ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
14 грудня 2006 р. | № 2-20/4663.1-2006 (2-26/8598-2005) |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого, судді суддів | Кота О.В. Подоляк О.А. Владимиренко С.В. |
розглянувши касаційну скаргу | Фірма “Виробничо-комерційна організація “Крим” |
на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року у справі № 2-20/4663.1-2006 |
за позовом | Фірма “виробничо-комерційна організація “Крим” (далі –Фірма) |
до за участю 3-ої особи | закритого акціонерного товариства з іноземними інвестиціями “Яліта” (далі - Товариство) закрите акціонерне товариство “Санаторій “Золотий пляж” (далі – Санаторій) |
про | визнання договору дійсним, визнання права власності |
за участю представників:
позивача –не з’явилися;
відповідача –Гуз І.К.;
встановив:
Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 квітня 2006 року (суддя Луцяк М.І.) у задоволенні позову Фірми до Товариства про визнання договору позики № 14/ФП від 15 квітня 2003 року дійсним та визнання права власності відмовлено.
Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року (судді Антонова І.В., Заплава Л.М., Плут В.М.) рішення місцевого господарського суду залишено без змін.
Фірма звернулась до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення місцевого та постанову апеляційного господарських судів, оскільки ними невірно застосовані норми матеріального та процесуального права та передати справу на новий розгляд.
Заслухавши пояснення представника відповідача, перевіривши повноту встановлення господарськими судами обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як встановлено господарськими судами, відповідно до договору позики № 14/ФП від 15 травня 2003 року Фірма зобов’язувалась надати Товариству безвідсоткову поворотну допомогу (позику) у розмірі 50 000 грн., а остання мала використати її на свій розсуд та повернути позику у встановлений договором строк –після 15 червня 2003 року.
Строк дії договору встановлено з моменту підписання та до повного виконання.
Розділом 8 Договору передбачено забезпечення зобов’язань за Договором. Так, в якості умов додаткового страхування по договору грошових коштів сторони передбачили забезпечення заставою майна, що переходить до Фірми у власність у випадку невиконання Товариством зобов’язань по повернення позиченої суми. Заставленим майном є об’єкт "Комунальна їдальня", що знаходиться за адресою: АР Крим, г. Ялта, смт. Курпати, квартал 13, вул. Алупкінське шосе, 2-Б.
Вимоги позивача полягали у визнанні дійсним спірного договору та визнання права власності за Фірмою на об’єкт незакінченого будівництва "Комунальна їдальня", квартал 13, вул. Алупкінське шосе, 2-Б.
Господарськими судами застосовано пункт 4 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, ст. ст. 217, 220, 576, 577 ЦК України та встановлено нікчемність розділу 8 договору позики № 14/ФП від 15 травня 2003 року, на підставі якого ґрунтуються вимоги позивача щодо визнання права власності на майно.
Проте, вказаний висновок зроблено з помилковим застосуванням норм матеріального права, зокрема норм Цивільного кодексу України.
Так, аналізуючи норми Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України, можна зробити висновок, що питання, пов’язані з недійсністю договорів, тобто з підставами та порядком визнання договорів недійсними (окремих частин договору) мають застосовуватися правила Кодексу, який діяв на момент укладення такого договору.
Оскільки договір позики № 14/ФП від 15 травня 2003 року, укладений до набрання чинності Цивільним кодексом України, тому господарському суду Автономної Республіки Крим необхідно було застосовувати норми ЦК УРСР (1963 р.). Проте, зазначені обставини залишились поза увагою господарського суду.
Крім того, положеннями ЦК УРСР не визначено поняття правочину та підстави, що обумовлюють його нікчемність.
Згідно положень ст. 101 ГПК України у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.
В порушення вимог процесуального законодавства, апеляційний господарський суд не здійснив повторний розгляд господарської справи та залишаючи без змін рішення місцевого господарського суду не звернув увагу на помилкове застосування місцевим господарським судом норм ЦК України.
Приймаючи оскаржувані рішення та постанову, господарські суди зазначеного не врахували, що призвело до порушення норм матеріального та процесуального права, а тому рішення місцевого та постанова апеляційного господарського суду підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 - 11111 ГПК України, Вищий господарський суд України
ПОСТАНОВИВ:
Касаційну скаргу Фірми “Виробничо-комерційна організація "Крим" задовольнити.
Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 25 квітня 2006 року та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 8 червня 2006 року у справі № 2-20/4663.1-2006 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Автономної Республіки Крим в іншому складі суду.
Головуючий суддя О. Кот
судді О. Подоляк
С.Владимиренко