Справа № 127/10168/13-ц
Провадження № 2/127/7192/14
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25.11.2014 року Вінницький міський суд Вінницької області
в складі: головуючого - судді Романюк Л. Ф.
при секретарі Шарапанівському Р.П.,
за участю позивачки ОСОБА_1,
представника позивачки ОСОБА_2,
відповідачів ОСОБА_3, ОСОБА_4,
представника відповідача ОСОБА_5,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору нотаріуса Домбровської І.Є. про визнання недійсними договорів дарування, витребування майна із чужого та незаконного володіння,-
ВСТАНОВИВ:
До Вінницького міського суду Вінницької області звернулась з позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору нотаріуса Домбровської І.Є. про визнання недійсними договорів дарування, витребування майна із чужого та незаконного володіння.
Позовну заяву мотивовано тим, що позивачу на праві власності належало 17/20 відсотків домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності за № 2215 від 21.12.2006 року, яке було видане замість свідоцтва про право власності на будівлі за № 1414 від 16 вересня 2002 р. Співвласником 3/20 частки є ОСОБА_7. 26 грудня 2003 року позивач отримала Державний акт відповідно до рішення Вінницької міської ради від 12.09.2003 р. за № 431 на право власності на земельну ділянку площею 0,0543 га за адресою: АДРЕСА_3. В зв'язку з похилим віком, позивач часто хворіє, потребувала та потребує стороннього догляду, матеріальної допомоги, яку їй фактично, надавав син - ОСОБА_3, тому вони домовилися з ним, щоб він позивачку доглядав і надалі, для чого укладуть договір довічного утримання. Відповідач запевнив позивачку, що він і його сім'я будуть її доглядати. Позивач випадково нещодавно довідалась від другої дружини сина - ОСОБА_8, що позивач вже не є співвласником будинку АДРЕСА_3, тому що 09.04.2008 році в дійсності вона подарувала свій будинок синові - ОСОБА_3, а не уклала з ним договір пожиттєвого утримання. Позивач звернулася по цьому питанню до сина, і він зізнався що, фактично, ввів її в оману, і вони уклали з ним договір дарування. Позивач зрозуміла, що відповідач скориставшись її довірою до нього, її похилим віком, необізнаністю в правовому полі, обманув позивачку оформив на себе договір дарування, позбавивши права власності на будинок. В березні 2013 р., відповідач ОСОБА_3 передарував цей будинок своєму старшому синові ОСОБА_4, зробивши також на нього договір дарування і на земельну ділянку біля цього будинку. ОСОБА_4 почав до позивачки погано ставитися, не допускав її до проживання в будинку, позивач змушена була більше часу проживати в селі, де відсутні нормальні умови для цього, хоча і продовжує користуватися її пільгами по оплаті за комунальні послуги. Наведене змусило позивачку звернутись до суду з даним позовом, ОСОБА_1 просила суд визнати недійсними: договір дарування від 09.04.2008 року на 17/20 частки домоволодіння між нею та ОСОБА_3 та договір дарування від 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_3, витребувавши у ОСОБА_4 вказані 17/20 частки будинковолодіння за АДРЕСА_3.
Ухвалою суду від 24.10.2014 року в якості третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору було залучено нотаріуса Домбровську І.Є.
Позивачка ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги підтримала за обставин викладених в позові. Разом з тим суду пояснила, що спірний будинок вона купувала разом з сином ОСОБА_3 На її думку було оформлено право власності на будинок за нею, так як вона старша за віком. На даний час ОСОБА_4 з дружиною не пускають її до будинку, а тому вона змушена проживати в с. Красне в будинку, який належить на праві власності її сину ОСОБА_3 Останній здійснює за нею догляд, а тому претензій до нього з даного приводу в неї немає. З приводу відчудження будинку, суду зазначила, що з даного приводу до неї звернувся її син ОСОБА_3, на що вона зазначила, що як йому треба, так і роби. Позивачка суду не змогла пояснити з приводу чого в неї була з сином домовленість. Однак зазначила, що матеріальної вигоди з будинку вона не мала отримати та на це не розраховувала. Вважаючи на даний час що це мав би бути договір довічного утримання, ОСОБА_1 посилається до двох відповідачів - сина ОСОБА_3 та онука ОСОБА_4, хоча з даного приводу претензій до сина ОСОБА_3 немає.
В судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_2 вимоги по позову підтримала в повному обсязі, дала пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві, послалась на докази викладені в позові та уточненні до нього ( а.с.172-175 т.1), просила суд позов задовольнити.
Відповідач ОСОБА_3 в судовому засіданні позов визнав за обставин, викладених в позові, просить суд його задовольнити.
Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позов не визнав, суду показав, що його батько ОСОБА_3 має на праві власності трьохкімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 та будинок в с. Красне, Тиврівського району, Вінницької області. Розлучившись з його матір»ю, батько придбав будинок АДРЕСА_3, який був юридично оформлений на бабусю, позивачку по справі ОСОБА_1 та почав проживати в ньому зі своєю другою дружиною ОСОБА_8 За весь час будинок було переобладнано, добудовано, зроблено ремонтні роботи. Він, же ОСОБА_4 близько восьми років зі своєю сім»єю проживав в трьохкімнатній квартирі батька, в якій за власні кошти було зроблено капітальний ремонт. В 2008р. на сімейній нараді було вирішено, що батько вернеться до своєї колишньої дружини, матері відповідача, а він з дружиною та сином переїдуть в будинок АДРЕСА_3. Сама позивачка по справі ОСОБА_1 також ініціювала швидке юридичне оформлення переходу права власності на нього. Сама ж вона все своє життя проживала в с. Красне разом із своєю сестрою, яка своєї родини не мала, та все своє життя присвятила ОСОБА_3 Після своєї смерті тітка, свій будинок заповіла останньому. ОСОБА_1 ж, оскільки будинок сестри був набагато новіший і більш в гарному стані, переїхала проживати до нього, а свій будинок в с. Красне продала та кошти було спрямовано на придбання будинку АДРЕСА_3.
Він же, з батьком поцікавившись в нотаріальній конторі, що відчуження по договору дарування будинку безпосередньо йому, як онуку, необхідно сплачувати великий податок, після чого було вирішено спочатку оформити власність на батька, що є родичем прямої лінії, а лише потім на нього, знову ж таки як на родича прямої лінії, що давало право безкоштовного оформлення договору дарування, та заощадженню багатьох коштів. Сама ж ОСОБА_1 піднімала питання ОСОБА_3 чому він тягне з переоформленням будинку на сина. В решті решт оформивши право власності на нього, ОСОБА_4, його родина переїхала до будинку, де зробила капітальний ремонт, в тому числі завершення будівництва другого поверху, вложивши кошти близько 80 000 доларів США. Щоб ОСОБА_8, друга дружина батька, не претендувала на свій вклад в будинок, ним було дано батькові кошти для придбання їй однокімнатної квартири в м. Вінниця.
Категорично заперечує необізнаність ОСОБА_1 в правочині, який нею здійснювався, а саме договору дарування, оскільки будь-яких заперечень з даного приводу не надходило близько 6 років, навпаки щоб дана угода ні в кого не викликала сумнівів за їхнім спільним бажанням було обрано саме державного нотаріуса, який при укладені договору дарування пояснила ОСОБА_1 усі наслідки і остання з ними погодилась. Лише його конфлікт з батьком сприяв появі даного позову в суді, а також бажання батька повернутись до другої дружини ОСОБА_8, яка тримає на батька образу, що він без її згоди відчужив даний будинок.
Представник відповідача ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення позовних вимог, надав суду письмові заперечення. А також просить суд застосувати строки давності, оскільки обставини відчудження позивачем майна була відома їй з моменту укладення договору, тобто з квітня 2008р.
Третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору нотаріус Домбровська І.Є. суду зазначила, що вона заперечує дані позовні вимоги. Станом на 2008 рік вона працювала державним нотаріусом Першої Вінницької нотаріальної контори. В зв»язку зі скороченням штату, на даний час вона працює приватним нотаріусом. По причині проходження значного проміжку часу, вона не пам»ятає обставини, укладених нею спірних правочинів. Разом з тим запевнила суд в тому що дуже з пильною увагою відноситься до укладення правочинів, стороною якої є люди похилого віку, та укладення ними договорів дарування. Завжди нею виноситься питання альтернативи укладення договору довічного утримання чи то заповіту. Крім того, якщо нею вбачаються якісь вади зі здоров»ям ( зору чи то слуху) про це нею робляться відповідні відмітки в договорах. З огляду на надані суду договори ( а.с.207,209 т.1) таких відміток нею не зроблено, що свідчить про те, що відчужувач в повній мірі усвідомлював правову природу укладаємих правочинів та стан здоров»я в даних випадках їм не перешкоджав самостійно ознайомлюватись з даними договорами.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення учасників судового розгляду, покази свідків, суд прийшов до переконання в тому, що позов не підлягає до задоволення з наступних підстав.
Як було встановлено в ході розгляду справи позивачці на праві власності належало 17/20 відсотків домоволодіння, яке розташоване в АДРЕСА_3 на підставі свідоцтва про право власності за № 2215 від 21.12.2006 року, яке було видане замість свідоцтва про право власності на будівлі за № 1414 від 16 вересня 2002р.(а.с. 6).
Відповідно до технічного паспорту співвласником 3/20 частки є ОСОБА_7 (а.с.8).
26 грудня 2003 року позивач отримала Державний акт відповідно до рішення Вінницької міської ради від 12.09.2003 р. за № 431 на право власності на земельну ділянку площею 0,0543 га за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 14).
Відповідно до договору дарування частки будинку від 09.04.2008 року посвідченого нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної кантори Домбровською І.Є. ОСОБА_1 подарувала ОСОБА_3 17/20 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 102).
Виходячи з умов договору дарувальник свідчив, що його укладання не пов'язане виконанням обдаровуваним будь - яких дій майнового або немайнового характеру на користь дарувальника. Своїми підписами у договорі сторони стверджували, що однаково розуміють значення та умови цього договору та його правові наслідки, підтвердили дійсність намірів при його укладанні, також те, що він не носить намірів фіктивного та удаваного правочину.
Своє волевиявлення з даного приводу ОСОБА_1 також відобразила і в поданій нею на ім»я нотаріуса заяви ( а.с.107 т.1).
З огляду на покази в судовому засіданні третьої сторони - нотаріуса Домбровської І.Є., зміст договору, до його підписання, був прочитаний позивачкою ОСОБА_1 особисто ( оскільки в договорі немає відмітки, що його оголосила нотаріус). Також під час укладення договору дарування позивачці було роз»яснені правові наслідки цієї правової угоди, який в свою чергу підтвердив дійсність своїх намірів на його укладення, сторони домовились про істотні умови договору, що дає суду підстави вважати, що договір укладено з дотриманням вимог діючого законодавства.
В силу вимог ч.1 і ч.2 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчинити щодо свого майна будь - які дії, які не суперечать закону.
Згідно договору дарування частки будинку від 15.10.2008 року посвідченого нотаріусом Першої вінницької державної нотаріальної кантори Домбровською І.Є., ОСОБА_3 подарував ОСОБА_4 17/20 часток житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 66 т.1).
Відповідно до вимог ст. 626 ЦПК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно зі змістом ст. ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, коли сторони мають повну уяву не тільки про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
Відповідно до ст. 229 ЦК України, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка, щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
В п. 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними» вбачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини,є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Правовими позиціями Верховного Суду України від 24.11.2008 року визначена судова практика щодо вирішення питання про визнання правочинів недійсними. З огляду на вказані позиції воля особи до вчинення правочину і результат правочину не узгоджуються в разі помилки, якщо вона не має істотне значення. Такими є помилки щодо правової природи правочину,його змісту, предмета, ціни, сторони, якості об'єкта тощо. Істотною може вважатись помилка, наслідки якої взагалі не можливо усунути або для їх усунення стороні, які помилилась, необхідно здійснити значні витрати.
Окрім того, обставини, щодо яких помилилась сторона правочину, мають існувати або, навпаки бути відсутніми саме на момент вчинення правочину. Сторона на підтримання своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка насправді мала місце, тобто надати докази, які б свідчили про її помилку щодо істотних обставин правочину. Не можна говорити про помилку щодо якості предмета у разі неможливості використання речі або виникнення труднощів у її використанні, яке сталося після виконання правочину і не пов'язано з поведінкою контрагента. Не має правового значення помилка, допущена при розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства чи незнання закону однією із сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.
Як зазначила в судовому засіданні сама позивачка, вона сказала сину «…роби як знаєш», що свідчить про те, що останньою не узгоджувалась правова природа укладаємого нею правочину, позивачка повністю покладалась на волевиявлення свого сина ОСОБА_4 Крім того ОСОБА_1 вказала, що матеріальної вигоди з даного правочину не планувала і не розраховувала. З приводу догляду її сином ОСОБА_3 також претензій немає, оскільки це є єдиним її люблячим сином. Дані покази позивачки спростовують фактичні обставини, викладені в позові. Також судом взято до уваги ту обставину, що ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 не звертався та претензій ніяких не висловлював.
Покази ОСОБА_1 та її сина- відповідача по справі ОСОБА_3, з приводу того, що спірний будинок- є і був єдиним житлом позивачки та свідчення останніх що вона майже весь час проживала саме в м. Вінниці, спростовується довідкою Новоміської сільської ради Вінницької області від 03.03.2014р., згідно якій ОСОБА_1 на протязі останніх десяти років постійно проживає у АДРЕСА_2 у будинку свого сина ОСОБА_3 На території сільської ради за ОСОБА_1 рахується земельна частка ( пай) в розмірі 2,8026 ( пай №32) ( а.с.67 т.1).
В іншій довідці даної сільської ради від 11.04.2014р. ( а.с.96) має місце уточнення зі слів сусідів про те, що останні п»ять років, в зимовий період, ОСОБА_1 за станом здоров»я , проживає у м. Вінниці.
Суд звертає увагу, що дана довідка видана в 2014р. і останні 5 років відображають події, які мали місце після відчуження спірного будинковолодіння, яке мало місце в 2008році.
Свідок ОСОБА_9 суду показав, що є сусідом позивачки в АДРЕСА_3. Зі слів ОСОБА_3 йому відомо, що в будинку проживає його мати. Про дані обставини він знає, але не бачив.
Свідок ОСОБА_10 суду показала, що також є сусідкою позивачки по АДРЕСА_3. ОСОБА_1 проживала в спірному будинку періодично біля 10 років.
Свідок ОСОБА_11 суду показала, що вона приходиться позивачці племінницею. З приводу укладення правочинів, їй нічого не відомо. Однак свідок зазначила, що ОСОБА_3 доглядає свою матір ОСОБА_1 належним чином, кращого догляду на її думку не існує. В будинку в с. Красне, де вона зараз проживає, все прибрано, харчів вдосталь.
Свідок ОСОБА_12 суду показала що вона також є племінницею позивачки, яка на даний час проживає в с. Красне. Вона допомагає ОСОБА_3 доглядати його матір ОСОБА_1 у його відсутність.
Свідок ОСОБА_13 суду показала, що вона є колишньою дружиною ОСОБА_3 Зі слів ОСОБА_1 їй відомо, як остання раділа що зробила дарчу на її сина ОСОБА_4, зазначивши, що тепер він буде мати своє житло.
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні дала покази, аналогічні показам відповідача по справі ОСОБА_4, який є її чоловіком. Свідок також зазначила, що ОСОБА_1 все життя проживала в с. Красне, тримала худобу. Ніколи остання не проживала в м. Вінниці, а лише інколи приїздила в гості. Будь-яких зобов»язань та домовленостей при відчуженні будинку АДРЕСА_3 у позивачки з її чоловіком не було. Також свідок зазначила, що в червні 2012р. її син попросив провести до будинку інтернет, в зв»язку з чим 07.06.2012р. нею було укладено договір про надання телекомунікаційних послуг між ПАТ «Укртелеком» та ОСОБА_1 Оскільки це був формальний момент, та власником в ПАТ «Укртелеком» значилась ще ОСОБА_1, а переоформлення потребувало часу, вона не вважала за необхідне цим займатись, та поставила свій підпис під прізвищем ОСОБА_1
Свідок ОСОБА_8 суду показала, що була другою дружиною ОСОБА_3 Вона разом з ним перебудовувала, розбудовувала та приводила до житлового стану будинковолодіння за адресою: АДРЕСА_3 яке юридично рахувалось на праві власності за позивачкою ОСОБА_1 З чоловіком ОСОБА_3 в них була домовленість, що даний будинок буде розподілено порівну на всіх онуків. А тому її сильно вразило, коли останній не порадившись з нею та скривши від неї, відчужив даний будинок. Ця обставина послужила розриву їх з ОСОБА_3 шлюбу. Також свідок зазначила, що ОСОБА_1 проживала в с. Красне, а в морози, приїздила до них.
Таким чином, дані покази свідків свідчать про те, що будинок по АДРЕСА_3 не є єдиним місцем проживання ОСОБА_1 і основним місцем проживання останньої є будинковолодіння в с. Красне, не дивлячись на те, що дане будинковолоніння юридично оформлене на праві власності за її сином ОСОБА_3
Крім того дані свідки не були очевидцями укладання спірних договорів і про обставини їх укладення їм стало відомо зі слів позивачки та відповідача ОСОБА_3 набагато пізніше після його укладення.
Оскільки ОСОБА_1 є людиною похилого віку і потребує на даний час сторонньої допомоги, дана допомога нею отримується в повній мірі від її сина ОСОБА_3, який таку допомогу надає і з даного приводу спору не існує.
Також в судовому засіданні не було встановлено бажання ОСОБА_1 отримати будь-яку користь з даних угод.
Таким чином, у суда є підстави вважати, що ОСОБА_3 виконуються обов»язки сина, передбачені ст. 202 СК України. Однак, саме відсутністю належного утримання після укладення договору дарування обґрунтовуються позовні вимоги, які не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду.
Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За совокупністю усіх зазначених вище доказів та показів свідків, судом не було здобуто доказів про спростування волевиявлення ОСОБА_1 по відчуженню нею шляхом дарування належного їй на праві власності спірного будинковолодіння та об»єктивно вказували б, що на момент укладення договору дарування вона діяла під впливом помилки, яка має істотне значення.
Крім того, заслуговує на увагу клопотання представника ОСОБА_4 - ОСОБА_5 про застосування строків давності до даних позовних вимог, відповідно до вимог ст. 267 ЦПК України, оскільки в судовому засіданні було з»ясовано про усвідомлення позивачкою ОСОБА_1 обставин відчудження майна з моменту укладанні договору, тобто з квітня 2008р.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 201,217,229,257,261, 267,235, 319, 626,638,717 ЦК України, ст.ст. 60, 88, 209, 212, 215- 219 ЦПК України, суд,-
ВИРІШИВ:
В позові ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, третьої особи на стороні відповідача без самостійних вимог на предмет спору нотаріуса Домбровської І.Є. про визнання недійсними договорів дарування, витребування майна із чужого та незаконного володіння- відмовити.
Судові витрати віднести за рахунок позивачки.
Рішення суду може бути оскаржене сторонами до апеляційного суду Вінницької області протягом 10 днів.
Суддя :