КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" листопада 2014 р. Справа№ 911/1823/14

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Суліма В.В.

суддів: Гаврилюка О.М.

Зубець Л.П.

за участю представників сторін

від позивача: ОСОБА_2 - представник за дов. б/н від 26.04.2014р.;

від відповідача: ОСОБА_3 - адвокат за догов. №29/01 б/н від 29.05.2014р,

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО"

на рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2014 р.

у справі № 911/1823/14 (суддя: Наріжний С.Ю.)

за первісним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО"

про розірвання договору та стягнення 1 225673,48 грн.

за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО"

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4

про стягнення 725122,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_4 (далі - позивач за первісним позовом) звернувся до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО" (далі - відповідач за первісним позовом) про розірвання договору управління майном від 24.04.2013 р. б/№ та стягнення 1225673,48 грн.

23.06.2014 р. через відділ діловодства суду першої інстанції від позивача за первісним позовом надійшла заява від 23.06.2014 р. б/№ (вх. № 12074/14) про уточнення позовних вимог, яка за своїм змістом є заявою про збільшення позовних вимог, в якій Позивач просив суд розірвати договір управління майном від 24.04.2013 р. б/№; стягнути з відповідача за первісним позовом суму позики 1205673,48 грн.; стягнути з відповідача за первісним позовом 147616,60 грн. збитків.

24.06.2014 р. через відділ діловодства суду першої інстанції надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО" від 24.06.2014 р. б/№ (вх. № 12169/14) до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення шкоди, завданої невиконанням договору управління майном від 24.04.2013 р. б/№ у сумі 725122,00 грн.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 27.06.2014 р. було прийнято зустрічну позовну заяву ТОВ "АНТОР-ЕКСПО" до ФОП ОСОБА_4 про стягнення 725122,00 грн. для сумісного розгляду з первісним позовом.

Рішенням Господарського суду Київської області від 18.08.2014 р. первісний позов задоволено частково. Розірвано договір управління майном від 24.04.2013 р., укладений між ТОВ "АНТОР-ЕКСПО" та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 1847. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО" на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 1205673,48 грн., що згідно з офіційним курсом НБУ становить 103521,00 доларів США основного боргу та 23514,42 грн. судового збору. В іншій частині первісного позову відмовлено. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО" звернулося з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просить змінити рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2014р., у справі №911/1823/14, та відмовити в задоволенні первісних позовних вимог повністю, а зустрічні позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що Господарський суд міста Києва неповно з'ясував обставини справи, визнав обставини встановленими, які є недоведеними і мають значення для справи, неправильно застосував норми процесуального та матеріального права.

Крім того, скаржник зазначає, що відповідно до умов договору позики термін повернення позики - 31.12.2014р. і оскільки вимога про дострокове розірвання договору позики позивачем за первісним позовом не заявлялась, то він не має права вимагати від відповідача дострокового повернення грошових коштів, отриманих ним в позику за цим договором.

Також, скаржник зазначив, що позивач за первісним позовом не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управителя скаржника.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 22.09.2014 р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО" було прийнято до провадження.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 30.10.2014р. "Про зміну складу колегії суддів" в зв'язку з перебуванням судді Коротун О.М. на навчанні у Національній школі суддів України було доручено розгляд апеляційної скарги у справі №911/1823/14 колегії суддів у складі: Сулім В.В. - головуючий суддя, суддів Гаврилюк О.М., Зубець Л.П.

Ухвалою Київського апеляційного Господарського суду від 30.10.2014 р. розгляд справи було відкладено на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

30.10.2014р. через відділ діловодства Київського апеляційного господарського суду від скаржника надійшло клопотання про призначення бухгалтерсько-економічної, яке не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 41 Господарського процесуального кодексу України для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Тож, наведена стаття передбачає можливість призначення судової експертизи для роз'яснення питань, які по-перше, вже виникли у межах конкретної справи, а по-друге - вирішення яких потребує спеціальних знать.

Проте, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що матеріали справи містять належні та допустимі докази в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України для правомірного вирішення даної справи по суті.

Розглянувши апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2014р. підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО" - без задоволення, з наступних підстав.

Згідно ст. 99 Господарського процесуального кодексу України апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами наданими суду першої інстанції.

Як правильно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 24.04.2013 р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (позикодавець, позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО" (позичальник, відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом у справі) укладено договір позики (безпроцентний), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 1846, відповідно до умов якого (п. п. 1.1., 2.1. договору позики) позикодавець надає позичальнику безпроцентну позику, а позичальник зобов'язується повернути позику у термін та порядку, визначеному пунктом 4 цього договору. Сума позики становить 827127,00 грн., що в еквівалентно на день укладення цього договору сумі у 103521,00 доларів США, згідно офіційного курсу Національного банку України.

Відповідно до п. 3.1. договору позики ця позика надана позичальнику готівкою до підписання цього договору.

Згідно п.п. 4.1., 4.2. договору позики, позичальник зобов'язується повністю повернути суму позики, отриману за цим договором до 31.12.2014 р., шляхом передачі готівкових коштів, отриманих в результаті виконання Договору управління майном, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 24.04.2013 р. за реєстровим № 1847. У разі часткового повернення позики позикодавець на вимогу позичальника видає розписку про отримання грошей.

24.04.2013 р. між тими ж сторонами було укладено договір управління майном (далі - договір управління), який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5 та зареєстрований в реєстрі за № 1847, відповідно до умов якого (п. п. 1.1. Договору управління) в порядку та на умовах, визначених цим договором, установник управління (позивач за зустрічним позовом) передає управителю (позивач за первісним позовом) майно, а саме: пасажирський теплохід "ІНФОРМАЦІЯ_1", рік та місце побудови 1959 р., м. Київ, матеріал сталь, довжина 49,34 м., ширина 6,94 м., осадка 0,73, валова місткість 745,0 т., розташований на березі Дніпра в Парку Дружби Народів та належний установнику управління на підставі Свідоцтва про право власності на судно НОМЕР_1, виданий Інспекцією головного державного реєстратора флоту України 11.01.2008 р. та дебаркадер, стоянкове, рік та місце побудови 1975 р., м. Чорнобиль, матеріал сталь, довжина 25,0 м., ширина 8,0 м., осадка 8,0, валова місткість 250 т., місце стоянки: берег Дніпра в Парку Дружби Народів, належить установнику управління на підставі свідоцтва про право власності на судно НОМЕР_2, виданий Інспекцією головного державного реєстратора флоту України 22.11.2011 р., (надалі іменується "майно") в управління на строк, визначений цим договором, а управитель здійснює управління цим майном від свого імені за плату виключно в інтересах установника управління.

Згідно п. 2.1. договору управління, управитель одержує від установника управління плату в розмірі 70% від суми прибутку, отриманого в результаті використання майна. Отримані управителем кошти вважаються грошовими коштами, що повертаються установником управління як позичальником за договором позики, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_5, 24.04.2013 р. за реєстровим номером 1846. Після отримання щомісячної суми плати, управитель зобов'язаний надати установнику майна письмову розписку про отримання відповідної суми коштів.

Відповідно до п. 3.3. договору управління, управитель зобов'язаний: відокремити майно від свого особистого майна, а також від іншого майна установника управління шляхом ведення самостійного обліку, окремого балансу, окремого банківського рахунку; звітувати перед установником управління про свою діяльність щодо виконання цього договору щомісячно, шляхом надання письмових звітів. Подавати звітність установнику управління від імені управителя мають право довірені особи управителя, зазначені в п. 8.3. договору; здійснювати управління майном особисто; при вчиненні фактичних і юридичних дій, пов'язаних з управлінням майном, повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна; за рахунок коштів, отриманих в результаті діяльності теплоходу "ІНФОРМАЦІЯ_1" та дебаркадеру, здійснювати обслуговування майна, нести витрати по його утриманню, охороні та оплачувати працю третіх осіб або найманого персоналу; нести повну матеріальну відповідальність за збереження прийнятого в управління майна та наявність усіх документів дозвільного характеру, необхідних для діяльності комплексу.

Згідно п. 3.4.1. Договору управління, управитель має право володіти, користуватися і розпоряджатися (без права відчуження) майном у встановлених чинним законодавством України та цим договором межах.

Договір управління вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами та нотаріального посвідчення. Строк цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 6.1. цього договору та діє до 31.12.2014 р. Дострокове розірвання договору в односторонньому порядку не допускається до повернення управителю майна суми позики, отриманої установником управління за договором позики від 24.04.2013 р. (п.п. 6.1., 6.2. договору управління).

