АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

УХВАЛА [1]

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 жовтня 2014 року м. Київ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду м. Києва

в складі: головуючого - Кирилюк Г.М.

суддів: Вербової І.М., Панченка М.М.

при секретарі Мікітчак А.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про надання дозволу на виїзд за межі України без згоди та супроводу другого з батьків, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року,

встановила:

18.04.2014 р. ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаним позовом, в якому просила надати їй дозвіл без згоди та супроводу батька ОСОБА_2 оформити документи для багаторазового тимчасового виїзду неповнолітніх ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, в її супроводі, або інших уповноважених нею осіб, за нотаріально посвідченою згодою, за межі України до досягнення синами вісімнадцяти років.

Також просила надати дозвіл на багаторазовий тимчасовий виїзд за межі території України ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2, в її супроводі або інших осіб, уповноважених нею за нотаріально посвідченою згодою, без нотаріально посвідченої згоди батька ОСОБА_2, до досягнення синами шістнадцятирічного віку.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 20 червня 2003 року між нею та ОСОБА_2 був укладений шлюб, зареєстрований 09 липня 2003 року Відділом реєстрації актів громадянського стану міста Сант Кугант дель Вальєс, країна Іспанія. Рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 18 липня 2012 року шлюб між ними розірвано. Від шлюбу вони мають двох синів, ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2. Діти проживають разом з нею та знаходяться на її утриманні. Вона має бажання та можливість виїзду разом з дітьми за кордон в туристичних та оздоровчих цілях. У зв'язку з обмеженням права дітей на всебічний розвиток внаслідок безпідставного обмеження у праві виїзду за кордон, просила позов задовольнити.

Заочним рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року у задоволенні позову відмовлено.

Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про задоволення позову.

Свої доводи мотивує тим, що відповідач є громадянином Іспанії, тривалий час не проживає за адресою: АДРЕСА_1 , а тому позивач позбавлена можливості отримати дозвіл на виїзд їх спільних дітей за кордон. Перешкоди відповідача полягають не в активних діях, а в його бездіяльності щодо надання дозволу. Доказів того, що позивач діє всупереч інтересів дітей чи наражає їх на небезпеку, матеріали справи не містять.

Оскаржуване судове рішення не містить правової оцінки позовної вимоги щодо надання дозволу на виготовлення проїзних документів на дітей, що свідчить про порушення норм процесуального права. Судом неповно з'ясовано усі фактичні обставини справи, не досліджено і не надано належної правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.

Заслухавши доповідь по справі, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін відповідно до ст.10 ЦПК України. Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Результаті оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, сторони перебували в зареєстрованому шлюбі з 20 червня 2003 року по 18 липня 2012 року, від якого мають неповнолітніх ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2.

Відповідно до ст.313 ЦК України фізична особа має право на свободу пересування. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років, має право пересуватися по території України лише за згодою батьків (усиновлювачів), опікунів та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними. Фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно зі ст.155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч.1 ст.157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відмовляючи у задоволенні позову про надання дозволу на виїзд дитини за межі України без згоди та супроводу батька, суд першої інстанції виходив з відсутності доказів створення відповідачем перешкод щодо тимчасового виїзду за межі України їх неповнолітніх дітей.

Враховуючи відсутність доказів звернення позивача до відповідача з приводу виїзду дітей за кордон та чинення останнім перешкод у вирішенні вказаного питання, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

При цьому колегія судді враховує ту обставину, що позивачем не визначено строки та конкретні країни, в які планується виїзд дітей без дозволу батька.

Доводи апеляційної скарги про те, що відповідач є громадянином іншої держави та тривалий час не проживає в АДРЕСА_1, не є обставинами, які впливають на правильність ухваленого у справі рішення.

З огляду на те, що матеріали справи не містять доказів звернення позивача до відповідача з приводу надання згоди на оформлення паспорта або проїзного документа для виїзду дітей за кордон, та наявності з цього приводу заперечень останнього, правові підстави для надання дозволу на виготовлення вказаних документів на підставі рішення суду відсутні.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.307 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право постановити ухвалу про відхилення апеляційної скарги і залишення рішення без змін.

Керуючись ст. 303, 307, 308, 313 - 314, 316, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 відхилити.

Заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 вересня 2014 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий :

Судді:

Справа №22-ц/796/12772/2014

Головуючий у суді першої інстанції: Гайдук С.В.

Доповідач у суді апеляційної інстанції: Кирилюк Г.М.