Справа № 22-207 2009 р. Головуючий у 1 Інстанції - Циганаш І.А.
Категорія 46 Доповідач - Спірідонова Л.С.
АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ
УХВАЛА
Іменем України
28 січня 2009 року
Судова палата в цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі:
Головуючого - Черненко В.В.
Суддів - Спірідонової Л.С., Потапенко В.І.
При секретарі - Животовській С.В.
Розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду від 23 жовтня 2008 року і ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду від 23 жовтня 2008 року та додаткове рішення від 18 грудня 2008 року.
ВСТАНОВИЛА:
11 травня 2006 року ОСОБА_1 звернулась з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільного майна подружжя.
21 серпня 2006 року ОСОБА_2 звернувся з позовом до ОСОБА_1 з аналогічним позовом.
Ухвалою суду від 6 вересня 2006 року справи об'єднані в одне провадження.
Предметом спору сторін є домоволодіння, розташоване в АДРЕСА_1, транспортні засоби, меблі, побутова техніка та інше майно, а також земельна ділянка, що є прибудинковою територією.
Позовні вимоги сторонами неодноразово доповнювались та уточнювались.
Остаточно ОСОБА_1 просила визнати дійсними договори купівлі-продажу автомобілів, фактично укладених, але належно не оформлених в період спільного проживання подружжя, а саме: між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 на автомобіль ВАЗ-2103, між ОСОБА_2 і ОСОБА_4 на автомобіль ЗІЛ-431610 (хлібний-фургон),між ОСОБА_2 і ОСОБА_5 на автомобіль ЗІЛ-431610.
Виходячи з цього просила визнати її право власності на Ѕ частину автомобіля ВАЗ-21 НОМЕР_1, на Ѕ частину автомобіля марки ЗІЛ-431610 НОМЕР_2, на Ѕ частину автомобіля марки ЗІЛ-431610 НОМЕР_3, на Ѕ частину причіпа марки .
В порядку розподілу майна просила виділити їй в натурі автомобіль марки ЗІЛ-431610 НОМЕР_3, а з ОСОБА_2 стягнути на її користь грошову компенсацію вартості інших автомобілів, залишивши у власності ОСОБА_2 - причіп.
Крім того, просила розділити інше сумісне майно подружжя, виділивши їй меблеву стінку вартістю 200 грн., стіл - 50 грн., холодильник „Норд” - 800 грн., меблевий гарнітур для вітальні - 200 грн., телевізор „Електрон” - 200 грн., машинку швейну - 50 грн., циркулярку-крупорушку - 200 грн., фотоапарат - 100 грн., соковарку - 100 грн., курей 12 штук - 144 грн., а всього на суму 2044 грн., залишивши у власності відповідача майно на суму 7765 грн., а саме телевізор „Самсунг”, 2 електродрелі, маслобойку, м'який куток, стіл-тумбу, меблевий гарнітур для спальні, електрозварювальний апарат, труби металеві, змішувачі, електробалгарку, насіння соняшника в кількості 3-х тон, порося віком 7 місяців.
ОСОБА_2 свої вимоги обґрунтував тим, що з відповідачкою за його позовом у фактичних шлюбних відносинах перебував з 1991 року, а з 22 грудня 1995 року в зареєстрованому шлюбі. За рахунок спільних коштів, власними силами та із залученням близьких родичів і друзів на земельній ділянці площею 525 кв.м. в АДРЕСА_1 вони побудували двохповерховий будинок з надвірними будівлями, який він вважає спільною сумісною власністю подружжя.
Просив виділити йому в натурі Ѕ частину сараю літ „Г”, перший поверх житлового будинку, куди входить і гараж, визнавши за ним, право власності на вказані споруди.
Рішенням Ленінського районного суду від 23 жовтня 2008 року та додатковим рішенням від 18 грудня 2008 року позовні вимоги сторін задоволено частково.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання договорів купівлі-продажу автомобілів дійсними та визнання права власності - відмовлено.
В порядку розподілу спільного сумісного майна подружжя ОСОБА_1, залишено частину меблів, побутової техніки та інше майно на суму 2594 грн.
ОСОБА_2 виділено причіп до легкового автомобіля вартістю 809 грн. інше майно, а всього на суму 4324 грн.
Оскільки ОСОБА_1 запропонувала в порядку розподілу виділити ОСОБА_2 3 тонни насіння соняшнику та порося віком 7 місяців, але не надала доказів наявності цього майна, а ОСОБА_2 такі вимоги не заявляв - судом з переліку майна, що підлягає розподілу, зазначене виключено.
В порядку розподілу господарських будівель за Ѕ їх частину та іншого майна в якості компенсації з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 стягнуто 9158 грн. 50 коп.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 щодо розподілу житлового будинку та визнання за ним права на Ѕ частину відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 ставиться питання про зміну судового рішення в частині її позовних вимог щодо визнання дійсними договорів купівлі-продажу автомобілів, визнання права власності на них та розподіл як спільного майна подружжя, ухвалення нового рішення про задоволення позовних вимог.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 ставиться питання про скасування рішення суду через невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи та направлення справи на новий судовий розгляд.
Зазначається, що суд не врахував факт сумісного проживання з позивачкою з 1990 року та не прийняв до уваги показання свідків щодо його безпосередньої участі у будівництві будинку, вартість виділеного його майна визначена позивачкою, товарознавча експертиза не проводилась, а тому вартість компенсації обрахована невірно.
Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для задоволення апеляційних скарг відсутні.
З матеріалів справи вбачається, що сторони з 22 грудня 1995 року по 20 червня 2006 року перебували в зареєстрованому шлюбі.
Предметом спору є майно, що набувалось ними починаючи з 1992 року.
Правовідносини сторін до 1.01.2004 року регулювались ст.. 22 кодексу про шлюб і сім'ю України, відповідно до якої майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядженням цим майном. Згідно ст.. 24 КОБС майно, яке належало кожному з подружжя до одруження є власністю кожного з них.
З набранням чинності цивільного кодексу України 31.01.2004 року зазначені правовідносини регулюються ст.. 57 ч. 1 п. 1 та ст.. 60 Сімейного кодексу України, які за своїм змістом є аналогічними до статей КОБС.
Відповідно до ч. 2 ст. 10 ЦПК України сторони мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, а суд зобов'язаний забезпечити реалізацію принципу змагальності і рівності сторін у здійсненні процесуальних прав. Зі змісту ч. 4 цієї статті вбачається, що суд має сприяти здійсненню сторонами процесуальних прав та виконанню обов'язків.
Згідно зі ст. 60 ЦПК сторони зобов'язані довести ті обставини, на які вони посилаються як на підстави своїх вимог і заперечень.
Водночас, у разі якщо у сторін є складнощі щодо отримання та подання суду доказів, суд, виходячи зі статей 133, 137, 143 ЦПК, може за клопотанням витребувати такі докази, зокрема, призначити експертизу.
Вирішуючи вимоги щодо визнання права власності та поділу автомобілів, заявлені ОСОБА_1, суд вірно виходив з доведеності факту укладення договорів купівлі-продажу на технічні засоби між ОСОБА_2, ОСОБА_5, ОСОБА_3 і ОСОБА_4, що не знайшло свого підтвердження в судовому засіданні.
Стосовно позовних вимог ОСОБА_2 про визнання права на житловий будинок та поділ його в натурі судом досліджено всі докази, надані сторонами, зокрема допитані свідки, вивчені відповідні документи, проведено експертизу.
Так, згідно техпаспорту на житловий будинок, виданого 21 грудня 1992 року вбачається, що будинок побудований в 1992 році, а тому суд обґрунтовано прийшов до висновку, що він не є спільною сумісною власністю подружжя. А тому розподілу не підлягає.
Розподіл господарських будівель проведено відповідно до техпаспорту, від 26 листопада 2007 року. Сума цих будівель визначена будівельно-технічною експертизою і сторонами не оспорюється.
Доводи ОСОБА_2 щодо неправильності розподілу майна не відповідають фактичним обставинам справи.
Копія позовної заяви ОСОБА_1 про поділ майна, де зазначено його перелік та вказано ціну ОСОБА_2 було своєчасно вручено. В судових засіданнях він погодився з вартістю на це майно, клопотань про проведення експертизи впродовж всього періоду слухання справи не заявляв. Крім того, він не заперечував, що майно було придбано в період спільного проживання
Таким чином, доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Рішення суду є законним і обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.. ст.. 307, 308, 313-315 ЦПК України колегія суддів,-
УХВАЛИЛА:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 і ОСОБА_2 - відхилити.
Рішення Ленінського районного суду від 23 жовтня 2008 року - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом двох місяців.
Головуючий
Судді