ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 липня 2006 р. | № 29/292-05-8770 |
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого: | Кравчука Г.А. |
суддів: | Мачульського Г.М. |
Шаргало В.І. |
розглянувши у відкритому судовому засіданні |
касаційну скаргу | Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” |
на постанову | Одеського апеляційного господарського суду |
від | 07.02.2006р. |
у справі господарського суду | № 29/292-05-8770 Одеської області |
за позовом | Товариства з обмеженою відповідальністю “Санаторій “Росія” |
до | Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” |
про | стягнення 37 897, 68 грн., |
за участю представників
- позивача: | не з’явився |
- відповідача: | Зубченко С.М. (довіреність №344 від 28.12.2005р.), - |
В С Т А Н О В И В:
Рішенням Господарського суду Одеської області від 23.12.2005р. (суддя Аленін О.Ю.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2006р. (колегія суддів у складі: головуючого –судді Колоколова С.І., суддів Разюк Г.П., Петрова М.С.) рішення Господарського суду Одеської області від 23.12.2005р. постановлено змінити, виклавши резолютивну частину в наступній редакції: “Позов задовольнити частково. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Санаторій “Росія” 6 892 грн. двократної вартості недовідпущеної електроенергії, 19 315, 68 грн. збитків, 391, 75 грн. державного мита за розгляд позовної заяви та апеляційної скарги, 81, 42 грн. витрат на ІТЗ судового процесу”. Решту рішення постановлено залишити без змін
В своїй касаційній скарзі відповідач просить скасувати зазначені рішення і постанову та направити справу до господарського суду Одеської області на новий розгляд, посилаючись на порушення господарським судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, а саме: ст.ст. 235, 509, 614, 617 Цивільного кодексу України, ст.ст. 218, 219 Господарського кодексу України, ст. 24 Закону України “Про електроенергетику”, п.п. 7.14, 7.36, 9.3, 12.5 Правил користування електричною енергією, затверджених постановою НКРЕ України від 31.07.1996р. №28, ст.ст. 34, 38, 99, 101 Господарського процесуального кодексу України.
Відзиву на касаційну скаргу не надійшло.
Позивач не використав наданого законом права на участь свого представника у судовому засіданні, подав письмове клопотання про відкладення розгляду касаційної скарги.
У письмовому клопотанні позивача про відкладення розгляду касаційної скарги, з врахуванням вимог ст.ст.77, 1115, 1117 ГПК України та тієї обставини, що позивач був належним чином повідомлений про час та місце розгляду касаційної скарги, належить відмовити.
Заслухавши представника відповідача, переглянувши у касаційному порядку судові рішення, колегія суддів Вищого господарського суду України на підставі встановлених в них фактичних обставин, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права та повноту їх встановлення у рішенні та постанові, приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом апеляційної інстанції, між Санаторним підприємством “Росія” та відповідачем був укладений договір №Ю213 від 30.09.2003р. про постачання електроенергії, за умовами якого відповідач зобов’язався постачати електричну енергію підприємству, а підприємство зобов’язувалось оплачувати надану електроенергію. Згодом Санаторне підприємство “Росія” було реорганізовано в Товариство з обмеженою відповідальністю “Санаторій “Росія” шляхом зміни організаційно-правової форми, і згідно установчих документів позивач є правонаступником Санаторного підприємства “Росія”. 01.08.2005р. об’єкт позивача з вини відповідача без попередження був відключений від електропостачання. Поновлення електропостачання відбулось 06.08.2005р. Вину відповідача встановлено Регіональною інспекцію Держенергонагляду, яка визначила, що відключення електроенергії відбулось з вини відповідача через порушення ним вимог п.9.4 Правил користування електричною енергією, друга кабельна лінія, яка є аварійною, була пошкоджена на протязі 8 місяців і відповідачем не було вжито заходів щодо її ремонту. Позивач, дійшовши до висновків про спричинення йому збитків з вини відповідача у вигляді вартості зіпсованих продуктів харчування та витрат на їх вивіз і утилізацію, вартості закупленого обладнання для відновлення електропостачання та мінеральної води та вартості недовідпущеної електроенергії звернувся з позовом до господарського суду про стягнення з відповідача суми вказаних збитків у розмірі 37 897, 68 грн.
Місцевий господарський суд відмовляючи в позові виходив з того, що переривання електропостачання відбулось внаслідок ушкодження кабелю, є форс-мажорною обставиною, яка виключає відповідальність енергопостачальної організації, а відтак підстав для застосування до відповідача відповідальності у вигляді сплати двократної вартості недовідпущеної електроенергії а також сплати збитків завданих відключенням, не вбачається, а тому, з врахуванням приписів ч.1 ст. 218, ч. 4 ст. 219 Господарського кодексу України, ст. 617 Цивільного кодексу України та обставин справи, відсутні правові підстави для задоволення позову. Також, як зазначено в рішенні, судом не вбачається невідповідності оспорюваної позивачем умови договору щодо віднесення до форс-мажорних обставин ушкодження електричних мереж, вимогам закону, через те, що в Правилах користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996р., не міститься обумовлень щодо вичерпного переліку форс-мажорних обставин, змістом типового договору, що є додатком до Правил, та умови якого є обов’язковими при укладенні договору про постачання електричної енергії, взагалі не передбачений перелік форс-мажорних обставин, а тому при укладанні договору сторони не позбавлені можливості за взаємною згодою передбачити певні обставини які є підставою для звільнення від відповідальності.
В своїй постанові апеляційний господарський суд зазначив, що відповідач у період з 01.08.2005р. по 06.08.2005р. фактично не вважав форс-мажорними обставинами неможливість виконання своїх зобов’язань, про що свідчить не направлення позивачеві повідомлення про неможливість виконання своїх зобов’язань у зв’язку із настанням непереборної сили у вигляді форс-мажорних обставин. Щодо вимог позивача про стягнення з відповідача збитків у вигляді вартості зіпсованих продуктів харчування та витрат на їх вивіз і утилізацію, вартості закупленого обладнання для відновлення електропостачання та мінеральної води, апеляційний господарський суд, враховуючи приписи п.1, пп. 1 п. 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, ст. 224, ч. 2 п. 1 ст. 225 Господарського кодексу України, дійшов до висновку про наявність правових підстав для їх задоволення лише в частині вартості зіпсованих продуктів харчування, витрат на їх вивіз і утилізацію та витрат на придбання мінеральної води. Крім того, апеляційний господарський суд, з врахуванням наведених норм законодавства та умов договору, дійшов до висновку про відсутність підстав звільнення відповідача від відповідальності у вигляді стягнення двократної вартості недопоставленої електроенергії та постановив стягнути з відповідача на користь позивача двократну вартість недопоставленої електроенергії. Що стосується позовних вимог про визнання недійсними положень п. 4.3.2 договору №Ю213 від 30.09.2003р. щодо визначення переліку форс-мажорних обставин, апеляційний господарський суд, з врахуванням приписів п. 1.2 Правил користування електричною енергією, затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України №28 від 31.07.1996р., типового договору, що є додатком до Правил та ст. 181 Господарського кодексу України, погодився з висновками місцевого господарського суду про відмову в позові в цій частині, по причині того, що оспорювані умови договору не суперечать вимогам закону.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити рішення першої інстанції або постанову апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що рішення або постанова господарського суду прийняті з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Матеріали справи свідчать про те, що суд апеляційної інстанції в порядку ст. ст.43, 47, 43, 101 ГПК України повно та об’єктивно розглянув в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності, дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази.
Із статей 1, 24 Закону України “Про електроенергетику” вбачається що постачання електричної енергії здійснюється на підставі договору.
