ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 листопада 2014 року Справа № 910/8397/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого суддівУдовиченка О.С., Катеринчук Л.Й., Міщенка П.К.
розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті Фінанс"
на постанову та на рішення у справі господарського судуКиївського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 року господарського суду Київської області від 19.06.2014 року № 910/8397/14 Київської області
за позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті Фінанс" Приватного підприємства "ВАУ-11"
провизнання права власності на майно
За участю представників: ПП "ВАУ-11" - Дешлюка О.О.
В С Т А Н О В И В:
До господарського суду Київської області надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті Фінанс" (Далі - ТОВ "Мульті Фінанс", Позивач) до Приватного підприємства " ВАУ -11" (Далі - ПП " ВАУ -11", Відповідач) про визнання права власності на майно.
Рішенням господарського суду Київської області від 19.06.2014 року у задоволенні позову відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 року (Колегія суддів - Баранець О.М., Сітайло Л.Г., Чорна Л.В.) рішення господарського суду Київської області від 19.06.2014 року у справі №910/8397/14 залишено без змін, а апеляційну скаргу ТОВ "Мульті Фінанс" без задоволення.
Не погодившись з прийнятими судовими актами, Позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, зокрема, ст. 330, 388 Цивільного кодексу України, просить їх скасувати та прийняти нове рішення яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
В обґрунтування вимог касаційної скарги Позивачем зазначено, що судами попередніх інстанцій не надано відповідної юридичної оцінки тому, що Позивач набув спірне майно на підставі відплатного договору купівлі-продажу, укладеного ним та ліквідатором банкрута ТОВ "Плазма", і в момент укладення такого договору Позивач не знав і не міг знати, що продавець майна не мав права його відчужувати.
При цьому, Позивач вважає, що майно вибуло з володіння Відповідача не з його волі іншим чином, а саме, на підставі судового рішення, однак вважає, що в силу ч. 2 ст. 388 Цивільного кодексу України, спірне майно не може бути витребувано у позивача, оскільки придбане останнім у порядку, встановленому для виконання судових рішень, а саме, на виконання постанови Господарського суду Київської області від 18.08.2010 року у справі №Б22/144-10, в межах ліквідаційної процедури, що також невірно оцінено попередніми судовими інстанціями.
Обговоривши доводи касаційної скарги, заслухавши представника відповідача, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судами попередніх інстанцій під час розгляду справи встановлено такі її обставини.
Постановою Господарського суду Київської області від 18.08.2010 року у справі №Б22/144-10 ТОВ "Плазма" визнано банкрутом та відкрито відносно нього ліквідаційну процедуру.
27.12.2011 року Товарною біржею "Іннекс" проведено аукціон з продажу нерухомого майна банкрута - ТОВ "Плазма", яке розташоване за адресою: 08320, Київська обл. Бориспільський район, с. Велика Олександрівка, вул. Леніна, буд. №121, а саме: Лот №1: Будівлі першої черги виробничо-складської бази: виробничий цех №1, Д-ІІ, площею 4624,2 кв.м; побутовий корпус №1, Б-ІІІ, площею 392,4 кв.м.; побутовий корпус №2, В-ІІІ, площею 718,1 кв.м; склад №1, З-І, площею 2318 кв.м; склад №2, Г-І, площею 2291,5 кв.м; котельня, Ж-І, площею 74,8 кв.м.; прохідна, К-ІІ, площею 49,2 кв.м. Об'єкти ІІ-Ї черги виробничо-складської бази: адміністративний корпус, А-ІІІ, площею 2371,9 кв.м; трансформаторна підстанція, в 1, площею 64,5 кв.м складу №3, З-І, площею 1271,9 кв.м; складу №4, К-І, площею 6540,2 кв.м; цех №2, Б-І, площею 1771,3 кв.м, будівля технічного огляду автомобілів, Ж-І, М-ІІ, площею 840,4 кв.м; надбудова над пожрезервуарами, О-ІІ, площею 372,9 кв.м; КПП-3, Н-ІІ, площею 10,8 кв.м. (спірні об'єкти).
За результатами проведеного аукціону переможцем стало ПП "ВАУ-11" (Відповідач), з яким 27.12.2011 року ТОВ "Плазма" (продавець) укладено Договір купівлі-продажу спірного нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Юр-Капіносом А.Є. та зареєстрований в реєстрі правочинів за №7577.
На виконання зазначеного Договору купівлі-продажу продавець передав у власність покупця (відповідача) спірне майно, а покупець сплатив продавцю кошти у сумі 13 324 370 грн.
У зв'язку з наявністю порушень під час проведення аукціону з продажу нерухомого майна банкрута - ТОВ "Плазма", останнє звернулось до суду з позовом до ПП "ВАУ-11", Товарної біржі "Іннекс" за участю третіх осіб: Публічного акціонерного товариства "Всеукраїнський акціонерний банк", Арбітражного керуючого Янчука Олекси Миколайовича, Приватного нотаріуса Юр-Капінос А.Є. про визнання недійсним аукціону та договору купівлі-продажу від 27.12.2011 року, скасування державної реєстрації, зобов'язання вчинити дії про витребування та повернення нерухомого майна та визнання права власності на нерухоме майно.
Рішенням Господарського суду Київської області від 24.01.2013 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року у справі №7/101-12, позовні вимоги задоволено частково та визнано недійсними результати аукціону від 27.12.2011 року, проведеного Товарною біржею "Іннекс" з продажу майна ТОВ "Плазма", згідно Протоколу аукціону №1 від 27.12.2011 року; визнано недійсним Договір купівлі-продажу комплексу будівель виробничої складської бази (укладений за наслідками продажу майна боржника на аукціоні від 27.12.2011 року) та зобов'язано ПП "ВАУ-11" повернути придбане майно, а з ТОВ "Плазма" стягнуто на користь ПП "ВАУ-11" 13 324 370 грн., в порядку реституції.
Після набрання законної сили рішення у справі №7/101-12, право власності зареєстровано за ТОВ "Плазма" в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Після цього, ліквідатором ТОВ "Плазма" здійснено продаж вказаного нерухомого майна на користь ТОВ "Мульті Фінанс" (Позивача), укладено договір купівлі-продажу об'єктів нерухомого майна від 13.08.2013 року (спірних об'єктів), зареєстровано в реєстрі за №170. На підставі укладеного між Позивачем та ТОВ "Плазма" договору купівлі-продажу нерухомого майна від 13.08.2013 року право власності на нього на даний час зареєстровано за позивачем в Державному реєстрі речових прав.
Не погодившись із судовими рішеннями у справі №7/101-12, ПП "ВАУ-11" оскаржило їх у касаційному порядку і постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2013 року у вказаній справі, частково скасовано рішення Господарського суду Київської області від 24.01.2013 року та постанову Київського апеляційного господарського суду від 18.04.2013 року у справі № 7/101-12, прийнято нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ТОВ "Плазма" про визнання договору купівлі-продажу нерухомого майна від 27.12.2011 року недійсним.
Таким чином, постановою Вищого господарського суду України від 04.11.2013 року фактично підтверджено законність придбання ПП "ВАУ-11" (Відповідача) об'єктів нерухомого майна у ТОВ "Плазма".
В обґрунтування позовних вимог, Позивач стверджував, що після винесення Вищим господарським судом України постанови від 04.11.2013 року у справі №7/101-12 склалась ситуація, при якій ПП "ВАУ-11" є власником спірного майна, який не визнає право власності на майно за ТОВ "Мульті Фінанс", як добросовісного набувача, на підставі відплатного правочину договору купівлі-продажу об'єкта нерухомого майна від 13.08.2013 року під час якого Позивач не знав і не міг знати, що продавець майна не мав права його відчужувати, що є підставою для захисту порушеного права Позивача шляхом визнання за ним права власності на спірне майно, на підставі ст. 330 ЦК України, як за добросовісним набувачем, від якого майно не може бути витребувано, в силу приписів ст. 388 ЦК України.
Відповідач вважає, що спірне майно вибуло з його власності (володіння) на підставі судового рішення у справі № 7/101-12, яке в подальшому було скасовано постановою Вищого господарського суду України, отже, Відповідач позбавлений права власності та похідних від нього права володіння та користування спірним майном поза власної волі, на підставі неправосудного судового рішення, що є підставою для витребування такого майна відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 388 Цивільного кодексу України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди виходили з того, що позивачем не доведено законних підстав для набуття права власності на спірне майно.
Колегія суддів Вищого господарського суду України вважає за необхідне відзначити, що обраний позивачем спосіб захисту свого порушеного або оспорюваного права повинен відповідати закону, зокрема, ст. 20 ГК України, ст. 16 ЦК України.
У ст. 316 Цивільного кодексу України визначено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
Відповідно до ч. 2 ст. 328 Цивільного кодексу України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Як зазначено вище, Позивач просив задовольнити позовні вимоги шляхом визнання за ним права власності на спірне майно, як за добросовісним набувачем, від якого майно не може бути витребувано (ст. 330ЦК України).
Згідно ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.
Зокрема, відповідно до статті 388 ЦК набувач визнається добросовісним, якщо він не знав, що особа, у якої він придбав річ, не мала права її відчужувати. Отже, набувач є добросовісним, якщо він не знав і не повинен був знати про незаконність свого володіння.
Навпаки, набувач визнається недобросовісним, якщо він знав чи повинен був знати, що особа, в якої він придбав річ, не мала права її відчужувати, тобто якщо знав чи повинен був знати про неправомірність свого володіння (стаття 390 ЦК). Таким чином, набувач є недобросовісним, якщо річ набута ним незаконним шляхом шляхом.
За змістом частини п'ятої статті 12 ЦК добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна.
Потрібно звернути увагу, що добросовісність набуття - це не предмет позову, а одна з обставин, що має значення для справи, яка підлягає доказуванню. У зв'язку з цим не підлягають задоволенню, у даному випадку, позовні вимоги, для задоволення яких слід встановити факт визнання набувача майна добросовісним, оскільки питання добросовісності набуття майна є одним із фактів, що має значення для вирішення такого спору.
Статтею 16 ЦК не передбачено такого способу захисту як визнання добросовісним набувачем, а тому позовні вимоги, з урахуванням наведеного, не підлягають задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 11110 ГПК України, підставою для скасування судового рішення місцевого чи апеляційного господарського суду є, зокрема, порушення або неправильне застосування норм процесуального права. Проте, судовий акт підлягає скасуванню лише за умови, якщо таке порушення призвело до прийняття неправильного судового рішення. Скасування судового рішення має бути наслідком істотного порушення процесуальних прав сторін спору або інших учасників судового процесу, що потягло за собою неможливість встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного розгляду справи. Відповідне питання повинно вирішуватись у кожному конкретному випадку на підставі визначення кола обставин, що входять до предмета доказування у справі, та з урахуванням її матеріалів (Постанова Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування розділу XII-1 Господарського процесуального кодексу України" № 11 від 24.10.2011 року).
Відтак, враховуючи правильність остаточного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, колегія суддів касаційної інстанції не вбачає підстав для скасування прийнятих місцевим та апеляційним господарськими судами рішення та постанови та вважає, що оскаржувані судові рішення мають бути залишені в силі, з підстав наведених у цій постанові.
На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,-
П О С Т А Н О В И В :
Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Мульті Фінанс" залишити без задоволення.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 09.09.2014 року та рішення господарського суду Київської області від 19.06.2014 року у справі №910/8397/14 залишити без змін.
Головуючий О.С. Удовиченко
Судді Л.Й. Катеринчук
П.К. Міщенко