РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"13" листопада 2014 р. Справа № 903/538/14
Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:
Головуючого судді Демянчук Ю.Г.
судді Гудак А.В. ,
судді Юрчук М.І.
при секретарі судового засідання Лелех І.Ю.
за участю представників сторін:
позивача - не з'явився
відповідача - Мачульська О.Г., довіреність від 07.10.2014р.
третьої особи - не з'явився
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Рівненського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" на рішення господарського суду Волинської області від 24.06.2014 року у справі № 903/538/14 (суддя Слободян П.Р.)
за позовом Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, на стороні відповідача Фізична особа - підприємець Трач Ігор Володимирович
про стягнення 6 551,34 грн.
Судом роз'яснено представнику відповідача права та обов'язки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України. Клопотання про технічну фіксацію судового процесу не поступало, заяв про відвід суддів не надходило.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду Волинської області від 24.06.2014 року у справі №903/538/14 задоволено повністю позовні вимоги Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" про стягнення з товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні системи" 5793,32 грн. основного боргу, 58,78 грн. - 3% річних, 452,10 грн. - інфляції, 247,14 грн. - пені та 1827,00 грн. судового збору.
29.08.2014 року Львівське міське комунальне підприємство "Львівтеплоенерго" звернулося до суду з заявою в якій просить виправити описку допущену при оформленні рішення та наказу господарського суду Волинської області по справі № 903/538/14, а саме: замість "товариство з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні системи", вказати "товариство з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі".
Ухвалою суду від 02.09.2014 року у справі № 903/538/14 виправлено описку у резолютивній частині рішення від 24.06.2014 року, а саме п. 2 викладено в слідуючій редакції: "Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі", (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Єршова 11, офіс 807, код 34310279) на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, буд.1; код ЄДРПОУ 05506460) 5793,32грн. основного боргу, 58,78грн. - 3% річних, 452,10грн. - інфляції, 247,14грн. - пені, 1827,00грн. судового збору". Виправлено описку в наказі господарського суду Волинської області № 903/538/14 від 07.07.2014року а саме: замість "товариство з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні системи"" читати "товариство з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі".
Рішення суду мотивоване тим, що позивачем підтверджено факт виконання своїх зобов'язань щодо постачання відповідачеві теплової енергії для опалення та здійснення гарячого водопостачання у повному обсязі, внаслідок чого в позивача виникло право на стягнення з відповідача заборгованості та нарахувань за прострочення виконання зобов'язань за договором.
В апеляційній скарзі скаржник (відповідач) просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити, в зв'язку з неповним з'ясуванням місцевим судом обставин, що мають значення для справи та порушенням норм матеріального та процесуального права, апелюючи тим, що судом не взято до уваги факт відсутності правових підстав щодо користування відповідачем приміщенням по вул. Кавалерідзе 4 у м.Львові. В додаткових поясненнях по справі, скаржник зазначає, що між ним та орендодавцем 30.04.2013 року було складено акт прийому-передачі (повернення) нерухомого майна до договору № 3-11 оренди нерухомого майна від 25.11.2011 року про те, що відповідач припинив використовувати вищевказане приміщення в господарській діяльності.
Також, скаржник зазначає, що з метою припинення договірних відносин щодо оплати теплової енергії ним направлявся позивачу лист з пропозицією розірвати договір на постачання теплової енергії у зв'язку із розірванням договору оренди. Проте, відповіді щодо розірвання договору на теплопостачання від Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" не надходило.
Скаржник звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що товариство з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" не знало про дату та місце розгляду даної справи із-за помилки суду першої інстанції при відправленні судових повісток на ім'я товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні системи", відтак не змогло надати документи та пояснення на підтвердження своєї правової позиції.
Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 03.10.2014р. поновлено пропущений строк на оскарження рішення в апеляційному порядку, подані скаржником матеріали визнано достатніми для прийняття їх до провадження в апеляційній інстанції, розгляд справи призначено на 16.10.2014 р.
У відзиві на апеляційну скаргу, який надійшов на адресу суду 16.10.2014 р., позивач зазначає, що рішенням Львівської міської ради № 930 від 02.09.2008 р. "Про затвердження тарифів на теплову енергію для опалення та гарячого водопостачання, враховуючи економічно обгрунтовані витрати на їх виробництво, транспортування та постачання" (з наступними змінами, що стосувалися корекції вартості) у м.Львові було запроваджено двоставковий тариф на теплову енергію, що включає в себе плату за фактично спожиту одиницю теплової енергії та місячну плату за одиницю теплового навантаження. Перша складова тарифу оплачується лише в опалювальний період, друга - протягом цілого року. Таким чином, позивач стверджує, що незалежно від дати припинення договору за споживачем залишається обов'язок здійснити оплату приєднаного теплового навантаження за рік, в якому здійснювалося споживання теплової енергії.
Ухвалою суду від 16.10.2014 р. до справи у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача залучено Фізичну особу - підприємця Трача Ігоря Володимировича, в порядку, встановленому ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи відкладався.
Вимоги ухвали суду від 16.10.2014 р. позивачем та третьою особою не виконані, повноважні представники останніх у судове засідання 13.11.2014 р., також не з'явилися.
Статтею 101 ГПК України встановлено, що у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу.
Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" на рішення господарського суду Волинської області від 24.06.2014 року зі справи №903/538/14 слід задоволити частково, рішення господарського суду Волинської області від 24.06.2014 року зі справи №903/538/14 скасувати, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що між товариством з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" (надалі - споживач) та Львівським міським комунальним підприємством "Львівтеплоенерго" (теплопостачальна організація) укладено договір № 1390/А від 01.05.2012р. про постачання теплової енергії в гарячій воді.
На виконання умов вищевказаного договору теплопостачальна організація бере на себе зобов'язання постачати споживачу теплову енергію для опалення та здійснювати гаряче водопостачання в потрібних йому обсягах, а споживач зобов'язується отримувати та оплачувати одержану теплову енергію для опалення та гаряче водопостачання за встановленими тарифами (цінами) в терміни, передбачені цим договором (п.1 договору).
Пунктом 6.3 договору передбачено, що споживач до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, сплачує теплопостачальній організації сплачує вартість гарячого водопостачання, фактично спожитої теплової енергії для опалення та щомісячну величину плати за приєднане теплове навантаження.
Розділом 8 договору сторони погодили порядок вирішення спорів, розділом 10 - термін дії договору.
Так, відповідно до п. 8.1 договору розбіжності та спори між сторонами, пов'язані із виконанням, зміною та розірванням цього договору, вирішуються шляхом проведення переговорів, обміном листами (телеграмами, факсами), укладанням додаткових угод. Пропозиції щодо зміни договірних величин теплопостачання надаються сторонами не пізніше ніж за 30-ть днів до початку кварталу.
В силу п. 8.2 договору, у разі неможливості досягти згоди сторони мають право звернутись до суду для вирішення спірного питання.
Згідно п. 10.1 договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.10.2013 року.
Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо не менше ніж за шістдесят календарних днів до закінчення строку припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (п. 10.4).
В силу п. 10.2 договір припиняє свою дію у випадках, зокрема, закінчення строку, на якій він був укладений, взаємної згоди сторін про його припинення, прийняття рішення судом, ліквідації сторін.
З метою припинення договірних відносин щодо оплати теплової енергії, відповідачем направлено позивачу заяву б/н від 22.05.2013 року з пропозицією розірвати договір на теплостачання № 1390/А від 01.05.2012 р. у зв'язку із розірванням договору оренди, яка залишилася останнім без реагування.
У зв'язку з несплатою відповідачем спожитої теплової енергії в гарячій воді, у нього наявна заборгованість в сумі 5793,32 грн. за період з 01.05.2013 р. по 31.05.2014 р. Відтак, основний борг, який позивач просить стягнути на його користь з відповідача за спожиту теплову енергію становить 5793,32 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч.1 ст.903 ЦК України).
Відповідно до ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, а згідно ст.526 ЦК України, ст.193 ГК України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства, а при відсутності таких вказівок - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ст.599 ЦК України, ст.202 ГК України зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.
Згідно з п.1 ст.628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до п. 1 ст.651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Пунктом 10.2 договору передбачено, що договір припиняє свою дію у випадках: закінчення строку, на який він був укладений; взаємної згоди сторін про його припинення; прийняття рішення господарським судом; ліквідації сторін, а відповідно до п.10.4. договору, він вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.
Згідно п. 1 ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускається, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала таку пропозицію, у двадцятиденний термін після її отримання повідомляє другу сторону про результати розгляду пропозиції. Пунктом 4 вказаної норми передбачено, що заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду у разі не досягнення сторонами договору згоди щодо його розірвання або у разі неотримання відповіді у встановлений строк з урахуванням поштового обігу.
З п. 10.2 договору вбачається, що даний договір розірванню в односторонньому порядку не підлягає. Матеріали справи не містять доказів надання згоди позивача на припинення договору в узгоджений між сторонами термін.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до чинного законодавства відповідач, як заінтересована особа, не скористався своїм правом та не передав спір на вирішення до суду в порядку ст. 188 ГК України.
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанцій, відповідно до статті 525 ЦК України, а також ст. 526, ст. 530 ЦК України доказів розірвання вищезазначеного договору у судовому порядку відповідачем не надано.
Суд вважає за необхідне зазначити, що відповідач на свій розсуд припинив оплачувати вартість опалення, яке отримав у спірний період, що відповідно до чинного законодавства та умов договору непередбачено.
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції дійшов правильного висновку щодо стягнення з відповідача 5793,32 грн. основного боргу.
Згідно ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Згідно до ч.1 ст.216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим кодексом, іншими законами і договором, а згідно ч.1 ст.230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визначаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до п. 7.2.3 договору споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України. Позивачем правомірно нараховано пеню, згідно поданого розрахунку (а.с.2), яка становить 247,14 грн.
Згідно п. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Позивачем правомірно нараховано відповідачу 3% річних в розмірі 58,78 грн. та 452,10 грн. інфляційних втрат, відповідно до поданого розрахунку (а.с. 3-4).
Відповідно до статті 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
Відповідно до статті 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Відповідно до ст.33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Таким чином, обов'язок доказування законодавчо покладено на сторони.
Згідно ч.2 ст.34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтвердженні певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 103 ГПК України апеляційна інстанція за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати рішення повністю або частково і прийняти нове рішення.
Підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права (пункт 4 частини 1 статті 104 ГПК України) зокрема, якщо справу розглянуто господарським судом за відсутності будь-якої із сторін, не повідомленої належним чином про місце засідання суду.
Враховуючи, що місцевим господарським судом в процесуальних актах (ухвалах та рішенні суду) було невірно вказано найменування відповідача замість "Українські торгівельні мережі" вказано: "Українські торгівельні системи" всі процесуальні документи були повернуті місцевому господарському суду підприємством поштового зв'язку через закінчення терміну зберігання. Відтак слід вважати, що відповідач не був належним чином повідомлений про час та місце судового засідання.
На підставі викладеного, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Волинської області від 24.06.2014 року у справі № 903/538/14 винесене при неповному зясуванні обставин, що мають значення для справи та з порушенням вимог матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим підлягає скасуванню, а апеляційна скарга відповідача частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд -
ПОСТАНОВИВ:
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі" задовольнити частково.
Рішення господарського суду Волинської області від 24.06.2014 року у справі № 903/538/14 скасувати. Прийняти нове рішення. Позов задовольнити повністю.
Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Українські торгівельні мережі", (43026, Волинська область, м. Луцьк, вул. Єршова 11, офіс 807, код 34310279) на користь Львівського міського комунального підприємства "Львівтеплоенерго" (79040, м. Львів, вул. Д. Апостола, буд.1; код ЄДРПОУ 05506460) 5793,32грн. основного боргу, 58,78 грн. - 3% річних, 452,10 грн. - інфляції, 247,14 грн. - пені, 1827,00 грн. судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.
Справу повернути до господарського суду Волинської області.
Головуючий суддя Демянчук Ю.Г.
Суддя Гудак А.В.
Суддя Юрчук М.І.