Справа № 22-Ц-568/ 2006 р.                                            Головуючий у І інстанції: Шептицька Н.В.

Категорія : 21                                                                     Доповідач : Подолюк В.А.

УХВАЛА

Іменем України

14 червня 2006 року                                                                   місто Луцьк

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Волинської області в складі:

головуючого - судді Сівчука Є.І.

суддів - Осіпука В.В., Подолюка В.А.,

при секретарі: Антонюк О.В.

з участю

предника позивача: Кондратюка В.В.,

відповідача: ОСОБА_1,

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою представника позивача Кондратюка Володимира Веніаміновича на рішення Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2006 року в цивільній справі за позовом ТзОВ ВКФ " Луцьккондитер" до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди, -

встановила:

19 квітня 2005 року ТзОВ ВКФ " Луцьккондитер" звернулося в суд з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди посилаючись на те, що відповідач, з яким був укладений договір про повну матеріальну відповідальність, працюючи на посаді майстра ремонтно-будівельної дільниці, допустив нестачу на суму 12035, 06 грн., що було виявлено при проведенні передачі матеріальних цінностей. Наказом адміністрації товариства НОМЕР_1 ОСОБА_1 був звільнений з роботи по п.2 ст.41 КЗ пП України, однак, він не повернув ввірені йому матеріальні цінності і не відшкодував їх вартості, а тому просили стягнути з відповідача на користь позивача зазначену суму шкоди з врахуванням ПДВ, що буде становити 14442,07 грн., та судові витрати по справі.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2006 року в позові ТзОВ ВКФ " Луцьккондитер" до ОСОБА_1 про відшкодування майнової шкоди відмовлено.

В поданій апеляційній скарзі на рішення суду, представник позивача Кондратюк В.В. посилаючись на незаконність оскаржуваного рішення із-за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, порушення норм процесуального права, просить вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.

Заслухавши пояснення представника позивача Кондратюка В.В., який підтримав апеляційну скаргу з підстав наведених в ній, позивача ОСОБА_1 та його представника ОСОБА_2, які апеляційну скаргу заперечили, перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції колегія суддів приходить до висновку, що скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду , заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

Згідно зі змістом ст. 134 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі , організації, якщо між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до ст. 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей.

Судом з пояснень сторін, письмових матеріалів справи( а.с. 6,8) встановлено, що відповідно до наказу НОМЕР_2 ОСОБА_1 працював на посаді ІНФОРМАЦІЯ_1 і з ним 15.01.2004р. та 24.01.2005р. укладався договір про повну матеріальну відповідальність. 23.03.2005р. був складений інвентаризаційний опис ТМЦ при проведенні передачі матеріальних цінностей, які були в наявності і рахувались за ОСОБА_1, 24.03.2005р. було складено звірювальну відомість книжних залишків з фактичною наявністю товарно - матеріальних цінностей, що знаходились на відповідальному зберіганні у ОСОБА_1, згідно якої виявлено недостачу на суму 12035грн. 06 коп.( а.с. 6-12). Однак, як встановлено судом першої інстанції, кількість найменувань ТМЦ, що передані згідно інвентаризаційного опису від 23.03.2005р., не відповідає кількості найменувань фактичних залишків ТМЦ, визначених згідно звіряльної відомості. В зв'язку з чим позивач не підтвердив визначену інвентаризацію, проведеною 23.03.2005р.

З матеріалів справи вбачається, що актом інвентаризації цінностей від 10.11.2004р., які знаходяться на зберіганні на складі ОСОБА_1 проводилась інвентаризація, за результатами якої розбіжностей не виявлено( а.с.42-43), апелянтом наказ від 01.11.2004 р., що був підставою для проведення інвентаризацій суду поданий не був.

Крім того, суду не було надано регістри бухгалтерського обліку, в яких відображенні операції з отримання та списання товарно-матеріальних цінностей матеріально відповідальною особою ОСОБА_1 за період з січня по вересень 2004р.

Також позивачем не були надані суду акти списання матеріалів за період з 08.11.2004р. по грудень 2004р. та з лютого по березень 2005р.

Отже, виходячи з вище викладених підстав та на виконання зазначених вимог закону позивач не представив належних доказів про заподіяння відповідачем матеріальної шкоди на суму 14442,07 гривень.

Тому, колегія судців приходить до висновку, що рішення суду відповідає встановленим обставинам та вимогам закону, порушень норм матеріального та процесуального права при його постановлені не допущено.

Посилання позивача на неможливість подання експерту всіх необхідних документів для дачі висновку із-за не зазначення судом, які конкретно документи необхідно представити в розпорядження експерта, та безпідставного відхилення судом клопотання про призначення повторної експертизи не відповідають встановленим обставинам справи і не впливають на правильність висновків суду першої інстанції, оскільки судом, при призначені експертизи( а.с. 124), покладався обов'язок на сторони надати експертам всі необхідні документи, про що також сторони повідомлялися і при проведені експертизи ( а.с.126-128).

Виправлення дати і року складання звіту по витратах основних матеріалів не є підставою вважати, що зазначені в йому фактичні дані не відповідають дійсності, оскільки цих обставин позивач не спростував відповідно до вимог ч.І ст.60 ЦПК України, як і не довів вини відповідача у заподіянні йому майнової шкоди при виконанні трудових обов'язків за вказаний період.

Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, в апеляційній скарзі не наведено.

Керуючись ст.ст. 307,308, 313-315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу представника позивача Кондратюка Володимира Веніаміновича відхилити.

Рішення Луцького міськрайонного суду від 31 березня 2006 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців.

Головуючий:/-/Є.І. Сівчук

Судд:/-/ В.А. Подолюк, В.В. Осіпук

оригіналу відповідає