Згідно п.1.2 Правил користування електричною енергією затверджених Постановою Національної комісії з питань регулювання електроенергетики України від 31 липня 1996 року №28 (далі Правила), договір про постачання електричної енергії –це угода двох сторін (постачальник електричної енергії за регульованим тарифом і споживач), що є документом певної форми, який встановлює зміст та регулює правовідносини між сторонами під час постачання електричної енергії за регульованим тарифом. Відповідно до п.1.5 цих Правил договір про постачання електричної енергії на основі типового договору (додаток 2 до Правил) укладається постачальником електричної енергії за регульованим тарифом з усіма споживачами та субспоживачами, які розташовані на території здійснення ліцензованої діяльності постачальником електричної енергії за регульованим тарифом. Пунктом 13 п.6.3 зазначених правил визначено, що договір про постачання електричної енергії містить такі умови, що є істотними та обов'язковими для цього виду угод, як відповідальність сторін за невиконання умов договору та підстави її застосування; порядок розв'язання майнових суперечок і установа, якій доручається їх розв'язання. Згідно ст.24 Закону України “Про електроенергетику” енергопостачальники зобов'язані забезпечувати надійне постачання електричної енергії згідно з умовами ліцензій та договорів. Статтею 610 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) визначено, що порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання). Пунктом 4 ст.611 цього кодексу визначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ст.22 зазначеного кодексу особа, якій завдано збитки у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування, при цьому збитками є 1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода), збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі. Статтею 24 Закону України “Про електроенергетику”, у редакції що діяла на момент виникнення спірних правовідносин, передбачено, що енергопостачальники несуть відповідальність перед споживачами електричної енергії у розмірі двократної вартості недовідпущеної електричної енергії у разі переривання електропостачання з вини енергопостачальника. На дату розгляду спору в суді розмір відповідальності дорівнював вищезазначеній. Пунктом 9.4. Правил користування електричною енергією у редакції що діяла в момент виникнення спірних правовідносин визначено, що постачальник електричної енергії за регульованим тарифом несе відповідальність перед споживачем електричної енергії у розмірі п'ятикратної вартості недовідпущеної електричної енергії у разі переривання електропостачання, спричиненого діями (бездіяльністю) постачальника електричної енергії, постачальник електричної енергії за регульованим тарифом несе відповідальність перед споживачем за дотримання погодженого рівня надійності електропостачання у відповідності до умов договору. Частиною четвертою цієї норми визначено, що постачальник електричної енергії за регульованим тарифом несе відповідальність за дотримання умов договору та цих Правил щодо припинення або часткового обмеження електропостачання.
Судом апеляційної інстанції встановлено у діянні відповідача наявність усіх елементів складу правопорушення.
Відповідальність постачальника електричної енергії (відповідача у справі) перед позивачем за переривання у постачанні електричної енергії передбачена п. 4.1.2 договору.
Посилання у касаційній скарзі на порушення судом апеляційної інстанції процедури визначення обсягу недовідпущеної електричної енергії, передбаченої Правилами у редакції, що діяли на момент виникнення спору, не може бути підставою для задоволення касаційної скарги, оскільки саме така процедура, яку зазначив суд апеляційної інстанції у оскаржуваній постанові, визначена умовами Договору про постачання електричної енергії №Ю213 від 30.09.2003р., який, як встановлено судом апеляційної інстанції та не заперечувалось відповідачем, діяв у період виникнення і існування спірних правовідносин.
Доводи касаційної скарги не спростовують висновків суду апеляційної інстанції.
Крім того, згідно ст.111 ч.2 ГПК України не допускаються посилання у касаційній скарзі на недоведеність обставин справи. Відповідно до ст.33 цього кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Таким чином кожна сторона повинна доводити ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, у суді першої та апеляційної інстанції.
Відповідно до присів ст.1117 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази. Згідно ст.1115 цього кодексу у касаційній інстанції скарга (подання) розглядається за правилами розгляду справи у суді першої інстанції за винятком процесуальних дій, пов'язаних із встановленням обставин справи та їх доказуванням, касаційна інстанція використовує процесуальні права суду першої інстанції виключно для перевірки юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення у рішенні або постанові господарського суду.
За вказаних обставин суд апеляційної інстанції всебічно і повно встановив всі фактичні обставини справи на підставі об'єктивної оцінки наявних в ній доказів, достеменно з’ясував дійсні права і обов'язки сторін та правильно застосував норми матеріального права, що регулюють їх спірні відносини, а відтак постанова суду апеляційної інстанції є законною і обґрунтованою, а тому підстав для її скасування немає.
Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119 п.1, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -
П О С Т А Н О В И В:
Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства “Енергопостачальна компанія “Одесаобленерго” залишити без задоволення, а постанову Одеського апеляційного господарського суду від 07.02.2006р. у справі № 29/292-05-8770 Господарського суду Одеської області, залишити без змін.
Головуючий Г. Кравчук
С у д д і Г. Мачульський
В. Шаргало