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем за первісним позовом на виконання умов договору управління було відокремлено передбачене договором майно та здійснювалось ведення самостійного обліку; надавалися звіти Установнику управління про діяльність, копії яких наявні в матеріалах справи; управління майном здійснювалось Управителем особисто за допомогою найманого персоналу та довіреної особи, яка визначена п. 8.3. договору управління, без передачі відповідних повноважень третім особам; за рахунок коштів, отриманих від експлуатації теплоходу здійснювалось обслуговування майна, оплата праці найманих працівників, що підтверджується належними та відповідними доказами в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (наявні в матеріалах справи).

Так, позивач за первісним позовом просив суд першої інстанції розірвати договір управління майном від 24.04.2013 р. б/№; стягнути з Відповідача за первісним позовом суму позики в розмірі 1205673,48 грн., що згідно з офіційним курсом НБУ на день подання позову становить 103521,00 дол. США.; стягнути з Відповідача за первісним позовом збитки у розмірі 20000,00 грн.

Підставою позовної вимоги позивача за первісним позовом щодо розірвання договору управління майном є те, що з кінця березня 2014 р. (початок навігаційного сезону 2014 року) відповідач за первісним позовом незаконно перешкоджає діяльності позивача та його уповноважених осіб щодо використання майна, зокрема відповідачем за первісним позовом виставлено охорону, яка не допускала позивача за первісним позовом та його довірених осіб до спірного майна, що підтверджується поясненнями працівників відповідача за первісним позовом, охоронної компанії та уповноваженої особи позивача, які були відібрані співробітниками ВДСБЕЗ Деснянського РУ ГУ МВС України в м. Києві в рамках перевірки обставин за зверненням уповноваженої особи позивача щодо неправомірних дій посадових осіб відповідача за первісним позовом, а також копією договору № 93 від 01.05.2014 р. про охорону виробничих (господарських) об'єктів, укладеного між відповідачем за первісним позовом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Маршал Групп" щодо охорони спірного майна.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що відповідачем за первісним позовом обставини щодо не допуску позивача та його представників до спірного майна за вказаний період протягом розгляду справи не заперечувались.

Крім цього, первісний позов базується на тому, що ТОВ "АНТОР-ЕКСПО", як судновласник, не отримав (не підтвердив) частину документів, які повинен був передати позивачу відповідно до умов договору управління та без яких використання теплоходу забороняється законом.

Зокрема, порядок огляду суден, які здійснюють плавання (експлуатуються) на внутрішніх водних шляхах України, регулюється відповідною Інструкцією, затвердженою наказом Міністерства транспорту України № 225 від 19.04.2001 р.

Відповідно до п. 2.2. Інструкції, при огляді судна перевіряються, у тому числі, такі документи: свідоцтво про придатність судна до плавання та діючі акти класифікаційного товариства; санітарне свідоцтво (акт огляду); суднова роль - список осіб суднового екіпажу (завірена печаткою судновласника); акт про огляд (випробування) рятувальних засобів.

Згідно п. 1.10.1. Правил судноплавства на внутрішніх водних шляхах України, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 91 від 16.02.2004 р., судно повинне мати такі основні суднові документи: свідоцтво про право плавання (судновий патент); свідоцтво про право власності на судно; свідоцтво про придатність до плавання; класифікаційне свідоцтво та інші свідоцтва класифікаційного товариства стосовно класу; свідоцтво про мінімальний склад екіпажу; пожежно-контрольний формуляр; суднова роль (список осіб суднового екіпажу); судновий журнал (вахтовий журнал, єдиний вахтовий журнал); машинний журнал (для суден з механічним двигуном); санітарний журнал; суднове санітарне свідоцтво; єдину книгу оглядів суден; дозвіл на право користування судновою радіостанцією; пасажирське свідоцтво (для пасажирських суден); мірильне свідоцтво (тільки для суден, призначених для перевезення вантажів).

У відповідності до переліку документів Регістру судноплавства України, що видаються в результаті його наглядової діяльності, такими документами зокрема є: свідоцтво про придатність до плавання - видається на самохідні і несамохідні судна під прапором України, крім малих суден, котрі не здійснюють міжнародні рейси. Термін дії 5 років. Щорічно підтверджується; класифікаційне свідоцтво - видається на всі морські, змішаного і внутрішнього плавання судна, самохідні і несамохідні з класом Регістру. Термін дії згідно з відповідними Правилами класифікації і Правилами огляду суден з обов'язковим щорічним підтвердженням; пасажирське свідоцтво - видається на самохідні пасажирські судна, котрі не здійснюють міжнародні рейси. Термін дії 5 років при умові щорічного підтвердження.

Таким чином, як правильно встановлено судом першої інстанції, судновласник зобов'язаний кожного року підтверджувати свідоцтво про придатність до плавання, кваліфікаційне та пасажирське свідоцтва, а у випадку їх не підтвердження експлуатація судна забороняється.

Так, відповідні свідоцтва відповідачем, як судновласником, у 2014 році не були підтверджені, у зв'язку з чим експлуатація теплоходу "ІНФОРМАЦІЯ_1" у 2014 році згідно вимог закону була заборонена, отже позивач за первісним позовом не мав можливості використовувати майно за цільовим призначенням та виконувати умови договору управління.

29.04.2014 р. позивач за первісним позовом направив на адресу відповідача лист з вимогою про розірвання з вимогою про розірвання договору управління майном від 24.04.2013 р. та повернення суми позики. Підставою для звернення стало незаконне перешкоджання відповідачем діяльності позивача за первісним позовом та його уповноважених осіб щодо використання майна, зокрема, скаржником було встановлено охорону, яка не допускала позивача за первісним позовом та його довірених осіб до спірного майна.

Відповідач в свою чергу відповіді про прийняття вказаної пропозиції щодо розірвання договору управління майном від 24.04.2014р. з зазначених підстав не надав.

Тобто, між сторонами не було досягнуто згоди щодо підстав розірвання договору та, відповідно, наслідків розірвання договору, оскільки різні підстави розірвання договору передбачають різні наслідки, передбачені договором.

Згідно п. 8.2. договору управління, установник управління не має права перешкоджати діяльності управителя майна ніякими діями, якщо управитель майна повністю виконує свої зобов'язання за цим договором. У випадку незаконного перешкоджання діяльності управителя майна він має право вимагати дострокового розірвання цього договору, а установник управління зобов'язаний виконати свої зобов'язання за договором позики в повному об'ємі.

Позивач за зустрічним позовом в свою чергу посилається на порушення Управителем майна умов договору управління, зокрема позивач за зустрічним позовом зазначає, що Управитель майна не надавав Установнику управління звітів про свою діяльність, не надав бізнес-плану та здійснював управління неефективно, внаслідок чого позивачем за зустрічним позовом не було отримано прибутку.

Проте, як правильно встановлено судом першої інстанції, твердження позивача за зустрічним позовом щодо ненадання Управителем майна фінансової звітності спростовуються доданими відповідачем за зустрічним позовом до відзиву на зустрічний позов копіями відповідних звітів за навігаційний період 2013 року, а також листом саме позивача за зустрічним позовом від 09.07.2013 р. № 47, з якого вбачається, що Управитель майна надавав позивачу за зустрічним позовом фінансові звіти, проте, як зазначив Установник управління у вказаному листі, звіт відповідача за зустрічним позовом за червень 2013 року не відповідає вимогам фінансової звітності та до вказаного листа було додано зразок фінансового звіту.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне посилання позивача за зустрічним позовом на ненадання Управителем майна бізнес-плану є безпідставним, оскільки умовами договору управління не передбачено відповідного обов'язку Управителя майна.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо тверджень позивача за зустрічним позовом стосовно неотримання ним прибутку, що згідно положень Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. Таким чином відсутність прибутку є одним з можливих наслідків підприємницької діяльності.

Так, позивачем за зустрічним позовом не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ст.ст. 33,34 Господарського процесуального кодексу України факт невиконання чи неналежного виконання Управителем майна своїх обов'язків за договором управління.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення первісних позовних вимог в частині розірвання договору управління від 24.04.2013 р. б/№, з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 1029 Цивільного кодексу України, за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 1044 Цивільного кодексу України договір управління майном припиняється у разі дострокового припинення управління майном, якщо це передбачено цим договором, або за рішенням суду.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

З огляду на викладене, зокрема належне виконання позивачем за первісним позовом умов Договору управління, чинення відповідачем за первісним позовом з початку навігаційного сезону 2014 року перешкод Управителю майна щодо виконання повноважень, передбачених Договором управління, які полягають у не допуску Управителя майна та його уповноважених осіб до спірного майна, а також у бездіяльності судновласника щодо належного оформлення всіх передбачених законодавством дозвільних документів на експлуатацію спірного майна, зважаючи на положення п. 8.2. договору управління, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для розірвання договору управління від 24.04.2013 р. б/№.

Дослідивши матеріали справи, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення первісного позову в частині стягнення з відповідача суми позики у розмірі 1205673,48 грн., що еквівалентно 103521,00 дол. США, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2.1. договору позики грошовий еквівалент суми позики 827127,00 грн. у доларах США, а саме 103521,00 доларів США.

Відповідно до ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ч. 2 ст. 533 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Пунктом 2.1 договору позики визначено грошовий еквівалент в іноземні валюті - доларах США, а тому зобов'язання з повернення суми позики в розмірі 103521,00 дол. США, передбачене п. 4.1 договору, підлягає виконанню у гривнях та визначається за офіційним курсом долара США на день платежу.

Відповідно до п. 4.2 договору позики у разі часткового повернення позики позивач (Позикодавець) на вимогу Позичальника видає розписку в одержанні грошей.

Згідно з п. 9.4 договору позики після повного виконання Позичальником зобов'язань за цим договором Позикодавець повинен передати свій примірник цього договору з відміткою про одержання грошей Позичальнику, а у випадку неможливості повернення боргового документа - вказати про це у розписці, яку він повинен видати Позичальнику відповідно до вимог ст. 545 Цивільного кодексу України.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, останнім сума позики повернута не була ні повністю, ні в частині.

На час розгляду справи в суді першої інстанції сума в розмірі 1 205 673,48 грн. згідно з офіційним курсом НБУ еквівалентно 103 521,00 дол. США

Тобто, відповідач за первісним позовом зобов'язаний достроково повернути суму позики в розмірі 1 205 673,48 грн.

При цьому, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що відповідно до умов договору позики термін повернення позики - 31.12.2014р. і оскільки вимога про дострокове розірвання договору позики позивачем за первісним позовом не заявлялась, то він не має права вимагати від відповідача дострокового повернення грошових коштів, отриманих ним в позику за цим договором, з огляду на наступне.

Відповідно до п. 8.2 Договору управління майна у випадку незаконного перешкоджання діяльності Управителя майна він має право вимагати дострокового розірвання цього договору, а Установник управління зобов'язаний виконати свої зобов'язання за договором позики в повному обсязі.

Отже, внаслідок порушення умов договору управління майном відповідачем за первісним позовом настають правові наслідки, встановлені договором та законом, а саме:

- розірвання договору управління майном;

- дострокове повернення суми позики за договором позики;

- відшкодування збитків.

Відповідно до ст. 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Оскільки, договір позики та договір управління майном були укладені в один день - 24.04.2013 р., та були взаємопов'язані між собою, то, з урахуванням свободи договору та досягнення згоди між сторонами, в договорі управління майном було правомірно встановлено наслідком його порушення дострокове повернення суми позики за договором позики.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку щодо задоволення позовної вимоги про дострокове стягнення суми позики з відповідача за первісним позовом

При цьому, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що жодного нормативно-правового обґрунтування на спростування вказаного висновку представником скаржника ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Розглянувши позовну вимогу Позивача за первісним позовом про стягнення з відповідача 20000,00 грн. збитків, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в цій частині, з огляду на наступне.

Так, дана позовна вимога була мотивована тим, що Управителем майна за період з листопада 2013 р. по березень 2014 р. були понесені витрати на підготовку теплоходу до навігаційного сезону, зокрема, як зазначає позивач за первісним позовом, на суму приблизно 10000,00 грн. Крім того, внаслідок неможливості використання теплоходу за цільовим призначенням, позивач недоотримав прибуток від організації заходів на теплоході на загальну суму близько 10000,00 грн.

Проте, як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, позивачем за первісним позовом не було надано ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів понесення ним витрат у сумі 10000,00 грн., а також можливості отримання 10000,00 грн. прибутку. Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що вказані суми були визначені позивачем за первісним позовом як приблизні.

Відповідно до ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Розглянувши зустрічну позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО" до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 про стягнення шкоди у сумі 725122,00 грн., завданої невиконанням відповідачем за зустрічним позовом договору управління майном від 24.04.2013 р. б/№, Київський апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в її задоволенні, з огляду на наступне.

Так, зустрічна позовна заява містить посилання на ст. 1043 Цивільного кодексу України та зазначає, що відповідачем за зустрічним позовом не виконуються умови договору управління майном, що спричинило Установнику управління збитки у заявленій сумі, а саме: 198182,00 грн. амортизація майна та 526940,00 грн. упущена вигода.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків.

Згідно ч. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, збитками є, зокрема, доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Управитель, який не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управління або вигодонабувача, зобов'язаний відшкодувати установникові управління завдані збитки, а вигодонабувачеві - упущену вигоду (ч. 1 ст. 1043 Цивільного кодексу України).

Частиною 2 ст. 224 Господарського кодексу України встановлено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 225 Господарського кодексу України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Частиною 4 ст. 623 Цивільного кодексу України встановлено, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Отже, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення:

- протиправна поведінка;

- збитки;

- причинний зв'язок між протиправною поведінкою боржника та збитками;

- вина правопорушника.

Пред'явлення вимоги про відшкодування неодержаних доходів (упущеної вигоди) покладає на кредитора обов'язок довести, що ці доходи (вигода) не є абстрактними, а дійсно були б ним отримані в разі належного виконання боржником своїх обов'язків. При визначенні реальності неодержаних доходів мають враховуватися заходи, вжиті кредитором для їх одержання. У вигляді упущеної вигоди відшкодовуються ті збитки, які могли б бути реально отримані при належному виконанні зобов'язання.

Як було зазначено вище, позивач за первісним позовом, належним чином виконував договір управління майном до моменту незаконного перешкоджання його діяльності, а отже відсутній елемент складу цивільного правопорушення - протиправної поведінки, а відсутність прибутку від здійснення господарської діяльності, сама по собі не свідчить про наявність збитків.

З огляду на викладене, Київський апеляційний господарський суд не приймає як належне твердження скаржника, що позивач за первісним позовом не виявив при управлінні майном належної турботливості про інтереси установника управителя скаржника.

Так, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність усіх елементів складу цивільного правопорушення та, відповідно, відсутність підстав для покладення відповідальності на позивача за первісним позовом з відшкодування збитків, у тому числі у вигляді упущеної вигоди.

Крім того, Київський апеляційний господарський суд відзначає, що Звіт про оцінку технічного стану т/х «ІНФОРМАЦІЯ_1» та розміру упущеної вигоди від його використання в навігацію 2013 року не є висновком судового експерта, передбаченого ст. 42 Господарського процесуального кодексу України, а тому є неналежним доказом в розумінні ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України.

ПП МНТЦ «ТРАНССЕРВІС-1» є суб'єктом оціночної діяльності, що підтверджується відповідним сертифікатом № 15687/13 від 09.12.2013 р. та свідоцтвом №10203 від 08.08.2013 р. оцінювача, який безпосередньо виконував оцінку.

Разом з тим, вказані свідоцтва не передбачають можливості здійснення оцінки амортизаційних нарахувань та упущеної вигоди, та визначення вказаних категорій взагалі не передбачено Законом України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні», отже вказаний Звіт не може бути прийнятий судом у якості належного та допустимого доказу на підтвердження заявлених вимог.

Беручи до уваги, що у задоволенні зустрічного позову судом відмовлено, а також враховуючи, що позивачем за зустрічним позовом суду першої інстанції не були надані докази оплати послуг адвоката, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що вимога позивача за зустрічним позовом про відшкодування витрат на оплату послуг адвоката за рахунок відповідача за зустрічним позовом не підлягає задоволенню.

Таким чином, колегія суддів вважає, що місцевим господарським судом повно і всебічно з'ясовані всі обставини справи та надано їм належну правову оцінку.

Доводи апелянта щодо неправильного застосування норм процесуального та матеріального права не знайшли свого підтвердження.

На підставі наведеного, колегія суддів дійшла висновку про те, що прийняте господарським судом рішення відповідає ст. ст. 43, 85 Господарського процесуального кодексу України, вимогам щодо законності та обґрунтованості, підстав для скасування чи зміни рішення, в тому числі, з мотивів, наведених в апеляційній скарзі не вбачається.

За таких обставин, рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2014р. у справі №911/1823/14 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО"- задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 -105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АНТОР-ЕКСПО" залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 18.08.2014р. у справі №911/1823/14- залишити без змін.

3. Матеріали справи №911/1823/14 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя В.В. Сулім

Судді О.М. Гаврилюк

Л.П. Зубець