ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 листопада 2014 року Справа № Б-39/147-10

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддівМіщенка П.К., Катеринчук Л.Й., Погребняка В.Я.

розглянувши касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах

на постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 року

у справі господарського суду за заявою№ Б-39/147-10 Харківської області Відкритого акціонерного товариства "Харківшляхбуд"

про визнання банкрутом

Представники сторін у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

В С Т А Н О В И В:

Ухвалою господарського суду Харківської області від 29.07.2014 року (суддя Усатий В.О.) відхилено вимоги Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах в сумі 19 130,23 грн. витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за період з вересня 2013 року травень 2014 року.

Не погодившись із наведеною ухвалою, Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах звернулось до апеляційного господарського суду, в якій просило скасувати ухвалу господарського суду Харківської області від 29.07.2014 року та прийняти нове рішення, яким задовольнити заяву кредитора - Управління Пенсійного фонду України у м. Сумах до боржника про визнання поточних кредиторських вимог у розмірі 19130,23 грн. з відшкодуванням фактичних витрат на виплату та доставку пільгових пенсій за вересень 2013 року-травень 2014 року.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 року (Головуючий суддя - Здоровко Л.М., судді: Плахов О.В., Шутенко І.А.) ухвалу господарського суду Харківської області від 29.07.2014 року у справі №Б-39/147-10 залишено без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Не погодившись із наведеними рішеннями попередніх судових інстанцій, Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на порушення та невірне застосування норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 року у справі № Б-39/147-10.

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи, проаналізувавши застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, постановою господарського суду Харківської області від 04.07.2013 року у справі № Б-39/147-10 Відкрите акціонерне товариство "Харківшляхбуд" визнано банкрутом. Ліквідатором призначено арбітражного керуючого Жарова П.В., якого зобов'язано в строк до 04.07.2014 року виконати ліквідаційну процедуру. Зокрема, здійснити в офіційних друкованих органах офіційне оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури із зазначенням: найменування та інших реквізитів боржника, визнаного банкрутом; найменування господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство; дату прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури; відомості про ліквідатора (ліквідаційну комісію).

Ухвалою місцевого господарського суду від 24.12.2013 року затверджено реєстр вимог кредиторів.

10.06.2014 року до господарського суду Харківської області надійшла заява Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах про визнання поточних кредиторських вимог, з проханням визнати поточні кредиторські вимоги в сумі 19130,23 грн. та включити їх до реєстру вимог кредиторів (т. 58 а.с.1).

29.07.2014 року, розглянувши заяву Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах, господарський суд Харківської області, висновок якого підтримав Харківський апеляційний господарський суд у постанові від 01.09.2014 року, відхилив вимоги заявника, з огляду на те, що чинним законодавством не передбачена капіталізація витрат на виплату та доставку відповідних пенсій, тому у ліквідаційній процедурі, в установлений Законом про банкрутство строк, можуть бути заявлені лише вимоги щодо витрат на виплату і доставку пенсій, які виникли в процедурі розпорядження майном, оскільки після визнання боржника банкрутом відповідні зобов'язання не виникають.

Відповідно до статті 41 Господарського процесуального кодексу України, провадження у справах про банкрутство здійснюється у порядку, передбаченому цим кодексом з врахуванням вимог Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (В редакції після 19.01.2013 року набуття чинності внесених змін).

Відповідно до пункту 4 частини 8 статті 23 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поточні кредитори з вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, можуть пред'явити такі вимоги після прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури.

Згідно з частиною 1 статті 38 вказаного Закону з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури: господарська діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі неможливості її продажу за виключенням укладення та виконання договорів, що мають на меті захист майна банкрута або забезпечення його збереження (підтримання) у належному стані, договорів оренди майна, яке тимчасово не використовується, на період до його продажу в процедурі ліквідації тощо; строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута вважається таким, що настав; у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; вимоги за зобов'язаннями боржника, визнаного банкрутом, що виникли під час проведення процедур банкрутства, можуть пред'являтися тільки у межах ліквідаційної процедури протягом двох місяців з дня офіційного оприлюднення повідомлення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

Тобто, вказана норма права встановлює, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури у банкрута не виникає жодних додаткових зобов'язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури; у такої особи виникає особливий статус.

Приписами частини 2 статті 41 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", зокрема, передбачено, що з дня визнання боржника банкрутом та відкриття ліквідаційної процедури ліквідатор повідомляє працівників банкрута про звільнення та здійснення його відповідно до законодавства України про працю. Виплата вихідної допомоги звільненим працівникам банкрута провадиться ліквідатором у першу чергу за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута, або отриманого для цієї мети кредиту.

Відповідно до частини 8 статті 41 Закону про банкрутство визначено, що кошти, які надходять при проведенні ліквідаційної процедури, зараховуються на основний рахунок боржника. З основного рахунка здійснюються виплати кредиторам у порядку черговості, визначеному цим Законом.

Згідно з ст. 45 Закону про банкрутство передбачена черговість задоволення вимог кредиторів. У другу чергу задовольняються вимоги, що виникли внаслідок зобов'язань із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інше соціальне страхування, крім вимог, задоволених позачергово, з повернення невикористаних коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності.

Таким чином, у відповідності до статей 38, 41, 45 Закону про банкрутство, у ліквідаційній процедурі нові зобов'язання у банкрута можуть виникати виключно у випадках, прямо передбачених Законом про банкрутство. Такими випадками є зобов'язання з оплати комунальних і експлуатаційних витрат та інших витрат, пов'язаних із здійсненням ліквідаційної процедури (частина 8 статті 41 Закону).

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" збір на обов'язкове державне пенсійне страхування платники збору, визначені у частині другій цієї статті, сплачують до Пенсійного фонду України у порядку, визначеному законодавством України.

Процедура стягнення заборгованості зі сплати внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (далі - страхові внески), сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування з окремих видів господарських операцій та інших платежів до бюджету Пенсійного фонду України, нарахування і сплати фінансових санкцій та пені, а також відшкодування підприємствами витрат Пенсійного фонду України на виплату та доставку пенсій, призначених на пільгових умовах, визначена Інструкцією про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженою постановою правління Пенсійного фонду України від 19.12.2003 р. № 21-1 та зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 16.01.2004 р. за № 64/8663, якою передбачено, що відшкодування фактичних витрат на виплату та доставку пенсій працівниками підприємства здійснюється до внесення запису до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що підприємства та організації з коштів, призначених на оплату праці, вносять до Пенсійного фонду плату, що покриває фактичні витрати на виплату і доставку пенсій особам, які були зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, крім тих, що були безпосередньо зайняті повний робочий день на підземних роботах (включаючи особовий склад гірничорятувальних частин) з видобутку вугілля, сланцю, руди та інших корисних копалин, на будівництві шахт та рудників за списком робіт і професій, затвердженим Кабінетом Міністрів України, починаючи з дня набрання чинності цим Законом, у розмірі 20 відсотків з наступним збільшенням її щороку на 10 відсотків до 100-відсоткового розміру відшкодування фактичних витрат на виплату і доставку цих пенсій до набуття права на пенсію за віком відповідно до цього Закону.

Виходячи з викладеного порядку формування джерел (коштів, призначених на оплату праці), з яких підприємства та організації здійснюють внесення до Пенсійного фонду України плати, що покривають фактичні витрати на виплату та доставку пільгових пенсій, та враховуючи, що відповідно до норм (ч. 2 п. 9 статті 41 Закону про банкрутство) з дня визнання підприємства банкрутом та відкриття відносно нього ліквідаційної процедури працівників цього підприємства повідомляється про звільнення в установленому законом порядку, кошти на оплату праці не перераховуються, виплата заробітної плати припиняється, а фонд оплати праці саме з метою оплати праці працівників з вказаного часу припиняє своє формування.

З огляду на викладені норми права та обставини справи, з урахуванням приписів статті 38 Закону про банкрутство, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що з дня прийняття господарським судом постанови про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури строк виконання всіх грошових зобов'язань банкрута та зобов'язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), повернення коштів Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності вважається таким, що настав.

Отже, звернення Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах до суду з грошовими вимогами у розмірі 19130,23грн. за вересень 2013 року-травень 2014 року, що складають витрати на виплату і доставку пільгових пенсій, які виникли після визнання боржника банкрутом та введення ліквідаційної процедури, є необґрунтованими.

Враховуючи, що чинним законодавством не передбачена капіталізація витрат на виплату і доставку відповідних пенсій, тому у ліквідаційній процедурі в установлений Законом строк можуть бути заявлені лише ті вимоги щодо витрат на виплату і доставку відповідних пенсій, які виникли в процедурах розпорядження майном та санації, оскільки після визнання боржника банкрутом відповідні зобов'язання не виникають.

З огляду на викладене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що постанова Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 року та ухвала господарського суду Харківської області від 29.07.2014 року у справі №Б-39/147-10 винесені з дотриманням норм законодавства про банкрутство, а тому відсутні правові підстави для їх скасування.

На підставі викладеного, керуючись статтями 1115, 1117, 1119 - 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В :

Касаційну скаргу Управління Пенсійного фонду України в м. Сумах залишити без задоволення.

Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 01.09.2014 року у справі № Б-39/147-10 залишити без змін.

Головуючий П.К. Міщенко

Судді Л.Й. Катеринчук

В.Я. Погребняк