ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
18 листопада 2014 року Справа № 910/10995/14
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючого Овечкіна В.Е.,
суддівЧернова Є.В., Цвігун В.Л.,
за участю представників:
позивача -Бриль П.О.,
відповідача-Шатохіна О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"
на постановуКиївського апеляційного господарського суду від 30.09.2014
у справі№910/10995/14
за позовомКП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району"
доГО "Міжгалузевий науково-технічний центр "Темп"
про стягнення заборгованості
встановив:
Рішенням господарського суду м.Києва від 18.08.2014 (суддя Блажівська О.Є.), залишеним без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 (судді: Тищенко О.В., Тарасенко К.В., Іоннікова І.А.), в позові відмовлено у зв'язку з необґрунтованістю позовних вимог.
КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" в поданій касаційній скарзі просить рішення та постанову скасувати, прийняти нове рішення про задоволення позову, посилаючись на порушення та неправильне застосування судами норм матеріального права, а саме ст.ст.11,509,530,625,626,901 ЦК України та ст.ст.1,19-21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Зокрема, скаржник вважає діючим та продовженим договір про нарахування та збір платежів з власників (орендарів) за спожиті комунальні послуги на користь їх виробників №109 від 02.04.2007 (далі - договір №109 від 02.04.2007) у зв'язку з відсутністю будь-яких заяв однієї із сторін щодо зміни чи припинення його дії. Крім того, заявник стверджує, що за умов неукладеного договору на постачання комунальних послуг, зобов'язання споживача виникає на підставі закону, а неукладення договору не звільняє споживача від сплати заборгованості за спожиті комунальні послуги.
Колегія суддів, перевіривши фактичні обставини справи на предмет правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, заслухавши пояснення присутніх у засіданні представників сторін, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а оскаржувані рішення та постанова - залишенню без змін з наступних підстав.
Як встановлено судами попередніх інстанцій, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 36647,66 грн. заборгованості за неналежне виконання зобов'язань по оплаті вартості спожитих комунальних послуг, передбачених договором №109 від 02.04.2007, укладеним між КП по утриманню житлового господарства Шевченківської районної у м.Києві ради в особі КП "Житлово-експлуатаційна контора "Лук'янівка" Шевченківської районної у м.Києві ради (сторона-1), правонаступником якого є позивач, та ГО "Міжгалузевий науково-технічний центр "ТЕМП" (сторона-2). Відповідно до умов цього договору сторони погодили, що сторона-1 здійснює нарахування та збір платежів на користь виробників послуг за спожиті стороною-2 комунальні послуги в наданих обсягах. Крім того, позивачем заявлено до стягнення 240,87 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 1553,27 грн.
Згідно з ч.ч.1,2 ст.19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах. Учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг є: власник, споживач, виконавець, виробник.
Відповідно до п.п.1,5 ч.3 ст.20 та п.3 ч.2 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" споживач зобов'язаний укласти договір на надання житлово-комунальних послуг, підготовлений виконавцем на основі типового договору, та оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Виконавець зобов'язаний підготувати та укласти із споживачем договір на надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором.
Таким чином, виходячи з системного аналізу змісту ст.ст.11,509 ЦК України та ч.1 ст.19, п.п.1,5 ч.3 ст.20, п.3 ч.2 ст.21 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" відносини між сторонами по справі (виконавцем та споживачем), як учасниками відносин у сфері житлово-комунальних послуг, повинні ґрунтуватися на договорі про надання житлово-комунальних послуг, укладеному на основі типового договору, а обов'язку споживача (відповідача) оплачувати вартість житлово-комунальних послуг має передувати виконання позивачем обов'язку підготувати договір на надання житлово-комунальних послуг та надати його на підписання споживачу.
Разом з тим, відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Згідно з ч.ч.2,3 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ч.8 ст.181 ГК України у разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним (таким, що не відбувся).
З матеріалів справи вбачається, що сторонами не визначено конкретний строк дії договору №109 від 02.04.2007 (п.5.1 договору №109 від 02.04.2007), останній в силу приписів ч.3 ст.180 та ч.8 ст.181 ГК України є неукладеним, тобто не створює правових наслідків для його сторін, а, відтак, не може бути підставою для стягнення з відповідача заборгованості за невиконання передбачених ним зобов'язань.
За таких обставин, касаційна інстанція не може прийняти до уваги безпредметні твердження заявника про чинність договору №109 від 02.04.2007 з підстав його продовження на той самий строк через відсутність будь-яких заяв однієї із сторін щодо зміни чи припинення його дії, оскільки строк дії договору сторонами невизначений.
Крім того, якщо припустити укладеність договору №109 від 02.04.2007, колегія не може не погодитися з висновком суду першої інстанції про те, що у зв'язку з відсутністю належних та допустимих доказів на підтвердження виставлення та направлення позивачем на адресу відповідача рахунків на оплату комунальних послуг згідно умов договору №109 від 02.04.2007, обов'язок відповідача щодо оплати комунальних послуг не настав з урахуванням положень ст.530 ЦК України. Адже, як правильно зазначив місцевий господарський суд, з наявної у справі претензії від 30.04.2014 та додатків до неї (а.с.85-86) неможливо достеменно встановити, які саме рахунки та за який період були надіслані відповідачу, і цей висновок заявником не спростовано.
Касаційна інстанція також відхиляє посилання скаржника в обґрунтування своїх заперечень на постанову ВГСУ від 15.05.2013 у справі №5017/2891/2012, так як предметом позову у зазначеній справі було стягнення зі споживача коштів за комунальні послуги, фактично надані на позадоговірних засадах, в той час як предметом позову у даній справі є вимоги про стягнення заборгованості за послуги, надані за договором, що не слід ототожнювати.
Таким чином, суди попередніх інстанцій правомірно вирішили даний спір в межах заявлених предмета та підстав позову.
Разом з тим, колегія зазначає, що заявник з метою захисту свого порушеного права не позбавлений можливості звернутися з позовом про стягнення вартості комунальних послуг в якості фактично наданих на позадоговірних засадах.
Водночас, відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З огляду на те, що судами попередніх інстанцій не встановлено та позивачем не доведено ані прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання за договором №109 від 02.04.2007, ані направлення позивачем на адресу відповідача вимоги про сплату заборгованості, колегія також погоджується з висновками судів про відмову у задоволенні позову в частині стягнення 240,87 грн. інфляційних втрат та 3% річних в сумі 1553,27 грн.
Інші наявні заперечення заявника зводяться передусім до посилань на неналежну оцінку судами доказів по справі (договір №109 від 02.04.2007) та до намагань надати перевагу певним доказам (копії табуляграм (облікових карток), докази направлення претензії та рахунків на оплату комунальних послуг), проте, згідно імперативних приписів ч.2 ст.1117 ГПК України касаційна інстанція не має права вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Зважаючи на вищенаведене, колегія не вбачає підстав для задоволення скарги.
Враховуючи викладене та керуючись ст.ст.1115,1117-11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 30.09.2014 у справі №910/10995/14 залишити без змін, а касаційну скаргу КП "Центр обслуговування споживачів Шевченківського району" - без задоволення.
Головуючий, суддя В.Овечкін
Судді: Є.Чернов
В.Цвігун