ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
"30" вересня 2014 р. м. Київ К/800/17471/14
Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:
Головуючий суддя судді за участю секретаря представників сторін: від позивача: від відповідача:Муравйов О. В. Вербицька О. В. Маринчак Н. Є. Титенко М. П. Скрежешевський М. С. Міровський В. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргуВінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області
на постанову та ухвалуВінницького окружного адміністративного суду від 04.12.2013 року Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 року
у справі№ 802/4222/13-а
за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Віойл-Агро»
доВінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області
провизнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-
В С Т А Н О В И В:
Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 04.12.2013 року у справі № 802/4222/13-а, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 року, позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області № 0004351601 та № 0004361601 від 06.08.2013 року.
Не погоджуючись із судовими рішеннями у справі, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги заявник обґрунтовує порушенням судами норм матеріального та процесуального права, зокрема, п. 5.1, пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», ст. ст. 1, 2, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. п. 44.1, 44.6 ст. 44, п. п. 198.3, 198.6 ст. 198, п. п. 200.1, 200.2, 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України, ст. ст. 159, 161, 162 Кодексу адміністративного судочинства України.
В запереченнях на касаційну скаргу позивач проти вимог та доводів заперечує, просить залишити в силі судові рішення у справі.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанції виходили з того, що матеріалами справи спростовується висновок відповідача про порушення апеляційною інстанцією позивачем вимог податкового законодавства, що стали підставою для прийняття оскаржуваних рішень.
Колегія суддів погоджується з таким висновком судів, враховуючи наступне.
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Віойл-Агро» з питань дотримання вимог податкового законодавства при проведенні взаєморозрахунків із СФГ «Аграрій» за період 01.01.2011 року по 31.12.2012 року, складено акт № 6/16-02/31414911 від 23.08.2013 року, яким зафіксовано порушення пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», п. п. 198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 , п. 201.1, 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, у зв'язку з чим занижено податок на додану вартість на загальну суму 740 703,00 грн.; п. 3.1 ст. 3, п. 5.1, п. 5.2, пп. 5.3.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», у зв'язку з чим завищено від'ємне значення об'єкта оподаткування по податку на прибуток за І квартал 2011 року в сумі 3 703 515,00 грн.
На підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення: № 0004351601 від 06.08.2013 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 740 703,00 грн. та за штрафними санкціями на 1,00 грн.; № 0004361601 від 06.08.2013 року, яким зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток в сумі 3 703 515,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки відповідача, викладені в акті перевірки, спростовуються матеріалами справи.
Колегія суддів погоджується з таким висновком, враховуючи наступне.
Відповідно до п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності та інших витрат, крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.
Згідно із п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.
Пунктом 138.8 статті 138 Податкового кодексу України визначено, що собівартість виготовлених та реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг складається з витрат, прямо пов'язаних з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг.
До складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку (пп. 138.8.1 п. 138.8 ст. 138 цього кодексу).
Витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку, не включаються до складу витрат (пп. 139.1.9. п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).
Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.
Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, в тому числі, з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.
Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Датою виникнення права платника податку на податковий кредит згідно із п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України є дата здійснення першої з наступних подій: а) дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); б) дата отримання податкової накладної.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг/, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу. (п. 198.6. ст. 198 Податкового кодексу України).
Згідно із п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Отже, правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з ПДВ наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов'язані з рухом активів, зміною зобов'язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, а не лише оформлення
Зазначені положення Податкового кодексу України кореспондуються із приписами пп. 7.2.6 п. 7.2, пп. пп. 7.4.1, 7.4.5 п. 7.4, пп. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а також ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що реальність виконання договорів поставки № 1031-2110204273 від 04.02.2011 року, № 1031-2110211365 від 11.02.2011 року, № 100017 від 16.02.2011 року, № 100055 від 18.02.2011 року, № 100179 від 04.03.2011 року, № 100174 від 09.03.2011 року, № 100215 від 14.03.2011 року, № 100285 від 22.03.2011 року, укладених позивачем та СФГ «Аграрій» (постачальник), підтверджується наявними в матеріалах справи документами, зокрема накладними, податковими накладними, товарно-транспортними накладними, платіжними дорученнями, актами здачі-прийняття робіт, договором на переробку давальницької сировини та додаткових угод.
Позивачем також надано витяги із журналів якості насіння соняшнику, які підтверджують факт надходження соняшнику, а також найменування від кого надійшов зазначений товар та книга зважувань на вантажі, що ввозяться і вивозяться через автомобільні ваги насіння соняшника в якому зазначено дата, номер автомашини, найменування вантажу, від кого надійшов чи кому відпущено, номер документу та інші відомості, що свідчить про фактичний рух товару.
Посилання на недоліки первинних документів, що свідчать про отримання товару, підлягають відхиленню, оскільки в силу положень поставки, товар поставляється партіями на умовах EXW франкосклад ПАТ «Чернівецький олійножировий комбінат» та ПАТ «Вінницький олійножировий комбінат», а тому перевірка виписаних податкових накладних СФГ «Аграрій» здійснюється саме вказаними комбінатами.
Крім того, твердження відповідача щодо даних органів статистики про обсяги придбання соняшника не є безумовними підставами для висновків про відсутність фактичного виконання операцій, в разі підтвердження відповідним документами реального виконання договорів.
Оскільки в порушення ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України податковим органом не доведено обґрунтованості висновку акта перевірки, що стали підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів погоджується з висновком про задоволення позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про відсутність фактичного виконання викладеного не спростовують, а зводяться до переоцінки обставин, встановлених судом апеляційної інстанцій, що у відповідності до ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України не віднесено до повноважень суду касаційної інстанції.
За таких обставин підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Керуючись ст. ст. 220, 223, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У Х В А Л И В:
Касаційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Вінницькій області залишити без задоволення.
Постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 04.12.2013 року та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 12.03.2014 року у справі № 802/4222/13-а залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236-238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя О. В. Муравйов
Судді О. В. Вербицька
Н. Є. Маринчак