ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 листопада 2014 року Справа № 910/7288/14

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді:Панової І.Ю.

суддів:Запорощенка М.Д.- доповідач, Погребняка В.Я.

розглянув касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант"

на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 03.09.2014р.

та рішеннягосподарського суду міста Києва від 01.07.2014 р.

у справі№910/7288/14 господарського суду міста Києва

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант"

до1. Приватного підприємства "Сектор" 2. Закритого акціонерного товариства "Акціонерна страхова компанія "Рокада"

провизнання договору недійсним

за участю представників сторін:

від позивача:Крупський В.В., за довіреністю

від відповідачів:не з'явилися

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду м.Києва від 01.07.2014р. у справі №910/7288/14 в задоволенні позову ТОВ "Інвестгарант" до ПП «Сектор» та до ЗАТ «АСК «Рокада» про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів №БД-091112-ЗЮ/БВ-1 від 09.11.2012р. недійсним відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2014р. апеляційну скаргу ТОВ "Інвестгарант" залишено без задоволення, а рішення господарського суду м.Києва від 01.07.2014р. по справі №910/7288/14 - без змін.

Не погодившись з прийнятими у справі судовими актами, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант" звернулося до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою про скасування означених судових актів, з вимогою направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

В обґрунтування заявлених вимог, скаржник посилається на те, що суди проігнорували твердження позивача стосовно того, що акт прийому-передачі цінних паперів є неналежним доказом переходу права власності від Відповідача-1 до Відповідача-2. Скаржник, також, вказує на те, що судами не було перевірено чи є ПП "Сектор" особою, яка включена до системи реєстру як власник простих іменних акцій, чи саме на підставі розпорядження ПП "Сектор" були списані з рахунку цінні папери, що є об'єктом договору купівлі-продажу цінних паперів №БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012р. На думку скаржника, Відповідач-1 та Відповідач-2 умисно використали механізм придбання акцій за необґрунтовано завищеною вартістю, який лише слугує інструментом для реалізації контролю за процедурою банкрутство Відповідача-2, оскільки боржник взяв на себе завідомо не виконуване зобов'язання, діючи на шкоду як собі, так і іншим кредиторам. Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант" вважає, що суд апеляційної інстанції , як і місцевий суд не в повній мірі дослідили фактичні обставини справи, зокрема, ті обставини , які вказують на факт відсутності у сторін договору наміру створити юридичні наслідки при укладенні договору купівлі-продажу цінних паперів.

Розглянувши матеріали справи, касаційну скаргу, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено попередніми судовими інстанціями, 09.11.2012р. між Приватним підприємством «Сектор» (продавець), Товариством з обмеженою відповідальністю "Бенефіт Брок" ( повірений на підставі договору доручення №БД-091112-ЗІО від 09.11.2012р.) та Закритим акціонерним товариством «АСК «Рокада» (покупець) укладено договір купівлі продажу цінних паперів №БД-091112-3Ю/БВ-1 ( надалі Договір), відповідно до умов якого, покупець приймає та оплачує, а продавець передає такі цінні папери у власність покупця на умовах договору: емітент ПАТ "Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство"; код ЄДРПОУ 00904428; вид, тип та форма випуску ЦП - акція проста іменна; код цінних паперів - UA4000108765; форма існування - бездокументарна; номінальна вартість одного ЦП - 0,25 грн.; кількість ЦП - 5006060 шт.; вартість ЦП - 41300000,00 грн. (п.1.1 договору ).

Відповідно до п.2.1 договору покупець повинен сплатити продавцю загальну вартість договору згідно п.1.2 договору шляхом безготівкового переказу з поточного рахунку покупця на поточний рахунок продавця у строк до 30.12.2012р., з призначенням платежу: "Сплата за акції прості іменні, згідно договору купівлі продажу ЦП №БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012р.

Передача цінних паперів, перехід та перереєстрація права власності на цінні папери визначені розділом 3 "Перереєстрація" Договору .

Як було встановлено, у виконання умов Договору, Відповідач-2 прийняв, а Відповідач-1 передав у власність відповідача-2 наступні цінні папери: емітент ПАТ "Великополовецьке ремонтно-транспортне підприємство"; код ЄДРПОУ 00904428; вид, тип та форма випуску ЦП - акція проста іменна; код цінних паперів - UA4000108765; форма існування - бездокументарна; номінальна вартість одного ЦП - 0,25 грн.; кількість ЦП - 5006060 шт.; вартість ЦП - 41300000,00 грн., що підтверджується актом від 07.12.2012р. прийому-передачі ЦП по договору купівлі-продажу цінних паперів №БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012р.

Також, судами встановлено, що 07.11.2012р. ТОВ "Інвестгарант" (позивач) звернулося до господарського суду м.Києва із заявою про порушення справи про банкрутство ЗАТ «АСК «Рокада».

Ухвалою господарського суду м.Києва у справі №5011-44/15861-2012 від 12.11.2012р. порушено провадження у справі про банкрутство ЗАТ «АСК «Рокада».

Ухвалою господарського суду м.Києва у справі №5011-44/15861-2012 від 17.07.2013р. визнані грошові вимоги кредитора ПП "Сектор" до боржника, ЗАТ «АСК «Рокада», на загальну суму 41301147,00 грн., які виникли на підставі договору купівлі продажу ЦП №БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012р.

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант", звернулося до господарського суду м.Києва з позовом до ПП «Сектор» та до ЗАТ «АСК «Рокада» про визнання недійсним договору купівлі-продажу ЦП №БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012р. укладеного між ПП "Сектор", ТОВ "Бенефіт Брок" та ЗАТ «АСК «Рокада».

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує на наявність правових підстав для визнання спірного правочину недійсним, як фіктивного, не спрямованого на настання реальних наслідків, що обумовлені ним, тобто, такого, що суперечить вимогам ч.5 ст.203, ч.1,3 ст.216 ЦК України.

Рішенням господарського суду м.Києва від 01.07.2014р. у справі №910/7288/14 в задоволенні позову ТОВ "Інвестгарант" до ПП «Сектор» та до ЗАТ «АСК «Рокада» про визнання договору купівлі-продажу цінних паперів №БД-091112-ЗЮ/БВ-1 від 09.11.2012р. недійсним відмовлено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2014р. апеляційну скаргу ТОВ "Інвестгарант" залишено без задоволення, а рішення господарського суду м.Києва від 01.07.2014р. по справі №910/7288/14 - без змін.

Приймаючи оскаржені судові акти, суди попередніх інстанцій виходили з того, що невиконання чи неналежне виконання правочину не тягне за собою правових наслідків у вигляді визнання правочину недійсним. У такому разі заінтересована сторона має право вимагати розірвання договору або застосування інших передбачених законом наслідків, а не визнання правочину недійсним. За висновками судів, позивачем не було доведено факту відсутності в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки при укладенні оспорюваного договору. Також, судом апеляційної інстанції вказано на те, що матеріали справи та позовна заява не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок укладення спірного договору та доказів на підтвердження фактів порушення права.

Судова колегія Вищого господарського суду України не погоджується з висновками попередніх судових інстанцій та вважає їх передчасними з оглядом на наступне.

За приписами ст. 203 Цивільного кодексу України (надалі - ЦК України) передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього кодексу, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

При цьому, вирішуючи спір про визнання договору недійсним, суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними: відповідність договору вимогам закону, додержання встановленої форми договору, дієздатність сторін за договором, у чому конкретно полягає порушення вільного волевиявлення та не відповідність його внутрішній волі учасника правочину, не спрямованість сторони на реальне настання правових наслідків правочину та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Статтею 234 ЦК України передбачено, що фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, тобто, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. При фіктивному правочині внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву. Укладення фіктивного правочину завжди відбувається з певною метою і умисно. При вчиненні фіктивного правочину сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. При розгляді таких справ суди мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла без наміру створення правових наслідків, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не може бути фіктивним. Позивач, який вимагає визнання правочину недійсним, повинен довести, що учасники правочину не мали наміру створити правові наслідки на момент вчинення правочину.

Для визнання правочину фіктивним необхідно встановити наявність умислу всіх сторін правочину. Судам необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків. У разі якщо на виконання правочину було передано майно, такий правочин не може бути кваліфікований як фіктивний (п. 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009).

В даному випадку, позивач звернувся до суду з вимогою визнати недійсним договір купівлі-продажу ЦП №БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012р. укладеного між ПП "Сектор", ТОВ "Бенефіт Брок" та ЗАТ «АСК «Рокада», при цьому вказує на наявність правових підстав для визнання спірного правочину недійсним, як фіктивного, не спрямованого на настання реальних наслідків, що обумовлені ним, тобто, такого, що суперечить вимогам ч.5 ст.203, ч.1,3 ст.216 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 194 ЦК України цінним папером є документ установленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право, визначає взаємовідносини емітента цінного папера (особи, яка видала цінний папір) і особи, яка має права на цінний папір, та передбачає виконання зобов'язань за таким цінним папером, а також можливість передачі прав на цінний папір та прав за цінним папером іншим особам.

Відповідно до вимог ч.7 ст.139 ГК України цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарювання. Згідно ст. 5 Закону України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обсягу цінних паперів в Україні" підтвердженням права власності на цінні папери є сертифікат, а в разі знерухомлення цінних паперів чи їх емісії в бездокументарній формі - виписка з рахунку у цінних паперах, яку зберігач зобов'язаний надавати власнику цінних паперів.

За приписами ст.655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Основною метою договору є передача права власності на товар від продавця до покупця.

За загальним правилом, встановленим ч. I ст. 334 ЦК, право власності у набувача за договором виникає з моменту передання майна. Разом із тим сторони у договорі можуть передбачити й інший момент переходу права власності на майно.

Особливості переходу прав на цінні папери та прав за цінними паперами встановлюються Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку та правочином (ч.5 ст.4 Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок").

Відмовляючи у позові та встановивши, що перехід права власності на цінні папери за спірним договором підтверджується актом прийому-передачі ЦП від 07.12.2012р., суди попередніх інстанцій не дослідили та не надали належної правової оцінки умовам Договору , зокрема п.3.3, що визначає умови переходу права власності на цінні папери за Договором, та не встановили чи були сторонами вчинені які-небудь дії направлені на виконання даних умов та набуття права власності.

За приписами ст.658 ЦК України право продажу товару, крім випадків примусового продажу та інших випадків, встановлених законом, належить власникові товару.

Так, розглядаючи дану справу, суди попередніх інстанцій не встановили чи є "Продавець"( відповідач-1) за Договором купівлі-продажу ЦП №БД-091112-3Ю/БВ-1 від 09.11.2012р. власником цінних паперів, що є предметом означеного Договору.

Крім того, суди попередніх інстанцій, під час розгляду справи, не звернули уваги на те, що спірний договір та акт прийому-передачі ЦП підписані трьома учасниками спірної угоди: Продавцем, Покупцем та Повіреним - ТОВ "Бенефіт Брок", який за Закону України "Про цінні папери та фондовий ринок" є торговцем цінних паперів, та не був залучений до участі у справі.

Також, колегія суддів вважає необхідним звернути увагу на те, що суд апеляційної інстанції вказуючи що матеріали справи та позовна заява не містять посилань на фактичне порушення прав позивача з боку відповідача внаслідок укладення спірного договору та доказів на підтвердження фактів порушення права, не в повному обсязі вивчив доводи Позивача та надав їм належну правову оцінку, а також не врахував особистий статус Відповідача-2, відповідно до приписів Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

Відповідно до ст.43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.

Колегія суддів також зазначає, що рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального закону, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а також правильно витлумачив ці норми; а обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню.

Відповідно до ч.2 ст.1115 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.

Згідно з приписами п.3 ст.1119 Господарського процесуального кодексу України у разі, якщо суд припустився порушень норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, касаційна інстанція має право скасувати рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції і передати справу на новий розгляд.

Відповідно до ч.1 ст.11110 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування або зміни рішення місцевого чи апеляційного господарського суду або постанови апеляційного господарського суду є порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Зважаючи на викладене, рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2014 р. та постанова Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2014р. не відповідають вимогам закону до судового рішення, в якому необхідно повно відобразити обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і їх правові наслідки повинні бути вичерпними, відповідати дійсності та підтверджуватися достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні. За таких обставин, колегія суддів вважає, що означені судові акти прийняті з порушенням норм процесуального права та підлягають скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до господарського суду міста Києва.

Під час нового розгляду справи, суду належить врахувати вище викладене, повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку зібраним по справі доказам, доводам та заперечення сторін і в залежності від встановленого та вимог закону постановити законне і обґрунтоване рішення.

Керуючись ст.ст.1115, 1117, 1119-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестгарант"- задовольнити.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.09.2014р та рішення господарського суду міста Києва від 01.07.2014 р. у справі №910/7288/14 - скасувати.

Справу №910/7288/14 передати на новий розгляд до господарського суду міста Києва .

Головуючий суддя:І.Ю. Панова

Судді: М.Д. Запорощенко

В.Я. Погребняк