ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
30 січня 2007 р. | № 4/2602-10/297 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді М.В.Кузьменка,
судді І.М.Васищака,
судді В.М.Палій,
розглянувши касаційну скаргу Державного підприємства “Енергоринок”
на рішення господарського суду Львівської області від 13.04.2006р.
та постанову Львівського апеляційного господарського суду
від 10.10.2006р.
у справі №4/2602-10/297
за позовом Державного підприємства “Енергоринок”
до Відкритого акціонерного товариства “Львівобленерго”
про стягнення 23 622 976,16 грн.,
за участю представників сторін:
від позивача: Король Н.І. (довіреність від 25.12.06 №02/10-79Д),
Шубін В.М. (довіреність від 25.12.06 №02/10-76Д),
від відповідача: Білобрам Т.Б. (довіреність від 07.07.06 №112-1767),
У судовому засіданні 23.01.2007р. оголошувалася перерва до 30.01.2007р. в порядку, передбаченому ст.77 ГПК України.
ВСТАНОВИВ:
Державне підприємство “Енергоринок” звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до Відкритого акціонерного товариства “Львівобленерго” і просило суд стягнути з останнього, з урахуванням уточнення позовних вимог, основний борг у розмірі 10 552 193,70 грн., інфляційні нарахування у розмірі 3 598 298,04 грн., 3% річних у розмірі 932 325,67 грн., пеню у розмірі 499 567,04 грн. та 7% штрафу у розмірі 738 653,56 грн.
Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором від 30.08.2002р. №1140/01 щодо оплати купованої протягом вересня-грудня 2002 року електричної енергії.
Відповідач позовні вимоги визнав частково, та стверджує, що позивачем не у повному обсязі були зараховані у спірний період кошти згідно з окремими розпорядженнями та постановами Кабінету Міністрів України.
Рішенням господарського суду Львівської області від 13.04.2006р. (суддя Довга О.І.)., залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2006р. (головуючий, суддя Кравчук Н.М., судді Гнатюк Г.М., Мирутенко О.Л.), позов задоволено частково: присуджено до стягнення з відповідача 5 942 144,52 грн. боргу за куповану електричну енергію, 106 089,34 грн. втрат від інфляції, 27 288,82 грн. 3% річних, 10 000,0 грн. пені та судові витрати.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, судами двох інстанцій встановлено, що між сторонами було укладено договір від 30.08.2002р. №1140/01 за умовами якого позивач зобов’язався продати, а відповідач –купити електроенергію та здійснити її оплату відповідно до умов цього договору.
На виконання вказаного договору відповідачем за період з 01.09.2002р. по 31.12.2002р. у позивача було придбано 1515544,873 тис. кВт.год електроенергії на загальну суму 180 504 795,14 грн. На основний поточний рахунок зі спеціальним режимом використання позивача від відповідача надійшло коштів на суму 163 083 522,61 грн.
При визначенні заборгованості за куповану електричну енергію за період з вересня по грудень 2002р. спір між сторонами виник, зокрема, щодо періодів, в які повинні зараховуватися кошти згідно з окремими постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України. Порядок розрахунків за куповану електричну енергію між сторонами визначається Інструкцією про порядок використання коштів Оптового ринку електричної енергії (ІВКОР) та договором №114/01 від 30.08.2002р.
Відповідно до п.5.2. договору перерахування коштів за куплену у відповідача електроенергію здійснюється кожного банківського дня розрахункового місяця і зараховується сторонами як оплата за електричну енергію у цьому місяці.
Згідно абзацу 4 пункту 6.3. ІВКОР –кошти, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання згідно з окремими рішеннями Уряду, перераховуються окремими платіжними дорученнями у відповідності до визначеного призначення платежу, згідно з Алгоритмом, затвердженим НКРЕ.
В силу пунктів 6.8, 6.8.2 ІВКОР, пункту 5.5. договору, зарахування коштів в погашення заборгованості із найдавнішим терміном виникнення допускається лише у разі надходження коштів понад очікувану вартість електричної енергії, придбаної в розрахунковому періоді (переплата).
