ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 січня 2007 р. | № 6/200 |
Вищий господарський суду України у складі колегії суддів:
головуючого Невдашенко Л.П.
суддів: Михайлюка М.В.
Дунаєвської Н.Г.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз”, м. Чернігів |
на постанову | від 19.09.2006 Київського апеляційного господарського суду |
у справі господарського суду | № 6/200 м. Києва |
за позовом | Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз”, м. Чернігів |
до | Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України”, м. Київ |
про | визнання договору частково недійсним |
за участю представників сторін:
від позивача – Томилко М.М.
від відповідача – Тютюнник С.В.
ВСТАНОВИВ:
Рішенням господарського суду м. Києва від 01.06.2006 р., яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2006 відмовлено в задоволенні позову Відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз” до Дочірньої компанії “Газ України” НАК “Нафтогаз України” про визнання пункту 6.1 договору № 06/01-743-00000002 недійсним та затвердження даного пункту в редакції викладеній покупцем в протоколі розбіжностей.
Суд мотивував своє рішення тим, що пункт 6.1 договору на постачання природного газу від 28.12.2001 р. не суперечить нормам чинного законодавства, оскільки ч.2 ст. 21 Закону України “Про підприємства в Україні” встановлено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечить законодавству України.
Крім того, ч.2 п.12 Постанови Кабінету Міністрів України № 1800 від 11.12.2000 р. “Про порядок забезпечення галузей національної економіки і населення природним газом у 2001 році” передбачено, що реалізація газу всім категоріям споживачів здійснюється тільки за умови забезпечення його 100-відсоткової оплати грошима.
Оскаржуючи постанову апеляційного суду та рішення господарського суду скаржник просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити посилаючись на те, що при винесенні судових рішень судом порушено норми матеріального права.
Зокрема скаржник зазначає, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що Постанова Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 13.11.1998 р. № 1785 та Постанова НКРЕ від 12.07.2000 р. № 759 не впливають на домовленість сторін за договором щодо строків оплати поставленого природного газу, а визначають тільки послідовність дій при надходженні коштів від установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів на розподільні рахунки газозбутових підприємств.
Крім того, вище зазначеними постановами встановлено алгоритм, який як імперативна норма, регулює розподіл коштів, які надходять за поставлений природний газ від споживачів, в тому числі і установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів та не передбачає терміну “остаточний розрахунок”, як це передбачено в п. 6.1 договору. Алгоритм передбачає, що всі кошти, які надійшли від споживачів того ж дня перераховуються банком на поточні рахунки за визначеним нормативом газозбутовим та газотранспортним організаціям, а решта –на консолідований розподільчий рахунок постачальника. Газозбутова організація не вправі втручатися у механізм розрахунків, зменшувати чи збільшувати розмір сум на своєму розподільчому рахунку, зменшувати чи збільшувати частку коштів інших учасників газопостачання і таким чином, впливати на частку коштів постачальника газу, яка перераховується на його консолідований рахунок.
Скаржник вказує на те, що він виконує виключно транзитну функцію, і зокрема в проведенні розрахунків, оскільки розрахунок за спожитий газ за спірним договором безпосередньо залежить від надходження коштів від кінцевих споживачів природного газу, а саме від установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.
Заслухавши учасників судового процесу, перевіривши юридичну оцінку встановлених судом фактичних обставин справи та її повноту, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що між Дочірньою компанією “Газ України” НАК “Нафтогаз України” (постачальник) та Відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації “Чернігівгаз” (покупець) 28.12.2001 р. укладено договір № 06/01-00000002 на постачання природного газу, відповідно до умов якого постачальник зобов'язується поставити покупцю в 2002 році природний газ, виключно для потреб споживачів, а саме установ і організацій, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити газ на умовах даного договору.
Порядок розрахунків за надані послуги встановлений п. 6.1 договору, за умови якого позивач здійснює оплату за газ грошовими коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. Остаточний розрахунок за фактично спожитий газ здійснюється до 10 числа, наступного за звітним місяця.
Судами також було встановлено, що позивач, обґрунтував свої вимоги тим, що сторони по договору фактично не узгодили належним чином питання щодо строків проведення розрахунків, оскільки алгоритм не передбачає проведення жодних остаточних розрахунків, у зв'язку з чим, вищезазначений пункт договору підлягає визнанню його недійсним на підставі ст. 48 ЦК УРСР.
Наведеним обставинам суди дали належну оцінку і з урахуванням вимог чинного законодавства, дійшли до обґрунтованого висновку про безпідставність заявленого позову, оскільки сторони досягли згоди по всім істотним умовам договору, які визнані такими за законом та необхідні для договорів даного виду.
Відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України та Національного банку України від 13.11.1998 р. № 1785 “Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ” із змінами та доповненнями, кошти, що надійшли протягом операційного дня від споживачів природного газу, установи банків зараховують на розподільні рахунки газозбутових і газотранспортних підприємств постачальників природного газу. Ці кошти установи банків розподіляють згідно з алгоритмом розподілу коштів з розподільних рахунків газозбутових і газотранспортних підприємств та перераховують на консолідований розподільний рахунок. Алгоритм розподілу коштів розробляється Національною акціонерною компанією “Нафтогаз України” та затверджується Національною комісією регулювання електроенергетики за погодженням з Державною податковою адміністрацією і доводиться до установ банків не пізніше як за 5 днів до початку його використання.
Пунктом 5 Постанови Національної комісії регулювання електроенергетики України від 12.07.2000 р. № 759 “Про алгоритм розподілу коштів, що надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” за поставлений природний газ передбачено, що кошти, які надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств, того ж дня перераховуються уповноваженими банками: на поточні рахунки газозбутових підприємств в частині оплати за надані послуги з транспортування та постачання газу споживачам відповідно до тарифів, затверджених у встановленому порядку; на поточні рахунки підприємств ДК “Укртрансгаз”, ДК “Укргазвидобування”, ВАТ “Укрнафта” і ДАТ “Чорноморнафтогаз” лише в частині оплати за послуги з транспортування газу населенню магістральними, промисловими газопроводами, решта коштів перераховується на консолідований розподільний рахунок ДК “Торговий дім “ “Газ України” НАК “Нафтогаз України”.
Таким чином, суд першої та апеляційної інстанції правомірно прийшли до висновку, що алгоритм розподілу кошті, які надходять на розподільчі рахунки газозбутових підприємств, визначає послідовність дій підприємств та банків, що їх обслуговують, при надходженні коштів на розподільні рахунки підприємств за поставлений природний газ та не змінює встановленого чинним законодавством обов’язку сторін належно виконувати зобов'язання, в т.ч у визначений строк.
Твердження скаржника про порушення і неправильне застосування господарським судом норм матеріального права при прийнятті рішення не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Суд першої та апеляційної інстанції, при винесенні оскаржуваного рішення повно і всебічно з’ясували фактичні обставини справи, дослідили та надали оцінку як доводам позивача так і запереченням відповідача.
В решті касаційна скарга стосується спростування обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, а також заперечень щодо оцінки судом наявних у справі доказів, тому судом касаційної інстанції до уваги не приймаються з огляду на вимоги ч.2 ст. 1115 та ч.1,2 ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України.
З огляду на викладене, Вищий господарський суд України вважає юридичну оцінку, дану Київським апеляційним господарським судом обставинам справи такою, що ґрунтується на матеріалах справи та чинному законодавстві і підстав для задоволення касаційної скарги не вбачає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1119, 11110 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 19.09.2006 у справі № 6/200 залишити без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Головуючий, суддя Л.Невдашенко
Судді: М.Михайлюк
Н.Дунаєвська