ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"16" жовтня 2014 р. м. Київ К/800/7695/13
Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:
Суддів: Лиски Т.О. (доповідач),
Бутенка В.І.,
Олендера І.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Міжнародного благодійного фонду "Карітас України" до Львівського обласного центру зайнятості про скасування вимоги та припису, касаційне провадження в якій відкрито за касаційною скаргою Львівського обласного центру зайнятості на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року, -
в с т а н о в и л а:
У липні 2010 року Міжнародний благодійний фонд "Карітас України" звернувся до суду з позовом до Львівського обласного центру зайнятості, в якому просив скасувати припис № 58 від 11 червня 2010 року інспекції з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення в частині використання праці іноземця без відповідного на це дозволу та вимогу Львівського обласного центру зайнятості № 13-2291/0-10 від 18 червня 2010 року.
Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року позивачу відмовлено в задоволенні позову.
Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року було скасовано постанову суду першої інстанції та ухвалено нову постанову, якою позовні вимоги задоволено.
Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції у справі, Львівський обласний центр зайнятості звернувся з касаційною скаргою, в якій просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі постанову суду першої інстанції, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши суддю-доповідача, здійснивши перевірку доводів касаційної скарги, матеріалів справи, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.
Судами попередніх інстанцій встановлено, що з 2005 року в Міжнародному благодійному фонду «Карітас України» працював громадянин ФРН ОСОБА_3 на посаді президента на підставі дозволу на використання праці іноземця від 28 квітня 2005 року.
13 квітня 2006 року Львівським обласним центром зайнятості було видано новий дозвіл №210, термін дії якого продовжувалася у 2007-2008 роках до 12 квітня 2009 року.
Згідно наказу № 17 від 13 квітня 2009 року ОСОБА_3 був звільнений з роботи.
Відповідно до припису № 58 інспекції з контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення від 11 червня 2010 року позивач зобов'язаний був сплатити штраф у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, оскільки дозвіл на використання праці іноземця діяв до 12 квітня 2009 року, а ОСОБА_3 був звільнений з роботи з 13 квітня 2009 року.
Крім того, в приписі № 58 від 11 червня 2010 року було встановлено й інші порушення, зокрема, неповідомлення відповідача про дату початку та припинення роботи іноземця, неповернення дозволу після закінчення терміну його дії.
Відповідно до вимоги Львівського обласного центру зайнятості від 18 червня 2010 року № 13-2291/0-10 Міжнародний благодійний фонд «Карітас України» повинен сплатити 12 500 грн. штрафу згідно статті 8 Закону України «Про зайнятість населення».
Відмовляючи позивачу у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що факт порушення Міжнародним благодійним фондом «Карітас України» Закону України «Про зайнятість населення», а саме використання праці іноземця без належного дозволу, встановлений та підтверджений наявними в матеріалах справи доказами. Тому, застосування до позивача штрафних санкцій в розмірі встановленому ст. 8 Закону України «Про зайнятість населення» є правомірним.
Апеляційний суд, скасовуючи постанову суду першої інстанції та приймаючи нову постанову про задоволення позовних вимог, виходив з того, що встановлений статтею 8 Закону України «Про зайнятість населення» штраф є адміністративно-господарською санкцією, а Інспекція застосувала її після сплину шестимісячного строку, встановленого статтею 250 ГК України, з моменту виявлення правопорушення.
Однак, колегія суддів не погоджується з таким висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.
Правовідносини, які виникають між роботодавцем та найманим працівником, регулюються законодавством України в сфері праці та зайнятості, в тому числі Кодексом законів про працю України та Законом України від 1 березня 1991 року № 803-ХІІ «Про зайнятість населення», чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 803-ХІІ), який визначає основні принципи участі підприємств, закладів та організацій в реалізації державної політики зайнятості. Також нормами цього Закону передбачені їх обов`язки та відповідальність у випадку порушення цих обов`язків.
Відповідно до частини четвертої статті 8 Закону № 803-ХІІ, у разі використання роботодавцем праці іноземців або осіб без громадянства на умовах трудового договору без дозволу на використання праці іноземців та осіб без громадянства державна служба зайнятості стягує з роботодавця штраф за кожну таку особу у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом.
Статтею 18 Закону № 803-ХІІ визначено, що в складі Державної служби зайнятості створена інспекція, яка здійснює контроль за виконанням законодавства про зайнятість підприємствами, закладами та організаціями, незалежно від форм власності і господарювання, фермерами та іншими роботодавцями.
Положенням про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 червня 1991 року № 47, встановлено, що інспекція проводить перевірку дотримання законодавства про зайнятість населення підприємствами, закладами та організаціями, незалежно від форм власності, в тому числі відносно виконання вимог статті 8 Закону № 803-ХІІ.
Інспекція у відповідності з покладеними на неї задачами забезпечує застосування економічних санкцій за порушення законодавства про зайнятість населення підприємствами, закладами та організаціями (підпункт "г" пункту 8 Положення про інспекцію по контролю за додержанням законодавства про зайнятість населення).
Згідно зі статтею 4 Господарського кодексу України предметом його регулювання не є трудові відносини.
Частиною першою статті 238 цього Кодексу передбачено, що за порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового або майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення суб'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків.
Під "господарською діяльністю" у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність (частина перша статті 3 Господарського кодексу України).
З аналізу вищенаведених правових норм слідує, що інспекції по контролю за дотриманням законодавства про зайнятість населення не здійснюють заходи державного нагляду (контролю) в сфері здійснення підприємствами, закладами, організаціями, іншими суб`єктами господарської діяльності.
Контрольні заходи, які здійснюються інспекціями державної служби зайнятості, стосуються виключно питань дотримання підприємствами, закладами, організаціями та іншими роботодавцями вимог законодавства в сфері зайнятості населення, встановлених Законом № 803-ХІІ, тобто дотримання роботодавцями законних прав, інтересів та гарантій громадян та держави в сфері зайнятості.
Тому, застосовані до Міжнародного благодійного фонду "Карітас України" економічні санкції у вигляді штрафу за порушення вимог частини четвертої статті 8 Закону № 803-ХІІ не можуть вважатися адміністративно-господарською санкцією в розумінні статті 238 Господарського кодексу України.
Крім того, відповідно до частини першої статті 241 Господарського кодексу України, адміністративно-господарський штраф, у разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил здійснення господарської діяльності, сплачується ним до відповідного бюджету.
Натомість, застосований Інспекцією штраф у двадцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом, зараховується до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, не включається до складу Державного бюджету України.
Враховуючи вказане, межі строків застосування адміністративно-господарських санкцій, передбачені статтею 250 ГК України не розповсюджують свою дію на штрафні (економічні) санкції застосовані Інспекцією за порушення, встановлені Законом України «Про зайнятість населення», оскільки штрафи накладені відповідачем є фінансовими санкціями і не належать до адміністративно-господарських санкцій.
Таким чином, відповідач при прийнятті оскаржуваного припису діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції що позовні вимоги є необґрунтованими, та підстави для їх задоволення відсутні.
Відповідно до статті 226 КАС України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, про необхідність скасувати постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову суду першої інстанції.
На підставі викладеного, керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
ухвалила:
Касаційну скаргу Львівського обласного центру зайнятості задовольнити.
Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 23 січня 2013 року скасувати.
Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 27 жовтня 2010 року залишити в силі.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: