У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 листопада 2014 року м. Рівне

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Рівненської області в складі :

головуючого судді Григоренка М.П.,

суддів : Ковальчук Н.М., Рожина Ю.М.,

секретар судового засідання Демчук Ю.Ю., за участю представника позивача ОСОБА_1 та представника відповідача ОСОБА_2, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду від 09 жовтня 2014 року в справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення коштів,

В С Т А Н О В И Л А :

04 липня 2014 року ОСОБА_4 звернувся в Рівненський міський суд з позовом до ОСОБА_3 про стягнення коштів.

В обґрунтування позовних вимог вказував, що 05.03.2009 року в м. Рівне по вулиці Поповича сталася дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої він став інвалідом 2-ої групи під час виконання службових обов'язків.

Між ним та відповідачем було укладено усний договір (домовленість), згідно якого останній визнав та зобов'язався відшкодувати ОСОБА_4 матеріальну та моральну шкоду в розмірі 100800 грн.

Частину коштів по даному договору, в сумі 42000 грн. відповідач передав позивачу відразу, як підтвердження взятих на себе зобов'язань. Решту коштів, в сумі 58800 грн. відповідач зобов'язувався виплатити позивачу в строк до 14.03.2012 року, що підтверджується нотаріально засвідченою заявою (розпискою) ОСОБА_3 від 14.03.2009 року.

Зазначав, що рішенням Рівненського міського суду від 24.10.2013 року залишеним без зміни ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 11.12.2013 року та ухвалою ВССУ від 30.04.2014 року по справі № 569/11852/13-ц (6-3081 ск14) _______________________________________________________________________

Провадження № 22-ц/787/2297/2014 Головуючий у 1 інстанції : Рогозін С.В.

Доповідач : Григоренко М.П.

було повністю задоволено позовні вимоги ОСОБА_4 про стягнення з ОСОБА_3 коштів в сумі 58800 грн., а в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

27.01.2014 року ОСОБА_3 частково сплатив ОСОБА_4 кошти в сумі 3000 грн. (квитанція № 89 від 27.01.2014р.).

Разом з тим, зобов'язання за заявою (розпискою) від 14.03.2009 року та рішення Рівненського міського суду від 24.10.2013 року повністю було виконано за участі відділу ДВС Рівненського МУЮ лише 18.06.2014 року, що підтверджується банківською квитанцією № 77710102 від 18.06.2014 року.

20.05.2014 року ним було направлено відповідачу письмову вимогу про сплату боргу (згідно ст. 625 ЦК України), що складається з індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми боргу по відкритому відносно останнього виконавчому провадженню ВП №41372988.

В зв'язку з цим, вважає, що ОСОБА_3 має сплатити йому заборгованість з урахуванням встановленого індексу інфляції та 3% річних за весь час прострочення, тобто з 14 березня 2012 року по 18 червня 2014 року.

Із цих підстав просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість в сумі 10695,92 грн., яка складається з наступного: 6742,86 грн. - сума індексу інфляції з простроченої суми та 3953,06 грн. - сума 3% річних з простроченої суми, а також 243,60 грн. - витрати на оплату судового збору та 1000 грн. - витрати на правову допомогу.

13.08.2014 року ОСОБА_4 подав до суду заяву про збільшення позовних вимог (а.с. 35), згідно якої просив стягнути з ОСОБА_3 на його користь заборгованість в сумі 11057,12 грн., яка складається з наступного: 7104,06 грн. - сума індексу інфляції з простроченої суми та 3953,06 грн. - сума 3% річних з простроченої суми, а також 243,60 грн. - витрати на оплату судового збору та 1000 грн. - витрати на правову допомогу.

Рішенням Рівненського міського суду від 09 жовтня 2014 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 заборгованість в сумі 11057,12 грн. та судові витрати по справі в сумі 243,60 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено за недоведеністю.

В поданій на рішення суду апеляційній скарзі ОСОБА_3 покликається на його незаконність, через порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи.

Вказує, що дія ч. 2 ст. 625 ЦК України про обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, не поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку із завданням шкоди.

Зазначає, що пунктом 5.2. Постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України №14 від 17.12.2013 року визначено, що обов'язок боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних не виникає у випадках повернення коштів особі, яка відмовилася від прийняття зобов'язання за договором (ст. 612 ЦК України), повернення сум авансу та завдатку, повернення коштів у разі припинення зобов'язання (в тому числі шляхом розірвання договору) за згодою сторін або визнання його недійсним, відшкодування збитків та шкоди, повернення безпідставно отриманих коштів (ст.1212 ЦК України), оскільки відповідні дії вчиняються сторонами не на виконання взятих на себе грошових зобов'язань, а з інших підстав.

Із цих підстав просить скасувати оскаржуване рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В ході апеляційного розгляду справи ОСОБА_3 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.

Позивач просив відхилити апеляційну скаргу, а рішення суду залишити без змін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши доводи апеляційної скарги та вивчивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Повністю задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_5, щодо стягнення із ОСОБА_3 грошового боргу із врахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від простроченої суми, суд першої інстанції керувався положеннями статті 625 ЦК України та виходив із того, що в ході судового розгляду справи було встановлено факт неналежного виконання останнім свого грошового зобов'язання, яке виникло у того на підставі його нотаріально посвідченої заяви від 14 березня 2009 року, в зв'язку із чим відповідач має додатково сплатити позивачу 11057,12 грн.

Даний висновок суду першої інстанції відповідає фактичним обставинам справи, наявним у справі доказам та ґрунтується на законі.

Доводи апеляційної скарги також не спростовують правильності висновків оскаржуваного рішення.

Твердження відповідача про те, що на правовідносини, які виникли між ним та позивачем щодо відшкодування завданої майнової та моральної шкоди, не розповсюджуються положення ст. 625 ЦК України, на увагу не заслуговують, оскільки не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства.

Із матеріалів справи вбачається, що відповідач з власної ініціативи взяв на себе зобов'язання у добровільному порядку відшкодувати позивачу шкоду завдану ним в результаті дорожньо-транспортної пригоди, у зв'язку із чим передав останньому нотаріально завірену розписку з даного приводу, в якій була зазначена конкретна грошова сума та строк передачі цієї суми, але в наступному взяте на себе грошове зобов'язання не виконав, а тому у суду першої інстанції були всі законні підстави для застосування положень ст. 625 ЦК України при вирішенні даного спору.

Крім того, в постанові Верховного Суду України від 1 жовтня 2014 року вказано, що відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пункт 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України однією з підстав виникнення зобов'язання встановлює завдання майнової та моральної шкоди іншій особі.

Згідно із частиною другою статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Відповідно до положень ст. 360-7 ЦПК України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення Рівненського міського суду від 09 жовтня 2014 року підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 313-314, 315 ЦПК України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Рівненського міського суду від 09 жовтня 2014 року залишити без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають право оскаржити ухвалу апеляційного суду та рішення суду першої інстанції до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили ухвали апеляційної інстанції.

Головуючий Григоренко М.П.

Судді : Ковальчук Н.М.

Рожин Ю.М.