РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" листопада 2014 р. Справа № 17/5007/98/11

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого судді Гудак А.В.

судді Сініцина Л.М. ,

судді Олексюк Г.Є.

при секретарі судового засідання Лукащик Г.В.

за участю представників:

прокурор - Марщівська О.П.

позивача - Маланчук І.В., довіреність в справі

відповідача-1 - не з'явився

відповідача-2 - не з'явився

відповідача-3 - не з'явився

третя особа - не з'явився

розглянувши апеляційну скаргу відповідача - Обласного дочірнього підприємства по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур"

на рішення господарського суду Житомирської області від 09.04.2013 року

у справі № 17/5007/98/11

за позовом Заступника прокурора Житомирської області в інтересах держави в особі Фонду Державного майна України м.Київ

до відповідачів:

1. Виконавчого комітету Житомирської міської ради, м. Житомир

2. Приватного акціонерного товариства "Укрпрофтур" м.Київ

3. Обласного дочірнього підприємства по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" м.Київ

за участю третьої особи на стороні відповідача-3 без самостійних вимог на предмет спору - обласного медичного центру вертебрології і реабілітації Житомирської обласної ради м.Житомир

про визнання незаконним та скасування свідоцтва про право власності та визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 10.11.2011р. (а.с.115-119,т.20, залишеним без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2012р. (а.с.187-193,т.2) у справі №17/5007/98/11 позов задоволено частково. Визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на майновий комплекс туристичної бази "Лісовий берег", що розташований в м. Житомир, Чуднівське шосе, 1. В частині позову про визнання незаконним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 р. про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег", видане Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" провадження у справі припинено. Стягнуто з виконавчого комітету Житомирської міської ради на користь Державного бюджету України судові витрати. Видано накази.

19.12.2012 р. постановою Вищого господарського суду України касаційну скаргу обласного дочірнього підприємства по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" на рішення судів попередніх інстанцій було задоволено. Рішення господарського суду Житомирської області від 10.11.2011 та постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 25.01.2012 у справі № 17/5007/98/11 скасувані.Справу № 17/5007/98/11 направлено на новий розгляд до господарського суду Житомирської області (а.с.60-66,т.3).

Згідно розпорядження керівника апарату господарського суду Житомирської області О.М.Дедух від 11.01.2013 р. № 10/2013 за результатами призначеного повторного автоматичного розподілу справу № 17/5007/98/11 передано для розгляду судді Маріщенко Л.О. (а.с.88,т.3).

Рішенням господарського суду Житомирської області від 09.04.2013 р. у справі № 17/5007/98/11 позов задоволено частково. Визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на майновий комплекс туристичної бази "Лісовий берег", що розташований в м. Житомир, Чуднівське шосе, 1. В частині позову про визнання незаконним та скасування свідоцтва від 10.01.2001 р. про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег", видане Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" провадження у справі припинено. Присуджено до стягнення з приватного акціонерного товариства "укрпрофтур" на користь Державного бюджету України 21, 25 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Стягнуто з Обласного дочірнього підприємства по туризму і екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" на користь Державного бюджету України 21, 25 грн. державного мита та 59,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процессу (а.с.23-27,т.4).

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - Обласне дочірнє підприємство по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати з підстав порушення норм матеріального і процесуального права та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Зокрема, скаржник зазначає, що у 1996 році Фонд державного майна України (Позивач у цій справі) звернувся до Вищого арбітражного суду України (справа №138/7) з позовом до Федерації незалежних профспілок України та Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності України з вимогами про визнання недійсними установчих документів ЗАТ «Укрпрофтур».

Підставою для звернення Фонду державного майна України з позовом у справі №138/7 послугувало саме те, що Федерацією незалежних профспілок України було передано все майно колишньої Української центральної ради по туризму та екскурсіях в якості внеску до статутного капіталу ЗАТ «Укрпрофтур». Свої позовні вимоги ФДМУ обґрунтовував саме відсутністю у Федерації незалежних профспілок України права на розпорядження майном, що належало Укрпрофраді. Вищий арбітражний суд України у межах справи досконало досліджував законність внесення такого майна до статутного капіталу ЗАТ «Укрпрофтур».

Постановою Вищого арбітражного суду України від 20 січня 1997 року в справі №138/7 було відмовлено в задоволенні позову Фонду державного майна України про визнання недійсними установчого договору та статуту ЗАТ «Укрпрофтур», при цьому встановлено законність його створення та відсутність підстав для визнання недійсними установчих документів.

За таких обставин Позивачу щонайпізніше 20 січня 1997 року стало відомо про те, що спірним майном, яке він вважав власністю держави, розпорядилися інші особи. Право на позов про витребування майна з чужого незаконного володіння виникло у Позивача саме у той момент.

Вищий господарський суд України, скасовуючи попередні судові акти в цій справі, у своїй Постанові від 19 грудня 2012 року зазначив таке: «Місцевий господарський суд відмовляючи у задоволенні цієї заяви виходив з того, що прокуратурі області, яка подала позов, про порушення інтересів держави стало відомо в ході проведення перевірки на виконання завдання Генеральної прокуратури України. Таким чином, за висновком суду першої інстанції перебіг позовної давності починається з червня 2011 року.

Зазначені висновки не можна визнати достатньо обґрунтованими з огляду на те, що стаття 2б1 ЦК України пов'язує початок перебігу з виникненням права на позов саме у особи, право якої порушено, тобто в даному разі - у Фонду державного майна України, а не у заступника прокурора, який є самостійним учасником судового процесу (аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 25.07.2012 справа № 40/248).

Таким чином, висновки місцевого суду щодо початку перебігу строку позовної давності в цій справі є незаконними.

Крім того, скаржник звертає увагу на те що, виходячи з підстав позову та мотивувальної частини оскаржуваного рішення господарського суду першої інстанції - спірне майно було та є власністю держави. Якщо ж держава (яка сама зареєструвала право власності Відповідача-з на спірне майно) вважає себе його власником, то вона мала б витребовувати його з чужого незаконного володіння шляхом подачі відповідного віндикаційного позову.

Натомість прокурор, стверджуючи, що спірне майно в силу закону належить державі, одночасно вимагає визнати право власності держави на таке майно. Що є взаємовиключним, а відтак мало б стати підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.

Поряд з цим, відповідач - 3 законно та відкрито створив туристичну базу «Лісовий берег». У встановленому законом порядку це майно, як нерухомість, було прийнято до експлуатації. За таких обставин Відповідач-з законно набув право власності на новостворену річ.

Також, окремої уваги заслуговує те, що Вищий арбітражний суд України, відмовляючи своєю Постановою від 20 січня 1997 року в справі №138/7 в задоволенні позову Фонду державного майна України про визнання недійсними установчого договору та статуту ЗАТ «Укрпрофтур», чітко встановив, що визначені Прокурором в якості підстав позовних вимог Постанови Верховної Ради України від ю квітня 1992 року №22б8-ХИ «Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України» та від 04 лютого 1994 року №з943-ХИ «Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР» не можуть застосовуватися до Відповідача-2 (ПрАТ «Укрпрофтур»), оскільки профспілкове майно не відноситься до майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, а відтак зазначена обставина в силу статті 35 Господарського процесуального кодексу України не підлягає доказуванню.

Українська центральна рада по туризму і екскурсіях існувала під керівництвом Укрпрофради, яка як ЗАГАЛЬНОРЕСПУБЛІКАНСЬКЕ об'єднання профспілкових організацій, існувала насамперед, як орган, що забезпечував права робітників республіки (УРСР). Зносини із ВЦРПС (Всесоюзною центральною радою профспілок) для Укрпрофради обмежувалися лише загальною коордінацією та щільною співпрацею. Неспростовним є те, що Житомирська обласна рада по туризму та екскурсіях існувала, як структурна компонента Української центральної ради по туризму та екскурсіях.

Українська центральна рада по туризму і екскурсіях (яка була власником спірного майна) 23 серпня 1991 була перетворена в Закрите акціонерне товариство «Укрпрофтур» (Відповідач-2) і як наслідок майно, яке належало Українській центральній раді по туризму і екскурсіях, було передане ЗАТ «Укрпрофтур».

З урахуванням того, що створення ЗАТ «Укрпрофтур» відбувалося у спосіб реорганізації, акти приймання-передачі майна від Української центральної ради по туризму та екскурсіях до ЗАТ «Укрпрофтур» не складався, оскільки цього не вимагало чинне на той час законодавство, а майно фактично не передавалося, а лишалося у створеної в результаті реорганізації юридичної особи.

За наведених обставин усі висновки місцевого господарського суду щодо «загальносоюзного» статусу профспілкового майна, до складу якого безспірно, за твердженням усіх учасників процесу, входило також і спірне майно, є вигадкою, яка не підтверджується жодними наявними в матеріалах справи доказами.

Щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права, то скаржник зазначає, що виходячи зі змісту позовної заяви Прокурор просив визнати за державою в особі Позивача право власності на ту частину спірного майна, яка була створена у 1972 році та відповідно введена в експлуатацію Актом державного прийманн. літньої туристичної бази на 200 місць в м. Житомирі 1972 року.

Зазначена частина туристичної бази «Лісовий берег» складається з літньої туристичної бази на 200 місць площею 1603,5 кв.м., 50 дерев'яних будинків, 2 санітарних блоків та павільйону «Турист». Саме на такому складі майна наполягає Прокурор у своєму позові та на таке майно просить визнаті право власності за державою.

Разом із цим, належним Відповідачеві-3 майном є комплекс турбази - готелю на 275 місць, об'ємом - 25 858 куб.м., корисною площею - 5 775 кв.м.

Виходячи з приписів Господарського процесуального кодексу України, господарські суди розглядають справи у порядку позовного провадження, чим гарантується дотримання принципів диспозитивності судового процесу (стаття 4-і ГПК України).

Відтак господарським судом не можуть розглядатися, а тим паче бути задоволені вимоги, які не було заявлено. При цьому Прокурором не заявлено/ вимогу про визнання права власності держави на все належне Відповідачеві-3 майно, а лише на його частину, тоді як туристична база «Лісовий берег» має зовсім інший майновий склад.

За таких обставин позовні вимоги не підлягали задоволенню господарським судом.

В апеляційній скарзі апелянт зазаначає, що коли господарський суд Житомирської області вперше розглядав цю справу, то своїм рішенням від 10 листопада 2011 року уже стягнув судові витрати в тому самому розмірі з Відповідача-3 і на його виконання було видано наказ господарського суду. Накази з відміткою про їх виконання було повернуто до господарського суду Житомирської області та їх оригінали знаходяться в матеріалах справи. Поворот виконання рішення не здійснювався.

Отже, оскаржуване рішення в цій частині є незаконним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідачі та третя особа не скористалися правом подачі письмових відзивів на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч.2 ст.96 ГПК України, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення.

Прокурор в судовому засіданні 05.11.2014р. заперечила проти доводів апеляційної скарги та надала пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 09.04.2013р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представник позивача в судовому засіданні 05.11.2014р. заперечила проти доводів апеляційної скарги та підтримала обгрунтування пояснення на обґрунтування своєї позиції. Вважає, що рішення суду першої інстанції від 15.02.2011р. є законним та обґрунтованим, таким, що прийняте з дотриманням норм чинного законодавства, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Представники відповідачів та третьої особи в судове засідання 05.11.2014р. не з'явились, про час, день та місце слухання повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили.

Враховуючи приписи ст.101 ГПК України про межі перегляду справ в апеляційній інстанції, ст. 102 ГПК України про строки розгляду апеляційної скарги та той факт, що неявка в засідання суду представників відповідачів та третьої особи, належним чином та відповідно до законодавства повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає перегляду оскарженого рішення, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності представників відповідачів та третьої особи та за наявними в матеріалах справи доказами.

Відповідно до статті 99 ГПК України в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, оцінивши висновки суду першої інстанції на відповідність дійсним обставинам справи, судова колегія дійшла висновку, що рішення господарського суду Житомирської області від 09.04.2013 року у справі №17/5007/98/11 слід залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих №371 від 14.05.1968р. виділено Житомирській обласній раді по туризму земельну ділянку площею 1,5 га для будівництва туристичної бази на 265 місць (а.с.29,т.1).

Побудована туристична база "Лісовий берег" у 1972 році та 1973 році була передана Житомирській обласній раді по туризму та екскурсіях, що підтверджується актами приймання будинків (споруд) (а.с.17-22 т.1, а.с. 94-99 т.2).

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради депутатів трудящих №9 від 03.01.1974р. затверджено акт державної прийомки комплексу туристської бази - готелю на 275 місць у лісопарковій зоні Корбутівки корисною площею 5775кв.м. (а.с.126,т.1).

Постановою Президії Центральної Ради по туризму та екскурсіях від 27.07.1982р. №8-3 (а.с. 81,т.2) затверджено Положення про Українську республіканську раду по туризму і екскурсіях (а.с.82-93, т. 2). Відповідно до цього Положення Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях являється органом, який здійснює керівництво радами по туризму і екскурсіям, іншими підвідомчими установами, організаціями, підприємствами туристично-екскурсійної системи профспілок на території УРСР. Українська республіканська рада по туризму та екскурсіях працює під керівництвом Центральної ради по туризму і екскурсіях Української республіканської ради профспілок (Укрпрофрада) в тісному контакті з обласними радами і республіканськими комітетами профспілок, іншими громадськими організаціями, державними комітетами, міністерствами і відомствами Української РСР. Українська республіканська рада по туризму і екскурсіях здійснює свою діяльність на началах госпрозрахунку, являється юридичною особою, має розрахунковий рахунок, самостійний баланс. Положенням також визначені завдання, зміст роботи, склад коштів.

Президія Федерації незалежних профспілок України постановою № П-7-7 від 23.08.1991р. прийняла рішення про перетворення Української республіканської ради з туризму та екскурсій в закрите акціонерне товариство "Укрпрофтур". Рада Федерації незалежних профспілок та Фонд соціального страхування України 04.10.1991р. уклали установчий договір і затвердили його Статут. Установчі документи АТ "Укрпрофтур" були предметом спору у справі Вищого арбітражного суду України № 138/7 за позовом Фонду державного майна України до Федерації профспілок України, Фонду соціального страхування України та Акціонерного товариства "Укрпрофтур" про визнання недійсними установчого договору та статуту АТ "Укрпрофтур" (а.с. 41-44, т. 2).

Постановою Вищого арбітражного суду України від 20.01.1997р. у справі №138/7 в позові відмовлено повністю, з посиланням на те, що АТ "Укрпрофтур" створено законно, підстав для визнання установчого договору про його створення та статуту АТ недійсним немає (а.с. 41-44, т.2).

Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур" (ПрАТ "Укрпрофтур") зареєстровано як юридична особа, його засновниками є Фонд соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, розмір внеску до статутного фонду 8 460 100,00 грн.; Федерація професійних спілок України, розмір внеску до статутного фонду 203 042 900,00 грн.

Загальними зборами акціонерів Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур", протокол №6/6 від 14.04.1998р. затверджений Статут Обласного дочірнього підприємства по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укпрофтур" у новій редакції, зареєстрований Виконкомом Житомирської обласної ради 20.11.2000р. Обласне дочірнє підприємство по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" (підприємство) створене Українським ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" для забезпечення ефективного використання матеріальної бази, організації і надання громадянам та юридичним особам, в тому числі іноземним, комплексних туристсько-екскурсійних та інших послуг з метою одержання відповідного прибутку. Підприємство є правонаступником Житомирського обласного дочірнього підприємства "Житомиртурист" Українського акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур". Підприємство засноване на власності ЗАТ "Укрпрофтур". Майно підприємства становлять основні фонди, оборотні кошти та інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Для забезпечення діяльності підприємства ЗАТ "Укрпрофтур" передає йому у господарське відання майно, проіндексована вартість якого станом на 01 січня 2000 року становить 2925000,00грн. (а.с.100-110, т. 2).

Рішенням Житомирської районної ради народних депутатів підтверджено право на постійне користування земельними ділянками загальною площею 3,8га та рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради від 24.03.1994р. №164 туристичній базі "Лісовий берег" обласного підприємства "Житомиртурист" українського АТ "Укрпрофтур" для розміщення бази та організації відпочинку оздоровлення громадян.

Державні акти на право постійного користування землею, на якій розташований оздоровчий комплекс видано Житомирською районною радою народних депутатів та виконавчим комітетом Житомирської міської ради народних депутатів 11.04.1994р. та 10.05.1994р. туристичній базі "Лісовий берег" обласного підприємства "Житомиртурист" українського АТ "Укрпрофтур" (а.с. 35-41, т.1).

07.02.1997р. туристична база "Лісовий берег" була зареєстрована Житомирським обласним державним комунальним підприємством по технічній інвентаризації на праві власності за Житомирським обласним дочірнім підприємством "Житомиртурист", що підтверджується реєстраційним написом на документі про право власності (а.с. 143 том 2).

10.01.2001р. виконавчим комітетом Житомирської міської ради, на підставі рішення виконкому Житомисрької міської ради від 21.12.1972р. №1045, видано Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" свідоцтво про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" (а.с. 15, т. 1).

Відповідно до даних інвентаризаційної справи, зокрема зведеного оціночного акту (а.с. 1-32,т.2) в комплекс турбази "Лісовий берег" по Чуднівському шосе, 1 в м.Житомирі входять: холодильник (літ. Г), літні будинки з 1 по 15 (літ. Д), теплиця (літ. Е), столярний цех (літ. Ж), гаражі на 4 бокси (літ. К), будівля ТП (літ. Л), котельня (літ. М), пункт прокату (літ. И), літні будинки (літ. Х-Х4), овочесховище (літ. Ч), прохідна (літ. Щ), склади (літ. Н,О), склади (літ. П,Т), водонапірна вежа (літ. С), Сарай (літ. Ц), вбиральні (літ. У-У1).

Постановою Верховної Ради УРСР від 24.08.1991р. №1427-ХІІ "Про проголошення незалежності України" Україна проголошена незалежною демократичною державою. З моменту проголошення незалежності чинними на території України є тільки її Конституція, закони, постанови Уряду та інші акти законодавства республіки. Цей акт набрав чинності з моменту його схвалення. У зв'язку з цим весь економічний, науковий, технічний потенціал, розміщений на території України, став власністю народу України.

Статтями 10-13 Конституції Української Радянської Соціалістичної республіки (1978р.) встановлено, що основу економічної системи України становить соціалістична власність на засоби виробництва у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності. Правом особистої власності були наділені лише громадяни.

Зокрема, ст. 10 Конституції УРСР (1978 р.) чітко визначено, що майно профспілкових та інших громадських організацій, необхідне їм для здійснення статутних завдань, є соціалістичною власністю.

Соціалістична власність на засоби виробництва є у формі державної (загальнонародної) і колгоспно-кооперативної власності.

Дублюючи положення Конституції ,Цивільний кодекс Української РСР, визначив, що власність профспілкових та інших громадських організацій є соціалістичною та передбачав можливість передачі профспілкам майна державних організацій (ст. 91). Профспілкові та інші громадські організації володіють, користуються і розпоряджаються майном, що належить їм на праві власності, відповідно до їх статутів (положень) (ст. 97).

Главою VI Декларації про державний суверенітет України від 16.07.1990р. визначено, що весь економічний і науково-технічний потенціал, що створений на території України, є власністю її народу.

Постановою Верховної Ради УРСР від 15.10.1990р. "Про управління державним майном Української РСР" встановлено, що з метою захисту майнових прав та інтересів республіки, ефективного використання й збереження державного майна в умовах переходу до ринкових відносин і різноманітності форм власності до прийняття Закону Української РСР про Раду Міністрів Української РСР покласти на Раду Міністрів УРСР здійснення функцій по управлінню державним майном Української РСР, що є у загальнореспубліканській власності.

Відповідно до Постанови Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29 листопада 1990 року № 506 введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна, яка діяла до затвердження Верховною Радою України Державної програми приватизації на підставі Постанови ВР № 2164-ХІІ від 04 березня 1992 року.

Зі змісту наведених вище положень законодавства вбачається, що передача майнових комплексів у відання Української республіканської Ради профспілок, правонаступником якої після розпаду Союзу PCP стала рада Федерації незалежних профспілок України, а у подальшому Федерація професійних спілок України, жодним чином не мала наслідком зміну форми власності переданого майна, яке так і залишилося державним.

Відтак, з врахуванням наведених правових норм, спірний об'єкт мав статус державної (загальнодержавної) власності, в зв'язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

ЗАТ "Укрпрофтур" (відповідач 2) заснований Федерацією незалежних профспілок України, на майні засновників Федерації професійних спілок України та Фонду соціального страхування України з тимчасової втрати працездатності. Згідно з установчими документами до складу майна ЗАТ «Укрпрофтур» його засновником - Федерацією незалежних профспілок України було передано все майно колишньої Української центральної ради по туризму та екскурсіях.

У той же час належність профспілок до загальносоюзних громадських організацій підтверджується їх Статутом.

Так, згідно Статуту професійних спілок СРСР, який затверджено постановою XVIII з'їзду профспілок СРСР від 01 січня 1987 року професійні союзи СРСР складали масову громадську непартійну організацію, цілями діяльності якої у тому числі було управління соціальним врахуванням трудящих.

До 1990року профспілки були загальносоюзною громадською організацією в єдиній системі профспілок колишнього СРСР. Українська республіканська профрада представляла республіканську організацію з статусом юридичної особи.

Особливості правового регулювання діяльності профспілок визначаються Законом України про профспілки.

Закон України "Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності" №1045-XIV був прийнятий 15.09.1999р., тобто значно пізніше від дати укладення договору про закріплення прав по володінню, користуванню та розпорядженню профспілковим майном.

Отже, до набуття чинності цим Законом діяльність професійних спілок України була врегульована положеннями Закону України "Про об'єднання громадян".

Чинне на момент передачі майна законодавство УРСР та України не передбачало та не врегульовувало такої підстави виникнення права власності майна громадського об'єднання як передача майна загальносоюзною громадською організацією створеній громадській організації держави України.

Окрім того, спірне майно не було об'єктом права власності профспілок України, оскільки вони відповідно до положень Закону України "Про профспілки" не є правонаступником професійних спілок СРСР.

Поряд з цим, згідно доданого представником відповідачів -2,3 в судовому засіданні копії внутрішньо - титульного списку 1973 р. комплексу Житомирської турбази, засвідченого печаткою державного архіву Житомирської області, на ньому є назва організації вищого рівня, а саме: ВЦРПС, Українській центральній раді по туризму та екскурсіям. Цей список затверджено головою Житомирської облрадпрофа.

Крім того, бланки паспортів турбази "Лісовий берег" містять назву "ВЦРПС, Центральній раді по туризму та екскурсіям". У паспорті спального корпусу вказано "СМУ "Жипстрой-4" як організацію, що його будувала.(т.3,а.с.182,183-186).

Отже, спірний об'єкт був майновим комплексом громадської організації колишнього Союзу PCP, розташованим на території України, в зв'язку з чим здійснення будь-яких дій щодо зміни власника цього майна є неправомірним.

Згідно із п.1 Постанови Кабінету Міністрів України "Про розмежування державного майна України між загальнодержавною (республіканською) власністю і власністю адміністративно-територіальних одиниць (комунальною власністю)" від 05.11.1991р. №311, яка прийнята на виконання постанов Верховної Ради УРСР від 08.12.1990р. "Про порядок введення в дію Закону Української РСР "Про місцеві Ради народних депутатів Української РСР та місцеве самоврядування", від 26.03.1991р. "Про введення в дію Закону Української РСР "Про власність", затверджено перелік державного майна України, яке передається до власності адміністративно-територіальних одиниць (комунальної власності). Установлено, що державне майно України, крім майна, яке належить до комунальної власності, є загальнодержавною (республіканською) власністю.

Постановою Верховної Ради України від 10 квітня 1992 року №2268-ХП "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" визначено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об'єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР вирішено передати Фонду державного майна України.

Пунктами 1, 3 Постанови Верховної Ради України від 04 лютого 1994року №3943-ХП "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" встановлено, що тимчасово, до законодавчого визначення суб'єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, це майно є загальнодержавною власністю.

Згідно із висновком Міністерства юстиції України від 19 серпня 2005 року №19-37-254, майно колишніх профспілкових організацій після 24 серпня 1991 року і на даний час було і залишається державною власністю, оскільки питання щодо суб'єктів права власності цього майна на законодавчому рівні не було врегульовано.

Проаналізувавши приписи законодавства в їх сукупності та дослідження матеріали справи суд перошої інстанції дійшов вірного висновку, що будь-яке майно, яке за час існування Союзу РСР було передано зокрема профспілковим організаціям, належало до державної власності та передавалось останнім виключно у відання. Передача майна у відання ніяким чином не є передачею майна у власність з огляду на різне правове значення даних форм управління майном, так і на юридичні наслідки реалізації прав на це майно. Викладені обставини свідчать, що майновий комплекс туристичної бази "Лісовий берег" в м.Житомир, Житомирської області, яке перебувало у Федерацій профспілок України та в подальшому було передано акціонерному товариству "Украпрофтур", також є державною власністю.

Поряд з цим, судова колегія вважає за необхідне відмітити, що право власності держави Україна на спірний об'єкт не визнається відповідачем-2 - Приватним акціонерним товариством "Укрпрофтур" та відповідачем-3 - Обласним дочірнім підприємством по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур".

Однак, відповідач 2 та відповідач 3 не надали перелік майна та його ринкову оцінку, факт реальної передачі до статутного фонду.

Крім того, ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 16.07.2013р. призначено у справі судову будівельно-технічну та судову економічну експертизи.

Однак, Житомирське відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз листами за № 991 від 01.10.2013р., № 992 від 01.10.2013р. повідомило Рівненський апеляційний господарський суд про те, що станом на 01.10.2013р. попередню оплату судової будівельно-технічної експертизи та судово-економічної експертизи у господарській справі не проведено. У зв'язку з чим відповідно до п.1.13 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08.10.1998 №53/5 Житомирське відділення КНДІСЕ вимоги суду не виконало та матеріали справи повернуто без виконання.

31.10.2013р. від відповідача 2 ПАТ "Укрпрофтур" надійшла заява №1028 від 30.10.2013р. щодо повторного направлення матеріалів справи до Житомирського відділення КНДІСЕ для проведення раніше призначених судової технічно-будівельної та бухгалтерської експертиз. В обґрунтування клопотання зазначає, що у вересні 2013 року ПАТ "Укрпрофтур" одержало від експертної установи рахунок на оплату призначених господарським судом судових експертиз, проте розрахункові рахунки ПАТ "Укрпрофтур" були заблоковані внаслідок накладення арешту Державною виконавчою службою.

Ухвалою суду від 19.11.2013р. повторно призначено у справі судову будівельно-технічну та судову економічну експертизи.

Ухвалою Рівненського апеляційного господарського суду від 24.09.2014 р. зобов`язано відповідача 1 Виконавчий комітет Житомирської міської ради, відповідача 2 Приватне акціонерне товариство "Укрпрофтур", відповідача 3 Обласне дочірнє підприємство по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" надати суду оригінал інвентаризаційної справи в повному обсязі на будівлі по Чуднівському шосе, 1 в м.Житомирі (турбаза "Лісовий берег").

06.10.2014 р. на адресу Рівненського апеляційного господарського суду надійшов лист від Житомирського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за № 723/13-25 від 01.10.2014 р., в якому повідомляється, що у зв'язку з відсутністю у матеріалах справи №17/5007/98/11 документів для вирішення судово-економічної експертизи та незадоволенням клопотання експерта, ухвала Рівненського апеляційного господарського суду залишається без виконання, наглядове провадження по справі ЖВ КНДІСЕ № 723/13-25 закрито.

Отже, з наведеного вище вбачається, що другим відповідачем неналежним чином ведеться облік майна, замовчується його фактичний стан, дійсний склад, шляхи розподілу прибутків від його використання.

Враховуючи наведені нормативні акти стосовно права власності держави Україна після розпаду СРСР, історії створення спірного майна, суд вважає, що з проголошенням незалежності 24 серпня 1991 року право власності на спірний об'єкт набула держава Україна в особі органу, якому відповідно до Постанов Верховної Ради України від 10.04.1992 року № 2268-ХІІ та від 01.03.1994 року № 3943-ХІІ надані повноваження прийняти це майно та розпоряджатись ним до визначення суб'єктів його права, тобто Фонду державного майна України - позивача.

Згідно з Указом Президії Верховної Ради України від 30.08.1991р. №1452-ХІІ "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" та Законом України від 10.09.1991р. №1540-ХІІ "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об'єктів союзного підпорядкування, розташовані на території нашої країни, є державною власністю України, а укладені після 29 листопада 1990 року майнові договори, якими змінено форму власності, визнаються недійсними.

Статтею 41 Конституції України та ст.231 ЦК України встановлено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього праві обмежений у його здійсненні.

В силу ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб, власник не може бути позбавлений права власності на своє майно, крім випадків, передбачених цим Законом та іншими законодавчими актами.

Згідно ст. 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом ст.328 ЦК України право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності встановлена судом.

Відповідно до ст. 16 ЦК України та ст. 20 ГК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, і визнання права.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

За таких обставин суд першої інстанції підставно зазначає, що вибуття з державної власності спірного об'єкту нерухомості та наявність даного спору між сторонами по справі свідчить про невизнання зокрема відповідачами права власності держави в особі Фонду державного майна України на спірне майно, що з врахуванням вищенаведених висновків про належність спірного майна до державної форми власності, в свою чергу, свідчить про наявність правових підстав, згідно зі ст. 392 ЦК України, для визнання за державою в особі Фонду державного майна України права власності на нерухоме майно - майновий комплекс туристичної бази "Лісовий берег" в м.Житомир, Житомирської області.

Беручи до уваги, що спірний об'єкт з володіння держави вибув не з волі, органів які мають повноваження ним розпоряджатися, позов є обґрунтованим.

Щодо висновку про припинення провадження у справі в частині позову про визнання незаконним та скасування свідоцтва від 10.01.2001р. про право власності на будівлі туристичної бази "Лісовий берег", видане Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" то судова колегія зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вже зазначалось, 10.01.2001р. виконавчим комітетом Житомирської міської ради видано Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського ЗАТ по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" свідоцтво про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" (а.с. 15 том 1).

З вказаного свідоцтва вбачається, що свідоцтво видане на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972р. №1045.

