П О С Т А Н О В А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 жовтня 2014 року м. Київ
Судова палата у кримінальних справах
Верховного Суду України у складі:
головуючого заступника Голови Верховного Суду України - секретаря Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України Редьки А.І.,
суддів:Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Кліменко М.Р., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Косарєва В.І., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Школярова В.Ф.,
за участю:начальника відділу участі прокурорів Генеральної прокуратури України у перегляді судових рішень у кримінальних справах Курапова М.В. і захисника ОСОБА_16,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальну справу щодо ОСОБА_17 за заявою захисника ОСОБА_16 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2014 року,
установила:
Вироком Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 26 квітня 2013 року ОСОБА_17, ІНФОРМАЦІЯ_1, раніше не судиму, засуджено за частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК) до позбавлення волі на строк десять років.
ОСОБА_17 визнано винною у тому, що вона 28 липня 2012 року о 23 год. 40 хв. у будинку АДРЕСА_1, перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, під час раптово виниклої сварки на ґрунті особистих неприязних відносин зі своїм чоловіком ОСОБА_18 умисно завдала йому одного удару кухонним ножем в грудну клітку справа, спричинивши проникаюче колото-різане поранення грудної клітки з пошкодженням правої легені та висхідного відділу дуги аорти, від якого потерпілий помер на місці.
Апеляційний суд Запорізької області ухвалою від 29 липня 2013 року вирок місцевого суду щодо ОСОБА_17 залишив без зміни.
Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ ухвалою від 10 липня 2014 року касаційну скаргу засудженої ОСОБА_17 залишила без задоволення, а судові рішення щодо неї - без зміни.
У заяві про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2014 року з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року (далі - КПК 1960 року), захисник ОСОБА_16 зазначає, що касаційний суд безпідставно погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо кваліфікації дій його підзахисної.
Заявник вважає, що мотивом дій ОСОБА_17 був захист від посягання на її життя з боку свого чоловіка і вона, застосувавши кухонний ніж як засіб захисту, позбавила ОСОБА_18 життя при перевищенні меж необхідної оборони.
На обґрунтування неоднаковості у правозастосуванні касаційного суду заявник долучив копію ухвали Верховного Суду України від 12 вересня 2006 року щодо ОСОБА_2 і копію ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_1. Касаційний суд залишив без зміни судові рішення, постановлені у цих справах, визнавши правильною кваліфікацію дій засуджених за статтею 118 КК як вчинення ними умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони.
Для порівняння заявник послався також на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2014 року, якою ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 23 липня 2013 року щодо ОСОБА_6, засудженої вироком Краснолуцького міського суду Луганської області від 14 березня 2013 року за частиною першою статті 115 КК, скасовано і призначено новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Вважає, що в порівнюваних судових рішеннях касаційний суд правильно застосував кримінальний закон, розцінивши дії засуджених як умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (а в судовому рішенні щодо ОСОБА_6 касаційний суд визнав сумнівним кваліфікацію дій засудженої за частиною першою статті 115 КК), проте в оскарженому судовому рішенні за подібних фактичних обставин діям ОСОБА_17 дав іншу кримінально-правову оцінку.
Просить ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 10 липня 2014 року щодо ОСОБА_17 скасувати.
Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України заслухала суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_16 на підтримку поданої заяви, пояснення прокурора про відсутність підстав для задоволення заяви, перевірила матеріали кримінальної справи і матеріали провадження, проаналізувала наукові висновки, підготовлені членами Науково-консультативної ради при Верховному Суді України, та, обговоривши доводи заяви, дійшла висновку про таке.
Кримінальна справа щодо ОСОБА_17 про перегляд ухвали суду касаційної інстанції з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 40012 КПК 1960 року, за заявою захисника ОСОБА_16 допущена до провадження Верховного Суду України у порядку, визначеному пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), главою 321 КПК 1960 року.
Перегляд судових рішень із зазначеної підстави передбачає перевірку висновку застосування норми матеріального права судом касаційної інстанції у зіставленні з висновком, якого суд касаційної інстанції дійшов у порівнюваному рішенні, виходячи при цьому з установлених фактичних обставин, викладених у судових рішеннях, що набрали законної сили.
Предметом перегляду справи є неоднаковість розуміння стану необхідної оборони та розмежування умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони й умисного вбивства без пом'якшуючих обставин.
За змістом статті 36 КК необхідна оборона - це правомірний захист охоронюваних законом прав та інтересів особи, суспільства або держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, необхідної і достатньої в даній обстановці шкоди, що відповідає небезпеці посягання й обстановці захисту.
Право на необхідну оборону виникає лише за наявності для цього певних умов, визначених законом. Такими, відповідно до частини першої статті 36 КК, є будь-які дії особи, які безпосередньо спрямовані на заподіяння негайної і невідворотної істотної шкоди охоронюваним законом правам та інтересам особи, яка захищається, та у зв'язку з цим вимагають свого негайного відвернення або припинення. А така необхідність виникає тоді, коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди тому, хто посягає, загрожує негайною і невідворотною шкодою для охоронюваних законом прав та інтересів.
В основі розмежування умисного вбивства (частина перша статті 115 КК) та умисного вбивства при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК) перебуває мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
ОСОБА_17 обвинувачувалась у вчиненні умисного вбивства, від цього обвинувачення захищалась у суді й за вчинення вказаного злочину була засуджена. Касаційний суд погодився з таким правозастосуванням.
У кримінальній справі, в якій заперечується рішення суду касаційної інстанції, встановлено, що між ОСОБА_17 та її чоловіком під час спільного вживання спиртних напоїв виникла побутова сімейна сварка, в ході якої вона з мотиву особистої неприязні завдала чоловікові прицільного удару кухонним ножем у грудну клітку, внаслідок чого ОСОБА_18 від отриманих тілесних ушкоджень помер на місці. Як було з'ясовано, під час вчинення діяння ОСОБА_17 перебувала у стані алкогольного сп'яніння; характер стосунків між потерпілим і ОСОБА_17 напередодні та під час події був для неї звичайним і відповідав укладу, що сформувався у їхній сім'ї; дані огляду місця події свідчать про те, що порядок у кімнаті, де знаходилась ОСОБА_17 і потерпілий, не був порушений, там, окрім кухонного ножа, знаходилися й інші предмети побуту.
Встановлені судом фактичні обставини справи свідчать, що дії потерпілого за своїми об'єктивними ознаками не могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди для ОСОБА_17, які б у зв'язку з цим викликали невідкладну необхідність у заподіянні шкоди своєму чоловіку. А отже, вважати, що засуджена, завдаючи потерпілому зі значною силою удару ножем, перебувала в стані необхідної оборони, про що йдеться у заяві захисника, немає підстав. З огляду на зазначені обставини дії ОСОБА_17 обґрунтовано отримали юридичну оцінку за частиною першою статті 115 КК.
У наданих для порівняння копії ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 22 жовтня 2013 року щодо ОСОБА_1 та копії ухвали Верховного Суду України від 12 вересня 2006 року щодо ОСОБА_2 фактичні обставини суспільно небезпечних діянь, щодо яких ухвалені ці рішення, подібні за окремими елементами складу злочину до обставин діяння, вчиненого ОСОБА_17, однак слушно отримали інакшу кримінально-правову оцінку за статтею 118 КК.
Так, у справі щодо ОСОБА_1 встановлено, що під час конфлікту потерпілий намагався кілька разів вдарити засудженого табуретом, внаслідок чого ОСОБА_1, захищаючись від нього, завдав потерпілому удару ножем у грудну клітку. Касаційний суд визнав, що в ситуації, яка склалась, ОСОБА_1 діяла у стані необхідної оборони при перевищенні її меж, оскільки засуджений за фізичними даними поступався потерпілому (мав істотний фізичний недолік - відсутність ноги) та діяв у несприятливій для себе обстановці захисту.
У іншій справі щодо ОСОБА_2 касаційний суд встановив, що під час конфлікту ОСОБА_5 завдав двох ударів в обличчя ОСОБА_2, від чого ОСОБА_2 упав та мав підстави вважати, що дії потерпілого є загрозливими для його життя і мали агресивний характер, але через стан сильного душевного хвилювання, викликаного конфліктом, ОСОБА_2 не усвідомлював помилковості свого припущення щодо загрози своєму життю і, перевищуючи межі необхідної оборони, завдав ОСОБА_5 удару в грудну клітку металевою пластиною, яка як засіб захисту не відповідала характеру і небезпеці посягання.
Водночас зазначена схожість суспільно небезпечних діянь у цих справах повною мірою не уподібнює їх із діянням, вчиненим ОСОБА_17, оскільки вони містять ознаки, якими різняться між собою, а саме: за характером небезпеки, що загрожувала особі, яка захищалася; раптовістю нападу; фізичними даними та особливим емоційним станом цієї особи, і, таким чином, унеможливлюють однакове застосування до них одних і тих самих норм матеріального закону.
Посилання у заяві захисника ОСОБА_16 на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 червня 2014 року щодо ОСОБА_6 про скасування судового рішення суду апеляційної інстанції не може бути визнане прикладом для порівняння, оскільки це судове рішення за своїм юридичним значенням не є остаточним.
З огляду на те, що фактичні обставини суспільно небезпечного діяння, вчиненого ОСОБА_17, та їх правова оцінка не зумовили неоднакового застосування однієї й тієї самої норми кримінального закону, підстав для втручання у рішення суду касаційної інстанції немає.
Керуючись пунктом 15 розділу ХІ «Перехідні положення» Кримінального процесуального кодексу України, статтями 40012 , 40020 , 40021 , 40023 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року, Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду України
постановила:
Відмовити у задоволенні заяви захисника ОСОБА_16
Постанова є остаточною і не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій пунктом 2 частини першої статті 40012 Кримінально-процесуального кодексу України 1960 року.
Головуючий А.І. Редька
Судді:
С.М. Вус В.І. Косарєв
Л.Ф. Глос О.Т. Кузьменко
Т.В. Гошовська В.Ф. Пивовар
В.В. Заголдний Б.М. Пошва
М.Р. Кліменко А.М. Скотарь
Є.І. Ковтюк В.Ф. Школяров
М.Є. Короткевич