Щодо зарахування коштів, які надходять згідно з окремими розпорядженнями та постановами Кабінету Міністрів України, то суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що при визначенні періоду необхідно керуватися п.5.2. договору та абзацом 4 п.6.3. ІВКОР. При цьому, про необхідність застосування алгоритму оптового ринку електричної енергії зазначається також у статті 151 Закону України “Про електроенергетику”.
З врахуванням викладеного, судами двох інстанцій встановлено, що загальна оплата відповідачем купованої електричної енергії складає за вересень 2002 року –34 795 630,31 грн., за жовтень 2002 року –44 111 798,16 грн., за листопад 2002 року –44 125 341,89 грн., за грудень 2002 року –51 531 680,26 грн., відповідно заборгованість по місяцях становить відповідно 2 004 760,33 грн., 619 095,95 грн., 76 667,12 грн., 3 241 621,12 грн., разом –5 942 144,52 грн.
При вирішенні спору в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат та 3% річних, суди двох інстанцій виходили з того, що оскільки несвоєчасна оплата за куповану електричну енергію мала місце в період з вересня по грудень 2002 року, тобто до набрання чинності ЦК України, то до спірних правовідносин, враховуючи положення пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, необхідно застосовувати положення ст.214 ЦК УРСР, чинного у спірному періоді.
Судами встановлено, що борг населення за електричну енергію та борг підприємств житлово-комунального господарства за витрачену для потреб населення електричну енергію за спірний період становить у вересні 2002 року –1 978 465,88 грн., у жовтні 2002 року –1 337 736,35 грн., у листопаді 2002 року –1 590 920,10 грн., у грудні 2002 року –2 956 803,15 грн. Отже, втрати від інфляції та 3% річних повинні бути розраховані з врахуванням норм Прикінцевих положень Закону України “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР”, а саме за виключенням суми основного боргу по відповідних місяцях вказаних сум.
Таким чином, суди двох інстанцій дійшли висновку про те, що втрати від інфляції та 3% річних повинні бути нараховані за вересень 2002 року з суми 26 294,46 грн. за грудень 2002 року з суми 284 817,98 грн. Щодо нарахування втрат від інфляції та 3% річних за жовтень та листопад 2002 року, то судами встановлено, що на момент пред’явлення даного позову заборгованість населення та підприємств житлово-комунального господарства перед відповідачем у відповідних місяцях є більшою ніж заборгованість відповідача перед позивачем. Заборгованість за куповану електричну енергію відповідача перед позивачем за цей період погашалася в наступних періодах згідно з окремими постановами та розпорядженнями Кабінету Міністрів України або через переплати у цих місяцях інших категорій споживачів.
Отже, з врахуванням норм Прикінцевих положень Закону України “Про внесення зміни до статті 214 Цивільного кодексу Української РСР”, де передбачено, що цей Закон не поширюється на правовідносини, що виникли із прострочення виконання грошового зобов’язання, пов’язаного з оплатою населенням комунальних послуг, втрати від інфляції складають106 089,34 грн., 3% річних –27 288,82 грн.
Щодо вимог про стягнення з відповідача пені, то суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення в порядку пункту 3 ст.83 ГПК України належної до стягнення пені з 281 234,37 грн. до 10 000,0 грн. При цьому, представник позивача проти зменшення розміну пені не заперечував.
Враховуючи вимоги пункту 5 Прикінцевих положень та статті 231 ГК України, суд дійшов висновку про те, що вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 7% штрафу, є незаконними та безпідставними.
Окрім того, зваживши на відсутність вини відповідача у виникненні боргу перед позивачем і прийняті активні заходи відповідача щодо зменшення даного боргу, рівень оплати за електричну енергію, особливості розрахунків на Оптовому ринку електричної енергії України, суд першої інстанції, керуючись положеннями ст.121 ГПК України, визнав за необхідне відстрочити виконання рішення суду терміном на 31 місяць з дня набрання ним законної сили.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції та постановою суду апеляційної інстанції, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати як такі, що ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі.
Відповідач надіслав відзив на касаційну скаргу позивача, в якому просить оскаржувані рішення та постанову залишити без змін, а скаргу без задоволення з мотивів, викладених у відзиві.
Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у касаційній інстанції, обговоривши доводи касаційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових актів, знаходить касаційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з таких підстав.
В силу ст.ст.42, 43, 47 ГПК України правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом; сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами; судове рішення ухвалюється суддею за результатами обговорення усіх обставин справи.
Судами двох інстанцій використано у повному обсязі свої повноваження, передбачені процесуальним законом щодо повного та всебічного з’ясування обставин справи, пов’язаних з предметом доказування у даній справі.
Вирішуючи даний спір по суті заявлених вимог, суди двох інстанцій дійшли правильного висновку про застосування до спірних правовідносин положень ЦК УРСР, який діяв до 31.12.2003р., оскільки вони виникли у період з вересня по грудень 2002 року внаслідок невиконання відповідачем своїх договірних зобов’язань щодо оплати купованої електричної енергії.
Актом цивільного законодавства, який регулює спірні відносини, враховуючи дію актів цивільного законодавства в часі, є ЦК УРСР, який втратив чинність з 1 січня 2004 року.
Згідно з ч.3 ст.5 ЦК України, якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов’язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.
Виникнення спору в суді з приводу невиконання зобов’язань у правовідносинах, які регулювались ЦК УРСР, після прийняття нового акта цивільного законодавства, не є підставою для застосування цього законодавства при вирішенні спору.
Окрім того, судами двох інстанцій підставно враховані положення пункту 10 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, який набрав чинності з 01.01.2004р., відповідно до якого правила ЦК України про відповідальність за порушення договору застосовуються в тих випадках, коли відповідні порушення були допущені після набрання чинності цим Кодексом, крім випадків, коли в договорах, укладених до 01.01.2004 року, була встановлена інша відповідальність за такі порушення.
Отже, судами двох інстанцій правильно застосовані до спірних правовідносин норми саме ЦК УРСР, зокрема ст.214 цього Кодексу, тому доводи скаржника про порушення судами ст.625 ЦК України, є безпідставними.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, щодо невірного застосування судом першої інстанції положень ст.121 ГПК України, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки визнавши за необхідне відстрочити виконання рішення суду терміном на 31 місяць, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, керувався вимогами названої статті та виходив з того, що рішенням господарського суду Львівської області в іншій справі №4/3065-24/288(4/24-2/2) від 15.03.-24.05.2005р., яке набрало законної сили (а.с.194-197 т.3), на користь позивача з відповідача стягнуто 73 414 370,23 грн. за куповану електричну енергію з грудня 2000 року по серпень 2002 року. Зважаючи на особливості функціонування Оптового ринку електричної енергії України, та у відповідності до Договору між членами Оптового ринку електричної енергії (п.6.8 ІВКОР), сторонами якого є як позивач, так і відповідач, кошти, що надходять понад очікувану вартість електричної енергії, придбаної в конкретному розрахунковому періоді, зараховуються як погашення заборгованості за придбану електричну енергію з найбільшим терміном її виникнення, що відповідно робить утрудненим виконання рішення у даній справі, оскільки не погасивши борг за куповану електроенергію за період з грудня 2000 року по серпень 2002 року, відповідач не може погашати борг з вересня 2002 року по грудень 2002 року. При цьому, як вірно зазначено судом апеляційної інстанції, суд першої інстанції, виходячи з поданих йому сторонами документів, врахував матеріальні інтереси обох сторін, їх фінансових стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору.
Отже, з урахуванням меж перегляду справи у касаційній інстанції, колегія суддів вважає, що під час розгляду справи фактичні її обставини були встановлені судами двох інстанцій на підставі всебічного, повного і об’єктивного дослідження поданих доказів, висновки судів відповідають цим обставинам і їм дана належна юридична оцінка з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для зміни або скасування оскаржуваних рішення та постанови немає.
З урахуванням всіх фактичних обставин справи, встановлених судами двох інстанцій, інші доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки фактично зводяться до оцінки доказів та переоцінки обставин справи, що не є компетенцією касаційної інстанції з огляду на вимоги ст.ст.1115, 1117 ГПК України.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 –11111 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів
ПОСТАНОВИЛА:
Касаційну скаргу Державного підприємства “Енергоринок” залишити без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 10.10.2006р. у справі №4/2602-10/297 –без змін.
Головуючий, суддя М.В.Кузьменко
Суддя І.М.Васищак
Суддя В.М.Палій