Справа № 22-895 Головуючий у 1 інстанції Волкова Н.Ю.
Категорія 29 Доповідач Санікова О.С.
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
4 березня 2008 року Апеляційний суд Донецької області в складі:
головуючого Курило В.П.
суддів: Санікової О.С. , Шамрило Л.Г.
при секретарі Степаненко В.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Донецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1на рішення Кіровського міського суду Донецької області від 17 грудня 2007 року за позовом ОСОБА_1до Комунального підприємства „Компанія з управління житлово-експлуатаційних підприємств" про визнання права користування жилим приміщенням. , -
ВСТАНОВИВ:
В апеляційній скарзіОСОБА_1. просить скасувати рішення Кіровського міського суду Донецької області від 17 грудня 2007 року, яким відмовлено ОСОБА_1. у задоволенні його позовних вимог до Комунального підприємства „Компанія з управління житлово-експлуатаційних підприємств" про визнання права користування жилим приміщенням в квартирі АДРЕСА_1 за безпідставністю позову, - та направити справу на новий судовий розгляд до суду першої інстанції
В обгрунтування апеляційної скарги позивач посилається на незаконність, протирічливість і не об'єктивність рішення суду і, зокрема на те, що суд, не зважаючи на його пояснення і пояснення свідків про те, що він з жовтня 2002 року проживав і проживає в наступний час у спірній квартирі разом із своєю дружиною та дитиною, послався на інші показання, які протирічать дійсності; судом не правильно зазначено відношення до позову представника відповідача; в рішенні суду не були зафіксовані пояснення свідків про те, що він проживав разом з батьком у спірній квартирі, вів з ним спільне господарство, батько бажав його прописати в квартирі, але не зміг цього зробити у зв'язку із зловживанням спиртними напоями, похованням батька займався він, таким чином спірна квартира була його постійним місцем проживання, він сплачував всі комунальні платежі, наявність чи відсутність прописки сама по собі не можуть бути підставою для визнання права користування жилим приміщенням за особою, яка там проживала чи вселилась туди як член сім'ї наймача приміщення, або ж для відмови їй у цьому.
У судовому засіданні апеляційного суду позивач підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник відповідача у судове засідання апеляційного суду не з'явився. Комунальне підприємство „Компанія з управління житлово-експлуатаційних підприємств" про час і місце розгляду справи повідомлене належним чином.
Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1помер ОСОБА_2у віці 54 роки, який був наймачем двокімнатної квартири АДРЕСА_1 на підставі ордера №19, виданого 4 квітня 1977 року на підставі рішення виконкому Кіровської міської ради депутатів трудящих від 23 березня 1977 року і до своєї смерті проживав в ній.
ПозивачОСОБА_1. є сином ОСОБА_2і був прописаний у спірній квартирі з 1980 року до 19 лютого 2002 року; виписався із квартири за власним бажанням. З 9 квітня 2002 року по 31 травня 2005 року позивач був прописаним та проживав у гуртожитку „Уют" по вул. Шахтарській, 41 в м. Кіровське; з 7 червня 2005 року до теперішнього часу прописаний поАДРЕСА_2, де проживає його бабуся.
Згідно акту Комунального підприємства „Компанія з управління житлово-експлуатаційних підприємств" від 14 листопада 2007 рокуОСОБА_1. проживав по АДРЕСА_1 від часу народження з батьком ОСОБА_2., який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, вів з ним сумісне господарство, проживає за даною адресою до теперішнього часу; факт сумісного проживання підтверджено поясненнями свідків ОСОБА_3. та ОСОБА_4. Проте зазначені факти визнані судом необ'єктивними, оскільки протирічать фактичним обставинам.
Судом також визнано, що пояснення позивача про те, що протягом 2000-2002 років він проживав у спірній квартирі з дружиною і дитиною спростовані поясненнями тих же самих свідків; ні одному допитаному у судовому засіданні свідку нічого не відомо щодо сумісного ведення господарства, а сам позивач пояснив, що спільних грошей у них з батьком не було, батько одержував пенсію та витрачав їх на свій розсуд, а він свою заробітну плату витрачав на свій розсуд; ніяких його речей в квартирі не було, всі меблі, які були в квартирі, належали батькові.
Крім того, судом встановлено, що батько позивача ніколи ні в які організації з приводу реєстрації сина у спірній квартирі не звертався, хоча мав таку можливість, оскільки був працездатним; позивачу ніяка організація не відмовляла в реєстрації за місцем проживання батька.
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 311 ч.1 п.4 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд, якщо суд вирішив питання про права та обов'язки осіб, які не брали участь у справі.
Відмовляючи позивачу в задоволенні його позовних вимог, суд виходив з того, що позивачем не надано переконливих доказів того, що спірна квартира була постійним його місцем проживання, у судовому засіданні не достатньо доведено навіть сам факт проживання позивача в спірній квартирі; позивач не був вселення у спірну квартиру у встановленому законом порядку, не був прописаний в ній, наймач квартири не вжив ніяких заходів для набуття його сином права на житло у спірній квартирі, не доведено, в чому полягала досягнута між батьком та сином угода про порядок користування житлом.
Проте до таких висновків суд дійшов без урахування прав та обов'язків інших осіб, які не приймали участі у справі, без всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження всіх доказів, які мають суттєве значення для вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи спірна квартираАДРЕСА_1 була надана ОСОБА_2на підставі ордера №19, виданого 4 квітня 1977 року на підставі рішення виконкому Кіровської міської ради депутатів трудящих від 23 березня 1977 року і у подальшому ним не приватизовувалась. З доданого до матеріалів справи ордера №19 (а.с. 8), виданого на підставі рішення виконкому Кіровської міської ради депутатів трудящих від 23 березня 1977 року, вбачається, що він виданийОСОБА_2. на сім'ю з трьох чоловік, а саме: самого ОСОБА_2., його дружину ОСОБА_5. та сина ОСОБА_1.
Позивач ОСОБА_1з дня народження, тобто з 1980 року проживав у зазначеній квартирі, згодом був в ній прописаний; виписався за власним бажанням у квітня 2002 року.
Відповідно до ст. 18 ЖК України управління житловим фондом здійснюється власником або уповноваженим ним органом у межах, визначених власником.
Згідно роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, наведених у п. 4 постанови від 14 квітня 1985 року № 2 „Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (з наступними змінами та доповненнями) у справах із питань, віднесених до компетенції органів місцевого самоврядування чи місцевої державної адміністрації, або з питань управління житловим фондом, віднесених його власником або уповноваженим ним органом до свого відання згідно ст. 18 ЖК України (наприклад, про визнання ордера недійсним, надання, бронювання або обмін жилого приміщення, визнання права на жиле приміщення крім випадків, коли в ньому проживають інші члени сім'ї позивача), належною стороною повинен бути відповідний орган чи власник житлового фонду.
Проте судом першої інстанції при розгляді позовних вимог ОСОБА_1. про визнання права користування спірним жилим приміщенням на порушення норм процесуального законодавства до участі у справі не залучений як сторона по справі відповідний орган чи власник житлового фонду, до якого відноситься спірна квартира, тобто орган місцевого самоврядування.
За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 303, 307 ч.1 п.5, 311 ч. 1 п.4, 314 ч.1 п.2, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -
УХВАЛИВ:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.
Рішення Кіровського міського суду Донецької області від 17 грудня 2007 року скасувати.
Справу направити на новий судовий розгляд у той же суд в іншому складі суддів.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили негайно і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду України протягом двох місяців з дня набрання законної сили ухвалою апеляційного суду.