РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ун. № 759/7108/14-ц

пр. № 2/759/3345/14

17 жовтня 2014 року . Святошинський районний суд м. Києва

у складі: головуючого судді Наборозняка М.І.

за участю секретаря Дюрич М.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення боргу ,

встановив:

Позивач 24.04.2014 звернувся із зазначеним позовом, розмір позовних вимог неодноразово збільшував.. В остаточному варіанті (позовна заява в редакції від 07.10.2014 року, а.с. 51-52) просить суд стягнути із відповідача борг за договором позики від 19.06.2013 року в сумі 57 тис грн, 1727 в якості 3% річних за прострочення виконання умов договору за період з 02.10.2013 року по 05.10.2014 року, 9923 грн інфляційних втрат за період , відсотки за користування позикою за період з 02.10.2013 року по 05.10.2014 року в сумі 4935 грн, всього - 73585 грн. В частині збільшення інфляційних втрат у зв*язку із невиконаням ним умов договору позики розмір вимог збільшив 07.10.2014 року

В позові вказав, що 19.06.2013 року відповідач позичив у нього 57 тис грн, які повинен був повернути 01.10.2013 року.

Договірні відносини між ним та відповідачем були оформлені розпискою відповідача, написаною ним самим в день отримання коштів та перенданою відповідачем йому.

Проте, такі кошти він не повертає; на вимогу позивача повернути кошти від не реагує, тому позивач звертається до суду.

В розписці не вказано щодо процентів за користування грошовими коштами, відповідальності за невиконання договору позики. Тому він просить стягнути із відповідача також проценти відповідно до ст. 1048 ЦК України в розмірі облікової ставки НБУ за відповідний період, три проценти річних та інляційні втрати згідно зі ст. 625 ЦК України за переіод прострочення виконання обов*язку щодо повернення коштів.

В судовому засіданні позивач вимоги позову підтримали, посилаючись на викладені у позовні заяві обставини. Він заперечив пояснення відповідача, його представника, показання допиттаних зі сторони відповідача свідків про те, що відповідач повертав йому позичені кошти; надав суду оригінал розписки відповідача про позичення ним 57 тис грн.

Відповідач, (а також представник позивача) позов не визнав; пояснив, що дійсно вказані у розписці кошти позичав у позивача, але в подальшому він повернув їх позивачу у присутності свідків; написану ним розписку від позивача не витребовував, оскільки на момент передачі позичених грошей у останнього її не було; також не просив його написати розписку про отримання ним ( ОСОБА_1) позичених коштів, оскільки довіряв йому.

Допитані в якості свідків ОСОБА_3, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 дали показання про те, що відповідач повертав у 2013 році позивачу 57 тис грн боргу за договором позики, про який вказано у позовні й заяві.

Суд розглядає справу на підставі засад змагальності та диспозитивності (ст.ст. 10, 11, 60 ЦПК України), про що було роз*яснено.

При вирішенні спору суд застосовує норми глав 47-48 розділу 1 книги п*ятої ЦК України «зобов*язальне право».

Суд вважає видану відповідачем розписку належним та допустимим доказом вимог позивача про наявність зобов*язань відповідача перед позивачем щодо повернення позичених грошей у певний термін.

Відповідно до ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Ст. 527 ЦК України передбачає, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання чи звичаїв ділового обороту. Кожна із сторін у зобов'язанні має право вимагати доказів того, що обов'язок виконується належним боржником або виконання приймається належним кредитором чи уповноваженою на це особою, і несе ризик наслідків непред'явлення такої вимоги.

Застосовуючи вказані норми суд вважає кредитором позивача, а боржником - відповідача.

У ст. 530 ЦК України вказано: якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.

Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає.

Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

З огляду на приписи вказаної норми суд вважає належним та допустимим доказом виконання ОСОБА_2 обов*язку повернути кошти позивачу за вказаною розпискою, котра свідчить про укладання договору позики, - наявність у нього оригіналу власноруч написаної розписки, або наявність розписки позивача про те, що він (ОСОБА_1) отримав позичені у нього 57 тис грн. від ОСОБА_2

За таких обставин суд не приймає як належні та допустимі докази - показання допитаних в судовому засіданні свідків, пояснення (заперечення) відповідача та його представника в судовому засіданні суд відповідно до ч. 2 ст. 57 ЦПК України доказами не вважає взагалі.

Тому суд вважає, що позивач обґрунтовано заявляє вимоги, враховуючи наявність у нього оригіналу розписки відповідача.

Враховуючи, що відповідач не спростував обставини щодо невиконання умов договору із позивачем, не заперечив розрахунок боргу щодо трьох процентів річних, інфляційних, процентів за користування позиченими від позивача коштами, то суд стягує вказану позивачем суму таких коштів, нарахованих на зазначені ним періоди часу.

Суд керується вказаним законодавством, а при стягненні процентів також приписами ч. 1 ст. 1048 ЦК України, яка зазначає про стягнення процентів за користування грошима за договором позики в розмірі облікової ставки НБУ за відповідний період у випадку не зазначення в договорі розмірі таких процентів.

Відповідно до ст. 88 ЦПК України суд стягує із відповідача витрати на оплату судового збору.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 212-214, ЦПК України, суд,

вирішив:

Позов задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2, який проживає у АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1, на користь ОСОБА_1, який проживає у АДРЕСА_2, борг за договором позики в сумі 57 тис грн, 1727 в якості 3% річних за прострочення виконання умов договору, 9923 грн інфляційних втрат, відсокти за користування позикою в сумі 4935 грн, всього - 73585 грн, а також 735 грн 85 коп судового збору, а всього - 74320 грн 85 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана на адресу Апеляційного суду м.Києва через районний суд протягом 10 днів з дня його проголошення.

Суддя: