ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2006 р. | № 29/337-05-9995 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргало В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Селянського (фермерського) господарства “Топольницький” |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2006р. |
у справі | № 29/337-05-9995 |
господарського суду | Одеської області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “МЧК” |
до | Селянського (фермерського) господарства “Топольницький” |
про | стягнення 242 074, 36 грн., |
за участю представників
- позивача: | 1). Янковського Р.Я. (довіреність №08/11 від 08.11.2005р.), 2). Крамара В.І. (довіреність №11/07-1 від 11.07.2006р.), |
- відповідача: | 1). Топольницького М.М. (голова), 2). Корой І.Д. (довіреність від 11.07.2006р.), - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Одеської області від 12.12.2005р. (суддя Аленін О.Ю.), залишеним без змін постановою Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Бєляновського В.В., суддів Шевченко В.В., Мирошниченко М.А.) позов задоволено. Постановлено стягнути з Селянського (фермерського) господарства “Топольницький” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “МЧК” 242 074, 36 грн. боргу, 2 420, 74 грн. держмита та витрати на ІТЗ судового процесу в сумі 118 грн.
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2005р. і постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2006р., та залишити повністю без розгляду позов Товариства з обмеженою відповідальністю “МЧК” до Селянського (фермерського) господарства “Топольницький” про стягнення заборгованості 242 074, 36 грн., посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, а саме: ч.1 ст. 193, ч. 2 ст. 220 Господарського кодексу України, ст.ст. 525, 526, ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України, ст.ст. 224, 231, 241, 242 Цивільного кодексу України (ред. 1963р.), ст.ст. 34, 38, 43, 81 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Заслухавши представників сторін, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено господарськими судами попередніх інстанцій, між сторонами було укладено договір товарообмінних операцій №5 від 01.09.2003р., згідно умов якого позивач зобов’язався поставити відповідачу дизпаливо на суму 549 247 грн., а відповідач зобов’язався поставити позивачу сільськогосподарську продукцію на суму 549 247 грн. На виконання своїх зобов’язань за договором позивач поставив відповідачу паливно-мастильні матеріали в 2003р. на загальну суму 549 247 грн.; в 2004р. на загальну суму 197 711, 11 грн. Всього позивач поставив продукцію на суму 746 958, 11 грн., що підтверджується накладними, які підписані обома сторонами, довіреностями, податковими накладними. У відповідності з умовами додаткової угоди від 15.11.2004р. до договору відповідач зобов’язався провести розрахунок в строк до 01.09.2005р. однак неналежним чином виконував свої зобов’язання за договором, а саме: частково розрахувався за поставлений товар, в зв’язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем в сумі 242 074, 36 грн., що підтверджується актами звірки. Стягнення зазначеної суми з відповідача послужило причиною звернення з відповідним позовом до господарського суду.
Задовольняючи позов господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 2 ст.220 Господарського кодексу України та ч. 3 ст. 612 Цивільного кодексу України кредитор може відмовитися від прийняття виконання зобов’язання і вимагати відшкодування збитків, якщо внаслідок прострочення боржником виконання зобов’язання воно втратило інтерес для кредитора. З врахуванням наведених приписів правових норм та обставин справи суди попередніх інстанцій дійшли до висновку про обґрунтованість позовних вимог, а відтак –про наявність правових підстав для їх задоволення.
З оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду вбачається, що сторони неодноразово проводили звірки про що складали відповідні акти, за результатами таких звірок виявляли заборгованість відповідача перед позивачем за зобов’язаннями із зазначенням у них її розміру, на підставі таких актів звірок укладали додаткові угоди у яких також визначали розмір заборгованості, порядок і строки її погашення.
Так, як зазначено в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції, в останньому складеному та підписаному сторонами акті звірки взаєморозрахунків від 15.11.2004р., сторони визначали розмір заборгованості відповідача за договором №5 від 01.09.2003р. та укладали додаткову угоду від 15.11.2004р. до нього, у якій визначили, що відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем на суму 247154 грн. 36 коп. за отримані паливо-мастильні матеріали та грошові кошти, також визначили, що борг у сумі 247154 грн. 36 коп. СФГ “Топольницький” зобов’язується погасити в першу чергу з врожаю 2005р. до 01.09.2005р.Таким чином на підставі наявних у справі доказів суд апеляційної інстанції встановив що протягом 2003-2004р.р. згідно з укладеними між сторонами договорами та додатковими угодами до них позивач передав відповідачу у власність товарно-матеріальні цінності та грошові кошти на загальну суму 746958 грн. 11 коп., за які останній розрахувався частково на суму 504883 грн. 75 коп. і заборгованість відповідача перед позивачем на момент вирішення спору становить 242074 грн. 36 коп.
Перевіривши застосування судом першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права за результатами перевірки у касаційному порядку встановлено, що фактичні обставини, які входять до предмету доказування у цій справі, з'ясовані судом першої та апеляційної інстанції з достатньою повнотою.
Крім того, згідно п.5 Прикінцевих положень Господарського кодексу України положення цього кодексу України щодо відповідальності за порушення правил здійснення господарської діяльності, а також за порушення господарських зобов'язань застосовуються у разі, якщо ці порушення були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями, крім випадків, коли за порушення господарських зобов'язань була встановлена інша відповідальність договором, укладеним до зазначеного в пункті 1 цього розділу строку. Як встановлено судами додаткову угоду щодо виконання господарських зобов’язань сторони уклали 15.11.2004р., тобто у період дії Господарського кодексу України. Порушення господарських зобов'язань були вчинені після набрання чинності зазначеними положеннями. Таким чином спростовуються доводи касаційної скарги стосовно того, що норми Господарського кодексу України до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, а судам належало застосовувати норми ЦК УРСР.
Щодо посилань у касаційній скарзі на відсутність факту передачі позивачем паливо-мастильних матеріалів у вересні 2003р. та безтоварності накладних на їх передачу колегія Вищого господарського суду України відзначає, що в своїй постанові апеляційний господарський суд зазначив, що твердження відповідача про те, що у вересні 2003р. ПММ на загальну суму 525 776, 50 грн. позивач йому не передавав нічим не підтверджено та спростовується відповідними документами (довіреністю, накладними, податковими накладними та довідкою ДПІ у Біляївському районі, складеної за результатами зустрічної перевірки позивача з питань взаємовідносин з відповідачем за вересень 2003р.). При цьому апеляційний господарський суд враховував, що отримання від позивача ПММ у вересні 2003р. не заперечувалось відповідачем при складанні актів звірки взаєморозрахунків від 01.01.2003р., від 15.11.2004р., укладенні відповідних додаткових угод до договору №5 від 01.09.2003р. Таким чином посилання відповідача на те, що ці накладні є безтоварними та підписані ним помилково апеляційним господарським судом були спростовані. За вказаних обставин доводи касаційної скарги в цій частині є надуманими.
Крім того у суду апеляційної інстанції не було правових підстав залишати позов без розгляду, з урахуванням приписів ст.81 ч.1 п.5, ст.43, ст.103 п.3 ГПК України оскільки позивач у своїх письмових поясненнях на апеляційну скаргу посилався на те, що за умовами договору перевезення здійснювалось самовивозом, у зв’язку з тим що у нього відсутні транспортні засоби для перевезення паливо-мастильних матеріалів, підприємство наймало транспортні засоби для перевезення паливо-мастильних матеріалів за рахунок відповідача. Також у цих поясненнях позивач посилався на те, що зазначені операції відображені у довідці про результати зустрічної перевірки з відповідачем, виданої ДПІ Біляєвського району 16.03.2004р.
Відповідно до приписів ст.224 ч.2 Господарського кодексу України під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною. Таким чином керуючись цією нормою у судів попередніх інстанцій, з врахуванням встановлених обставин справи, були всі підстави для задоволення позову.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Матеріали справи свідчать про те, що суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст.43, 47, 43, 101 ГПК України повно та об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.
Доводи касаційної скарги висновків господарських судів не спростовують, судові рішення постановлені відповідно до вимог закону і підстав для їх скасування не вбачається.
Крім того, згідно ст.111 ч.2 ГПК України не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи. Відповідно до ст.33 цього кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Таким чином кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до присів ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно ст.1115 цього кодексу у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
За вказаних обставин постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає. Суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а тому ухвалене ним судове рішення скасуванню не підлягає.
Ухвалою Вищого господарського суду України від 15.06.2006р. було зупинено виконання рішення Господарського суду Одеської області від 12.12.2005р. до закінчення перегляду рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції в порядку касації.
Враховуючи що перегляд вказаних судових рішень в порядку касації Вищим господарським судом України закінчено, вказані вимоги про зупинення виконання судового рішення втратили чинність.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Селянського (фермерського) господарства “Топольницький” залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 11.04.2006р. у справі № 29/337-05-9995 Господарського суду Одеської області, залишити без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало