Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
10 листопада 2014 року м. Рівне
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Рівненської області у складі: головуючого Буцяка З.І.,
суддів Боймиструка С.В., Гордійчук С.О.;
секретар судового засідання Демчук Ю.Ю.,
з участю ОСОБА_1 та представників сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду в м. Рівному цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_2 і ОСОБА_1 на рішення Березнівського районного суду від 19 вересня 2014 року у справі за позовом ОСОБА_2 до Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області і ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою й її приватизації та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області і ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
в с т а н о в и л а :
9 жовтня 2013 року ОСОБА_2 звернулася в суд із позовом до Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області і ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою й її приватизації. Свої вимоги обґрунтовувала тим, що вона є власником житлового будинку АДРЕСА_1, який розташований на земельній ділянці площею 937 кв. м, яку вона має намір приватизувати. Проте через відмову ОСОБА_1, який є її сусідом, підписати протокол погодження меж земельної ділянки Прислуцька сільська рада Березнівського району Рівненської області не може прийняти рішення про передачу їй цієї присадибної земельної ділянки у власність. Крім того, відповідач ОСОБА_1 відгородив частину її земельної ділянки на свою користь.
15 листопада 2013 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зустрічним позовом до Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області і ОСОБА_2 про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. В обґрунтування своїх позовних вимог зазначав, що він є власником сусіднього житлового будинку АДРЕСА_2 З 1986 року постійно користується заїздом до своєї садиби, який є єдиною можливістю сполучення з вулицею Андріївською. У 1996 році цей заїзд до його домогосподарства, який належить до земель загального користування, було зафіксовано документально.
Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_1 рішення Прислуцької сільської ради № 400 від 29 січня 2010 року „Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельних ділянок» у частині надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації по передачі їй у власність земельної ділянки розміром 0, 12 га вважав незаконним.
Рішенням Березнівського районного суду від 19 вересня 2014 року в задоволенні обох позовів відмовлено.
В поданій на це рішення апеляційній скарзі ОСОБА_2 посилалася на те, що місцевий суд прийшов до помилкового висновку про те, що обраний нею спосіб захисту порушеного права не передбачений ст. 16 ЦК України.
Предметом пред'явлених нею позовних вимог є усунення перешкод у приватизації земельної ділянки шляхом визнання відмови ОСОБА_1 від погодження меж її присадибної земельної ділянки та надання права сільській раді прийняти рішення про передачу їй цієї земельної ділянки у приватну власність без підпису ОСОБА_1 у відповідному протоколі обстеження і погодження меж земельної ділянки, що приватизується.
Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_2 рішення місцевого суду про відмову у задоволенні її позову вважала незаконним та необґрунтованим і просила апеляційний суд його скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення її позовних вимог. В решті рішення місцевого суду просила залишити без змін.
ОСОБА_1 у своїй апеляційній скарзі покликався на те, що долучене до заперечень на зустрічний позов «викопіювання з генплану забудови с. Прислуч» у частині розташування вул. І. Франка не відповідає генеральному плану населеного пункту, оскільки насправді його домоволодіння не межує з вул. І. Франка. Рішенням Прислуцької сільської ради від 13 лютого 2013 року ОСОБА_2 зобов'язано розгородити проїзд до його житлового будинку, яким він користується понад 28 років.
З відповіді Прислуцької сільської ради від 4 березня 2013 року за вих. № 134 вбачається, що в 1995-1998 роках відбулося фактичне розмежування присадибної земельної ділянки, на яку може претендувати ОСОБА_2, та зафіксовано заїзд до його домогосподарства, який з тих пір став відноситися до земель загального користування. Своїм підписом в акті обстеження меж земельної ділянки ОСОБА_2 підтвердила наявність заїзду та відсутність у неї будь-яких претензій на цю частину землі. Із зазначеного приводу орган місцевого самоврядування неодноразово повідомляв про відсутність у нього будь-яких документів, на підставі яких у кадастрову книгу було внесено запис про розмір присадибної земельної ділянки, на яку зараз претендує ОСОБА_2
Покликаючись на ці обставини, ОСОБА_1 рішення місцевого суду в частині, що стосується відмови у задоволенні його позовних вимог, просив скасувати й ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення його позову.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі і з'явилися в судове засідання, перевіривши подані докази та доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає відхиленню, а апеляційна скарга ОСОБА_2 частковому задоволенню з таких підстав.
З матеріалів справи вбачається, що відмовляючи ОСОБА_2 у задоволенні позову, місцевий суд виходив з того, що вона обрала спосіб захисту порушеного права, який не передбачений ст. 16 ЦК України й який (у випадку задоволення позову) призвів би до перебирання судом на себе функцій іншого державного органу.
Проте погодитися з такими висновками місцевого суду не можна.
В силу ст. 124 Конституції України, ст. 15, частини 1 ст. 16 ЦК України та ст. 3 ЦПК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Одним із механізмів захисту цивільного права є звернення до суду.
Відповідно до змісту ст. ст. 11, 15 ЦК України цивільні права і обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.
Захист же цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Під способами захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.
Право вибору способу захисту, передбаченого законом, належить особі, яка звернулася за захистом свого права (ст. ст. 3, 4, 11 ЦПК України).
Згідно із ч. 2 ст. 31 ЦПК України позивачеві належить й право визначення предмета і підстав позову.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені ч. 2 ст. 16 ЦК України, відповідно до якої захист прав фізичних осіб здійснюється, зокрема, шляхом припинення дії, яка порушує право, та відновлення становища, що існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес особи іншим способом, що встановлений договором або законом.
Обраний ОСОБА_2 спосіб захисту її інтересів шляхом усунення перешкод у користуванні присадибною земельною ділянкою й її приватизації узгоджується з ч. 2 ст. 16 ЦК України і у випадку задоволення позову ніяк не призводить до перебирання судом на себе функцій іншого державного органу, оскільки рішення про приватизацію ОСОБА_2 її присадибної земельної ділянки будуть прийняті виключно компетентними на те органами, а не судом, який вправі лише усунути ОСОБА_2 перешкоди на шляху реалізації належного їй права на приватизацію земельної ділянки, яка раніше була надана їй (її спадкодавцю) у користування (п. «в» ч. 1 ст. 81 ЗК України).
Тому висновки місцевого суду із зазначеного приводу є надуманими і безпідставними.
Зі справи вбачається, що ОСОБА_2 набула права власності на своє будинковолодіння після смерті ОСОБА_4 на підставі рішення Березнівського районного суду від 2 вересня 2009 року у порядку спадкування.
Рішенням Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області № 400 від 29 січня 2010 року „Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельних ділянок" ОСОБА_2 надано дозвіл на виготовлення технічної документації з передачі їй у власність присадибної земельної ділянки площею 0,12 га, яка була виділена її спадкодавцю для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 та перебувала в користуванні її спадкодавця станом на 1 січня 2002 року (а. с. 24-25).
Пунктом 7 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України передбачено, що громадяни та юридичні особи, які одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.
З витягу з кадастрової книги Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області на а. с. 50 слідує, що станом на 3 серпня 2012 року за ОСОБА_2 обліковано всього земель 0,23 га, з яких: 0,12 га - для будівництва та обслуговування господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1, а також 0,11 га - для ведення особистого селянського господарства (запис № 178).
З довідки Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області № 123 від 28 листопада 2012 року та ситуаційної схеми, виконаної ТзОВ „Березне землемір" на підставі договору № 12.20-11 від 20 червня 2012 року, слідує, що насправді фактична площа присадибної земельної ділянки (куди входить і спірний проїзд), на приватизацію якої претендує ОСОБА_2, становить не 0,12 га, а лише 937 кв. м (а. с. 3-4).
Згідно з ч. 2 ст. 118 ЗК України рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Фактичний розмір присадибної земельної ділянки ОСОБА_2, на приватизацію якої вона претендує, не перевищує розміру земельної ділянки, на який вона отримала дозвіл на приватизацію на підставі рішення Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області № 400 від 29 січня 2010 року.
ОСОБА_1 користується суміжною присадибною земельною ділянкою площею 0,12 га на АДРЕСА_2 на підставі рішення загальних зборів членів колгоспу «Перше травня» цього району № 4 від 1 вересня 1984 року та рішення виконкому Березнівської районної Ради народних депутатів № 267 від 18 жовтня 1984 року, яким було надано дозвіл на будівництво житлового будинку на цій земельній ділянці (а. с. 19, 23, 80).
Таким чином, і ОСОБА_2 і ОСОБА_1 є власниками окремих самостійних садиб, тобто земельних ділянок разом з розташованими на них житловими будинками, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями, і не є співвласниками одного житлового будинку та земельної ділянки, на якій він розташований.
Як установлено апеляційним судом та видно зі справи, проїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 тривалий час здійснювався через присадибну земельну ділянку ОСОБА_2 (її спадкодавця).
