ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 листопада 2014 року Справа № 876/6168/14

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Клюби В. В.

суддів: Кухтея Р. В., Яворського І. О.

з участю: секретаря судового засідання Корнієнко О.

представника особи, яка подала

апеляційну скаргу (позивача) ОСОБА_1

представника відповідача Збитковської І. В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року по справі №813/2703/14 за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання до вчинення дій, -

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_3 звернулася до Львівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Львівської митниці Міндоходів, в якому просила: визнати протиправним та скасувати наказ начальника Львівської митниці Міндоходів від 04 лютого 2014 року №136 - о «Про звільнення ОСОБА_3»; поновити її на роботі на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення № 2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів та стягнути з відповідача на її користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що із 1989 року працює у митних органах і 28 жовтня 2013 року була призначена на посаду головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів. 04 лютого 2014 року вона власноручно написала заява про звільнення із займаної посади за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України і цього ж дня відповідачем було видано наказ за №136 - о «Про звільнення ОСОБА_3». Згідно з цим наказом її звільнено із займаної посади із 04 лютого 2014 року. Вважає зазначений наказ протиправним, а її звільнення - незаконним, оскільки заява про звільнення з посади написана під психологічним тиском керівництва. Хоча нею було подано заяву про відкликання заяви про звільнення, відповідач все ж звільнив її з посади.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_3 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання до вчинення дій відмовлено.

Позивач не погодилася із таким судовим рішенням суду першої інстанції і оскаржила його в апеляційному порядку до Львівського апеляційного адміністративного суду. Посилаючись у поданій апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову постанову про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Окрім цього, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги, позивач посилається на ті обставини, що при постановленні судового рішення судом першої інстанції не було враховано, що заява написана нею у службовому кабінеті начальника Львівської митниці за відсутності волевиявлення, оскільки у той день відбувалася нарада персоналу та особового складу митного поста «Мостиська» Львівської митниці і на цій нараді було вказано на невідповідність займаній посаді працівників, якими не було складено протоколи про порушення митних правил. Навіть при написанні заяви нею невірно було зазначено посаду, яку вона обіймала. 07 лютого 2014 року нею було подано заяву про відкликання заяви, написаної 04 лютого 2014 року внаслідок психологічного тиску.

Судом першої інстанції не було враховано і те, що умовами припинення трудової угоди, щодо яких сторони повинні дійти згоди, є: підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення не свідчить про наявність самої угоди про звільнення. З наказом про звільнення вона ознайомилася 21 березня 2013 року, а тому з урахування подання нею 07 лютого 2014 року відповідачу заяви про відсутність наміру розривати трудовий договір, підстави для висновку про відсутності згоди між сторонами трудового договору про умови його припинення.

В судовому засіданні представник особи, яка подала апеляційну скаргу (позивача) підтримала доводи апеляційної скарги і просить задовольнити вимоги апеляційної скарги із зазначених у ній підстав.

Представник відповідача не погодилася з апеляційною скаргою, так як вважає постанову суду першої інстанції законною і підстави для її скасування і відповідно для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Вислухавши доповідь судді - доповідача, доводи в судовому засіданні представника позивача, перевіривши і обговоривши доводи апеляційної скарги, правильність правової оцінки обставин справи та застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Постановляючи оскаржуване судове рішення та умотивовуючи свої висновки, суд першої інстанції виходив з того, що угода сторін є самостійною підставою для розірвання трудового договору та відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи власника або з ініціативи працівника. При цьому 04 лютого 2014 року позивач подала на ім'я начальника Львівської митниці заяву, згідно з якою просила звільнити її із займаної посади за угодою сторін, відповідно до п.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України і у день подання заяви відповідачем видано наказ про її звільнення саме за цією підставою.

Тобто, за висновком суду першої інстанції, в матеріалах справи наявні докази, що підтверджують досягнуту між сторонами згоду щодо звільнення у відповідності до п.1 ч.1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, у зв'язку з чим оскаржуваний наказ прийнятий відповідачем у межах повноважень та з дотриманням процедури, оскільки досягнена взаємна згода між сторонами трудового договору щодо підстави припинення трудового договору.

Суд першої інстанції також не погодився з посиланнями позивача на те, що з боку керівника Львівської митниці Міндоходів на неї чинився тиск щодо написання заяви про звільнення та з посиланнями на відкликання заяви про звільнення, так як такі твердження є голослівними і при припиненні трудового договору за угодою сторін не передбачено можливості відкликання працівником своєї заяви.

Проте колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.

Як було встановлено судами першої та апеляційної інстанцій і підтверджується матеріалами справи позивач, ОСОБА_3, перебувала на державній службі в органах Міністерства доходів і зборів на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці.

Згідно наказу відповідача 04 лютого 2014 року за №136 - о «Про звільнення ОСОБА_3» позивача 04 лютого 2014 року звільнено із займаної посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці, за угодою сторін, відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Відповідно до змісту зазначеного наказу відповідача підставою звільнення позивача є її заява від 04 лютого 2014 року, копія якої є у матеріалах справи.

В подальшому 07 лютого 2014 року позивач звернулася до відповідача із заявою, відповідно до якої вона відкликає свою заяву від 04 лютого 2014 року про звільнення з роботи за згодою сторін, як таку, що написана у стані сильного душевного хвилювання та стресу. Також позивач зазначає, що 04 лютого 2014 року заява написана нею внаслідок психологічного тиску з боку керівника, який в ході розмови у його ж службовому кабінету запевняв, що її буде звільнено за будь - яких обставин.

Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам особи, яка подала апеляційну скаргу, колегія суддів апеляційного суду виходить із наступного.

У відповідності до ст. 21 Кодексу законів про працю України трудовий договір укладається між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, підставою припинення трудового договору є угода сторін. При домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (за угодою сторін), договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу.

Отже, угода про припинення трудового договору згідно з п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України також укладається між сторонами трудового договору, якими є працівник і власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, а рішення про розірвання трудового договору приймається власником або органом управління підприємства, установи, організації, який наділений такими повноваженнями.

Таким чином, угода сторін є самостійною підставою для розірвання трудового договору та відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи власника або з ініціативи працівника.

Сама по собі згода власника або уповноваженого ним органу задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, якщо не було домовленості сторін про цю підставу припинення трудового договору. В останньому випадку звільнення вважається проведеним з ініціативи працівника (ст. 38 Кодексу законів про працю України).

Таким чином, основними умовами угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, щодо яких сторони трудового договору повинні дійти згоди, є підстава припинення угоди сторін та строк, з якого договір припиняється. Визначення ж дати звільнення за згодою сторін є обов'язковою умовою такого звільнення, оскільки сприяє свідомому волевиявленню працівника щодо звільнення з підстав, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, а відсутність належного волевиявлення не дає підстав вважати про наявність наміру працівника звільнитись саме за згодою сторін. Сама по собі проста згода роботодавця задовольнити прохання працівника про звільнення також не означає наявність угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Зміст заяви позивача не підтверджує узгодження дати звільнення, погодженої позивачем та відповідачем, тобто дати, з якої позивач підлягає звільненню з займаної посади.

Також суд апеляційної інстанції звертає увагу і на той факт, що позивач ознайомлена з наказом про звільнення 21 березня 2014 року, що підтверджується листом Територіальної державної інспекції з питань праці у Львівській області від 18 квітня 2014 року №02 - 1666/07, а тому складення і подання відповідачу 07 лютого 2014 року заяви (до видання спірного наказу), є суттєвою обставиною, що підлягає врахуванню при розгляді даного спору, оскільки підтверджує доводи, на які посилається позивач щодо відсутності волевиявлення про звільнення.

Таким чином, вимоги позивача є обґрунтованими та законними і підтверджують відсутність факту досягнення згоди між сторонами щодо дати припинення трудових відносин, яка є обов'язковою при припиненні трудових відносин відповідно до пункту 1 статті 36 Кодексу законів про працю України. Відповідно, оскаржуваний наказ прийнято відповідачем необґрунтовано, з порушенням закону, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, оскільки між позивачкою та відповідачем не було досягнуто згоди з основних умов угоди про припинення трудового договору за п. 1 ч. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України, що у свою чергу свідчить про не укладення уогоди про звільнення. Тобто спірний наказ відповідача прийнято всупереч принципам, визначеним ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Разом з цим, суд першої інстанції не врахував зазначених обставин та невірно застосував норми матеріального права, що у свою чергу призвело до помилкових висновків щодо вимог позивача.

Відповідно до ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим, тобто ухваленим відповідно до норм матеріального права з дотриманням процесуальних норм, та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин справи.

Колегія суддів апеляційного суду, з урахуванням встановлених судом обставин справи та доказів, вважає, що суд першої інстанції не дотримався зазначених вимог.

Доводи апеляційної скарги спростовують висновки суду першої інстанції і дають підстави для скасування оскаржуваного судового рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.

Згідно ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування постанови суду та ухвалення нового рішення є, зокрема: невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Тобто, в даному випадку, внаслідок невідповідності висновків суду обставинам справи та порушення норм матеріального права, судом безпідставно відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Тому, апеляційну скаргу слід задовольнити: постанову суду першої інстанції слід скасувати та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити.

Крім цього відповідно до ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній посаді органом, що розглядає трудовий спір, який також приймає рішення про виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Окрім ст. 235 Кодексу законів про працю України, колегія суддів апеляційного суду виходить із положень Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року, а також представлених даних про заробітну плату та даних служби зайнятості.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду виходить із визначеного на підставі довідки від 13 листопада 2014 року за №13 - 70 - 05/13 - 356 розміру середньоденної заробітної плати та у відповідності до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №100 від 08 лютого 1995 року. Для обчислення середньоденної заробітної плати позивача слід враховувати заробітну плату за грудень 2013 року та січень 2014 року, тобто місяці, що передували звільненню позивача. За вказані місяці 2011 року всього було 43 робочих дні. Відповідно до Розрахунку тривалості робочого часу на 2014 рік (Додатку до листа Міністерства праці і соціальної політики України) загальна кількість робочих днів за відповідні місяці становить 199 робочих днів.

Відповідно до вищенаведених розрахунків визначення середньомісячного заробітку, слід зобов'язати Львівської митниці Міндоходів виплатити позивачу 44 207 гривень 20 коп. за час вимушеного прогулу.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 202, 205, 207, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 20 травня 2014 року по справі № 813/2703/14 скасувати та прийняти нову постанову.

Адміністративний позов ОСОБА_3 до Львівської митниці Міндоходів про визнання протиправним і скасування наказу, зобов'язання до вчинення дій задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати наказ начальника Львівської митниці Міндоходів від 04 лютого 2014 року №136 - о «Про звільнення ОСОБА_3», яким ОСОБА_3 звільнено з роботи з посади головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів за угодою сторін відповідно до п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України.

Поновити ОСОБА_3 на роботі на посаді головного державного інспектора відділу митного оформлення №2 митного поста «Мостиська» Львівської митниці Міндоходів із 04 лютого 2014 року.

Зобов'язати Львівську митницю Міндоходів виплатити на користь ОСОБА_3 середньомісячну заробітну плату за час вимушеного прогулу із 04 лютого 2014 року по 20 листопада 2014 року в сумі 44 207 гривень 20 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили, а у випадку складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 160 ч. 3 Кодексу адміністративного судочинства України - у цей же строк з дня складення постанови суду в повному обсязі безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В. В. Клюба

Судді: Р. В. Кухтей

І. О. Яворський

Постанову у повному обсязі складено 25 листопада 2014 року.