихий) в задоволенні позову про відшкодування шкоди у розмірі 108 328,00 грн., завданої державі у зв'язку з порушенням природоохоронного законодавства відмовлено.

Не погоджуючись із прийнятими у справі судовими рішеннями, заступник прокурора Харківської області звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2014 та постанову Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014, прийняти нове рішення у справі, яким позов задовольнити. Вважає, що судами неправильно застосовано ст. 23 Кодексу України про надра, незастосовано норми права, що регулюють спірні правовідносини, зокрема ст.ст. 44,48,49,111 ВК України, ст.ст. 68,69 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища". Судами недотримано вимог ст.ст. 47,43 ГПК України.

До Вищого господарського суду України надійшов відзив відповідача, в якому він просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувані судові акти без змін.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм матеріального та процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

Відповідно ст.1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Судами попередніх інстанцій встановлено наступне.

Харківською міжрайонною прокуратурою з нагляду за додержанням законів у природоохоронній сфері проведено перевірку за матеріалами Державної екологічної інспекції у Харківській області по факту спричинення державі збитків внаслідок здійснення забору підземної води без дозволу на спеціальне водокористування СТОВ "Вільне".

На підставі направлення на перевірку № 819/01-03 від 19.06.2013 р. та наказу № 819/01-03 від 19.06.2013 р. Державною екологічною інспекцією у Харківській області з 26.06.2013 р. по 16.07.2013 р. було проведено планову перевірку додержання вимог природоохоронного законодавства СТОВ "Вільне".

За результатами перевірки складено акт №819/01-03/06-11 від 26.06.2013 - 16.07.2013 р. (т.1 а.с.16-34).

Зазначена перевірка проведена в присутності директора СТОВ "Вільне" Митніка В.І., але від підпису акту директор відмовився.

Перевіркою встановлено, що СТОВ "Вільне" займається вирощуванням зернових культур та, у ході господарської діяльності здійснює забір підземної води із застосуванням споруд та технічних пристроїв, що в силу ст. 48 Водного кодексу України є спеціальними водокористуванням.

Згідно з вимогами ст. ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється лише за наявності дозволу

Перевіркою встановлено що 22.10.2009 р. СТОВ "Вільне" отримало дозвіл на спеціальне водокористування Укр.№4641А/Хар., згідно з яким використовує 3 свердловини та шахтний колодязь для видобування води для задоволення виробничих та господарсько-побутових потреб з обсягом водозабору не більше 41,12 тис. м3/рік або 112,7м3/добу. Строк дії дозволу визначено 3 роки, а саме до 29.07.2012 року.

У зв'язку з закінченням терміну дії зазначеного дозволу товариством 22.08.2012 р. отримано новий дозвіл на спеціальне водокористування Укр.№5969А/Хар., яким передбачені аналогічні умови спецводокористування.

Таким чином, в порушення вимог ст. ст. 44, 48, 49 Водного кодексу України СТОВ "Вільне" у період з 30.07.2012 р. по 21.08.2012 р. здійснено забір підземної прісної води обсягом 2200 м3 без спеціального дозволу.

Факт видобування підземної води підтверджується звітністю форми 2ТП(водгосп) та довідкою СТОВ "Вільне" від 19.06.2013 р., виданою на вимогу Державної екологічної інспекції у Харківській області, де зазначено, що підприємством використана вода у зазначеному обсязі на виробничі потреби та для передачі населенню (т.1 а. с. 45-46, 47-50).

За результатами перевірки на виклик Державної екологічної інспекції у Харківській області № 8697/01-24/06-17 від 16.12.2013 року представники підприємства для надання пояснень та розгляду питання щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення не з'явились, що унеможливило притягнення винних осіб товариства до адміністративної відповідальності.

Державною екологічною інспекцією у Харківській області відповідно до Методики розрахунку розмірів відшкодування збитків заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009 року № 389, зареєстрованої Мінюстом України 14.08.2009 року, здійснено розрахунок збитку, заподіяного державі внаслідок самовільного використання води з водного об'єкту, на загальну суму 108 328,00 грн. (т.1 а.с.42).

З метою досудового врегулювання спору відповідачу було направлено претензію №31 від 29.01.2014 р. (т.1 а.с.38-39), яку підприємство проігнорувало, нараховану суму збитків не сплатило.

Вказані обставини стали підставою для звернення Харківського міжрайонного прокурора з позовом до суду.

Апеляційним судом також зауважено, що відповідно до ст.23 Кодексу України про надра відповідач мав право видобувати підземні води для власних господарсько-побутових потреб.

З наявної в матеріалах справи довідки СТОВ "Вільне" від 19.06.2013 р. вбачається, що відповідач 99,5% видобутої води передав іншим водокористувачам (населенню) що відноситься до нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання; 0,5% використав на особисті потреби підприємства, що відноситься до задоволення власних господарсько-побутових потреб, що відповідає ч.1 ст.3 Господарського кодексу України.

Згідно звіту 2ТП (водгосп) та довідки від 19.06.2013 р. товариством протягом періоду з 30.07.2012 р. по 21.08.2012 р. було видобуто 2200 м3 води, що становить 100 м3 на добу.

Отже, відповідач не перевищив встановлений законом ліміт продуктивності водозаборів підземних вод, а тому мав право без спеціального дозволу на користування надрами, видобувати та використовувати підземні води.

Таким чином, відповідач, здійснивши видобування та користування підземними водами для господарсько-питних та господарсько-побутових потреб, діяв в межах ст. 23 Кодексу України про надра.

Судами також відхилено посилання прокурора на припис №06-22-187 від 23.09.2013 р. та копію витягу з ЄРДР з кримінального провадження №42014220150000005 як на належні докази в підтвердження протиправної поведінки відповідача. Судами зауважено, що припис містить вимогу про отримання спеціального дозволу користування надрами до 23.10.2013 р., в той час, як на момент здійснення перевірки товариство мало відповідний дозвіл Укр.№5969А/Хар. від 22.08.2012 р. терміном дії до 22.08.2015р. Наявність дійсного дозволу зафіксована в акті перевірки. Водночас, реєстрація кримінального провадження не є доказом протиправних дій особи, оскільки наявність в діях службових осіб товариства ознак злочину може бути встановлене лише судовим рішенням, що набрало законної сили.

Суди дійшли висновку, що у відповідача відсутня протиправна поведінка, тобто немає складу цивільно-правової відповідальності, що, в свою чергу, виключає стягнення збитків.

Переглядаючи оскаржувані судові рішення у касаційному порядку колегія суддів зазначає наступне.

Статтею 1 Водного кодексу України передбачено, що використання води - процес вилучення води для використання у виробництві з метою отримання продукції та для господарсько-питних потреб населення, а також без її вилучення для потреб гідроенергетики, рибництва, водного, повітряного транспорту та інших потреб.

Відповідно до ст. 46 Водного кодексу України водокористування може бути двох видів - загальне та спеціальне.

Згідно зі ст. 49 Водного кодексу України спеціальне водокористування здійснюється на підставі дозволу.

Судами встановлено, що відповідачем протягом періоду з 30.07.2012 до 21.08.2012 здійснювалось спеціальне водокористування без відповідного на це дозволу. Водночас, судами зауважено про відсутність порушень водного законодавства, оскільки Згідно звіту 2ТП (водгосп) та довідки від 19.06.2013 р. товариством протягом періоду з 30.07.2012 р. по 21.08.2012 р. було видобуто 2200 м3 води, що становить 100 м3 на добу. Відтак, відповідно до ст.23 Кодексу України про надра відповідач мав право видобувати підземні води для власних господарсько-побутових потреб за відсутності дозволу на спеціальне водокористування.

Колегія суддів вважає такий висновок передчасним з огляду на таке.

Приписами ч. 2, 3 ст. 2 ВК України передбачено, що водні відносини в Україні регулюються цим Кодексом, Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" та іншими актами законодавства. Земельні, гірничі, лісові відносини, а також відносини щодо використання та охорони рослинного і тваринного світу та об'єктів природно-заповідного фонду, атмосферного повітря, виключної (морської) економічної зони та континентального шельфу України, що виникають під час користування водними об'єктами, регулюються відповідним законодавством України.

Таким чином, норма ст. 2 ВК України містить посилання на гірничі відносини, які виникають під час користування водними об'єктами та регулюються відповідним законодавством України. Відтак, водні відносини в Україні регулюються не лише Водним кодексом України, а і іншим законодавством, зокрема Кодексом України про надра.

Відповідно до ст. 1 Кодексу України про надра, надра - це частина земної кори, що розташована під поверхнею суші та дном водоймищ і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння.

Згідно зі ст. 6 Кодексу України про надра, корисні копалини за своїм значенням поділяються на корисні копалини загальнодержавного та місцевого значення. Віднесення корисних копалин до корисних копалин загальнодержавного і місцевого значення здійснюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального вивчення та забезпечення раціонального використання надр.

Відповідно до Переліку корисних копалин загальнодержавного та місцевого значення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 827 від 12.12.1994р., підземні прісні води відносяться до корисних копалин загальнодержавного значення. Визначення корисних копалин як копалин загальнодержавного чи місцевого значення поширює на них відповідний режим правового регулювання.

Надра надаються у користування зокрема для видобування корисних копалин (ст. 14 Кодексу України про надра).

Статтею 19 Кодексу України про надра передбачено, що надра надаються в користування підприємствам, установам, організаціям і громадянам лише за наявності у них спеціального дозволу на користування ділянкою надр. Право на користування надрами засвідчується актом про надання гірничого відводу.

Згідно зі ст. 21 зазначеного Кодексу надра у користування для видобування прісних підземних вод і розробки родовищ торфу надаються без надання гірничого відводу на підставі спеціальних дозволів, що видаються після попереднього погодження з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими державними адміністраціями, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони праці, та центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідеміологічного благополуччя населення.

Відповідно до ст. 23 Кодексу України про надра землевласники і землекористувачі в межах наданих їм земельних ділянок мають право без спеціальних дозволів та гірничого відводу видобувати для своїх господарських і побутових потреб корисні копалини місцевого значення і торф загальною глибиною розробки до двох метрів, підземні води для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, за умови що продуктивність водозаборів підземних вод не перевищує 300 кубічних метрів на добу, та використовувати надра для господарських і побутових потреб.

Реалізація землекористувачами або землевласниками права видобувати підземні води без спеціального дозволу, передбаченого статтею 23 Кодексу України про надра, можлива за наявності певних умов: по-перше, при наявність права на земельну ділянку, по-друге, при видобуванні води з метою її використання для власних господарсько-побутових потреб, нецентралізованого та централізованого (крім виробництва фасованої питної води) господарсько-питного водопостачання, по-третє, за умови неперевищення ліміту видобування підземних вод (не більше 300 м. куб. на добу).

Таким чином, видобувати підземні води без спеціальних дозволів в розмірі, що не перевищує 300 кубічних метрів на добу, суб'єкти господарювання мають право лише для власних господарсько-побутових потреб. В свою чергу, видобуток підземних вод для здійснення господарської діяльності вимагає отримання спеціального дозволу уповноваженого державою органу. І такий дозвіл судами витребуваний та досліджений не був.

Застосовуючи до спірних правовідносин ст.23 Кодексу України про надра суди не встановили: наявність прав відповідача на земельну ділянку, чим ці права підтверджено; чи видобував відповідач воду для власних потреб, чи було перевищено відповідачем ліміт видобування. За відсутності хоча б однієї з перелічених умов вказана норма закону не підлягає застосуванню.

Судами також достеменно не з'ясовано для яких саме потреб та в яких об'ємах відповідач видобував питну воду. Висновок судів про те, що відповідач 99,5% видобутої води передав іншим водокористувачам (населенню), а 0,5% використав на особисті потреби підприємства ґрунтується на доказах, що містять суперечливі дані. Так, відповідно до звіту 2ТП (водгосп) (т.1 арк. 45) підприємством використано води на потреби с/г постачання 26,0 м3. Будь-яких даних щодо того, що якусь кількість води підприємством було передано іншим споживачам вказаний звіт не містить. Однак, згідно з довідкою підприємства від 19.06.2013 р. товариством протягом періоду з 30.07.2012 р. по 21.08.2012 р. було видобуто 22,0 м3 води та зазначено, що 99,5% видобутої води передано населенню, а 0,5% використано на власні потреби.

Колегія суддів також вважає передчасним висновок судів про відсутність підстав для стягнення шкоди з відповідача.

Положеннями статей 68, 69 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлена відповідальність за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в тому числі зобов'язання підприємств відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушень. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Статтею 111 Водного кодексу України передбачено, що підприємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні і фізичні особи та особи без громадянства зобов'язані відшкодувати збитки, завдані ними внаслідок порушень водного законодавства, в розмірах і порядку, встановлених законодавством України.

Відповідно до ст. 1166 Цивільного кодексу України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Порядок визначення розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів у разі самовільного використання водних ресурсів при відсутності дозвільних документів (дозволу на спеціальне водокористування) регламентується Методикою розрахунку розмірів відшкодування збитків, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства про охорону та раціональне використання водних ресурсів, затвердженою наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 20.07.2009р. № 389 та зареєстрованою в Мінюсті України 14.08.2009р. за № 767/16783 (надалі - Методика).

При цьому, Відповідно до п.1.4 Порядку організації та проведення перевірок суб'єктів господарювання щодо дотримання природоохоронного законодавства, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України №464 від 10.09.2008, акт перевірки це документ, який є, зокрема, носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог законодавства у сфері охорони навколишнього природного середовища та його дотримання. Отже, зазначений акт слід розцінювати як належний доказ, в якому зафіксовано факт вчинення порушення природоохоронного законодавства.

Колегія суддів погоджується з доводами прокурора про те, що судами помилково було залишено поза увагою та не спростовано доводи прокуратури про те, що складання протоколу про адміністративне правопорушення стало неможливим з причин неявки відповідача та ненадання ним пояснень щодо вчиненого правопорушення, незважаючи на вимогу щодо його явки, викладену в повідомленні Держекоінспекції у Харківській області від 16.12.2013. В розрізі цього судами належним чином не відхилено доводи прокурора про те, що інспекція була позбавлена можливості притягнути відповідача до адміністративної відповідальності з тих мотивів, що для складання протоколу про адміністративне правопорушення необхідні паспортні дані правопорушника, посада, обставини правопорушення, підпис винної особи, заперечення тощо. З'ясування цих обставин має істотне значення для встановлення перешкод, які завадили притягненню відповідача до адміністративної відповідальності.

Водночас, чинне природоохоронне законодавство не визначає протокол про адміністративне правопорушення в якості єдиного (допустимого) доказу на підтвердження факту вчинення особою екологічного правопорушення. Тому протокол про адміністративне правопорушення є лише одним з доказів вчинення такого правопорушення.

Відтак, суди безпідставно не взяли до уваги акт перевірки акт №819/01-03/06-11 від 26.06.2013 - 16.07.2013 р. (т.1 а.с.16-34) в якості доказу вчинення відповідачем екологічного правопорушення.

Судами також залишено поза увагою норми права, якими врегульовано порядок отримання дозволу на спеціальне водокористування.

Так, відповідно до п. 1 Порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.2002 №321 цей Порядок визначає процедуру погодження та видачі юридичним і фізичним особам (далі - водокористувачі) дозволів на спеціальне водокористування (забір води з водних об'єктів із застосуванням споруд або технічних пристроїв, використання води та скидання у водні об'єкти забруднюючих речовин, включаючи забір води та скидання забруднюючих речовин із зворотними водами із застосуванням каналів).

Пунктом 4 Порядку визначено, що Дозволи видаються в місячний термін з дня подання в установленому порядку клопотання.

В той же час, в силу вимог п. 6 ст.41 ЗУ "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності" у разі, якщо у встановлений законом строк суб'єкту господарювання не видано або не направлено документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі, то через десять робочих днів з дня закінчення встановленого строку для видачі або відмови у видачі документа дозвільного характеру суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності. Копія заяви (опису прийнятих документів) з відміткою про дату їх прийняття є підтвердженням подачі заяви та документів адміністратору або дозвільному органу.

Днем видачі документа дозвільного характеру вважається останній день строку розгляду заяви дозвільним органом, передбаченого законом.

Судами не з'ясовано, коли саме звертався відповідач до відповідних органів та чи мав він право користуватися підземними водами без відповідного дозволу.

Таким чином, колегія суддів констатує, що доводи прокурора про те, що судами неправильно застосовано ст. 23 Кодексу України про надра, ст.ст.44,48,49,111 ВК України, ст.ст. 68,69 ЗУ "Про охорону навколишнього природного середовища" та недотримано вимог ст.ст. 47,43 ГПК України є обґрунтованими.

Порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права є, згідно зі ст.11110 ГПК України, підставою для скасування прийнятих у справі судових рішень та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

При повторному розгляді необхідно врахувати викладене вище.

Вирішити питання про наявність підстав для застосування ст. 23 Кодексу України про надра. Для цього з'ясувати наявність прав відповідача на земельну ділянку, чим ці права підтверджено; чи видобував відповідач воду для власних потреб, чи було перевищено відповідачем ліміт видобування. Чи є у відповідача дозвіл на користування надрами. Коли саме звертався відповідач до відповідних органів із клопотанням про видачу дозволу на спеціальне водокористування. Чи є підстави для застосування п. 6 ст.41 ЗУ "Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності".

Дослідити наявні в матеріалах справи докази, встановити наявність чи відсутність підстав для відшкодування шкоди, завданої довкіллю. Перевірити правильність розрахунку такої шкоди. Зобов'язати прокурора та позивача надати правове обґрунтування використання коефіцієнту 0,4924 для визначення розміру шкоди (т.1, арк. 42). Винести законне, обґрунтоване рішення суду.

Керуючись ст.ст. 1115 - 11112 Господарського процесуального кодексу України, - Вищий господарський суд України -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника прокурора Харківської області задовольнити частково.

Рішення господарського суду Харківської області від 28.07.2014 та постановою Харківського апеляційного господарського суду від 02.10.2014 - скасувати.

Справу направити на новий розгляд до господарського суду Харківської області.

Головуючий, суддяВ. Овечкін

Судді:Є. Чернов

В. Цвігун