Справа №2-14/2007 року.
РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 січня 2007 року Великолепетиський районний суд Херсонської області у складі:
головуючого Соловйова В.В.
при секретарі Перлик О.С
представників відповідача Зінченко Г.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду смт. Велика Лепетиха Херсонської
області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до головного управління
праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації та
Державного казначейства України про стягнення недоплаченої щорічної разової грошової
допомоги
ВСТАНОВИВ: Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів про стягнення недоплаченої одноразової щорічної грошової допомоги, мотивуючи свої позовні вимог тим, що згідно ст.5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" він визнаний учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням учасника бойових дій. За ст. 12 зазначеного Закону йому, щорічно, до п'ятого травня повинна надаватися одноразова грошова допомога в розмірі п'яти мінімальних пенсій за віком. Ця пільга також встановлена Законом №367 - XIV від 25.12.1998 року. Згідно діючого цивільного законодавства термін давності на заявлені ним позовні вимоги не розповсюджуються, а тому розрахунок суми боргу повинен проводитися з часу призначення йому зазначеної пільги. За ст.2 вказаного Закону та ст.22 Конституції України права та пільги для ветеранів війни та членів їх сімей не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни а при прийнятті нових законів або внесенні змін в діючі - не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Але в суперечить зазначеним нормам матеріального права грошова допомога за 1999 рік не виплачена, а за 2000-2006 років виплачена не в повному обсязі. Так, за 1999 рік не сплачено одноразову щорічну грошову допомогу у розмірі 124.50грн., за 2000 рік не доплачено 1042.80грн., за 2001 рік - 1203.85грн., за 2002 рік - 1260.00грн., за 2003 рік - 1250.00грн., за 2004 рік - 1303.45грн., за 2005 рік -1410.00грн. та за 2006 рік - 1410.00грн., загальна сума недоплати становить 9004.60 грн. Відповідно постанови Уряду №486 від 11.04.2002 року, п.2 а також ч.1ет.17 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" встановлено, що виплата разової допомоги здійснюється органами праці та соціального захисту населення, тобто відповідачами. Неправомірні дії відповідачів, невиконання ними покладених па них законом обов'язків і ігнорування ними призводять до серйозного погіршення його матеріального становища. Вважає, що недотримання відповідачами Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" суперечить нормам Конституції України так як його права визнані як зазначеними Законами так і підтверджені рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №20рп/2004. Невиконання вимог діючого законодавства порушує його права як громадянина і учасника бойових дій, оскільки законом не передбачено обмеження виплат з будь яких підстав. Невиплата в добровільному порядку встановлених законодавством грошових коштів змусило його звернутися до суду за захистом своїх порушених прав та наданих йому пільг. Спір з виплати йому призначеної грошової допомоги у добровільному порядку не вирішується. Позивач просить суд стягнути з відповідачів на свою користь суму недоплаченої разової щорічної грошової допомоги як учаснику бойових дій у розмірі 9004.60 гривен та моральну шкоду у розмірі 2000 гривен.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав.
Представник Державного казначейства України до суду не з'явився, але надав суду слідуючи пояснення: згідно з ч. 1, ч. 2 ст.21 Бюджетного кодексу України для здійснення програм та заходів, які проводяться за рахунок коштів бюджету, бюджетні асигнування надаються розпорядникам бюджетних коштів. Кошти бюджету, які отримують фізичні та юридичні, що не мають статусу бюджетних установ надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів. Відповідно до Положення про Міністерство праці та соціальної політики України, затвердженого Указом Президента України від 30.08.2000 р. За № 1035/2000 Мінпраці України є головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у сфері соціального захисту населення, соціального обслуговування населення, та згідно ст.22 Бюджетного кодексу України є головним розпорядником бюджетних коштів. Також згідно з Положенням про Міністерство праці та соціальної політики України, Міністерство праці відповідно до покладених завдань здійснює в межах своїх повноважень контроль за додержанням законодавства щодо надання пільг у чому числі ветеранам війни, забезпечує через систему підпорядкованих йому органів реалізацію прав громадян на соціальний захист шляхом своєчасного та адресного надання соціальної допомоги. З цією метою річними розписами асигнувань загального фонду державного бюджету за програмою "Щорічна разова грошова допомога ветеранам війни" передбачалися асигнування, які були виділені згідно закону про державний бюджет України на відповідні роки у повному обсязі. Державне казначейство України не порушувало прав та охоронюваних законом інтересів позивача, не перебувало з ним у будь-яких відносинах останній не висуває вимог до Державного казначейства тому вважає, що законних підстав вирішувати питання про взаємовідносини між позивачем та Державним казначейством України немає. Вважають, що в діях Державного казначейства України немає порушень чинного законодавства і просять суд притягнути в якості відповідача Міністерство праці та соціальної політики України, відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог до Державного казначейства України, а також справу розглянути у відсутність їхнього представника.
Представник управління праці та соціального захисту населення Великолепетиської районної державної адміністрації Зінченко Г.П. позов не визнала та надала суду заперечення в яких зазначила, що згідно із вимогами абзацу 12 та 22 пункту 4 Положення про управління праці та соціального захисту населення районної державної адміністрації основними завданнями управління є забезпечення в межах своїх повноважень дотримання законодавства про працю та охорону праці, зайнятість, загальнообов'язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення та соціальний захист населення, забезпечення цільового використання коштів, передбачених для вирішення соціальних питань. Позивачу було виплачено за ст.33 Закону України "Про Державний бюджет України на 2000 рік" 40 грн., за ст.20 зазначеного закону на 2001 рік 40грн., за ст. 19 зазначеного закону на 2002 рік 80грн., за ст.28 закону на 2003 рік 90грн., за ст.34 закону на 2005 рік 250грн., за ст.30 закону на 2006 рік 250грн. На теперішній час всі ці норми законів про Державний бюджет є діючими, їх не визнано такими, що не відповідають Конституції України. Вважає, що за вказані роки позивачу виплата щорічної разової допомоги здійснювалася вірно, йому жодної шкоди нанесено не було, його права не порушувалися. Також вважає, що позивачем порушено термін позовної давності відповідно до ст.ст.256, 258 ЦК України за 1999,2000,2001,2002, та 2003 роки. Виплата щорічної разової допомоги у 2004 році була здійснена відповідно до ст.44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік", як учаснику бойових дій у сумі 120 грн., тобто управління праці та соціального захисту населення діяло з дотримання всіх норм та вимог чинного законодавства, а саме ст.19 Конституції України, абз. 12 та 22 пункту 3 Положення про управління праці та соціального захисту населення. Щорічна разова допомога до п'ятого травня. здійснюється згідно ч.4 ст.17 - 1 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" до 30 вересня відповідного року у якому здійснюється виплата допомоги. Після чого залишки коштів за даною програмою повертаються до Державного бюджету України. Після постановления рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року № 20-рп і визнання такими, що не відповідають Конституції України "є неконституційними" положень ст.44 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік" центральними органами виконавчої влади, до теперішнього часу не було видано жодного нормативно-правового акту, яким би було врегульовано питання виплати різниці суми разової допомоги до 5-го травня. У законах України "Про Державний бюджет України на 2005 рік" та "Про Державний бюджет України на 2006 рік" кошти на відшкодування заборгованості по виплаті разової допомоги до 5-го травня не передбачені. Проте вважає, що відшкодування шкоди, згідно із ст.1175 ЦК України фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади, органом місцевого самоврядування нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, повинно відшкодовуватися державою, органом місцевого самоврядування, незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів, від імені яких виступають фінансові органи держави, тобто Державне казначейство України. Просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог у відношенні управління праці та соціального захисту населення, вважає що за позовом має відповідати орган, який відповідає за фінансові зобов'язання держави тобто Державне казначейство України.
Представник відділення державного казначейства у Великолепетиському районі Вергун Т.Г. до суду не з'явилася, але надала заперечення у яких просить суд у задоволенні позовних вимог до районного відділення Державного казначейства у Великолепетиському районі відмовити. У разі задоволення позовних вимог, стягнення недоотриманої одноразової щорічної допомоги, моральної шкоди та судових витрат провести за рахунок Управління праці та соціального захисту населення Великолепетиської районної державної адміністрації.
Вислухавши пояснення сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково, оскільки відповідно до ст. 5 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням НОМЕР_1 Великолепетиським райвійськкоматом (а.с), а тому на підставі зазначеного закону він повинен отримувати до 5 травня кожного року разову грошову допомогу у розмірі п'яти мінімальних розмірів пенсії за віком, що визнано сторонами, а тому не підлягають доказуванню відповідно до ч.1 ст.61 ЦПК України.
Відповідно до чинного законодавства, мінімальна пенсія за віком становила; у 1999 році - 24.90грн., 2000 році - 216.56грн., 2001 році - 248.77грн., 2002 році - 268.00грн., 2003 році -268.00грн, 2004 році - 284.69грн., 2005 році - 332.00грн., і у 2006 році - 332.00 грн. Але позивачем не подано заяви про поновлення строків позовної давності, як того вимагають ст. 257, ч. 3 ст. 267 ЦК України, оскільки ст.ст.256, 257 ЦК України передбачено загальну позовну давність у три роки, тобто законодавцем встановлено трирічний строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, тоді як представником відповідача в запереченні на позов було зазначено, що відповідно до ст.ст. 256, 258 ЦК України термін позовної давності за вимогами позивача про стягнення недоплачених коштів за 1999-2003 роки сплив. Отже, цивільному захисту підлягають права та інтерес позивача порушені відповідачем у 2004, 2005 та 2006 роках, а тому відшкодуванню на підставі ст. 257 ЦК України, підпункту 4 пункту 22 статті 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням. п'ятикратного розміру мінімальної пенсії за віком, підлягає щорічна разова грошова допомога за вказані роки.
Згідно ст. 1175 ЦК України шкода завдана фізичній або юридичній особі в результаті прийняття органом державної влади нормативно-правового акту, що був визнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів. Ст. 6 Конституції України визначає, що до органів державної влади відносяться органи законодавчої, виконавчої та судової влади. До нормативно - правових актів належать закони які. приймаються Верховною Радою України, а питання щодо визначення відповідності їх Конституції та законам України належить до виключної компетенції Конституційного Суду України. Згідно рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року була визнана неконституційною ст. 44 ЗУ "Про державний бюджет України на 2004 рік", якою встановлено, що у 2004 році виплата щорічної допомоги відповідно до ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" здійснюється учасника бойових дій у розмір 120 гривен.
Суд вважає, що в разі не зазначення в Державному бюджеті за 2005-2006 роки коштів на виплату разової грошової допомоги відповідно до підпункту 4 пункту 22 ст.12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" з урахуванням п'ятикратного розміру мінімальної пенсії за віком, потрібно застосовувати рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року, і до Державних бюджетів України на 2005-2006 роки в частині цих виплат, оскільки відповідно до ст.22 Конституції України, п.п.2,3 ст.2 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, права та пільги ветеранів війни та членів їх сімей не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни, а нормативні акти органів державної влади і органів місцевого самоврядування, які обмежують вказані права і пільги, встановлені Законом - є недійсними, Конвенцією «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка набула чинності 11.09.1997 року із змінами і доповненнями від 27.04.2006 року передбачено досягнення мети забезпечення і розвитку прав людини та основоположних свобод, визнання і додержання проголошених у ній прав і їх гарантування. Статтею 53 Конвенції зазначено, що ніщо у цій Конвенції не може тлумачитись як таке, що обмежує чи уневажнює будь-які права людини та основоположні свободи, які можуть бути визнані на підставі законів будь-якої Високої Договірної Сторони чи будь-якою іншою угодою, стороною якої вона є, а тому до виплати щорічної разової грошової допомоги згідно пп. 4 п. 22 ст. 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" підлягали і повинні були сплачені саме суми: за 2004 рік - 1423.45грн., за 2005 рік - . 1660.00грн. та за 2006 рік - 1660.00 грн. Крім того, суд враховує рішення Верховного Суду України по конкретній справі, в якій зазначено, що відсутність коштів у Державному бюджеті України не є підставою для невиплати пільг, допомог та інших виплат які встановленні діючим законодавством, а тому вважає, що ОСОБА_1 має право на відшкодування йому недоплаченої суми щорічної разової грошової допомоги за 2004-2006 роки і вона повинна бути відшкодована державою в особі Державного казначейства України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Позивачем в порушення вимог ст.ст. 23, 1167 ЦК України, п. 4 Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" не вказано в чому саме полягає заподіяння йому моральної шкоди, якими протиправними діями вона заподіяна, чим він керувався при визначенні її розміру, не надав доказів заподіяння моральної шкоди, а тому позовна вимога про стягнення з відповідача моральної шкоди у розмірі 2000 гривен є необґрунтована і задоволенню не підлягає, а тому позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково на суму 4123.45 грн. недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій.
На підставі ст.ст. 256,257,258,267,1166,1167,1175 ЦК України, п. 4 Пленуму Верховного суду України №4 від 31.03.1995 року "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", ст.ст.2,5,12 ЗУ "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", ЗУ "Про Державний бюджет України на 2004 рік", ЗУ "Про Державний бюджет України на 2005 рік", ЗУ "Про Державний бюджет України на 2006 рік", рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 року №20-рп/2004, ст.6,22,75 Конституції України, ст.53 Конвенції "Про захист прав людини і основоположних свобод", керуючись ст.ст. 61 .ч 1, 212-215 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути за рахунок коштів Державного бюджету України з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 4123 (чотири тисячі сто двадцять три) гривни 45 копійок недоплаченої щорічної разової грошової допомоги як учаснику бойових дій.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Відмовити ОСОБА_1 в задоволені позову до головного управління праці та соціального захисту населення Херсонської обласної державної адміністрації.
Рішення суду може бути оскаржене через Великолеиетиський районний суд до апеляційного суду Херсонської області. Заява про апеляційне оскарження рішення суду подається протягом десяти днів з дня проголошення рішення, а апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Головуючий підпис
КОПІЯ ВІРНА
В.о. голови суду В.В. Соловйов