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відмовився підписати ОСОБА_2 протокол встановлення та погодження меж земельної ділянки в натурі через те, що ОСОБА_2 не дозволяє йому проїзд через свою земельну ділянку до його житлового будинку, покликаючись на необхідність влаштування такого заїзду з вул. І. Франка.
З викопіювання з генплану забудови с. Прислуч на а. с. 51, затвердженого Березнівською РДА та архітектором Березнівського району; копії плану с. Прислуч, затвердженого місцевою сільською радою, наданої ОСОБА_1 апеляційному суду, та інших матеріалів справи безспірно вбачається, що проїзд до земельної ділянки ОСОБА_1 дійсно повинен здійснюватися з іншої вулиці, яка до цих пір з вини місцевих органів влади та деяких фізичних осіб, які там проживають, не влаштована і всупереч закону використовуються не за цільовим, а за іншим призначенням.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 (який зараз здійснює заїзд до належного йому житлового будинку через земельну ділянку дочки) надати план забудови своєї земельної ділянки, в якому визначений спосіб заїзду до належного йому житлового будинку у с. Прислуч Березнівського району, відмовився.
Згідно зі ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. До земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо).
Даних про те, що частина земельної ділянки в ОСОБА_2 (чи до цього в її спадкодавця) була вилучена в установленому законом порядку, в т. ч. для влаштування проїзду до садиби ОСОБА_1, а також про віднесення земель цього проїзду до земель комунальної власності як землі загального користування с. Прислуч (про що доводить ОСОБА_1.), у справі немає.
Відсутні у матеріалах справи і дані про встановлення між сторонами чи їх попередниками земельного сервітуту у порядку, що визначений ст. 100 ЗК України.
Тому за таких обставин колегія суддів вважає, що встановлення ОСОБА_2 огорожі на своїй земельній ділянці є цілком правомірним. Відмова ж ОСОБА_1 погодити існуючі суміжні межі їх земельних ділянок та підписати ОСОБА_2 відповідний протокол є незаконною, а його вимоги про знесення встановленої ОСОБА_2 огорожі на своїй земельній ділянці з метою влаштування його проїзду до свого будинку через чужу земельну ділянку без вирішення у передбаченому законом порядку питання про встановлення земельного сервітуту - безпідставними.
Зважаючи на викладене, позов ОСОБА_1 про визнання недійсним та скасування рішення Прислуцької сільської ради № 400 від 29 січня 2010 року „Про надання дозволу на виготовлення технічної документації по передачі у власність земельних ділянок» у частині надання ОСОБА_2 дозволу на виготовлення технічної документації з передачі їй у власність земельної ділянки розміром 0, 12 га задоволенню не підлягає.
Тому відхиляючи ці вимоги ОСОБА_1 (про визнання недійсним і скасування рішення сільської ради та усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, прав на яку він не має, з боку ОСОБА_2), суд першої інстанції обґрунтовано виходив з їх безпідставності.
Спір сторін у частині, що стосується вирішення позовних вимог ОСОБА_1, місцевим судом, на думку колегії суддів, вирішений правильно.
Доводи ОСОБА_2 про зміщення ОСОБА_1 межі їх суміжних земельних ділянок в її бік доказами у справі також не підтверджені.
Оскільки рішення місцевого суду не у повній мірі відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України, воно підлягає частковому скасуванню.
Керуючись ст.ст. 81, 83, 100, 116, 118, п. 7 розділу Х "Перехідні положення" ЗК України, ст.ст. 10, 11, 60, 303, 304, 307, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів
в и р і ш и л а :
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.
Рішення Березнівського районного суду від 19 вересня 2014 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 скасувати.
Позов ОСОБА_2 до Прислуцької сільської ради Березнівського району Рівненської області і ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою й її приватизації задовольнити частково.
Усунути ОСОБА_2 перешкоди у приватизації присадибної земельної ділянки площею 937 кв. м на АДРЕСА_1 Рівненської області шляхом надання права Прислуцькій сільській раді Березнівського району прийняти рішення про передачу ОСОБА_2 у приватну власність зазначеної земельної ділянки згідно з матеріалами проекту приватизації, які виготовлені ТОВ «Березне-землемір», без підпису-погодження ОСОБА_1 у протоколі встановлення та погодження меж земельної ділянки, що передається у власність ОСОБА_2.
В решті рішення місцевого суду залишити без змін.
Рішення Апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення. Воно може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.
Головуючий
Судді: