АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ[1]

27 листопада 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - судді Кирилюк Г.М.,

суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.,

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_2, третя особа: ОСОБА_3 про розірвання договору, стягнення суми попередньої оплати за договором з урахуванням індексу інфляції та трьох відсотків річних, відшкодування збитків та стягнення пені, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року,-

встановила:

24 квітня 2014 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив розірвати договір від 23 червня 2012 року №Ф142, укладений між ним та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2, стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 62 667,47 грн., в тому числі: суму заборгованості з урахуванням індексу інфляції - 51649,03 грн.; 3% річних в сумі 622 грн.; пеню в сумі 1343,98 грн., заподіяні збитки внаслідок невиконання умов договору в сумі 3451,46 грн.

Свої вимоги обґрунтовував тим, що 23 червня 2012 року між ним та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 було укладено договір, за яким останній зобов'язався в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, виготовити за завданням замовника продукцію (меблі) , доставити виготовлену продукцію за адресою: АДРЕСА_1, та виконати роботи зі встановлення виготовленого комплекту меблів, а саме кухні.

На виконання умов договору він 31.08.2013 р. сплатив 47 890 грн., що є повною вартістю продукції та робіт, а тому відповідно до п. 8.1 цього договору строк виконання робіт зі встановлення кухні настав 08.11.2013 р.

04.10.2013 р. у відповідача також було придбано мийку вартістю 1897 грн.

Оскільки він неодноразово звертався до відповідача з вимогами виконати свої зобов'язання за договором, проте на початок квітня 2014 р. останній навіть не розпочав виготовлення та встановлення кухні, просив розірвати вказаний договір, стягнути з відповідача сплачену за договором суму з урахуванням індексу інфляції та 3% річних, пеню за кожен день прострочення за період з 09.11.2013 р. по 09.04.2014 р., а також відшкодувати збитки внаслідок необхідності сплачувати житлово-комунальні послуги по квартирі, де він зараз мешкає, та в новій квартирі, в яку він мав намір переїхати після встановлення в ній кухні.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити.

Свої доводи мотивує тим, що судом було безпідставно залучено до участі в справі в якості третьої особи ОСОБА_3, оскільки доказів існування договірних відносин між ним та відповідачем матеріали справи не містять.

Судом проігноровано його заперечення з приводу факту доставки меблів ОСОБА_3 26.10.2013 р. Перше спілкування з вказаною особою відбулося лише у грудні. Враховуючи вказану обставину, а також положення ст. 838 ЦК України, підписаний в односторонньому порядку акт здавання-передачі виготовленої продукції від 26.10.2013 р. є недопустимим доказом та не міг братися судом до уваги. Крім цього, відповідачем не надано суду доказів на підтвердження відсутності своєї вини у невиконанні зобов'язання.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.

Представник відповідача ОСОБА_4 просила апеляційну скаргу відхилити, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Інші особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин істотного порушення умов договору з боку відповідача. При цьому суд першої інстанції взяв до уваги пояснення самого позивача в тій частині, що він відмовлявся приймати кухню без стільниці та за додаткову оплату за її доставку та встановлення.

Колегія суддів не може повністю погодитись з вказаним висновком суду з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 23 червня 2012 року між фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (виконавець) та ОСОБА_1 (замовник) укладено договір №Ф142, за яким виконавець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених в цьому договорі, виготовити за завданням замовника продукцію (меблі), доставити виготовлену продукцію за адресою: АДРЕСА_1, та виконати роботи зі встановлення виготовленого комплекту меблів (надалі - роботи) , а саме: кухні (а.с.10-15) (п. 1.1, п.п.1.1.1, п.п. 3.1.1).

Відповідно до п. 3.1.4 вказаного договору виконавець зобов'язаний приступити до виконання робіт (виготовлення продукції), визначених цим договором, після підписання замовником комп'ютерної моделі продукції та отримання від замовника в повному обсязі грошових коштів відповідно до п. 4.5 договору.

Відповідно до п. 4.5, 4.6 цього договору, передплата за даним договором становить 12500 грн., яка має бути здійснена під час підписання цього договору. Доплата за даним договором складає 28 300 грн. та здійснюється на момент доставки продукції за адресою, вказаною в пп. 3.1.1 п.3.1 цього договору.

Відповідно до п.4.7 цього договору збирання та встановлення продукції входить в ціну продукції та здійснюється після розрахунку замовником згідно умов даного договору відповідно по п.4.6 цього договору.

Відповідно до додаткової угоди до вказаного договору від 26.09.2012 р., передплата за даним договором була змінена та склала 28600 грн., доплата - 12200 грн. (а.с.19).

Відповідно до додаткової угоди до вказаного договору від 31.08.2013 р., у зв'язку зі змінами конструктиву специфікації та загальної вартості продукції, загальна вартість продукції за даним договором склала 47890 грн., доплата - 0,00 грн. (а.с.20).

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сплачено загальну вартість продукції за вказаним договором в сумі 47890 грн. 31 серпня 2013 р. (а.с.21).

Крім цього, 04 жовтня 2013 року позивачем сплачено вартість мийки в сумі 1897 грн. (а.с.21).

Відповідно до п.8.1 договору, виконавець, з урахуванням положень п. 3.1.4 договору, виконує роботи в строк 50 робочих днів.

Враховуючи дату проведення повної оплати, робота підлягала виконанню в строк до 08.11.2013 р.

Відповідно до п.2.1 договору виконавець має право на свій розсуд укладати договори субпідряду з третіми особами, що залучаються для виконання робіт за цим договором, і забезпечувати контроль за ходом роботи, що виконується ними.

У відповідності до умов укладеного договору, відповідачем залучено до виконання робіт за вищевказаним договором субпідрядника ОСОБА_3, з яким 26.09.2013 р. було укладено відповідний договір.

Як пояснив позивач в судовому засіданні, у жовтні 2013 р. представник відповідача йому повідомила, що кухня не готова у зв'язку з вчиненням в їх приміщенні крадіжки. Він дізнався, що виготовлення меблів доручено іншій особі та погодився зачекати. В грудні 2013 р. йому зателефонував ОСОБА_3 з пропозицією доставити та встановити меблі за умови здійснення відповідної доплати, від чого він відмовся. Оскільки строки виконання робіт з вини відповідача були суттєво порушені, від договору він відмовився.

Як пояснила представник відповідача в судовому засіданні, меблі виготовлені та близько одного року знаходяться на складі у зв'язку з відмовою позивача від їх встановлення.

Вирішуючи даний спір, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для розірвання договору.

Так, відповідно до ст. 651 ЦК України розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом, та за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною, а також в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним у даному випадку є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Договором, укладеним між сторонами, передбачено право виконавця в будь-який час в односторонньому порядку відмовитися від цього договору (розірвати цей договір), письмово попередивши замовника про це за три дні до вступу в силу такого рішення.

Інших випадків, в яких допускається розірвання договору, договором не передбачено.

Безумовних доказів того, що відповідачем було істотно порушено умови договору суду надано не було.

Доказів понесення позивачем збитків у зв'язку зі сплатою житлово-комунальних послуг по квартирі, розташованій в м. Києві по вул. Ломоносова, 75 а, кв. 93, суду також надано не було.

Правовідносини, що виникли між сторонами, врегульовані ст.865 ЦК України, відповідно до якої підрядник, який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується виконати за завданням фізичної особи (замовника) певну роботу, призначену для задоволення побутових та інших особистих потреб, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

До відносин за договором побутового підряду, не врегульованих цим Кодексом, застосовується законодавство про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 10 Закону України «Про захист прав споживачів» споживач має право відмовитися від договору про виконання робіт (надання послуг) і вимагати відшкодування збитків, якщо виконавець своєчасно не приступив до виконання зобов'язань за договором або виконує роботу так повільно, що закінчити її у визначений строк стає неможливим.

Якщо значну частину обсягу послуги чи робіт (понад сімдесят відсотків загального обсягу) вже було виконано, споживач має право розірвати договір лише стосовно частини послуг або робіт, що залишилася.

Судом встановлено, що кухонні меблі на замовлення позивача виготовлені, проте вчасно не були доставлені та встановлені.

Якщо під час виконання робіт (надання послуг) стане очевидним, що їх не буде виконано з вини виконавця згідно з умовами договору, споживач має право призначити виконавцю відповідний строк для усунення недоліків, а в разі невиконання цієї вимоги у визначений строк - розірвати договір і вимагати відшкодування збитків або доручити виправлення недоліків третій особі за рахунок виконавця.

Доказів того, що відповідачем було виконано роботи менше ніж на 70 % суду надано не надано, так само як не надано доказів того, в якій частині невиконаних робіт договір може бути розірвано.

Матеріали справи також не містять доказів того, що позивач призначав виконавцю робіт відповідний строк для доставки та встановлення меблів.

Враховуючи ту обставину, що істотним недоліком в розумінні Закону України «Про захист прав споживачів» є недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак: а) взагалі не може бути усунутий; б) його усунення потребує понад чотирнадцять календарних днів; в) він робить товар суттєво іншим ніж передбачено договором, правові підстави для розірвання договору та відшкодування збитків відповідно до ч.4 ст.10 цього Закону також відсутні.

Враховуючи, що позовні вимоги про розірвання договору є необґрунтованими, правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів з урахуванням індексу інфляції та 3% річних відсутні.

Разом з тим, судове рішення про відмову в позові в частині стягнення пені з тих підстав, що невиконання умов договору сталося саме з вини позивача, є необґрунтованим.

Посилання суду першої інстанції на ту обставину, що позивач відмовся від отримання меблів без стільниці, не відповідає дійсним обставинам справи.

Відповідно до ч.2 ст.614 ЦК України відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Наданий відповідачем акт здавання-приймання виготовленої продукції від 26.10.2013 р., підписаний лише третьою особою, відповідно до якого замовник відмовився приймати продукцію та підписувати акт, не є належним доказом на підтвердження відсутності вини замовника у простроченні виконання робіт.

Посилання суду першої інстанції на п. 3.2.4 договору, відповідно до якого замовник зобов'язаний підписати акт здачі-приймання робіт, є безпідставним, оскільки за умовами вказаного договору такий обов'язок виникає у замовника лише у випадку закінчення робіт з монтажу продукції (п. 3.2.7).

Відповідно до п.7.1.1 договору в разі прострочення з власної вини строків виконання робіт, зазначених в даному договорі, виконавець сплачує замовнику пеню в розмірі облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно виконаних робіт (частини/етапу) за кожен день прострочення (але не більше 3% від ціни договору).

За відсутності доказів того, що виконавець в строк до 08.11.2013 р. виконав роботи по виготовленню, доставці, встановлення комплекту меблів за визначеною в договорі адресою, а замовник відмовився від прийняття виготовленої виконавцем продукції, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача пені є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню в сумі 12 92,77 грн., виходячи з такого розрахунку: 47890 грн. (загальна вартість продукції за вказаним договором) * 6,50 (облікова ставка НБУ) /366/100 * 152 ( кількість днів прострочення) =1292,77 грн.

У зв'язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи судове рішення першої інстанції в частині відмови у стягненні пені підлягає скасуванню з ухваленням нового про часткове задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги щодо безпідставного залучення до участі в справі третьої особи є необґрунтованими, оскільки судове рішення в даній справі може вплинути на його права та обов'язки.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по сплаті судового збору в сумі 365,40 грн. (243,60 грн. +121,80 грн.).

В іншій частині судове рішення підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. 88, 303, 307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

Вирішила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 24 вересня 2014 року в частині відмови в задоволенні позову про стягнення пені скасувати.

Ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 пеню в розмірі 1 292,77 грн., судові витрати по сплаті судового збору в сумі 365,40 грн., а всього на загальну суму 1658,17 грн. (одна тисяча шістсот п'ятдесят вісім грн. сімнадцять коп.).

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий:

Судді:

Справа №22-ц/796/13310/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Клочко  І.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.