Ухвалаіменем україни

29 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Парінової І.К.,Коротуна В.М.,Штелик С.П.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» до ОСОБА_4 про звернення стягнення на предмет іпотеки, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про визнання недійсними договору кредиту та договору іпотеки, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року,

в с т а н о в и л а :

У серпні 2013 року публічне акціонерне товариство «ВТБ Банк» (далі - ПАТ «ВТБ Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи вимоги тим, що 25 березня 2008 року між відкритим акціонерним товариством «ВТБ Банк», правонаступником якого є ПАТ «ВТБ Банк», та ОСОБА_4 укладено договір № 100.3.2-01/0020, згідно з умовами якого остання отримала кредит у розмірі 1 000 000 доларів США зі сплатою 12,5 % річних за користування кредитом та строком повернення до 25 березня 2028 року. З метою забезпечення виконання зобов'язань за вказаним договором у той же день між сторонами укладено іпотечний договір № 100.3.2-02/0020, за яким ОСОБА_4 передала в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1. 08 жовтня 2009 року до зазначених договорів були внесені зміни шляхом укладення між сторонами спору відповідних договорів. Посилаючись на те, що ОСОБА_4 свої зобов'язання за договорами належним чином не виконує, в результаті чого станом на 01 червня 2013 року утворилася заборгованість у розмірі 870 279 доларів 39 центів США, що еквівалентно 6 956 143 грн 16 коп., позивач просив в рахунок погашення вказаної заборгованості звернути стягнення на предмет іпотеки, шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки, встановивши його початкову ціну у розмірі 5 782 179 грн.

У квітні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду з зустрічним позовом до ПАТ «ВТБ Банк», у якому просила визнати зазначені вище договори кредиту та іпотеки недійсними. Вимоги мотивувала тим, що працівники ПАТ «ВТБ Банк» ввели її в оману щодо обставин, які мали істотне значення для укладення кредитного договору, зокрема, щодо надання згоди її чоловіком ОСОБА_5 на укладення вказаного договору. Зазначила, що ОСОБА_5 такої згоди не надавав, що підтверджується висновком спеціаліста за результатами почеркознавчого дослідження від 26 лютого 2014 року № 0767.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року, позов ПАТ «ВТБ Банк» задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки за договором від 25 березня 2008 року № 100.3.2-/0020, укладеного між ОСОБА_4 та ПАТ «ВТБ Банк», а саме: двокімнатну квартиру АДРЕСА_1, що належить на праві власності ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу від 25 березня 2008 року, шляхом передачі ПАТ «ВТБ Банк» права власності на предмет іпотеки, що передбачено ст. ст. 37, 39 Закону України «Про іпотеку», встановивши ціну предмета іпотеки для подальшої передачі права власності на нього ПАТ «ВТБ Банк» у розмірі 5 782 179 грн. За рахунок передачі предмета іпотеки задовольнити вимоги ПАТ «ВТБ Банк» в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 25 березня 2008 року № 100.3.2-01/0020, укладеним між ОСОБА_4 та ПАТ «ВТБ Банк» у розмірі 6 956 143 грн 16 коп., у тому числі прострочена заборгованість за кредитом - 111 044 грн. 59 коп., поточна заборгованість за кредитом - 6 588 644 грн 69 коп., пеня - 4 885 грн 96 коп., 3 %, нарахованих за порушення зобов'язань щодо повернення кредиту - 407 грн 16 коп., прострочена заборгованість зі сплати процентів за період з 19 березня 2013 року до 01 червня 2013 року - 206 590 грн 36 коп., заборгованість зі сплати процентів за період з 18 травня 2013 року до 01 червня 2013 року - 34 894 грн 24 коп., 3 % річних, нарахованих у зв'язку з порушенням зобов'язань зі сплати процентів - 744 грн 32 коп. та пеня, нарахована у зв'язку з порушенням строків повернення плати за користування кредитом - 8 931 грн 84 коп. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ПАТ «ВТБ Банк» про визнання недійсними договору кредиту та договору іпотеки відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду, мотивуючи свої вимоги порушенням судами норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права, та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

За змістом ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України та ст. 33 Закону України «Про іпотеку» в силу іпотеки іпотекодержатель має право у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання забезпеченого іпотекою одержати задоволення своїх вимог шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Частиною першою ст. 37 Закону України «Про іпотеку» встановлено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Ухвалюючи рішення та звертаючи стягнення на предмет іпотеки, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, виходив із того, що через неналежне виконання боржником взятих на себе за кредитним договором зобов'язань, виникла заборгованість, а тому дійшов правильного висновку про наявність підстав для звернення стягнення на предмет, зазначивши в рішенні загальний розмір вимог, що підлягають сплаті іпотекодержателю з вартості предмета іпотеки; опис нерухомого майна, за рахунок якого підлягають задоволенню вимоги іпотекодержателю. Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, суди попередніх інстанцій обґрунтовано виходили з того, що оскаржувані договори відповідають загальним засадам цивільного законодавства, укладені в належній формі та підстав для визнання їх недійсними не вбачається.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційної скарги стосуються переоцінки доказів, викладених в оскаржуваних рішеннях, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, та не дають підстав для висновку, що судами попередніх інстанцій при розгляді справи було допущено порушення норм матеріального чи процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

у х в а л и л а:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 17 квітня 2014 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 червня 2014 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Колегія суддів:

І.К. Парінова В.М. КоротунС.П. Штелик