КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 листопада 2014 року №810/5684/14

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Спиридонової В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Києві адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення та рішення про застосування штрафних санкцій,

ВСТАНОВИВ:

01.10.2014 до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі - позивач, ФОП ОСОБА_1.) до Переяслав-Хмельницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Київській області (далі - відповідач, Податковий орган) про визнання протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення №0012311702 від 29.07.2014 та рішення про застосування штрафних санкцій №0012381702 від 29.07.2014.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що не погоджується з висновками акту №368-1700-НОМЕР_1 від 14.07.2014 (далі - Акт перевірки), який став підставою для прийняття оскаржуваних рішень, щодо неправомірності віднесення до складу валових витрат за 2013 рік товарів, які були придбані, але не були реалізовані протягом цього року.

У судовому засіданні 03.11.2014 представники позивача позовні вимоги підтримали, просили позов задовольнити.

Відповідач заперечень проти позову не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи принципи рівності сторін, суд дійшов наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрована як фізична особа-підприємець 08.10.2007; номер запису в ЄДР 23510000000001423; основний вид діяльності за КВЕД - оптова торгівля молочними продуктами, яйцями, харчовими оліями та жирами (46.33).

З 23.06.2014 по 07.07.2014 посадовою особою Податкового органу на підставі ст. 20, п. 77.1, п. 77.4 ст. 77, ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну планову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.12.2013.

За результатами вказаної перевірки складено Акт №368-1700-НОМЕР_1 від 14.07.2014, у висновках якого зафіксовано наступні порушення з боку позивача:

1) п. 138.4 ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України, в результаті чого донараховано податку на доходи фізичних осіб за результатами річного декларування в сумі 13630,63 грн.;

2) п.2 ч.1 ст.7 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», в результаті чого донараховано єдиного внеску в сумі 31532,19 грн.

До приведених висновків Податковий орган дійшов на підставі наступних викладених у Акті перевірки обставин.

Так, під час перевірки встановлено, що ФОП ОСОБА_1 у додатку 5 до поданого до розділу ІІІ податкової декларації про майновий стан і доходи «Розрахунок податкових зобов'язань з податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою-підприємцем від провадження господарської діяльності, до валових витрат гр. 4 додатка 5 «Вартість придбаних товарно-матеріальних цінностей, що реалізовані або використані у виробництві продукції», включила усі понесені витрати на придбання товарно-матеріальних цінностей за 2013 рік, оплачених відповідно до виписок банку на суму 2 957 034,68 грн. без ПДВ, та відображені в книзі обліку доходів і витрат №156 від 04.07.2014 (кол. 6), чим порушено п. 177.2 ст. 177 Податкового кодексу України.

Відповідно до рядка 281 «ТМЦ» та книги обліку доходів і витрат у ФОП ОСОБА_1 рахується залишок товарів, які не реалізовані станом на 31.12.2013 в сумі 108764,76 грн.

На підставі викладеного Податковий орган дійшов висновку про порушення позивачем п. 138.4 ст. 138, п. 177.2, п. 177.4 ст. 177 Податкового кодексу України та завищення валових витрат за 2013 рік в сумі 90870,87 грн. (2957 034,68+17893,89-108764,76), що зменшує об'єкт оподаткування - чистий дохід.

Перевіркою правильності визначення оподатковуваного доходу виявлено заниження доходу на суму 90870,87 грн., в результаті чого підприємцю нараховано ПДФО від підприємницької діяльності в сумі 13630,63 грн.

Завищення витрат відбулося по причині включення до валових витрат придбаного та не реалізованого товару.

Встановлення заниження чистого доходу на суму 90870,87 грн. вплинуло на правильність визначення бази для нарахування єдиного соціального внеску, в результаті чого позивачу також нараховано за 2013 рік суму єдиного внеску 31532,19 грн (90870,87 х 34,7%).

На підставі Акту перевірки Податковим органом прийняті оскаржувані:

1) податкове повідомлення-рішення форми «Р» №0012311702 від 29.07.2014, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи на суму 17038,29 грн., у тому числі основний платіж 13630,63 грн., штрафні санкції 3407,66 грн.;

2) рішення №0012381702 від 29.07.2014 про застосування штрафних санкцій за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску, яким до позивача застосовано штрафні санкції в розмірі 9459,66 грн.

Не погоджуючись із такими рішеннями відповідача, позивач звернувся до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами у даній справі, суд виходить з наступного.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства, визначено положеннями Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI (далі - Податковий кодекс України).

Згідно із пунктом 177.2 статті 177 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування фізичних осіб - підприємців є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов'язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи - підприємця.

Відповідно пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України до переліку витрат фізичних осіб - підприємців, безпосередньо пов'язаних з отриманням доходів, належать документально підтверджені витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно з розділом III цього Кодексу ("Податок на прибуток підприємств").

Тобто, норма пункту 177.4 статті 177 Податкового кодексу України є відсильною нормою, яка вказує на те, що витрати суб'єкта господарювання, який не є платником податку на прибуток, але надає звітність про доходи від заняття підприємницької діяльністю, формуються у тому ж порядку як у платників податку на прибуток.

За приписами пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із:

витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті:

інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу;

крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

З матеріалів справи вбачається та не заперечується позивачем, що останнім до валових витрат 2013 року включено вартість придбаного та не реалізованого станом на 31.12.2013 товару.

Суд, вирішуючи питання про правомірність висновку відповідача про завищення позивачем валових витрат у 2013 році, виходить такого.

На відміну від положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», які діяли до 01.04.2011 і передбачали правила першої події при формування валових витрат, Податковим кодексом України визначений інший порядок формування витрат.

Так, відповідно до пункту 183.4 статті 183 Податкового кодексу України в чинній редакції та яка є незмінною з моменту формування позивачем валових витрат, витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг.

Виключенням з цього правила є лише нерозподільні постійні загальновиробничі витрати, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення.

Тобто, при розрахунку об'єкта оподаткування платник податку має право врахувати витрати, включені до собівартості реалізованих товарів (робіт, послуг) одночасно, але не раніше за визнання доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг).

Суд звертає увагу на те, що за правилами податкового обліку доходи від продажу товарів у платника податку виникають за датою переходу покупцеві права власності, а при наданні послуг чи виконанні робіт - за датою підписання акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг (п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України). Це означає, що витрати, які впливають на собівартість реалізованих товарів, наданих послуг, виконаних робіт, включаються до складу витрат при розрахунку об'єкта оподаткування одночасно з визнанням доходів від реалізації таких товарів (робіт, послуг).

Отже, відповідний придбаний у 2013 році товар реалізований позивачем не був, чого позивач не заперечує, суд погоджується з висновками Податкового органу про наявність порушення позивачем приписів пункту 183.4 статті 183 Податкового кодексу України та завищення позивачем валових витрат за 2013 рік, що свідчить про обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Як було зазначено вище, встановлене Податковим органом завищення валових витрат і відповідно заниження чистого доходу вплинуло на правильність визначення бази для нарахування єдиного соціального внеску, в результаті чого позивачу також нараховано штрафні санкції.

Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 4 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» №2464-VI від 08.07.2010 (далі - Закон №2464-VI) платниками єдиного внеску фізичні особи-підприємці, в тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування, та члени сімей цих осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується для платників, зазначених у пункті 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім'ї фізичних осіб - підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Ставка єдиного внеску для вказаної категорії платників складає 34,7% від бази оподаткування, визначеної статтею 7 Закону №2464-VI (ч. 11 ст. 8 Закону).

Згідно з пунктом 3 частини 11 статті 25 Закону №2464-VI за донарахування територіальним органом доходів і зборів або платником своєчасно не нарахованого єдиного внеску накладається штраф у розмірі 5 відсотків зазначеної суми за кожний повний або неповний звітний період, за який донараховано таку суму, але не більш як 50 відсотків суми донарахованого єдиного внеску.

Враховуючи правомірність висновку відповідача про завищення позивачем валових витрат, заниження бази оподаткування єдиним внеском, перевіривши калькуляцію розрахунку штрафних санкцій до оскаржуваного рішення, суд дійшов висновку про його правомірність та обґрунтованість.

Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до положень частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до положень частини 1 статті 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 11 КАС України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень. Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Однак, покладений на суб`єкта владних повноважень даною нормою тягар доказування правомірності своїх дій не звільняє позивача від обов`язку доказування своїх тверджень чи заперечень.

Позивачем не надано суду належних та допустимих доказів неправомірності оскаржуваних рішень, тоді як матеріали справи свідчать про правомірність таких рішень та їх обґрунтованість.

Проаналізувавши приведені вище норми законодавства України у сукупності зі встановленими під час судового розгляду обставинами справи, суд, виходячи з меж заявлених позовних вимог, дійшов висновку про те, що відповідач при прийнятті оскаржуваних рішень діяв на підставі, в межах та у спосіб, визначені законодавством України, та дійшов обґрунтованого висновку про завищення позивачем валових витрат, що потягло за собою нарахування штрафних санкцій з єдиного внеску, у зв'язку з чим суд вважає позовні вимоги необґрунтованими та такими, що задоволенню не підлягають.

Оскільки спір вирішено на користь суб'єкта владних повноважень, звільненого від сплати судового збору, а також за відсутності витрат відповідача - суб'єкта владних повноважень, пов'язаних із залученням свідків та проведенням судових експертиз, судові витрати стягненню з позивача на користь відповідача не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70-72, 86, 159-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 254 КАС України.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду у порядку, встановленому статтями 185-187 КАС України, шляхом подання апеляційної скарги через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Спиридонова В.О.