Провадження № 22ц/790/7616/14 Головуючий 1-ї інст. - Маслов М.І.

Справа № 2-644/6479/13 Суддя доповідач - Бровченко І.О.

Категорія: договірні

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 листопада 2014 року судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого - Бровченко І.О.,

суддів -Піддубного Р.М., Малінської С.М.,

при секретарі - Афоніні К.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Харкові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2013 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк», третя особа - ОСОБА_2, про визнання правочину недійсним, -

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2013 року Публічне акціонерне товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - ПАТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом про стягнення солідарно з ОСОБА_2, ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 45696, 53 доларів ССША, що за курсом НБУ станом на 03 червня 2013 року складає 365115 грн. 27 коп.

Обґрунтовуючи позовні вимоги представник позивача посилався на те, що 22 листопада 2005 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, згідно з умовами якого останній отримав кредит у розмірі 9207 доларів США на термін до 21 листопада 2012 року зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами у строки та порядку, встановленими кредитним договором.

У забезпечення виконання зобов'язання за кредитним договором 22 листопада 2005 року між банком та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, згідно з яким поручитель відповідає перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором у тому ж розмірі, що і боржник, включаючи сплату відсотків, комісії, винагороди, штрафів, пені та інших платежів.

У зв'язку з тим що ОСОБА_2 не виконує свої зобов'язання за кредитним договором та у нього утворилась заборгованість, банк просив позовні вимоги задовольнити.

У жовтні 2013 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зустрічним позовом, в якому просив визнати договір поруки недійсним.

В обґрунтування вимог ОСОБА_1 посилався на те, що від імені банку вказаний договір було підписано особою, яка не була уповноважена на укладення такого правочину, а також його, як поручителя, не було повідомлено про умови кредитного договору.

Заочним рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2013 року позов ПАТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково.

Стягнуто солідарно із ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 31542, 26 доларів США, що за курсом 7.99 відповідно до службового розпорядження НБУ від 03 червня 2013 року складає 252022 грн. 66 коп., а також судовий збір у розмірі 3441 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 відмовлено.

Ухвалою Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 10 лютого 2014 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення від 19 грудня 2013 року по цивільній справі за позовом ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованостізалишено без задоволення.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 березня 2014 року заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2013 року в частині солідарного стягнення з ОСОБА_1 скасовано та ухвалено нове рішення.

Відмовлено ПАТ КБ «ПриватБанк» у задоволенні позову до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 22 листопада 2005 року № НАЕ4АК08950002 та на підставі договору поруки від 22 листопада 2005 року № НАЕ4АК08950002/1. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ рішення апеляційного суду Харківської області від 11 березня 2014 року в частині позовних вимог до ОСОБА_1 скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить заочне рішення суду скасувати частково та ухвалити нове, яким відмовити ПАТ КБ «Приватбанк» у задоволенні позовних вимог до нього та задовольнити його зустрічний позов. Обґрунтовуючи скаргу посилається на порушення судом норм матеріального та процесуального права; неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи. Заочне рішення суду першої інстанції перевіряється в частині позовних вимог до ОСОБА_3, розмір заборгованості ОСОБА_2 відповідно до умов договору № НАЕ4АК0895002 від 22 листопада 2005 року та судові витрати стягнуті з останнього не переглядаються, апелянтом не оскаржується (Т. 1 а.с. 222).

Вислухав доповідь судді, пояснення осіб, які беруть участь у справі, встановивши обставини справи, перевірив зібрані по справі докази, обговоривши доводи апеляційної скарги судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Частиною 4 статті 559 ЦК України передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

Згідно з ч.1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відхиляє апеляційну скаргу, якщо визнає, що суд першої інстанції постановив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено наявними в справі доказами, що 22 листопада 2005 року між закритим акціонерним товариством комерційним банком «ПриватБанк», правонаступником якого є ПАТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_4 укладено кредитний договір № НАЕ4АК0895002, згідно з яким позичальнику на умовах строковості, платності та забезпеченості було надано кредит у сумі 9207 доларів США з кінцевим терміном повернення 21 листопада 2012 року та сплатою щомісячних процентів за користування кредитним коштами у розмірі 12,48 річних.

У забезпечення виконання позичальником - ОСОБА_2 своїх договірних зобов'язань за вказаним кредитним договором 22 листопада 2005 року між ЗAT КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено договір поруки № НАЕ4АК0895002/1, згідно з яким останній поручився перед кредитором за виконання позичальником у повному обсязі взятих на себе кредитних зобов'язань та взяв на себе солідарну з боржником відповідальність за їх невиконання, в тому числі й щодо сплати щомісячних та підвищених відсотків, комісійної винагороди, штрафу та пені, а також відшкодування усіх можливих збитків.

Згідно з п. 11 договору поруки від 22 листопада 2005 року цей договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до повного виконання зобов'язань за кредитним договором.

Відповідно до п. 12 вказаного договору порука за цим договором припиняється після закінчення 5 (п'яти) років з дня настання терміну повернення кредиту за кредитним договором.

Станом на 03 червня 2013 року заборгованість ОСОБА_2 перед банком становить 45696,53 доларів США, яка складається із: 7401,55 доларів США - заборгованість за кредитом; 8431,03 доларів США - заборгованість за процентами за користування кредитом; 1443,54 доларів США - заборгованість з комісії за користування кредитом; 28420, 41 доларів США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції керувався положеннями ст. ст. 526, 530, 1050 ЦК України та виходив з того, що зобов'язання повинні виконувати належним чином та у термін, передбачений договором, одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається, боржник не звільняється від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання. При цьому на підставі ст. 258 ЦК України суд першої інстанції вважав, що, з урахуванням заяви про застосування позовної давності, пеня підлягає стягненню за рік, який передував зверненню до суду.

Судова колегія погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Посилання ОСОБА_1 що його порука припинена, зокрема із закінченням строку її чинності та спливом позовної давності, належними та допустимими доказами не підтверджено.

Апелянтом не враховано, що за змістом ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Відповідно до умов договору поруки останній діє протягом 5 років після закінчення терміну повернення кредитуза кредитним договором, що свідчить про встановлення строку припинення поруки у розумінні ст. 251, ч. 4 ст. 559 ЦК України. Таким чином, кредитор звернувся до суду з позовом протягом строку дії поруки. Доказів підтверджуючих, що договорі поруки припинено, матеріали справи не містять.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 щодо невірного розрахунку суми заборгованості, висновків суду не спростовують.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (частина перша, друга статті 554 ЦК України. Рішенням апеляційного суду Харківської області від 11 березня 2014 року та ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 24 вересня 2014 року в частині грошових коштів, які повинні бути стягнуті з ОСОБА_2 залишено без змін. Згідно ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрло законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи, або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Що ж стосується інших доводів апеляційної скарги ОСОБА_1, наведених на її обґрунтування, то ці доводи апелянта в даному випадку процесуальне рішення суду, прийняте по суті розглянутого ним питання не спростовують і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного його вирішення.

За таких обставин судова колегія приходить до висновку про постановлення районним судом рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, у відповідності з обставинами справи, наданими сторонами доказами та, відповідно, про відсутність підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, ст.ст. 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Заочне рішення Орджонікідзевського районного суду м. Харкова від 19 грудня 2013 року залишити без змін.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий:

Судді -