Як вбачається з матеріалів справи, на запит прокуратури Житомирської області 22.09.2011р. Державний архів Житомирської області Житомирської обласної державної адміністрації надав копію рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972р. №1045 (а.с. 71,72 том 1).

Рівненський апеляційний господарський суд дослідив рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972р. №1045.

Зазначеним рішенням було вирішено представити до урядових нагород багатодітних матерів, які проживали на території м.Житомира.

Тобто, рішень суб'єкта владних повноважень щодо видачі свідоцтва про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" у зазначеному вище документі не міститься.

Правомірний та підставний є висновок місцевого господарського суду Житомирської щодо того, що виконком Житомирської міської ради безпідставно видав свідоцтво про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег".

Свідоцтво про право власності є похідним документом, виданим на підставі рішення органу місцевого самоврядування, а тому не породжує факту виникнення права власності. Визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування про оформлення права власності, на підставі якого видано це свідоцтво, є підставою для визнання його нечинним і не потребує визнання його недійсним у судовому порядку. Свідоцтво про право власності, видане на підставі відповідного акта, не може виступати предметом спору, оскільки не має статусу акта державного чи іншого органу.

Отже, саме визнання незаконним рішення може бути предметом господарського спору, а не визнання незаконним свідоцтва про право власності, яке має похідний характер від рішення компетентного органу місцевого самоврядування.

Згідно Тимчасового положення про порядок державної реєстрації права власності та інших речових прав на нерухоме майно", затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002, № 7/5 свідоцтво про право власності являється правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється реєстрація права власності у Реєстрі прав власності на нерухоме майно. Після здійснення реєстрації саме витяг з реєстру є належним доказом факту реєстрації права власності за тим чи іншим суб'єктом.

Таким чином, виходячи зі змісту приписів ГПК України, спори про визнання незаконним свідоцтва про право власності непідвідомчі господарським судам України, а тому провадження у справі в цій частині позовних вимог підлягає припиненню на підставі п.1 ч.1 ст. 80 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що приватним акціонерним товариством "Укрпрофтур" було подано заяву про застосування строків позовної давності (т. 2, а. с. 35-40).

Згідно ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Статтею 256 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Право власності позивача на будівлі туристичної бази "Лісовий берег" було порушено 10.01.2001р. внаслідок видачі Обласному дочірньому підприємству по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" свідоцтва про право колективної власності на туристичну базу "Лісовий берег" на підставі рішення виконкому Житомирської міської ради від 21.12.1972 р., яке ніякого відношення до майнового комплексу туристичної бази "Лісовий берег" в м. Житомирі не мало.

З додаткових пояснень Фонду державного майна України від 13.03.2013року (а.с.148-а.с.150,т.3), та прокуратури Житомирської області з документальним підтвердженням ( ас.153-а.с.219,т.3) вбачається, що позивач дізнався про порушення свого права, коли прокурором в межах його повноважень була подана позовна заява. (т.3,а.с.148-150).

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком місцевого суду про те, що перебіг позовної давності для позивача для захисту свого порушеного права, згідно із ч.1 ст.261 ЦК України, почався з жовтня 2011 р.

Щодо судових витрат, то судова колегія апеляційної інстанції відзначає, що судові витрати стягнуті судом першої інстанції у відповідності із статтею 49 ГПК України за наслідками нового розгляду даної справи.

З огляду на зазначені правові положення та встановлені обставини справи апеляційний господарський суд вважає, що доводи, викладені відповідачем - Обласним дочірнім підприємством по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, оскільки вони спростовуються зібраними по справі доказами і не відповідають вимогам діючого законодавства, що регулює дані правовідносини.

Враховуючи вищевикладене, доводи скаржника, зазначені в апеляційній скарзі, апеляційним судом не визнаються такими, що можуть бути підставою згідно ст.104 Господарського процесуального кодексу України для скасування чи зміни оскаржуваного рішення, тому суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права і його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 49,99,101,103 105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 09.04.2013 року по справі №17/5007/98/11 залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача - Обласного дочірнього підприємства по туризму та екскурсіях "Житомиртурист" Українського закритого акціонерного товариства по туризму та екскурсіях "Укрпрофтур" - без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня набрання постановою апеляційного господарського суду законної сили.

3. Справу №17/5007/98/11 повернути до господарського суду Житмирської області.

Головуючий суддя Гудак А.В.

Суддя Сініцина Л.М.

Суддя Олексюк Г.Є.