ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 лютого 2008 року м. Київ
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
головуючого: судді Фадєєвої Н.М.,
суддів: Гордійчук М.П., Леонтович К.Г., Костенка М.І., Чалого С.Я.
при секретарі: Турчин Д.В.,
за участю представників сторін: Тучик А.А., Науменко І.М., Рисіна С.В., Комаса О.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В. на постанову господарського суду м. Києва від 27 листопада 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20 березня 2007 року у справі за позовом заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В. в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України до відкритого акціонерного товариства «Центральний гірничо – збагачувальний комбінат», Міністерства охорони навколишнього природного середовища України про визнання недійсним дозволу, зобов’язання вчинити певні дії та розірвання угоди, –
встановила:
У березні 2006 року заступник Генерального прокурора України Кудрявцева В.В. в інтересах держави в особі Кабінету Міністрів України звернувся до суду з позовом до відкритого акціонерного товариства (надалі – ВАТ) «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат», Міністерства охорони навколишнього природного середовища України про визнання недійсним спеціального дозволу на користування надрами №3399 від 02.09.2004 року, зобов’язання Міністерства охорони навколишнього природного середовища України вчинити дії по анулюванню спеціального дозволу на користування надрами та розірвання угоди №3399 про умови користування надрами у межах шахти «Гігант-Глибока» з метою видобування залізних руд від 02.09.2004 РОКУ, укладену між Державним комітетом природних ресурсів України та ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».
Позов вмотивовано тим, що вказаний спеціальний дозвіл виданий без проведення аукціону, що суттєво зменшило грошові надходження до державного бюджету та позбавило можливості досягнути максимального економічного ефекту від надання спеціального дозволу.
Постановою господарського суду м. Києва від 27 листопада 2006 року відмовлено у задоволенні позову.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 20 березня 2007 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Не погоджуючись з судовими рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій позивач звернувся з касаційною скаргою.
У поданій касаційній скарзі заступник Генерального прокурора України Кудрявцев В.В. просить скасувати зазначені рішення судів першої та апеляційної інстанцій та постановити по справі нове рішення, яким задовольнити позов, посилається на порушення судами норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні касаційної інстанції представник позивача та Кабінету Міністрів України підтримали вимоги скарги з викладених в ній підстав, представники відповідачів вважали постановлені по справі рішення законними та обґрунтованими.
Відповідно до ст. 220 КАС України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Розглянувши касаційну скаргу та обговоривши її доводи за матеріалами справи, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для її часткового задоволення.
Відповідно до ч. 2 ст. 227 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи і не можуть бути усунені судом касаційної інстанції.
Судами першої та апеляційної інстанцій в ході з’ясування обставин по справі та перевірки їх доказами встановлено наступне: на підставі рішення Робочої комісії з розгляду питань надання надр у користування, ліцензій на види господарської діяльності, дозволів на буріння експлуатаційних свердловин на воду Державного комітету природних ресурсів України від 02.09.2004 року (оформлено протоколом № 16) про надання ВАТ „Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» спеціального дозволу на користування надрами, Державним комітетом природних ресурсів України 02.09.2004 року ВАТ „Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» видано спеціальний дозвіл на користування надрами.
Між Державним комітетом природних ресурсів України та ВАТ „Центральний гірничо-збагачувальний комбінат» в цей же день на виконання п. 10 Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами укладено угоду № 3399 про умови користування надрами.
Відмовляючи в задоволенні позову суди попередніх інстанцій керувались тим, що спеціальний дозвіл на користування надрами від 02.09.2004 року не є актом нормативного чи ненормативного характеру, а також тим, що суд не вправі підміняти орган, уповноважений законодавством на здійснення діяльності стосовно розірвання угоди про умови користування надрами.
Однак з такими висновками судів не можна погодитись.
Відповідно до вимог чинного законодавства України, рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши всі обставини справи, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 16 Кодексу України про надра передбачено, що спеціальні дозволи на користування надрами надаються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр за погодженням з Міністерством охорони навколишнього природного середовища України, як правило, на конкурсних засадах, в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до ст.16 Кодексу України про надра Кабінет Міністрів України постановою від 02.10.2003 року № 1540 затвердив Порядок надання спеціальних дозволів на користування надрами.
Дозволи, згідно п. 2 названого Порядку, надаються спеціально уповноваженим Органом виконавчої влади з геологічного вивчення та забезпечення раціонального використання надр.
Статтею 9 Закону України «Про державний бюджет на 2004 рік» було передбачено, що у 2004 році продаж спеціальних дозволів (ліцензій) на користування надрами здійснюється на аукціонах (крім випадків, визначених спеціально уповноваженим Кабінетом Міністрів України органом виконавчої влади). Порядок проведення таких аукціонів встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до практики, що склалася при розгляді спорів, пов’язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів, акт державного чи іншого органу – це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов’язковий характер для суб’єктів цих відносин.
Нормативний акт – це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який встановлює, змінює чи скасовує норми права, носить загальний чи локальний характер та застосовується неодноразово.
Що ж до актів ненормативного характеру (індивідуальних актів), то вони породжують права і обов’язки тільки у того суб’єкта (чи визначеного ними певного кола суб’єктів), якому вони адресовані.
Враховуючи вищевикладене колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає про неправильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і порушення норм процесуального права.
По-перше, суди дійшли хибного висновку вказуючи на те, що спеціальний дозвіл не є актом ні нормативного, ні ненормативного характеру.
Спеціальний дозвіл на користування надрами – це прийнятий уповноваженим державним чи іншим органом у межах його компетенції офіційний письмовий документ, який породжує права і обов’язки тільки у того суб’єкта, якому він адресований, тобто є актом ненормативного характеру або індивідуальним актом.
Правова природа індивідуального акту, акту ненормативного характеру така, що він не може встановлювати, змінювати чи скасовувати норми права, він націлений на встановлення прав і обов’язків окремого суб’єкта правовідносин.
Згідно ст. 86 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
По-друге, враховуючи вищевикладене, суди попередніх інстанцій не встановили належним чином, не перевірили доказами чи прийнятий спірний спеціальний дозвіл в межах компетенції відповідного органу, чи не порушує він інтересів держави, прав та інтересів фізичних чи юридичних осіб, чи відповідає вимогам діючого законодавства і чи прийнятий у формі та в порядку, визначеному законом.
По-третє, як вбачається з судових рішень судів попередніх інстанцій, ними не прийнято будь-якого рішення щодо позовної вимоги про зобов’язання Міністерства охорони навколишнього природного середовища України вчинити дії по анулюванню спеціального дозволу на користування надрами та розірвання угоди №3399 про умови користування надрами від 02.09.2004 року, укладеної між Державним комітетом природних ресурсів України та ВАТ «Центральний гірничо-збагачувальний комбінат».
Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції приходить до висновку про неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права й порушення норм процесуального права.
Судами попередніх інстанцій прийняті рішення на основі неповного дослідження обставин по справі, що унеможливлює прийняття обґрунтованого і законного рішення.
Суд касаційної інстанції в силу ст. 220 КАС України не може усунути зазначені недоліки по справі.
За таких обставин прийняті в справі судові рішення підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 220, 221, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, –
ухвалила:
Касаційну скаргу заступника Генерального прокурора України Кудрявцева В.В. задовольнити частково, постанову господарського суду м. Києва від 27 листопада 2006 року та ухвалу Київського апеляційного господарського суду від 20 березня 2007 року – скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала набирає чинності з моменту проголошення і оскарженню не підлягає, крім із підстав, у строки та порядку, визначених ст.ст. 237 – 239 Кодексу адміністративного судочинства України.
Судді: